Психосемантика
Методи, що використовують нейрофізіологічні кореляти.
Метод семантичного радикала належить до умовно-рефлекторних. Критерієм семантичної близькості досліджуваних об’єктів є перенесення умовно-рефлекторної реакції з одного об’єкта на інший, семантично з ним пов’язаний. В експерименті О.Р. Лурії та О.С. Виноградової пред’явлення тестового слова (наприклад, «кішка») супроводжувалося болючим подразненням – ударом струму. Після виникнення стійкого умовного рефлексу, який виражався у звуженні судин руки і голови, піддослідному пред’являли список слів, серед яких були нейтральні («вікно», «лампа», «зошит»), подібні з тестовим словом за звучанням («крихта», «кришка», «кружка»), а також слова, які мають зв’язок з тестовим («кошеня», «миша», «молоко»). Результати показали, що нейтральні слова не спричинили жодних реакцій; близькі за звучанням слова зумовлювали появу загальної орієнтованої реакції (звуження судин пальців і розширення судин голови), а слова, пов’язані з тестовими за змістом, – специфічну болючу реакцію (одночасне звуження судин руки і голови).
Використання компонентів зумовлених потенціалів (ЗП) як індикаторів семантичного аналізу. Метод засновано на використанні індикаторів змістовної обробки так званої негативної хвилі, з латентним періодом 400 мс, яка з’являється у відповідь на існуючу семантичну неузгодженість пред’явлених стимулів, і позитивної хвилі з латентним періодом 300 мс, що виникає у відповідь на повторення стимулів.
Наприклад, хвиля з латентним періодом 400 мс реєструється, коли в завданні лексичного вибору як передналаштування використовують або слова, не пов’язані за змістом із тестовим стимулом, або антоніми. Такі результати фіксуються й у ситуації, коли останнє слово в реченні не відповідає за змістом іншим, або у відповідь на безглузде сполучення букв. Навпаки, при семантичній близькості слів або пред’явленні високочастотних слів негативна хвиля з латентним періодом 400 мс виражена слабко, а амплітуда позитивного компонента ЗП із латентним періодом близько 300 мс збільшується.
18.4. Психологічні закономірності й моделі семантичної обробки
Рання семантична обробка. Взаємозв’язок абстрактного категоріального знання з процесами сприйняття почали активно обговорювати, починаючи з 1970-х рр. У центрі уваги опинилися два питання: «Чому ми знаємо, що троянда – це троянда?», «Коли ми знаємо, що троянда – це троянда?». Гіпотетична троянда дотепер є улюбленим прикладом у цій галузі досліджень. Перше з цих питань стосується виокремлення значущих ознак для ухвалення семантичного рішення, другий – характеру і тимчасових етапів
424
Глава 18
процесу семантичної обробки. У результаті численних досліджень було виокремлено низку феноменів і запропоновано кілька пояснювальних конструктів. Більшість феноменів можна зарахувати до ефектів семантичного передналаштування.
Ефекти семантичного передналаштування. Більшість фактів у цій галузі досліджень було отримано на вербальному матеріалі, хоча останнім часом з’являється все більше праць з ідентифікації зображень. Звичайно, порівнюють розв’язування завдання при ізольованому пред’явленні стимулюючого матеріалу і пред’явленні його в контексті. Коли інформацію подають у різних контекстах, також використовують прийом семантично адекватного і помилкового передналаштування. Семантичне передналаштування, пов’язане з випереджальним представленням стимулів, співвідноситься семантично з тестовим стимулом.
Слово, подане в змістовному контексті, сприймається швидше. Цей висновок було зроблено за результатами численних експериментів із передналаштування: перед стимулом пред’являється певне слово, що могло бути пов’язане чи не пов’язане за змістом з тестовим. Якщо два слова асоціативно пов’язані одне з одним, час реакції в завданнях «лексичного рішення» зменшується.
Семантичне передналаштування не лише полегшує змістовний аналіз слова, а й ускладнює аналіз інших його характеристик (наприклад, колір літер). К. Конрад в експериментах показував піддослідним речення, яке закінчувалися багатозначним словом. Контекст речення жорстко визначав сприйняття лише одного значення (наприклад, слово «ключ» у реченні «на столі лежав ключ»). Далі їм показували надруковане в кольорі слово і було потрібно назвати колір літер. Якщо слово було асоціативно пов’язане з попереднім багатозначним словом, то називання кольору літер сповільнювалося. Це відбувалося при пред’явленні слів, асоціативно пов’язаних з кожним із значень багатозначного слова (сповільнювалося називання кольору в словах «замок» і «струмок», якщо мова йшла про «ключ» (журавлиний)). В інших експериментах потрібно було просто назвати друге слово або вирішити, що було пред’явлено: слово чи безглузде словосполучення. При цьому якщо тестове слово було пов’язане за змістом із кожним зі значень багатозначного слова, час називання зменшувався. Наведені дані свідчать про те, що при перцептивному пізнанні слова активізуються всі його смислові поля.
Помилкове передналаштування збільшує час реакції. Цей ефект виявляється, якщо між передналаштуванням і тестовим словом інтервал становить понад 350 мс. В іншому разі помилкове передналаштування не збільшує часу реакції у завданнях і називання слів, і лексичного вирішення.
425
Психосемантика
Змістове передналаштування нечуттєве до маскування. Для того щоб перервати процес перцептивної обробки, дослідники звертаються до прийому маскування. Маскування можна здійснювати за допомогою різних методичних засобів, найрозповсюдженішим з яких є пред’явлення в безпосередньому просторово-тимчасовому контексті двох стимулів – тестового і маскувального. А. Марсел використовував класичне завдання лексичного розв’язання у сполученні із семантичним передналаштуванням. При цьому передналаштоване слово піддавалося настільки жорсткому зворотному маскуванню, що досліджуваний не міг сказати, було йому що-небудь пред’явлене чи ні. Результати показали, що маскування не усуває ефекту прискорення часу реакції при існуванні асоціативного зв’язку між передналаштуванням і тестовим стимулом.
Моделі ранньої семантичної обробки. Ранню перцептивну та семантичну обробку позначають в англійській мові терміном priming. Еквівалента цього слова нема, оскільки, з одного боку, воно означає підготовчий етап одержання інформації про що-небудь, а з іншого боку - додає відтінку типовості обраного матеріалу й одночасно активності та успішності процесу. Одні феномени, які позначають цим поняттям, можна назвати передналаштуванням, інші – ранньою когнітивною обробкою, які залежно від теоретичної інтерпретації подають як раннє відображення або мікрогенез зорового образу.
Модель ранньої семантичної пам’яті. Е. Тульвінг і Д. Шехтер визначили priming, або ранні когнітивні процеси, як «неусвідомлювану форму людської пам’яті, що має стосунок до перцептивної ідентифікації слів та об’єктів». Однак констатація цього факту ще не розкриває механізмів, які стоять за цим феноменом.
Модель послідовної переробки. У когнітивній психології дотепер мають значний вплив уявлення про послідовну, поетапну, поблокову обробку інформації. У даних моделях власне семантична обробка є лише етапом когнітивної обробки. Вважають, що вона виникає за етапом перцептивної обробки, під яким розуміють аналіз таких характеристик, як колір, загальна форма, розташування деталей тощо. Сьогодні цей погляд знаходить підтвердження в нейрофізіологічних дослідженнях. Зокрема, аналізуючи компоненти, зумовлені подіями потенціалів, виокремлюють ранні компоненти (латентний період 80–120 мс), які змінюються при зміні перцептивних характеристик стимулів, і пізні (латентний період 300–400 мс), що змінюються при зміні частоти вживання (частотності) слів або неузгодженості семантичних контекстів.
Цей висновок викликає великі сумніви, оскільки існує безліч фактів, які підтверджують, що семантична обробка відбувається вже на найбільш ранніх етапах сприйняття.
Модель паралельної переробки. Багато сучасних авторів дотримується уявлень про рівномірну переробку перцептивних (фізичних) і семантичних ознак стимулу. С. Косслін висунув припущення про існування двох типів кодування, які практично не
426
Глава 18
перетинаються один з одним. Це – кодування категоріальних просторових відносин, які пов’язані з відносними позиціями в еквівалентному класі та використовуються в процесі впізнавання й ідентифікації, і кодування координатних просторових відносин, що визначають точні метричні дистанції та використовуються для регуляції рухів.
Відповідно до більш традиційного підходу, певний етап в аналізі фізичних характеристик пов’язаний з конкретним етапом в аналізі семантичних характеристик. Крім того, деякі фізичні характеристики стимулу обмежують сферу пошуку в семантичній пам’яті.
Пізніші дані показують, що такий поділ занадто спрощений. Справді, існує два етапи аналізу семантичної інформації. Перший – 250–350 мс. У цей проміжок часу слово-стимул активує широкий спектр асоціативних зв’язків. Якщо адекватний контекст допомагає виявити суттєві семантичні ознаки, то неадекватне передналаштування не перешкоджає семантичному пошукові. Здійсненню семантичної обробки в цей період сприяє збереження звичних умов представлення (наприклад, звичний шрифт) і частота повторення комбінації ознак.
Другий етап починається після 300–400 мс. Слово-стимул жорстко пов’язується з локальним значенням, яке диктує контекст. Адекватний контекст (передналаштування) зумовлює позитивний ефект у семантичній переробці інформації, а помилкове передналаштування впливає так, що при цьому і називання слів, і ухвалення лексичного рішення відбуваються повільніше. Здійсненню семантичного аналізу допомагає збереження детальних характеристик образу слова, менше значення має частота. Суб’єкт створює гіпотези, які перевіряє на обмеженому обсязі даних.
Модель зустрічної переробки. Починаючи із середини
1970-х рр., у когнітивній психології чітко оформилася ідея існування двох зустрічних процесів обробки інформації. Процеси першого роду ініціюються вхідною стимуляцією і продовжуються, ніби піднімаючись знизу нагору по рівнях усе тоншого аналізу аж до повної ідентифікації стимулів. Процеси другого роду керуються знаннями та очікуваннями людини, оскільки інформація уточнюється завдяки аналізові контексту. Цей вид переробки дістав назву «зверху вниз». Переробкою зверху вниз пояснюють предметність, значення перцептивного образу та ефекти установки досліджуваного. Звичайно обидва види процесів відбуваються одночасно й узгоджено, але залежно від типу завдання й індивідуальних особливостей суб’єкта їхній внесок може бути різним.
Практичних аспектів цих досліджень торкаються насамперед процеси читання і розпізнавання образів. Саме в процесах читання відбувається автоматизований аналіз змісту вербального матеріалу. Важливим завданням є створення комп’ютерних програм, які дозволяють розпізнавати зміст всіляких образів, а також оптимізувати представлення інформації на дисплеях.
427
Психосемантика
Моделі категоріальних структур. Здатність людини виокремлювати зміст із пропонованої їй інформації залежить від організації процесу сприйняття та від організації структур семантичної пам’яті, які визначають швидкість і характер пошуку. Різні моделі організації категоріального знання припускають різне розуміння значення.
Семантичний простір (значення як вектор). Осгуд виокремив трифакторну модель семантичного простору, структуру якого було подано у вигляді трьох осей координат, узагальнено названих «Оцінка», «Сила», «Активність».
Будь-яке значення має в цьому семантичному просторі своє місце, і його можна подати у вигляді вектора з трьома координатами.
У подальших дослідженнях поряд із класичними виокремлювали й додаткові чинники, навантаження на які допомагає описувати досліджувані значення. Іноді, навпаки, простір звужувався до одномірного. Шкалювати за допомогою семантичного диференціалу можна також досить однорідні поняття, об’єкти або явища (це можуть бути політичні поняття, словник особистісних понять, кольори, звукові сигнали, герої кінофільмів, образи жанрового живопису тощо). Однак якщо розширювати суб’єктивний семантичний простір, який вибудовується, і включати до нього різні об’єкти й поняття, то близькими до нього можуть виявитися поняття із зовсім різних формальних категорій, а далекими – слова однієї формальної категорії. Наприклад, біле коло, пряма лінія, висхідний тон, солодкий смак, лагідний дотик можуть мати загальне емоційне значення. Тоді як протилежне значення матимуть чорне коло, ламана лінія, спадний тон, гіркий смак, дражливий дотик.
Семантичні простори будуються на основі оцінок схожості понять, які запропонували піддослідні, з подальшою обробкою різними математичними методами (наприклад, багатомірним шкалюванням). Отримані результати можна подати у вигляді різноманітних моделей.
Мережеві та пропозиційні моделі категоріальних структур (значення як операція висновку). Для побудови більшості моделей семантичної пам’яті застосовують мережеві конструкції. Ці моделі, з одного боку, повертають до ідей асоціонізму, а з іншого - залучають до новітніх досліджень нейрональної структури мозку. Найвідоміші з них – модель категоріальної структури А. Коллінса і М. Квілліана та модель розуміння Дж. Андерсона і Г. Бауера. Категоріальну структуру подано в них як ієрархічну мережу, головним принципом організації якої є принцип когнітивної економії. Зазначений принцип припускає, що атрибути (властивості), приписувані значенню, зберігаються в одному вузлі семантичної мережі. Якщо ця властивість властива всім членам категорії (наприклад, «має крила» або «можна вживати в їжу»), її привласнюють вузлу, який пов’язаний із назвою категорії, наприклад «птах» або «продукти харчування», а якщо цю властивість має тільки
428
Глава 18
один із членів категорії (наприклад, «не літає» або «завжди біле»), то воно приписується нижче розташованому вузлові ієрархічної мережі, який пов’язаний із конкретним значенням, наприклад «страус» чи «молоко». Важливою відмінністю моделі Андерсона і Бауера є те, що вузлами мережі були не поняття, а речення. Речення можна представити як висловлювання, щось на кшталт окремої структури, яка пов’язує ідеї та поняття. Складніші речення містять контекст і факт, який мав місце в даному контексті. Контекст визначає місце і час, а факт – взаємодію суб’єкта і предиката.
Пізніше було запропоновано різні модифікації цих моделей. Їхній розвиток йде за двома основними напрямами. Перший здійснюється через наближення до нейрональних моделей когнітивних процесів. Розвиток таких моделей зумовив створення напряму в когнітивній психології, який дістав назву «коннекціонізм». Коннекціоністські моделі складаються з простих елементів, які мають властивості нейронів. Окремі елементи можна організувати в більші одиниці – модулі, далі – у множини. Робота кожної одиниці описується відповідно до правил її активації та рівняннями, які виявляють стан активації зі значенням виходу даної одиниці. Будь-яка одиниця пов’язана з множиною інших (цей зв’язок або односпрямований, або взаємозумовлений). Активація одного елемента здійснює гальмівний або збуджуючий вплив. Варто підкреслити, що переробка має не послідовний, а паралельно-розподільчий характер.
Другий напрям здійснюється через створення моделей, у яких велику увагу приділено метакогнітивним операціям, тобто операціям із керування процесами розуміння, пошуку в пам’яті тощо. Наприклад, у моделі ACT («Дія») Дж. Андерсона акцент зроблено на описі процесів керування в пам’яті, а семантичні репрезентації подано у вигляді процедурної відповідності умов характерові операції.
Моделі множин, які перекриваються (значення як набір ознак). Тут йдеться насамперед про відому модель Е. Сміта, Е. Шобена і Л. Ріпса. Вони виходили з припущення, що будь-яке значення становить собою множину ознак і його можна зобразити у вигляді хмари. Перекриття ознак визначає подібність понять. Якщо у двох значеннях немає загальних ознак, вони не перетинаються. Серед ознак є істотніші – «означальні», і другорядні, характерні лише для даного поняття, але не для понять ширшого класу. Процес верифікації має двоступеневу структуру. Якщо загальна подібність двох значень (суб’єкта і предиката речення) вища або нижча за деякі межові величини (як у разі тверджень «дятел – це птах» і «дятел – це собака»), то досліджуваний швидко дає позитивну або негативну відповідь. Коли загальна подібність виявляється в якій-небудь проміжній зоні, здійснюється друге порівняння, лише серед «означальних» ознак. Воно може дозволити з певною затримкою (але правильно) верифікувати висловлювання «страус – це птах». Схожу модель порівняння ознак трохи раніше пропонував і Д. Мейер.
429
Психосемантика
Елеонора Рош і моделі розмитих множин (значення як прототип). Велике значення для сучасних досліджень у галузі психосемантики мали праці Е. Рош. Вона виступила з критикою панівної тенденції розгляду семантичних категорій як об’єднання дискретних ознак. Зосередивши свою увагу на формуванні природних категорій, Рош змушена була визнати, що в цьому разі моделі завчання «правильної» комбінації дискретних ознак або абстрагування «центральної тенденції» не є адекватними.
У формуванні природних категорій велике значення має образний компонент або образна форма репрезентації значення.
Рош вважає, що більшість природних категорій організовано навколо кількох типових (фокальних) прикладів (прототипів), які не можна описати як набір дискретних ознак. Радше, їх можна розглянути як «гарні форми», що фіксують деяке поняття всією своєю цілісністю.
Розуміння і розпізнавання через схеми і скрипти
(значення як просторово-часова локалізація). Поняття в схемах не просто становлять одну групу чи кластер, об’єднані загальною назвою, вони організовані певним просторово-часовим чином. Просторово- часовий контекст задає зміст багатьом поняттям. О. М. Леонтьєв запропонував поняття «образ світу» як найбільш узагальнене поняття часового-просторово-тимчасового контексту, в який вписується вся інформація, що надходить, і який визначає її зміст.
Схеми звичайно поділяють на просторові та тимчасові. Останні називають сценаріями. Відповідно до концепції Д. Румелхарта і Д. Нормана, процес розуміння будується на основі вибору схем та зв’язку їх змінних з актуальними значеннями сцен, і подій, які спостерігаються. Справді, у реальному житті розуміння відбувається в процесі розгортання ситуації в просторі та часі і визначається системою наших очікувань. У пам’яті зберігаються сценарії подій, наприклад відвідування ресторану або проходження митниці. Варто завжди пам’ятати, що в такому сценарії задані не лише місце і послідовність подій (час), а й мета, заради якої відбуваються події. Відвідування ресторану – це не просто ланцюг подій, який включає спілкування зі швейцаром, замовлення страв та оплату рахунка, а й мету (поїсти, зустрітися з ким-небудь, продемонструвати свою платоспроможність тощо). Тому сценарії пов’язують воєдино простір і час із системою мотивів. Їх можна уявити собі як деяку мету в конкретному контексті простору і часу. У сучасних моделях штучного інтелекту структура розуміння часто розробляють на основі ідеї сценарію або скрипту.
Практичне значення створення категоріальних моделей пов’язане в основному з розробкою моделей штучного інтелекту. Саме тут усе важливішими стають оптимальні принципи організації інформації та забезпечення швидкого доступу до неї, а також розвиток можливостей розуміння текстів і ситуацій.
430
Глава 18
18.5. Суб’єктивна психосемантика
Ще одним напрямом, який бере свій початок із класичних досліджень Осгуда, є вивчення глибинних емоційно-оцінних компонентів значення. Психологічні експерименти та спостереження неодноразово давали матеріал, на основі якого можна зробити висновок, що людина, взаємодіючи зі світом, часто кваліфікує його об’єкти зовсім не в тих системах класифікацій і категорій, котрі є звичними для природничо-наукової практики. Змістовна специфіка суб’єктивного досвіду стала предметом розгляду в низці наукових досліджень.
Характеристики конотативного значення. В їх центрі виявляється поняття конотативного значення. У вітчизняній психології виокремлюють два функціональних рівні представлення об’єктів в індивідуальній свідомості. Більш поверхневий шар когнітивної категоризації опосередкований системою денотативних значень, а рівень глибинної семантики – конотативними або афективними значеннями, де механізмом універсального оцінювання слугує синестезія.
У цьому трактуванні конотативне значення має кілька важливих характеристик. Насамперед воно має емоційно-оцінний характер і пов’язане зі ставленням суб’єкта до об’єктів та явищ навколишнього світу. Є. Ю. Артем’єва припускає, що психосемантичний експеримент «...апелює до здатності людини рефлексувати своє ставлення до об’єктів, ситуацій, явищ світу і... до понять, які існують у природній мові». І саме це ставлення часто є основою суб’єктивної категоризації.
Крім того, конотативне значення має нерозчленований характер. Осгуд підкреслював, що за ним стоїть певне нечітке невербалізоване відчуття. Тому для виявлення таких емоційно-оцінних комплексів, які пов’язані з різними об’єктами, необхідно застосовувати проективні методи, які дозволяють розкривати структури неусвідомленого досвіду.
Слід відзначити універсальний та амодальний характер конотативного значення. Артем’єва писала, що ядром стійких структур, які стоять за його формами, виявилися не оцінки всередині відповідної модальності, а властивості, що мають оцінний або емоційний компонент. Такі структури, на її думку, забезпечують швидкісну емоційну підсвідому категоризацію об’єктів світу.
Від феномена синестезії відштовхувався у своїх працях Осгуд. Він вважав, що універсальність факторних структур можна пояснити єдністю емоційних реакцій на сприймання, в основі якого лежить механізм синестезії. У пізніших працях він використовує широке поняття «метафора», розглядаючи координати «Оцінка – Сила – Активність» як універсальні емоційні реакції на сприйняття оцінювальних стимулів. Не випадково багато авторів підкреслює подібність трифакторної системи до трикомпонентної теорії емоцій
431
Психосемантика
В.Вундта, констатуючи аналогії між «оцінкою – силою – активністю» і «задоволенням – напруженням – збудженням».
Проблема побудови просторів суб’єктивного досвіду.
Універсальні структури суб’єктивного досвіду часто описують у вигляді сфери просторових моделей. Семантичним простором називають сукупність певним чином організованих ознак, які описують і диференціюють об’єкти (значення) деякої смислової сфери. При цьому виокремлюється певне правило групування окремих ознак (дескрипторів) у більш місткі категорії, що є вихідною абеткою семантичного простору.
Окремі параметри семантичного простору відповідають певним аспектам когнітивної організації свідомості. Перший параметр – розмірність простору (кількість незалежних факторів-категорій), яка відповідає когнітивній складності свідомості суб’єкта у певній смисловій сфері. При цьому когнітивна складність того самого суб’єкта може бути різною в різних смислових сферах. Наступний показник – зміст виокремлених факторів семантичного простору, котрий відображає провідні засади оцінки і класифікації дійсності, характерні для певної культури та засвоєні конкретною людиною. Ще один показник когнітивної організації індивідуальної свідомості - розпізнавальна сила ознаки. Вона відображає різну значущість засад категоризації суб’єкта. Більш значущі засади роблять більший внесок у загальну варіативність (дисперсію) оцінок об’єктів. Нарешті, показником змістовних зв’язків між категоріями індивідуальної свідомості є інтеркорреляції факторів. Фактори, які корелюють між собою, виявляються більш взаємозалежними.
Побудова семантичного простору поряд із розкриттям структури індивідуальної свідомості дозволяє проаналізувати і розташування в семантичному просторі оцінюваних об’єктів певної смислової сфери, тобто реконструювати семантичний склад значень як одиниць індивідуальної свідомості.
У методичному плані існують різні можливості побудови семантичних просторів залежно як від форми репрезентації об’єктів, так і від засобів опису. Як стимули дослідники можуть застосовувати не лише вербальні поняття і наочні образи (малюнки, кольори), а й запахи, звуки, інтрацептивні відчуття, конкретних людей, сюжети тощо. Загалом, будь-які явища навколишньої дійсності, які надаються до оцінки та класифікації. Водночас як засоби опису (шкалами, за якими оцінюються об’єкти) найчастіше застосовують вербальні поняття чи візуальні зображення.
Кожна з форм опису дозволяє тонше диференціювати певні аспекти категоризації об’єктивної дійсності. Однак слід зазначити, що більшість досліджень свідчить про міжкультурну і міжіндивідуальну універсальність факторної структури семантичних просторів на рівні провідних, найбільш узагальнених факторів (оцінка, сила, активність) незалежно від форми, в якій представлені об’єкти і засоби опису.
432
Глава 18
Психосемантика форми і кольору. Попри те, що конотативне значення має амодальний характер, доступ до нього може бути полегшеним або ускладненим залежно від форм репрезентації. Уже говорилося, що конотат важко вербалізується. Водночас у деяких дослідженнях показано, що універсальні емоційно-оцінні комплекси пов’язані з геометричними формами. Є. Ю. Артем’єва запропонувала набір таких універсальних форм. Можливо, вони занадто складні для того, щоб бути універсальними. «Універсальними», тобто пов’язаними з типовими емоційно-оцінними і мотиваційно-динамічними комплексами, найімовірніше, є «типові форми», такі як прямі лінії, трикутники, кола і квадрати.
Можливо, ще ближчими до емоційно-оцінних комплексів є кольори. Зв’язок кольору з емоційним світом людини неодноразово підтверджувався. Британський антрополог В. Тернер досліджував особливості колірної класифікації в примітивних культурах, де існують всього три назви кольору: білий, чорний і червоний. Кожен колір символізує певне значення: білий колір – життя, чистоту, благо; чорний – зло, страждання, смерть; червоний – амбівалентний стимул, який пов’язується як з добром, так і зі злом, уособлює силу. Автор дійшов висновку, що ці кольори – не просто розбіжності в зоровому сприйнятті різних частин спектра, а концентровані позначення великих частин психофізіологічного досвіду, які торкаються як розуму, так і органів чуття. Досвід, який виражають ці три кольори, є спільним для всього людства. Ця тріада становить собою архетип людини як процесу переживання насолоди і болю, що забезпечує свого роду первинну класифікацію дійсності.
Л. М. Миронова як одну з можливих наводить таку класифікацію семантичних значень кольору. Вищий тип – колірні символи. Це – широко розповсюджені, загальнозрозумілі та стійкі значення кольорів, як правило, давнього походження, пов’язані з загальноприйнятими життєвими цінностями, соціальними явищами й відносинами. Символічні значення кольорів мають міжкультурну універсальність. Наприклад, чорний колір як символ смерті властивий багатьом культурам. Міфологія чорного йде вглиб століть. Другий тип семантичних значень кольору – колірні алегорії та метафори, характерні вже для певних національних й соціальних спільнот. Це такі метафори, як чорний гумор, білий квиток, жовта преса. Третім за масштабом семантичним рівнем є колірний образ – породження індивідуальної свідомості, особистої творчості людини.
За даними Біррена, в узагальненому вигляді колір асоціюють із двома настроями: 1) з теплими, активними і збудливими якостями червоного та близьких до нього тонів і 2) з холодними, пасивними і заспокійливими властивостями синього, зеленого і фіолетового.
Експериментальну психосемантику кольору на сьогодні представлено величезною кількістю праць. Спільним для них є застосування, переважно, методу спрямованих асоціацій, а також семантичного диференціалу. У багатьох дослідженнях
433
Психосемантика
продемонстровано стійке вибіркове асоціювання кольорів із певними поняттями, емоційними відчуттями, настроями.
У праці Б. Райта і Л. Рейнуотера простір кольорів було описано не трьома, а п’ятьма факторами: «Щастя», «Зусилля – сила», «Теплота», «Елегантність», «Заспокоєння – сила». Варто підкреслити, що зміст факторів визначається тим набором шкал, які до нього входять, а назви факторів досить умовні. Однак аналіз виокремлених факторів дає змогу зрозуміти, що оцінка кольору відбувається щодо: 1) його кореляції з емоційними станами людини («Щастя»); 2) характеру впливу кольору на емоційний стан («Зусилля – сила» як збуджуючий вплив і «Заспокоєння – сила» як заспокійливий вплив); 3) естетичних цінностей («Елегантність»). Фактор «Теплота» поєднував у собі, з одного боку, фізичні параметри об’єкта, а з іншого боку – характеристики впливу.
Конотації кольору об’єктів можуть мінятися, коли об’єкти виявляються в новому оточенні або коли різко змінюється колір об’єкта, зумовлений історико-культурними мотивами. Цікавий і маловивчений напрям можна позначити як семантику ментальних просторів. Численні приклади насичення просторових образів надають літературні твори. Першу психологічну працю К. Левіна також було присвячено ролі семантичних факторів у формуванні уявлень про навколишній простір. Він показав, наскільки міняється усвідомлення місцевості від зміни загального змісту ситуації. Наприклад, при обороні чи наступі змінюється прагматичне й афективне значення окремих деталей ландшафту – пагорб, який слугував рятівним прикриттям, стає прикрою перешкодою. Зміст ситуації структурує представлення простору. Левін описував, що в міру того, як він під’їжджав після відпустки до передової, йому починало здаватися, що земля обривається за лінією фронту, причому об’єкти ніби ущільнювалися перед цією лінією. У недавніх дослідженнях ці ідеї Левіна знайшли подальше підтвердження. Було показано, що уявні представлення про навколишній міський простір спотворюються, якщо люди вважають деякі об’єкти екологічно небезпечними. Зокрема, в уявних репрезентаціях жителів, обізнаних про екологічну небезпеку одного з індустріальних підприємств мікрорайону, його будинок ніби віддалявся від інших, відстань між ним та іншими об’єктами значно збільшувалась. Такого ефекту не спостерігали в жителів, які не знали про небезпеку цього підприємства.
МЕНТАЛЬНІ ПРОСТОРИ можуть бути не лише пов’язані з реальним оточенням, а й утворені будь-яким осмисленим контекстом. У мові існують різноманітні засоби, які контролюють породження ментальних просторів. Такими метаоператорами уяви можуть бути відсилання до місця дії (наприклад, «Десь колись в якомусь царстві»), а також інтонаційні мовні конструкції, що виражають пізнавальне й емоційне відношення.
434
Глава 18
Існують також спеціальні засоби заповнення ментальних просторів, введення нових діючих осіб та об’єктів, які виконують різні семантичні ролі. Різноманітні ментальні простори можуть утворювати рекурсивні вкладення, створюючи складні структури смислових контекстів. Передбачають, що на ранніх етапах суб’єктивні просторові представлення можуть бути прототипом організації знання та інтенціональних установок в інших галузях суб’єктивної семантики.
Дослідження в галузі психосемантики набули широкого розвитку з погляду практичного застосування. Психосемантичні методи використовують у консультаційній практиці, у психіатричній клініці, при професійному відборі. При здійсненні особистісної психодіагностики психосемантичний підхід дозволяє виявляти особливості структур особистості, її спрямованість. Психосемантичні процедури застосовують для експертної оцінки різноманітних явищ культури, таких, як архітектурні об’єкти, вистави, кінофільми, музичні здобутки, здобутки живопису і реклами. У цих випадках психосемантичні методи дозволяють виявляти суб’єктивне ставлення соціуму до об’єктів і значеннєві шкали, за якими відбувається їхня оцінка.
Контрольні питання:
•Що розуміють під психосемантикою? Як вона виникла?
•Які завдання психосемантики?
•Розкрийте поняття значення та категорії.
•У чому різниця між вербальними і невербальними формами значень?
•Яке значення феномена контексту в процесі розуміння?
•Розкрийте основні психосемантичні методи.
•Які ефекти семантичного передналаштування?
•Охарактеризуйте моделі семантичної обробки.
•Як відбувається розуміння й розпізнавання через схеми і скрипти?
•У чому полягає сутність суб’єктивної психосемантики?
•Розкрийте сутність психосемантичного простору.
•У чому виявляється психосемантика форми і кольору?
•Що розуміють у психосемантиці під ментальним простором?
•У чому полягає референтне значення?
Література:
Брушлинский А.В. Мышление и прогнозирование (Логико-психологический анализ). – М.: Мысль, 1979.
Брушлинский А.В. Субъект: мышление, учение, воображение: Избр. психол. тр. – Москва; Воронеж: МОДЭК, 1996.
Бурлаков Ю.А. Механизмы речи и мышления. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1995.
Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: Край, 2005.
Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. – Т. 1. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974.
435
Психосемантика
Вертгеймер М. Продуктивное мышление / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1987.
Гальперин П.Я. Психология мышления и учение о поэтапном форировании умственных действий // Исследования мышления в советской психологии. – М.:
Наука, 1966.
Завалишина Д.Н. Психологический анализ оперативного мышления: Экспериментально-теоретическое исследование. – М.: ЦЕНТР, 1997.
Загальна психологія : Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.
Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: А.Г.Н., 2002.
Занюк С.С. Психологія мотивації та емоцій: Навч. посіб. – Луцьк: Волинський держ.
ун-т, 1997.
Калмыкова З.И. Продуктивное мышление как основа обучаемости. – М.: Педагогика, 1984.
Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975.
Милордова Н.Г. Мышление в дискуссиях и решении задач. – М.: Изд-во Ассоц. строит. вузов, 1997.
М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-тє вид. випр. – К.: Вища шк., 2004.
Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996. Поддьяков Н.Н. Мышление дошкольника. – М.: Педагогика, 1977.
Поспелов Н.Н., Поспелов И.Н. Формирование мыслительных операций у старшеклассников. – М.: Педагогика, 1989.
Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.
Психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1968.
Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2001. Тихомиров О.К. Психология мышления. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. Тихонов О.К. Психология мышления: Учеб. пособ. – М.: Моск. ун-та, 1984.
Якиманская И.С. Развитие пространственного мышления школьников. – М.: Педагогика, 1980.
436