36. Внутрішньоособистісні конфлікти і суїцидальна поведінка.

В сучасній психології під конфліктом розуміють зіткнення протилежно направлених, несумісних одна з одною тенденцій в свідомості окремо взятого індивіда, міжособистісних стосунках, пов'язаних з гострими негативними емоційними переживаннями. Виділяються наступні види конфлікту:

- міжгруповий конфлікт;

- міжособистісний конфлікт;

- внутрішньо особистісний конфлікт.

Категорія внутрішніх особистісних конфліктів об'єднує психологічні конфлікти, які виникають через зіткнення різноманітних особистісних утворень: мотивів, цілей, інтересів т.п., що представленні в свідомості індивіда відповідними переживаннями. Конфлікти цього виду в психологічній літературі позначаються як внутрішні особистісні конфлікти, особистісні, інтрасуб'єктивні, інтраперсональні. Ці поняття використовуються як синонімічні.

Внутрішній особистісний конфлікт являє собою протистояння двох начал в психіці людини: того, що сприймається і емоційно переживається як важлива для людини психологічна проблема, що потребує свого розв'язку і викликає внутрішню роботу, спрямовану на його подолання.

Вони супроводжують людину протягом усього життя.

Найбільш послідовна система поглядів на внутрішні особистісні конфлікти у вітчизняних дослідників представлена в працях В. С. Мерліна, який почав займатися проблемою конфліктів ще в 40-і роки ХХ століття і присвятив психологічним конфліктам окремий розділ у своїх «Проблемах експериментальної психології особистості» (В.С.Мерлин, 1970).

За В.С. Мерліним, внутрішній особистісній конфлікт -- це стан більш-менш тривалої дезінтеграцї особистості, який виражається в загостренні протиріч, які існували раніше, чи у виникненні нових протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості (В.С.Мерлин, 1970, с. 103).

Внутрішній особистісний конфлікт виникає за певних умов. Зовнішні умови повинні бути такі, що «задоволення глибоких і активних мотивів і відношень особистості стає зовсім неможливим чи ставиться під погрозу (В.С. Мерлін,1970). Виникнення цих зовнішніх умов конфлікту є неминучим внаслідок обмежень, які диктуються громадським життям, а також у силу того, що на основі задоволення одних мотивів виникають інші, незадоволені, і т.д.

Однак внутрішній особистісній конфлікт виникає, якщо ці зовнішні умови породжують певні внутрішні умови, що являють собою протиріччя між різними мотивами і відносинами особистості чи між її можливостями і прагненнями. Саме тому, підкреслює В.С.Мерлін, ці конфлікти можливі тільки в людини. Ще одна необхідна, умова психологічного конфлікту -- це суб'єктивна нерозв'язність ситуації (Мерлин, 1970, с. 105).

У рамках психоаналітичного напрямку акцент робиться на біопсихологічному трактуванню внутрішнього особистісного конфлікту. У людини в стані конфлікту відбувається зіткнення бажань (З.Фрейд, 1993). Частина особистості відстоює бажання, інша відхиляє їх. Постійно сперечаються один з одним такі структури психіки як Воно, Я і Понад-я. Основні внутрішній особистісні конфлікти виникають через розбіжність інтересів Воно і Понад-Я. Перебороти їх допомагають механізми сублімації, проекції, раціоналізації, витиснення, регресії й ін. Однак такі процеси відбуваються не завжди успішно.

У теорії К.Г.Юнга внутрішній особистісний конфлікт - це регрес у сферу несвідомого, програвання так званого «батьківського сценарію»(К. Юнг, 1994). У К.Хорні внутрішній особистісний конфлікт розглядається з двох позицій - як зіткнення прагнення до задоволення бажань і до безпеки і як протиріччя «невротичних потреб», задоволення яких спричиняє фрустрацію інших.

У рамках гуманістичної психології пропонується інша теорія внутрішнього особистісного конфлікту. За К.Роджерсом в основі конфлікту лежить протиріччя, що виникає в особистості між усвідомленими, але помилковими самооцінками, які людина здобуває протягом життя, і самооцінкою на неусвідомлюваному рівні (К.Роджерс, 1986). А. Маслоу сутність внутрішнього особистісного конфлікту розглядає як нереалізовану потребу людини в самоактуалізації (А. Маслоу, 1986).

Засновник логотерапії В.Франкл описує сутність внутрішнього особистісного конфлікту як утрату сенсу життя (В. Франкл, 1990).

Підсумовуючи, можна сказати, що внутрішній особистісний конфлікт можна визначити як гостре негативне переживання, яке викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і яке затримує ухвалення рішення.

Існують певні показники, форми прояву внутрішнього особистісного конфлікту. Наведемо ці показники, як їх описує Ю. Канатєв (Канатев Ю.А., 1992):

Показники внутрішнього особистісного конфлікту

когнітивна сфера: зниження самооцінки, усвідомлення свого стану як психологічного тупіка, затримка ухвалення рішення, глибокі сумніви в істинності принципів, якими людина раніш керувалася;

емоційна сфера: психоемоційна напруга, часті і значні негативні переживання;

поведінкова сфера: зниження якості й інтенсивності діяльності, зниження задоволеності діяльністю, негативне емоційне тіло спілкування;

інтегральні показники: погіршення механізму адаптації, посилення стресу.

Форми прояву внутрішніх конфліктів

Неврастенія: нестерпність до сильних подразників; подавлений настрій; зниження працездатності; поганий сон; головні болі

Ейфорія: показні веселощі; вираження радості неадекватно ситуації; «сміх крізь сльози».

Регресія: звертання до примітивних форм поводження; відхід від відповідальності.

Проекція: приписування негативних якостей іншому; критика інших, часто необґрунтована.

Номадизм: часта зміна місця проживання, місця роботи, партнерів, часті розриви відносин із друзями, зміна звичок, захоплень, обстановки.

Раціоналізм: самовиправдання своїх вчинків, дій, навіть неадекватних і соціально не схвалюваних.

Наслідки внутрішніх особистісних конфліктів

Як і будь-які інші конфлікти, внутрішні особистісні конфлікти можуть бути конструктивними і деструктивними. Конструктивним є конфлікт, що характеризується максимальним розвитком конфліктуючих структур і мінімальних витрат на його подолання. За допомогою подолання таких конфліктів ми рухаємося вперед. Деструктивним вважається конфлікт, що збільшує роздвоєння особистості, переростає в життєву кризу чи веде до розвитку невротичних реакцій. Одним із серйозних наслідків конфлікту є суїцид. Дослідження психологів і психіатрів виявили наявність зв'язку між характерологічними рисами особистості і схильністю до суїцидальних дій у кризових ситуаціях. Більш гнучкою пояснювальною моделлю суїцидальної поведінки є концепція, відповідно якої така поведінка розглядається як наслідок дезадаптації особистості в умовах пережитого нею мікросоціального конфлікту (А.Анцупов, 1999). Даний підхід продуктивно розвивається в останні роки.

Уцілому можна затверджувати, що суїцидальна поведінка залежить від ряду факторів, що можуть бути розділені на внутрішні і зовнішні.

Внутрішніми факторами суїцидальної поведінки є індивідуальні особливості особистості (характер, психофізичний, емоційний стан і ін.), що підвищують ризик суїциду, який утворює внутрішнє середовище для відображення зовнішніх факторів, а також є побудниками такого поводження в суїцидогенній ситуації.

До зовнішніх факторів відносяться: мікросоціальні умови біографічного характеру, насамперед сімейного виховання; міжособистісні відносини в референтній групі -- сімейній, дружній, професійній; чи дезадаптуючі об'єктивні фактори діяльності (екстримальність, відповідальність, різке підвищення навантаження і т.д.). Деякі зовнішні фактори є причинами суїциду, тому що мають для людини особливий кризовий психологічний зміст. Суїцидальна поведінка включає різні форми активності, що служать деструктивним засобом подолання особистісних проблем в умовах конфліктної ситуації. Змістом суїцидальної кризи виступає гострий емоційний стан, що виникає в критичній ситуації зіткнення особистості з перешкодами на шляху задоволення її найважливіших життєвих потреб (О.Громова, 1998). Центральну роль у виникненні такої ситуації грають наступні конфлікти:

обумовлені специфікою сімейних взаємин: нерозділена любов, зрада коханої людини, розлучення, важка хвороба чи смерть близьких; обумовлені специфікою трудової діяльності і міжособистісної взаємодії: невдачі у виконанні конкретних задач, міжособистісні конфлікти з колегами по роботі, службові конфлікти з начальниками чи підлеглими;

пов'язані з антисоціальним поводженням людини: страх кримінальної відповідальності; страх ганьби;

обумовлені станом здоров'я: психічні захворювання; хронічні соматичні захворювання; фізичні недоліки (дефекти мови, особливості зовнішності, сприймані як недолік), статева неспроможність;

обумовлені матеріально-побутовими труднощами.

Описані різновиди внутрішніх особистісних конфліктів відображають реальний розподіл інтересів дослідників. Кожний з цих видів конфліктів має свій зміст, який відображає характер протиріч, які лежать в його основі, свою специфіку в реальній життєвій ситуації. Аналіз літературний джерел показує, що в прагненні наблизитися до складного світу внутрішнього особистісного конфлікту, дослідники намагаються, з одного боку, описувати конфлікт мовою переживання його людиною. А з іншого, оперувати більш цілісними одиницями аналізу.