- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 6
її суспільна неприйнятність, антисуспільна спрямованість, суспільна небезпечність, а типовою кримінально-правовою ознакою особи з такою особистістю — вчинення злочину.
З огляду на наведену типологізацію ще раз зазначимо неприпустимість застосовувати терміни «особистість злочинця», «особа злочинця» до вчинення особою злочину, а точніше — до підтвердження останнього обвинувальним вироком суду і не лише тому, що особа ще не визнана винною у вчиненні злочину, а й через те, що зміст особистості злочинця є антисуспільним і суспільно небезпечним, як правило, у значно більшій мірі, ніж в осіб з аморальною чи протиправною, але незлочинною поведінкою. Спрямованість особистості останніх згідно з наведеною типологією належить до суспільно небезпечного типу, але не кримінального, а передкримінального різновиду. Зв'язок особи останнього типового різновиду з особою злочинця полягає у тому, що від першої через її антигромадську або протиправну (некримінальну) поведінку досить ймовірно прогнозується вчинення злочину. Саме у такий спосіб ця особа визначалася у роботах автора Курсу з проблем індивідуального прогнозування та запобігання злочинної поведінки1.
Ще у 80-ті роки XX ст. А. І. Долгова запропонувала іменувати цей тип особи терміном «криміногенна особа»2. Тоді це твердження через нечіткість не підтримали. Але наприкінці 90-х років, здебільшого серед кримінологів так званої «нової хвилі», в основному з Санкт-Петербурга, переважно з ініціативи В. М. Бурлако-ва, термін «криміногенна особа» став вживатися частіше. У такий спосіб запропоновано визначати особу у разі набуття нею «комбінації соціально-моральних та біопсихологічних особливостей «з критичною масою», яка породжує новий ефект — здібність діяти протиправним шляхом»3. У цьому визначенні ряд неточнос-
1 ЗакалюкА. П. Пропюзировапис и прсдупрсждспис І ния. - М., 1986. - С. 56-57.
2 Долгова А. Й. Социальио-психологичсскис аспсктьі прсстугшости ІІесовершсшюлстпих. — М, 1981. — С. 109; Долгова А. Й. Тсорстичсскис Іюсьілки и общая характеристика результа те в длящстося криминологичсского изучсиия личпости // Оиьіт криминологичсского изу- чения личности прсстушшка: Сб. иауч. тр. Всесоюзний институт по изучснию причин и разработкс мер предунрсждспия прсстуїшости. — М., 1981. — С. 27-28.
•' Бурлакоя В. Н. Криминогспная личпость и ипдивидуальнос прсдуїірсждсиис прсстушіс-пий — проблеми модслировапия — СПб, 1998. — С. 21.
252
дивндуальпого ІІрсступного повсдс-
Теорія особи злочинця
тей та суперечностей. Названа «комбінація» та «критична маса» не визначені конкретними типовими ознаками та допускають довільне суб'єктивне тлумачення. «Здібність» діяти певним чином є ймовірною, що і слід було відмітити. Ймовірність протиправної поведінки сама по собі не є свідченням можливості вчинення злочину, безпосередні продукуючи чинники саме якого прийнято називати криміногенними. Але якщо наведені неточності є результатом лише термінологічної «неохайності» автора і в особи дійсно встановлюється «комплекс» елементів, що мають криміногенний характер, то криміногенними є ці елементи, а не особа в цілому, у структурі якої навіть після вчинення злочину зберігається ряд позитивних і антикриміногенних рис.
На завершення зазначимо, що підстави диференціації особистості на третьому рівні типологізації, яка проводиться за діяльнісними проявами особи, не вичерпуються лише їх соціально-нормативною оцінкою. Вона може проводитися і за іншими ознаками, в тому числі типовими. Разом з тим слід відрізняти типологізацію особистості злочинця від інших різноманітних класифікацій його особи не за типовими, а іншими ознаками.
£ 3. Структура особи злочинця
На початку глави вказувалося на необхідності розрізняти поняття «особа» та «особистість», підкреслювалося, що особистість — це сукупність соціальних якостей особи, а остання — це образ — «обличчя» людини, яким вона постає у суспільних відносинах.
Досі мова йшла здебільшого про особистість особи, її зміст, детермінуючу роль, соціальну типологію особистості та про виділення на певному рівні її типологізації типу «особистість злочинця».
Але у реальному житті, зокрема у практичній діяльності щодо запобігання та протидії злочинності й ЇЇ окремих проявів, злочинець постає не як особистість, а як особа з усіма її характеристиками, проявами, індивідуальними властивостями і вадами. Звідси — потреба розумітися у феномені особа злочинця. Розкриття змісту ознак конкретної особи значною мірою досягається через знання структури особи загалом, визначення індивідуальних характерис-
253