38. Надання практичним психологом допомоги вчителю щодо формування стильових варіантів його педагогічної діяльності.

В своїй роботі практичний психолог має орієнтуватися не лише на учнівській колектив, а й на роботу з педагогами. Одним з таких аспектів роботи з вчителями є допомога у формуванні стильових варіантів його педагогічної діяльності.

Проблема ефективності стилів професійно-педагогічної діяльності не має однозначного вирішення. Одні дослідники визнають в якості найбільш ефективного якийсь один конкретний стиль педагогічної. Інші схиляються до думки про неадекватність самої постановки проблеми пошуку однозначно продуктивних і непродуктивних стилів: універсального, ефективного взагалі, в усіх умовах та відношеннях стилю професійно-педагогічної діяльності не існує.

Педагогічна діяльність учителя (викладача), як і будь-яка інша діяльність, характеризується визначеним стилем. Стиль діяльності (наприклад, педагогічної) у самому широкому змісті слова - стійка система способів, прийомів, що виявляється в різних умовах її існування. Він обумовлюється специфікою самої діяльності, індивідуально-психологічними особливостями її суб'єкта.

По Е.А. Климову, індивідуальний стиль діяльності у вузькому змісті - "це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, яка складається в людини, що прагне до найкращого здійснення даної діяльності... індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно вдається людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності". Підкреслюється, що це індивідуальне своєрідне сполучення прийомів і способів, що забезпечує найкраще виконання діяльності. Стиль діяльності включає її оперативний склад, уміння і навички, виявляючи здатності самого суб'єкта й обумовлюючи його індивідуально-психологічними й особистісними особливостями.

К. Левіним були позначені три стилі: авторитарний, демократичний і ліберальний. У стилі виділяються дві сторони: змістовна і технічна, тобто формальна (прийоми, способи).

Стилі педагогічної діяльності, в першу чергу, поділяються на три загальних: авторитарний, демократичний та потурання, але одночасно мають власне "педагогічний зміст". Так, А.К. М аркова визначає їх таким чином:

Демократичний стиль. Учень розглядається як рівноправний партнер у спілкуванні, колега в спільному пошуку знань. Учитель залучає учнів до прийняття рішень, враховує їхню думку, заохочує самостійність суджень, враховує не тільки успішність, але й особистісні якості учнів. Методами впливу є спонукання до дії, порада, прохання. У вчителів з демократичним стилем керівництва школярі частіше перебувають у стані спокійної задоволеності, високої самооцінки. Учителя з цим стилем більше звертають увагу на свої психологічні уміння. Для таких учителів характерні велика професійна стійкість, задоволеність своєю професією.

Авторитарний стиль. Учень розглядається як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Вчитель одноосібно приймає рішення, установлює твердий контроль за виконанням пропонованих їм вимог, використовує свої права без врахування ситуації і думок учнів, не обґрунтовує свої дії перед учнями. Унаслідок цього учні втрачають активність чи здійснюють її тільки при ведучій ролі вчителя, виявляють низьку самооцінку, агресивність. При авторитарному стилі сили учнів спрямовані на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань і власний розвиток. Головними методами впливу такого вчителя є наказ, повчання.

Для вчителя характерна низька задоволеність професією і професійною нестійкістю. Учителя з цим стилем керівництва головну увагу звертають на методичну культуру, у педагогічному колективі часто лідирують.

Ліберальний стиль. Вчитель іде від прийняття рішень, передаючи ініціативу учням, колегам. Організацію і контроль діяльності учнів здійснює без системи, виявляє нерішучість, коливання. У класі хитливий мікроклімат, приховані конфлікти".

Кожний з цих стилів, виявляючи відношення до партнера взаємодії, визначає його характер: від підпорядкування, проходження - до партнерства і до відсутності спрямованого впливу. Істотно, що кожний з цих стилів припускає домінування або монологічної, або діалогічної форми спілкування.

У зв'язку з тим, що сутнісні характеристики індивідуального стилю педагогічної діяльності обумовлюються мотивацією, ціннісними орієнтаціями й спрямованістю особистості вчителя, а також накопиченим суб'єктивним досвідом, рівнем розвитку педагогічних умінь, сформованістю рефлексивних механізмів, як структурні елементи індивідуального стилю діяльності виділені наступні компоненти: мотиваційно-ціннісний, змістовно-діяльнісний і рефлексивний-перетворюючий.

Мотиваційно-ціннісний компонент, на основі аналізу психолого-педагогічних досліджень є змістостворюючим у структурі стилю, тому що він пов'язаний з формуванням стійкого прагнення майбутнього вчителя до становлення власної індивідуально-своєрідної системи загально-педагогічних знань, умінь, навичок, які визначаються мотивацією й спрямованістю його особистості, що виражаються в потребах, установках і ціннісних орієнтаціях.

Змістовно-діяльнісний компонент виділений, виходячи з посилання, що, стиль діяльності в самому широкому змісті слова - стійка система способів, прийомів, що проявляється в різних умовах її здійснення (Н.Д. Левітов, Е.А. Климов і ін). При цьому принципове значення має висновок В.А. Сластьоніна про те, що практична готовність учителя як складова його професійно-педагогічної компетентності проявляється через дві основні групи вмінь - організаторські й комунікативні. Даний компонент містить у собі індивідуально-своєрідну систему методів, прийомів і засобів професійної діяльності, психолого-педагогічної взаємодії вчителя.

За допомогою рефлексивно-перетворюючого компонента здійснюється побудова майбутнім учителем індивідуальної програми індивідуально-професійного самовдосконалення, становлення індивідуального стилю педагогічної діяльності. Цей компонент проявляється в індивідуальних способах рефлексії професійної діяльності, спрямованих на усвідомлення ефективності своїх педагогічних дій, на самозміну майбутнього вчителя в професійній діяльності.

Компоненти індивідуального стилю педагогічної діяльності взаємозалежні й визначають прояв один одного.

З огляду на, що індивідуальний стиль педагогічної діяльності - це система способів дій учителя, яка динамічно розвивається і базується на особистісних якостях, потрібно розглядати його в контексті становлення.

Саме орієнтуючись на ці компоненти, психолог надає необхідні консультації, з точки зору прогресивних позицій допомога викладачу має бути спрямована на створення умов в яких би він зміг самостійно вирішити проблему професійного вибору за допомогою спеціальних методів активації.

39. Психодіагностика професійної діяльності та профорієнтації.

Практичні психологи в закладах освіти крім завдань щодо забезпечення роботи з контактними групами, виховних проблем, формування прийомів індивідуального підходу до навчання, щоб підвищити його ефективність, встановити причини неуспішності, мають вирішувати проблеми професійної орієнтації та розробляти рекомендації щодо вибору професії.

При вирішенні цих завдань психолог повинен володіти певними психодіагностичними методиками і пам’ятати, що заходи професійної орієнтації здійснюються в рамках більш глобального завдання – осмислене прояснення перспективи майбутнього. Зараз пробують відійти від традиційної діагностично-рекомендаційної схеми, де після аналізу отриманих даних психолог говорить якій професії відповідають ці здібності.

З точки зору прогресивних позицій допомога школяреві в професійному самовизначенні має бути спрямована на створення умов в яких би школяр зміг самостійно вирішити проблему професійного вибору за допомогою спеціальних методів активації. Для цього треба реалізувати такі етапи:

1. Психолог має зібрати попередню інформацію та висунути попередню гіпотезу щодо наявної проблеми (ще до зустрічі з школярем) та знайти шляхи її вирішення (метод спостереження, експертна оцінка вчителів, бесіда з батьками, біографічні дані)

2. Загальна оцінка ситуації консультування

А). Оцінка особливостей учня (анкета, бесіда..),

Б). Умови консультування,

В). Самооцінка консультанта.

3. Висунення проф.. консультаційної гіпотези, що включає загальні уявлення про проблему клієнта та можливі шляхи її вирішення;

4. Спільне з учнем уточнення проблеми та цілей подальшої роботи.

5.Спільне вирішення проблеми.

На цьому етапі потрібно вирішити такі завдання:

1. Інформаційно-довідкове;

2. Суто діагностичне, спрямоване на самопізнання учня . Воно може бути вирішено використанням простих методик.

3. Морально-емоційна підтримка учня, яка допомагає самовизначенню. Застосовуються прийоми і техніки психотерапії, консультативна психологія, ігрові професійні, консультаційні методики. Мета даної роботи – всилити оптимізм, впевненість в собі при виборі професії.

4. Прийняття конкретного рішення

5. Спільне підведення підсумків (що є важливим для підвищення рівня рефлексії обох).

Щоб забезпечити психодіагностичне завдання профорієнтаційної роботи, треба використати тести на загальні і спеціальні здібності і ДДО, картка інтересів Клімова, КОЗ-2 (комунікативні і організаторські здібності), методика діагностики спрямованості особистості Басса. Опитувальник на виявлення професійних мотивів діяльності, опитувальник Іовайшна для визначення різних сфер професійної діяльності; опитувальник Дж. Холланда для виявлення типу особистості з метою подальшого співставлення з сферами професійної діяльності. Згідно з типологією Холланда виділяють 6 типів людей: 1. реалістичний, 2. інтелектуальний, 3. соціальний, 4. конвенціональний (стандартний), 5. підприємливий, 6. артистичний.

16