- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 4
Я. І. Гілінський — «конструкт») суспільства як соціального цілого, яка суперечить його життєво важливим інтересам та нормам і по суті є «патологією суспільного життя»1, що проявляється у вигляді суспільне небезпечної діяльності. Згадана позиція, що переводила розуміння злочинності з абстрактного поняття «явище», поєднаного з емпіричною сукупністю злочинів, у русло її предметно-сутнісного визначення, хоч і визнавалася такою, «що не позбавлена підстав»2, на жаль, не отримала уважного ставлення і розвитку у радянських кримінологів за часів існування СРСР та, скільки відомо, після його розпаду.
Частковим винятком щодо цього може бути докторська дисертація на тему «Преступность й общество», яку захистив С. М. Ша-пієв у Санкт-Петербурзі у 2000 р. У авторефераті дослідник стверджує: «Провідним у розумінні соціальності суспільства є констатування його особливої форми колективного надіндивідуального буття людей, що фіксується у понятті «соціальна діяльність загалом»... розгляд суспільства як соціальності загалом, тобто на рівні соціуму, повинен тягнути за собою і межове абстрактне представлення злочинності — «злочинність загалом», тобто як самото-тожнє явище, обумовлене історичною відносністю, мінливістю, якісною, змістовною неоднорідністю діянь, що визнаються злочинними, у тому чи іншому суспільстві, у той чи інший відрізок часу»3. У авторефераті правильний підхід до потреби визначення злочинності на рівні соціуму як «соціальної діяльності загалом» все ще поєднується з традиційним представленням «злочинності загалом» у вигляді явища, яке зумовлене змістовно неоднорідними злочинними вчинками.
За суверенної України у навчальній літературі та інших працях з кримінології визначення злочинності як «соціального явища», традиційне для радянської доби, було «відчищено» лише від ідеологічно-класового забарвлення, а по суті збереглося без змін4.
1 Поогорецкий А. Патология обществсніюй жизии / Пер. з польськ. — Варшава, 1969. — С. ЗО.
2 Курс советской кримиїгологии: В 2 т. — М., 1985. — Т. 1. — С. 7.
3 Шапиев С. М. Прєступііость й обіцсство: Кримиїїологичсскос тсоретико-нрикладное ис- следовапие: Авторсф. дис.... д-ра Іорид. наук. — СПб, 2000. — С. 16.
11 Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За рсд. І. М. Даньшина. — С. 36.
134
Теорія злочинності
Дещо відрізняється спроба О. Г. Кулика характеризувати злочинність на інших, більш сучасних методологічних засадах. Він стверджує, що злочинність «являє собою передусім вчинення частиною членів суспільства діянь, які спричиняють шкоду суспільству»1. Позитивним у цій характеристиці є насамперед «олюднення» злочинності, яка є витвором (хай шкідливим, негативним) людей, їхніх діянь у суспільстві. В одній із пізніших українських публікацій злочинність та її прояви охарактеризовані «як діяльність, спрямована на протизаконне задоволення потреб певної частини суспільства за рахунок інтересів більшості його членів»2, що також є певним відходом від абстрактної конструкції: «злочинність — соціальне явище».
Визначимо власне поняття злочинності. Насамперед розглянемо, наскільки придатним для визначення сутнісно-предметного змісту цього поняття є термін «явище». Явище, як і сутність, належить до основних філософських категорій для відображення найбільш загальних форм предметного світу та його пізнання людиною. На відміну від сутності, яка становить внутрішній, глибинний, порівняно стійкий зміст предмета, виявляє його природу, сукупність найбільш значущих властивостей і відносин, «явище — це зовнішні, такі, що спостерігаються, звичайно більш рухливі, мінливі характеристики того чи іншого предмета»3. Поняття, як було зазначено вище, — це відображення об'єктивно-сутнісного, що є у речах, предметах, явищах. Останнє ставить під сумнів придатність терміну «явище» для відображення у понятті злочинності її сутності.
Суспільними (соціальними) явищами зазвичай називають такі, що є комплексним проявом природних (об'єктивних) і суб'єктивних (людських) чинників, наприклад голод, епідемія, фінансова криза, а також ті, які є безпосереднім результатом активності людей. Останні, виходячи з їхньої предметної сутності, що полягає у людській активності, навряд чи правильно також іменувати безстороннім терміном «явище», тобто такими, що виявляються самі
1 Курс кримінології. Загальна частина / За заг. ред. О. М. Джужи. — К., 2001. — С. 47.
2 Библиография литературьі: Учеб.-справ. Іюсобис / Сост. В. П. Бахин, Н. С. Карпов. — К.,
3 Введете в философию: Учеб. - М., 1990. - С. 113.
135