- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 6
горією, що змінюється у межах певного соціального типу спрямованості. Так, криміногенна мотивація у будь-яких ЇЇ різновидах, як правило, є похідною від суспільне небезпечного типу особистості антисустльної спрямованості та дуже рідко, як виняток, може мати місце за асоціального чи антисоціального типів останньої. Нагадаємо, що за двох останніх антисуспільне ставлення не обов'язково проявляється у діяльнісній формі, а за ЇЇ наявності по більшості не зачіпає основи життєдіяльності суспільства. Посягання на останні є ознакою набуття спрямованістю суспільне небезпечного типу. Зміна типів спрямованості не залежить від мотивів діянь. Тому диференціація особи за мотивами діянь є її класифікацією, а не типологізацією.
Класифікація практично може проводитися за будь-якою ознакою злочину, механізму або особи його вчинення. Так, злочинці можуть класифікуватися за будь-якою демографічною ознакою (стать, вік), ознакою їх формування, соціального розвитку (освіта, спеціальність, зайнятість працею, іншими справами), соціального статусу, ролі (рід занять, сімейний стан, житлові умови, належність до соціальних груп), за безпосередніми ознаками спрямованості (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, діяльнісні прояви). Підставою класифікації осіб, які вчинили злочини, можуть бути психофізіологічні особливості, показники фізичного або психічного здоров'я, переважання індивідуальних психологічних рис (характеру, елементів вольової та емоційної сфер). Безперечно, класифікацію особи злочинця можна проводити за будь-якою кримінально-правовою ознакою, у тому числі за об'єктом та способом посягання, мотивом вчинення тощо. За кожною з названих ознак, що є підставою класифікації, осіб, які вчинили злочини, можна розподілити на відповідні групи (класи).
Класифікація злочинців допомагає дослідити їх відмінності, що дуже часто пов'язані із вчинюваними ними злочинами. Тому класифікаційний поділ злочинців та основні відмінності виділених у такий спосіб їх груп доцільніше розглядати разом із кримінологічною інформацією щодо окремих видів (категорій) злочинів та осіб, які їх вчиняють. Такий підхід реалізується у Книзі 2 Курсу.
Тут же доцільно більш предметне та конструктивно розглянути типологію особи злочинця, взявши до уваги попередні методо-
266
Теорія особи злочинця
логічні положення щодо типологізації, відображення нею відмінностей у типовому та ЇЇ особливе місце серед диференціацій, що іменуються класифікацією.
Слід відмітити, що проблема типології злочинців з'явилася у кримінології дуже давно, очевидно з тих пір, коли виникла потреба розмежувати їх за домінуванням чинників, що детермінують вчинення злочинів, обумовлюють їх тяжкість, повторюваність, суспільну шкоду, а звідси й — за заходами соціального захисту, які слід застосовувати до злочинців. Ці питання постали задовго до того, як у філософії та соціології (стосовно соціальних об'єктів пізнання) отримали розроблення та визначення категорії типового, типу, типологізації. Та й після цього знадобився певний час, щоб згадані категорії у їх філософському визначенні стали надбанням кримінологів. Здається для деяких з останніх потреба у цьому залишається актуальною і до сьогодні, про що свідчить вільне (насамперед від філософських методологічних настанов) поводження з термінами «тип», «типологія» та похідними від них.
Методологічно обґрунтований підхід у кримінології радянського періоду до зазначених категорій фактично почався з публікації у 1974 р. монографії К. Є. Ігошева «Типология личности преступ-ника й мотивация преступного поведения»1. Розгляд типологічного підходу у філософсько-метологічному контексті саме цим автором очевидно був пов'язаний з тим, що його базовою освітою та першою науковою спеціальністю (за кандидатською дисертацією) була філософія. Вже за 10 років автори фундаментального «Курса советской криминологии» констатували традицію, згідно з якою в основу кримінологічної типології особи закладалися три групи ознак, що відображують: а) ступінь криміногенного викривлення особистісних характеристик; б) характер такого викривлення; в) соціальну генезу становлення особи на злочинному шляху2. Тут же робився висновок щодо практичної неможливості створення певної «універсальної» типології, придатної на всі випадки життя, що обумовлювалося «крайньою різноманітністю можливих типо-
1 Игошев К. Е. Типология личіюсти прсступпика й мотивация ІІрестутшого повсдспия. — Горький, 1974.
2 Курс советской криминологии. Предмет. Методология. Прсступность й се причини. Пре- ступник. - М., 1985. - С. 294.
267