- •2. Самосвідомість особистості
- •3. Неусвідомлювані процеси і явища.
- •5. Розвиток особистості.
- •6. Перцептивні процеси особистості.
- •7. Мнемічні процеси особистості.
- •8. Мислення та уява.
- •9. Мовленнєва діяльність особистості
- •4. Мотиваційно-потребова сфера особистості. Спрямованість.
- •10. Індивідуальність. Характерологічні властивості особистості.
- •11. Індивідуальність. Темпераментальні властивості людини.
- •12. Індивідуальність. Здібності людини.
- •13. Емоційні процеси особистості.
- •14. Довільність поведінки людини.
- •15. Саморегуляція особистості.
- •16. Індивідуальність та її діяльність.
- •17. Взаємодія і спільно-розподільна діяльність.
- •18. Особистість і соціальна ситуація.
- •19. Психологічні закономірності комунікації.
- •20. Міжособистісне сприймання.
- •21. Існування особистості в малій групі.
- •22. Рольова взаємодія особистості.
- •23. Особистість в організації.
- •24. Групова динаміка
- •25. Формування особистості. Психологія виховання.
- •26. Формування особистості. Психологія навчання.
- •27. Індивідуальні варіанти розвитку особистості.
- •28. Індивідуальність та її життєвий шлях.
- •29. Професійна самореалізація особистості.
- •30. Психологічний вплив.
- •31. Професійні, етичні і моральні вимоги щодо діяльності практичного психолога
- •32. Поняття про психічний розвиток. Закономірності та механізм психічного розвитку.
- •33. Життєвий цикл і вікові кризи.
- •34. Основні напрями сучасної психології.
- •37. Психологічні особливості українського національного характеру.
- •1. Персоналістичні напрями
- •2. Психіка і вища нервова діяльність
- •3. Генетична психологія
- •4. Біхевіоризм
- •5. Гешальтпсихологія
- •6. Структурна психологія
- •7. Психоаналіз
- •36. Внутрішньоособистісні конфлікти і суїцидальна поведінка.
- •38. Розкрити статус та особливості взаємодії різнорівневих компонентів структури індивідуальності.
- •39. Психодіагностика як наука, її структура, основні підходи, вимоги і завдання.
- •40. Класифікація методів наукового психологічного дослідження.
- •1. Психологічне діагностування мотиваційно-потребової сфери особистості.
- •2. Психологічне діагностування свідомості і самосвідомості особистості.
- •3. Психологічне діагностування пізнавальних психічних процесів.
- •4. Психологічне діагностування емоційної сфери особистості
- •5. Психологічне діагностування здібностей.
- •6. Психологічне діагностування темпераменту і характеру особистості.
- •7. Комплексне психологічне діагностування індивідуальності.
- •8. Психологічне діагностування взаємостосунків і комунікативної сфери особистості.
- •10. Особливості психологічної допомоги в молодшому шкільному віці.
- •11. Особливості психологічної допомоги в підлітковому віці.
- •40. Експеримент як основний метод наукового психологічного дослідження.
- •12. Особливості психологічної допомоги юнацькому віці.
- •13. Особливості психологічної допомоги дорослим.
- •15. Особливості психологічної допомоги при психічній залежності
- •16. Особливості психологічної допомоги особистістьм з девіантною поведінкою.
- •17. Особливості психологічної допомоги при посттравматичному стресовому синдромі.
- •18. Психологічна реабілітація особистості.
- •19. Особливості психологічної і допомоги соматично-хворим людям.
- •20. Психосоматичні проблеми в психології.
- •21. Особливості організації і проведення індивідуального психологічного консультування.
- •22. Особливості надання психологічної допомоги сім'ї
- •23. Групові форми роботи в практичній психології
- •24. Особливості психологічної допомоги особистості в психоаналітичному напрямі.
- •25. Особливості психологічної допомоги в гуманістичному напрямі.
- •26 Психологічне здоров'я та професійно важливі якості особистості психолога – практика.
- •27. Особливості психологічної допомоги в межах екзистенціальної психології.
- •28. Особливості психологічної допомоги в біхевіоральній терапії.
- •29 Організація психологічної служби в закладах освіти.
- •30. Особливості просвітницької діяльності практичного психолога.
- •31. Застосування методів математичної статистики в роботі психолога.
- •32. Проективні техніки у дослідженні особистості.
- •33. Сучасні напрями психотерапії
- •1. Психодинамічний напрям
- •1.2. Аналітична психологія к. Юнга
- •2. Поведінковий напрям
- •3. Когнітивний напрям
- •4. Гуманістична психотерапія
- •34. В чому полягає особливість взаємозв’язку всіх видів діяльності практичного психолога, що працює в галузі освіти. Наведіть приклади.
- •35. Обґрунтуйте необхідність функціонування психологічної служби в інноваційних навчально-виховних закладах, вузах.
- •36. Психологічна характеристика невербальних засобів комунікації. Проблема інтерпретації невербальної поведінки.
- •37. Загальна стратегія використання психологом знань про властивості основних нервових процесів при здійсненні профорієнтаційної роботи.
- •38. Надання практичним психологом допомоги вчителю щодо формування стильових варіантів його педагогічної діяльності.
37. Психологічні особливості українського національного характеру.
Перші спроби дати аналіз психологічного складу українців як етносу і як нації були здійснені ще в 18-19 столітті в працях Костомарова, Липинського та ін.
Типові риси українського національного характеру:
Демократичність,
Волелюбство,
Емоційність,
Музичність,
Наближеність до природи,
Культ жінки, родини,
Релігійність,
Толерантність до інших народів,
Працелюбність.
Гостинність,
Інтровертованість, що виявляється в певній спрямованості на свій власний внутрішній світ, у миролюбності, не схильності до агресії,
Індивідуалізм,
Емоційність,
Вразливість,
Певна амбіційність, гонорливість,
Упертість (прагнення діяти по-своєму, всупереч розумним доказам чи порадам)
Україна – велика, багатонаціональна держава, на її території можна виокремити не один, а кілька відносно самостійних етнічних типів, зосереджених у конкретних регіонах: Закарпатті, Галичині, у Східній, Центральній, Південній Україні. А формування цілісного українського національного характеру тільки починається і потребує багато історичного часу.
Головні напрями в сучасній психології
1. Персоналістичні напрями
Персоналістична психологія зосередила свої зусилля на вивченні особистості та її внутрішньої будови. Так, для В. Штерна (1871-1938) “психологія є наукою про особистість (Person), яка переживання, кожне з яких тлумачиться в термінах своєї власної матриці”. Людська особистість, згідно зі В. Штерном, створює вищий спосіб життя. А її акти психофізично нейтральні - не є психічними, ні фізичними.
Вищий спосіб або модальність життя за В.Штерном, має три рівні: перший - життєдіяльність або біосфера індивіда, другий - переживання і третій рівень - система культурних, соціальних, моральних та релігіозних цінностей, які особистість засвоює шляхом так званої інтроцепції - внутрішнього сприймання.
Стрижень особистості - в характері людини, який визначається її рисами, що мають сталі і цілеспрямовані акти.
І.Шпрангер (1882-1963) назвав свою психологію особистості структурною і дійшов висновку, що її спрямованість і самобутність визначається тими цілями і духовними цінностями до яких особистість прагне. Разом з тим, цілі і цінності залежать від суспільства, у якому живе і діє особистість, областей духовної культури. Визначення шести галузей культури у суспільстві, дало підставу для класифікації особистостей.
Серед шести головних духовних сфер суспільства Е.Штерн виділяє: науку, естетику, економіку, релігію, політику, взаємини з іншими людьми. І відповідно їм називає шість типів особистостей: теоретична особистість, естетична, економічна, релігійна, політична тощо.
До персоналістичних напрямів психології належать: теорія самореалізації Г.Ольпорта (1897-1969), концепція самоактуалізації А.Маслоу (1908-1970), концепція відношень у структурі особистості К.Роджерса (1902-1990 та інші.
Слід зазначити, що основним предметом дослідження персонологів - психічно здорові, зрілі і творче обдаровані представники людства. Головна їх відзнака від інших людей - безперервний розвиток і активне ставлення до світу, що їх оточує.
У структурі особистості Г.Олпорт розрізняє центральну мотиваційно-спонукальні сферу, яка складається з двох рівнів активності: мотивації нужди і вищих мотивів - прагнень до розвитку. Отже, пошук постійної напруги, опору рівновазі, гомеостазу - характерні риси мотивів розвитку. Мотиви розвитку породжують спрямовану на майбутнє систему цілей, реалізація яких вимагає і забезпечує розвиток нових можливостей людини.
Отже, особистість - процес безперервного становлення людини, спрямованість на майбутнє. А саме: формування нових мотивів є процесом перетворення засобів діяльності і її цілі і мотиви. Якраз у механізмі перебігу мотивів на засоби тієї ж діяльності - умова саморозвитку людини.
А.Маслоу доводить, що соціальність людини міститься у самі її природі, що люди мають потреби у спілкуванні, любові, повазі, співпричетності, які наділені природою формами “інстинктоподібністі”. Тобто, потреби суто “гуманоїдні”. До числа базальних потреба відносяться: фізіологічні потяги, потреби у безпеці і захисті, любові, повазі і самоактуалізації людини. Незадоволення базальних потреб викликає хвороби: неврози і психози.
Над рівнем базальних надбудовуються метамотиваційний рівень - потреби в істині, добрі і красі, справедливості, єдності. Але потреби самоактуалізації, на думку А.Маслоу, починають функціонувати лише після того, коли задоволені всі інші потреби.
Вивчення творчих особистостей дало підстави для важливого висновку: серед різноманітних властивостей людей, схильних до “самоактуалізації” провідною є установка на концентрацію уваги не на власній персоні, не на вузькоіндивідуальних інтересах, а на високих суспільних цілях. Цим людям властиві почуття вини, тривоги, але їх турбує не власна доля. Зовнішня свобода для них менш важлива, ніж внутрішня.
Центральна ідея концепції К.Роджерса полягає в тому, що співвідношення: 1) дійсного змісту особистості, 2) уявлення людини про себе - про її “я” і 3) про її ідеальне “я”, про той тип особистості, який бажає вона стати. Розбіжності між цими уявлення стають чинниками неврозів і страждань людини. Вони переживали турбування, почуття тривоги, уразливості, яке ставало тим болючішим, чим більше назрівала потреба змінити на краще думку про себе.
Психотерапевтична процедура, запропонована К. Роджерсом, спрямована на те, щоб, по-перше, сформувати у особистості новий, більш адекватний бажанню образ самого себе і по-друге - зробити більш реальним, більш відповідним можливостям людини її “ідеальне я”, по-третє - створювати “теплий психотерапевтичний мікроклімат”. Завдячуючи якому людина створює позитивне ставлення до себе, починає вірити у себе, що є безперечною умовою розвитку, дійового самоконтролю і організованості дій. А щоб піднятися людині ще вище, треба їй усвідомити свої достоїнства і вади, “прийняла” їх як належне і почала працювати над собою.
К. Роджерс, вивчаючи розбіжності дійсних можливостей, бажань і почуттів і його “ідеального я”, назвав цей стан “умовою престижу”. Це - відповідність громадської оцінки, суспільної вагомості особистості.