- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 7
вони «прищеплюються» і «вирощуються». Насправді, процес формування криміногенної орієнтації та мотивації, як і будь-якої мотивації, — це двостороння взаємодія особи та середовища. Причому провідна роль у ньому належить особистості. Від того, якою мірою вона попередньо соціалізована, в якому напрямі та наскільки у неї розвинуті основні соціальні якості, передусім спрямованість та ставлення до головних умов життєдіяльності суспільства, і навіть за наявності антисуспільної спрямованості, залежно від сфери її виявлення, глибини, стійкості та міри суспільної небезпечності останньої, настільки підвладна особа криміногенному впливу середовища, включаючи подібний вплив різних соціальних груп. Ця залежність є ще одним доказом того, що причиною розвитку криміногенності і, врешті-решт, вчинення злочину є не взаємодія мікросередовища та особистості, а відповідні елементи свідомості та спрямованості останньої, які знаходять своє відображення у криміногенній і кримінальній мотивації та мотиві конкретного злочинного прояву.
Вплив соціального середовища на мотивацію, у тому числі на формування криміногенної орієнтації та мотивації, інколи пояснюють з позицій соціологічної теорії соціальних ролей. У понятті «соціальна роль» передбачаються певні вимоги і очікування стосовно поведінки людини у конкретній соціальній ситуації. До змісту соціальної ролі входять також уявлення людини, яка виконує певну роль, про те, як їй слід себе поводити у тій чи іншій ситуації. Інакше кажучи, у розумінні соціологів роль — це стійкий стереотип поведінки у певних соціальних ситуаціях, вона не стоїть за поведінкою, а сама є поведінкою. Для розуміння мотиваційного значення соціальної ролі виокремлюють дві основні сфери її прояву. Першу з них називають когнітивною, оскільки вона містить знання, розуміння соціальної ролі, другу — оціночною, що пов'язана з оцінкою ролі і позицією особи щодо її сприйняття. Існує твердженння, що кримінологічне значення, насамперед мотивуюче, можуть мати: певний стан когнітивної сфери (недостатність або суперечливість інформації щодо соціальної ролі, умов та можливостей її виконання) і стан її оціночного компонента (співвідношення ролі з елементами особистості, її цінностями, спрямованістю, набутими у процесі соціалізації, результатом чого
300
Умови та механізм злочинного прояву
може бути ідентифікація з роллю, її вимогами або відлучення від неї)- На думку прихильників пояснення криміногенної мотивації з позиції теорії соціальних ролей, зазначена мотивація породжується у разі, коли особа не знає, не усвідомлює свою роль (здебільшого цим мотивуються необережні злочини), коли вона не знаходить правомірного виходу із суперечності ролей («рольового конфлікту») та у разі відчуження від ролі. Останнє продукує злочинні прояви: як осмислені результати відчуження, так і емоційно-експресивного, агресивного характеру («рольовий бунт»). За цим механізмом може мотивуватися хуліганство, побутова жорстокість, агресивність стосовно тих, хто уособлює соціальну роль та ін.
Отже, з огляду на теорію ролей, злочин є результатом певного акту взаємодії соціальних відносин та зв'язків особи, які визначаються її соціальними ролями. Слід зазначити, що ідея прямого зведення особи до сукупності «ролей», запрограмованих їй у суспільних відносинах, піддається небезпідставній критиці у психологів, дехто називає ЇЇ навіть «жахливою» через намагання пов'язати особу із запрограмованою для неї поведінкою1.
На формування криміногенної мотивації, крім різних форм та проявів способу життя, у тому числі різних соціальних груп та соціальний ролей, вплив справляють і деякі інші явища соціальної дійсності, які не охоплюються названими поняттями. До таких явищ належить, зокрема, конкретна життєва ситуація.
У криміналістиці, кримінальному праві та процесі утвердився підхід, згідно з яким конкретна життєва ситуація розглядається стосовно обставин та умов лише самого вчинення злочину та періоду, що безпосередньо передував йому. У кримінології існує думка, що вказаний підхід до визначення конкретної життєвої ситуації є вузьким. На відміну від нього, для кримінолога становить інтерес конкретна життєва ситуація, в якій у кожний період відбувалося формування антисуспільної спрямованості особистості, її поглиблення, набуття нею суспільна небезпечних ознак, криміногенної орієнтації та мотивації, перетворення останньої на кримінальну та, зрештою, у мотив вчинення злочину. Характерис-
1 ЛеонтьевА. Н. Зазнач, праця. - С. 170-171.
ЗОЇ