9. Мовленнєва діяльність особистості

Мова - система засобів спілкування. Мовлення – найбільш результативний процес спілкування. Анатомо-фізіологічний механізм процесу мовлення складається з центральної і периферичної частин. Центральні механізми процесу містяться в корі великого мозку. Збудження слухового нерва надходить до скроневої зони лівої півкулі, де міститься кіркова частина слухового аналізатора. У ній здійснюються аналіз і синтез мовлення. Під час аналізу активуються сліди минулого досвіду і між знаннями, щойно сприйнятими і раніше набутими, встановлюються тимчасові нервові зв'язки. Скроневі зони мозку пов'язані з лобовими, відповідальними за рухові мовні реакції. Види. І. У психології мовлення поділяють на усне і писемне. Усне мовлення може бути монологічним і діалогічним. Монологічне мовлення - це висловлювання однієї людини, вияв її думок. Монологічним мовленням є виступ лектора. Діалогічне мовлення – це бесіда між 2-ма або кількома однаково активними людьми. Як правило, співбесідники знають предмет розмови і їх діалог буває скороченим. II. Розрізняють зовнішнє і внутрішнє мовлення. Зовнішнім є усне (монологічне і діалогічне) і писемне мовлення. Внутрішнє мовлення – це мовлення подумки. Воно не є засобом спілкування, а функціонує тоді, коли людині треба щось осмислити. Внутрішнє мовлення більш лаконічне порівняно з зовнішнім.

Основні елементи мови: її словниковий склад і граматична будова. Словниковий склад – це сукупність слів у кожній окремій мові. Обсяг і характер активного та пасивного словників людини залежать від освіти професії, міри володіння мовою, характеру та змісту її діяльності. Мова і мовлення - це поняття мовлення - це процес використання людиною для спілкування мовлення; розглядається і як мовна діяльність, оскільки за його допомогою можна наприклад. Забезпечити спілкування, розв'язання мнемонічних або мисленнєвих завдань. У цьому разі мовлення може набирати вигляду мовних дій, що є складовими іншої цілеспрямованої діяльності, трудової чи навчальної.

4. Мотиваційно-потребова сфера особистості. Спрямованість.

Вивчення М.-п. сф. о-ті, спрям-ті, тенденцій... дає можливість прогнозувати життєвий шлях особистості, попереджувати помилки. Потреба - це стан об'єктивної необхідності організму в чомусь, що лежить поза його межами і є необхідним для нормального функціонування (біологічні, соціальні, у спілкуванні, визнанні...). Це стан індивіда, що створюється, коли індивід відчуває необхідність в об'єктах, які потрібні для його існування і розвитку, які виступають джерелом його активності. Завдяки П. здійснюється регуляція поведінки, визначається спрямованість поведінки, мислення, почуттів, волі... П. є джерелом активності о-ті. П. виявляється в мотивах.

Мотив - це побудження до діяльності, пов'язані із задоволенням потреб суб'єкта; сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта та визначають його спрямованість; це усвідомлювана причина, яка лежить в основі дій і виборів вчинків особистості. Ієрархія потреб за Маслоу: 1. Фізіологічні потреби. 2. Безпеки та захисту. 3. Приналежності і любові. 4. Самоповаги. 5. Самоактуалізації чи потреби особистого самовдосконалення.

Спрямованість – це сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості та відносно незалежні від наявних ситуацій. С. характеризується інтересами,схильностями, переконаннями, ідеалами, в яких виявляється світогляд о-ті. Це система домінуючих мотивів, які підпорядковують собі всі інші й характеризують будову всієї мотиваційної сфери о-ті. Компоненти С. о-ті.: 1) усвідомлені мотиви поведінки (ідеали, цілі, інтереси, переконання о-ті); 2) мало усвідомлені мотиви (сильний емоційний стан веде до нової дії). Види С: 1. на завдання; 2. на взаємодію; 3. на себе. С. о-ті формується в процесі розвитку особистості в системі суспільних відносин.