21. Існування особистості в малій групі.

У вітчизняній і закордонній соціальній психології даються всілякі визначення малої групи. Так, Д. Картрайт, А. Зінгер, Т. Ньюком вказують наступні критерії визначення й виділення малої групи: частота й тривалість взаємодії між індивідами в групі; число складових її членів.

Ш. Бюлер відносить до типових особливостей групи:

1. взаємини, взаємовпливи її членів, без чого група не існує;

2. визначеність ролей, які виконують окремі індивіди;

3. відокремлення лідерів, що впливають на інших;

4. спільність цілей, діяльності й організації;

5. наявність у членів групи почуття "ми", єдності групи;

6. згуртованість (ступінь якої залежить, з одного боку, від сили взаємного притягання між її членами, а з іншого боку - від інтересу, викликаного діяльністю в групі).

Г. Дікарс розуміє під групою ''психологічно єдиний соціальний осередок, члени якої цілеспрямовано зв'язані один з одним і залежать один від одного".

Група, відзначає К. Шериф, являє собою соціальний союз, наділений такими властивостями, які можуть бути обмірювані й котрі мають значення для поведінки її членів.

До цих властивостей К. Шериф відносить:

по-перше, структуру й організацію ("силове" вимір ефективності групи);

по-друге, систему норм, що регулюють поведінку членів групи, їхнє відношення друг до друга й до інших груп й їхніх членів (оцінний вимір того, що підтримується, захищається, заохочується й затверджується в групі й що трактується як відхилення).

Згідно X. Томе й X. Фегеру, основна ознака групи - взаємодія її членів. При цьому вирішальними критеріями для виділення "малої групи" вони пропонують вважати число комунікативних актів;

частоту й тривалість взаємодії індивідів у групі.

Г. Хоманс також підкреслює, що частота взаємодії, його тривалість і порядок - головні характеристики поняття "мала група".

Є й інші тлумачення поняття "мала група", коли воно визначається як:

а) збори людей, включених у послідовно координовану діяльність, свідомо або несвідомо підлеглу загальної мети, досягнення якої приносить учасникам задоволення;

б) мініатюрна соціальна система, за допомогою дослідження якої можна прийти до розуміння соціальної будови в цілому;

в) життєвий простір особистості

Переважна більшість закордонних соціопсихологів основних ознак "малої групи" вважають безпосередність контакту, особистий ("віч-на-віч") характер спілкування між її членами.

Відповідно до цієї ознаки, як зауважує Л.П. Буєва, і прийнята класифікація груп на:

- первинні (у них відбуваються безпосередні контакти);

- вторинні (члени групи не зв'язані інтимністю відносин);

- офіційні (породженою офіційною структурою громадської організації);

- неофіційні (групи спілкування).

При подальшій класифікації груп ураховуються наступні фактори:

- число членів у групі (що дозволяє виділяти великі і малі групи);

- ступінь підпорядкованості особистості;

- тип контролю за груповою діяльністю;

- характер розподілу соціальних ролей у групі;

- характер комунікацій у групі і т д.

У роботах Ш. Бюлера групи підрозділяються на:

- природні й штучні (створені із природних потреб і по "розрахунку");

- формальні і неформальні (головне розходження яких - в організації влади й типі керівництва);

- організовані й неорганізовані.

Г.М. Андрєєва згадує ще первинні (родина) і вторинні (професійні, трудові, політичні, релігійні) групи, а Я.Л. Коломинський - реальні й умовні (виділені на підставі безпосереднього спілкування в певний час, підтримки зв'язку між членами переважно за допомогою технічних засобів).

Відповідно до критерію "відносини особистості до групових норм" особливо виділяються референтні, або еталонні, групи.

Поняття "референтна група" має чотири основних значення:

1. група, на яку даний індивід орієнтується у своїх діях;

2. група, що служить зразком, еталоном або критерієм для оцінки особистого поводження;

3. група, у яку індивід прагне вступити, стати її членом;

4. група, чиї погляди й цінності служать своєрідними еталонами для індивіда, що не є безпосереднім її членом.

Динамічні процеси в малій групі

Групову динаміку, під якою розуміють сукупність процесів, що відбуваються в малій групі й характеризують її з погляду руху, розвитку. Передусім маються на увазі ті групові процеси, які відтворюють увесь цикл життєдіяльності групи: її утворення, становлення, розвиток, функціонування, розпад. Традиційним є також розгляд групових процесів, як нормативний вплив, феномен групового тиску, групова згуртованість, лідерство і прийняття групових рішень.

Утворення та розвиток малої групи

Під розвитком малої групи розуміють процес зміни етапів чи стадій, які різняться за характером домінантних тенденцій у внутрішньогрупових стосунках. Відомі кілька підходів до виокремлення етапів розвитку малої групи.

В основі підходу, запропонованого американським психологом Б. Такменом, лежить двовимірна модель розвитку групи, яка передбачає виокремлення двох основних сфер (вимірів) групової життєдіяльності: інструментальної (ділової), пов'язаної з виконанням групового завдання, і експресивної (емоційної), котра виходить на міжособистісний контекст розвитку групової структури. Дві лінії (сфери) групового розвитку хоча і впливають одна на одну, однак мають свої внутрішні особливості й закономірності. Передбачається, що кожна з них має чотири власні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Так, сфера міжособистісної активності складається з таких стадій:

· «перевірка й залежність», тобто орієнтація членів групи щодо характеру дій кожного й пошуку взаємоприйнятної міжособистісної поведінки;

· «внутрішній конфлікт», пов'язаний з порушенням взаємодії та відсутністю єдності в групі;

· «розвиток групової згуртованості», яка досягається шляхом подолання непорозумінь і розв'язання конфліктів;

· «функціонально-рольова погодженість», тобто утворення рольової структури групи, яка відповідає змістові групового завдання.

Щодо сфери ділової активності, то автор виокремлює такі стадії:

· орієнтування в завданні й пошук оптимального способу його виконання;

· факт емоційної реакції на вимоги завдання, протидія членів групи вимогам, що пред'являються до них у зв'язку з виконанням завдання;

· відкритий обмін думками та інформацією з метою досягнення глибшого розуміння намірів один одного й пошуку альтернатив;

· прийняття рішення й активні спільні дії щодо його реалізації.

Феномен конформізму

Під конформізмом зазвичай розуміють пасивне пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання узвичаєних порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

При цьому конформна поведінка - це відповідна дія чи певне поводження індивіда за умов конкретної ситуації і групового (реального чи лабораторного) тиску (впливу). Щодо конформності, то під нею розуміють таку особливість чи властивість індивіда як члена групи, яка виявляється в його схильності обирати і підтримувати думку групової більшості, піддаватися реальному чи уявному тискові групи.

Групова згуртованість

Розгляд проблеми групової згуртованості є, одним з найважливіших в контексті вивчення особливостей формування малої соціальної групи. Під груповою згуртованістю розуміють утворення, розвиток і формування особливого типу зв'язків у групі, котрі дають змогу зовнішньо задану структуру перетворити на психологічну спільність людей, злагоджений психологічний організм, який живе за своїми нормами й законами відповідно до цілей і цінностей групи.

Групові конфлікти

Психологічна структура конфлікту може бути описана за допомогою двох найважливіших понять: конфліктної ситуації і інциденту.

Конфліктна ситуація - це об'єктивна основа конфлікту, що фіксує виникнення реальної суперечності в інтересах і потребах сторін. По суті справи, це ще не сам конфлікт, оскільки існуюча об'єктивна суперечність може певний час не усвідомлюватися учасниками взаємодії.

Конфлікт стає психологічною реальністю для учасників з моменту виникнення інциденту. Інцидент - це ситуація взаємодії, що дозволяє усвідомити його учасникам наявність об'єктивної суперечності в їх інтересах і цілях. Тобто інцидент - це усвідомлення конфліктної ситуації. Він може протікати в різних формах. Перш за все, розрізняють прихований і відкритий інцидент. В своїй першій формі інцидент розвертається на рівні усвідомлення учасниками конфліктності відбувається, але може ніяк не виявлятися в їх реальних відносинах і реакціях. Відкритий інцидент розвертається як серія конфліктних дій учасників по відношенню один до одного.

Динаміка конфлікту, тобто закономірності його розвитку знаходяться в повній відповідності з його структурою.