право

вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах. Орендар має переважне право на продовження строку дії договору оренди.

Орендар зобов'язаний;

1) використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства;

2) зберігати орендоване майно, уберігаючи його від пошкодження та псування;

3) вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.

Орендна плата встановлюється, як правило, в грошовій формі, але зі згоди сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі.

Одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який він був укладений;

викупу об'єкта оренди; загибелі об'єкта оренди. У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди. Якщо орендар здійснив зі згоди орендодавця поліпшення орендованого майна за рахунок своїх коштів,

орендодавець зобов'язаний компенсувати йому здійснені витрати, якщо інше не визначене в договорі.

За невиконання обов'язків за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

3. Переміщення засобів виробництва і предметів споживання - неодмінна умова життя сучасного суспільства У залежності від способу транспортування розрізнюють залізничний, річковий, морський, повітряний, автомобільний,

трубопровідний і гужовий транспорт. Перевезення на кожному виді транспорту мають свої особливості і тому особливе правове регулювання.

За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник)

зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж у пункт призначення і

101

видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (одержувачу), а

відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира в пункт призначення, а у разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а

при здачі багажу - і за провезення багажу.

Договір перевезення в основному плановий, двосторонній і сплатний. За загальним правилом - він реальний, оскільки необхідна передача вантажу транспортній організації. Але договір морського перевезення по бартеру, договір автомобільного перевезення і перевезення пасажира - консенсуальні.

Сторонами, що укладають договір перевезення вантажів, є перевізник -

транспортна організація - і відправник вантажу, яким можуть бути і організації, і

громадяни. Якщо перевезення починається і закінчується в межах сфери діяльності однієї транспортної організації (однієї дороги, одного пароплавства),

то це перевезення місцевого сполучення і перевізник один - дана залізниця, дане пароплавство. Якщо вантаж перевозиться одним видом транспорту за єдиним транспортним документом (наприклад, між двома станціями різних доріг), то це перевезення прямого сполучення. Якщо вантаж слідує різними видами транспорту (наприклад, відправляється по воді з подальшою перевалкою на залізницю) за єдиним транспортним документом, це - перевезення змішаного сполучення.

Основний обов'язок перевізника - доставка вантажу в призначене місце в строк, у повній цілості і здача його одержувачу. Перевізник зобов'язаний надати технічно справні, чисті та придатні для перевезення саме даного вантажу транспортні засоби. Однак придатність транспортного засобу для перевезення вантажу визначає відправник. Вантаж повинен бути доставлений в строки,

встановлені статутами (кодексами) або виданими у встановленому порядку правилами. Після закінчення передбаченого законом строку (30 днів при доставці залізницею або рікою) недоставлений вантаж вважається втраченим, і

102

одержувач може вимагати відшкодування його вартості.

Відправник зобов'язаний надати вантаж до перевезення в стані, що відповідає правилам перевезення. Вантажі, що перевозяться в тарі, повинні бути пред'явлені в тарі, що відповідає вимогам закону і забезпечує збереження вантажу. Оплату перевезення проводить відправник при здачі вантажу в пункті відправлення. При несвоєчасній оплаті стягається штраф -1% від суми платежів за кожний день прострочення і, крім того, відправка вантажу може бути затримана до внесення платежів. Моментом виконання договору є не прибуття вантажу в пункт призначення, а здача його одержувачу.

Отримання вантажу - право одержувача і в той же час його основний обов'язок. Він повинен здійснити розвантаження транспортних засобів і ви-

везення прибулого вантажу. При затримці отримання вантажу одержувач сплачує перевізнику особливу плату за зберігання. Крім того, на нього лягає відповідальність за псування і пошкодження вантажу, що відбулися внаслідок затримки отримання.

За невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за договором перевезення сторони несуть відповідальність, встановлену законом. Штраф, що сплачується у відносинах при перевезенні, відноситься до виняткової неустойки,

тобто збитки (навіть якщо вони перевищують розмір неустойки) не стягаються,

хоча в деяких випадках (наприклад, ст. 159 СЗ) можливість відшкодування збитків крім сплати штрафу передбачена. За невиконання планових зобов'язань перевізником (неподача транспортних засобів) і відправником (непред'явлення вантажу до перевезення) встановлені штрафи в твердому розмірі за облікову планову одиницю або в процентному відношенні до провізної плати.

Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу встановлена у вигляді штрафів. При втраті або недостачі вантажу перевізник, крім відшкодування вартості вантажу, якого бракує, повертає отриману провізну плату, якщо вона не входить в ціну втраченого вантажу або вантажу, якого бракує,

Для пред'явлення вимог до перевізника встановлений обов'язковий

103

претензійний порядок, відповідно до якого клієнт свої вимоги з приводу не-

належного виконання зобов'язання перевізником пред'являє спочатку без-

посередньо транспортній організації протягом 6 місяців з моменту виникнення права вимоги (про сплату штрафів - 45 днів). Позови до перевізника в господарський суд подаються протягом 2 місяців з дня отримання відповіді на претензію або з дня закінчення строку відповіді, якщо відповідь не отримана.

Для позовів перевізника до клієнтів встановлений 6-місячний строк позовної давності.

Тема 10. Спадкове право

Питання

1.Поняття спадкового правонаступництва.

2.Основні поняття спадкового права.

3.Спадкування за законом.

4.Спадкування за заповітом.

5.Прийняття спадщини і відмова від неї.

1. Під спадкуванням розуміється перехід майнових і деяких особистих немайнових прав і обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у встановленому законом порядку. Успадкування виникає як у разі смерті громадянина, так і у разі визнання його померлим у судовому порядку.

Смерть припиняє лише ті відносини, які обумовлювалися особистими якостями померлого. Це стосується, передусім, особистих немайнових прав і обов'язків, їх, як правило, не можна відділити від конкретної особи і передати комусь іншому. Прикладом можуть служити обов'язки громадянина за трудовим договором, автора - за видавничим і сценарним договорами, обов'язки аліментного характеру, по відшкодуванню шкоди та ін.

104

У разі смерті до спадкоємців переходять не які-небудь окремі права і обов'язки, а весь їх комплекс. Спадкоємець не може прийняти тільки частину прав, а від інших відмовитися. Якщо спадкоємець прийняв якесь конкретне право, він вважається автоматично таким, що прийняв і всі інші права і обов'язки померлого, в тому числі й ті, про які йому не було раніше відомо. Тому спадкування являє собою загальне або універсальне правонаступництво.

Універсальне спадкове правонаступництво є безпосереднім, оскільки права і обов'язки переходять від однієї особи до іншої без участі третього суб'єкта.

Спадкове право (або право спадкування) вживається в двох значеннях:

об'єктивному і суб'єктивному. У об'єктивному значенні - це сукупність норм,

регулюючих процес переходу прав і обов'язків померлого громадянина до інших осіб. У цій якості спадкове право стає правовим інститутом. У суб'єктивному значенні - це міра можливої поведінки конкретної особи, тобто спадкоємець як уповноважена особа має право прийняти спадщину або відмовитися від неї. Усі треті особи не повинні йому перешкоджати.

Значення спадкового права визначається його найтіснішим зв'язком з правом власності громадян. З одного боку, спадкування дозволяє реалізувати правомочність розпоряджатися своїм майном, а з іншого - є однією з підстав виникнення права власності.

2. Суб'єктами спадкового правонаступництва є спадкодавці та спадкоємці.

Спадкодавець - це особа, майно якої після її смерті переходить до інших осіб. Спадкодавцем може бути тільки громадянин. Оскільки підставою спадщини є факт смерті людини, а не волевиявлення, спадкодавцем може бути і неповнолітній, і недієздатний громадянин. Спадкодавцем може бути іноземець і особа без громадянства.

Спадкоємці - особи, до яких переходить майно спадкодавця. Успадковувати може будь-який суб'єкт цивільного правовідношення: громадяни, в тому числі іноземці, особи без громадянства, юридичні особи і держава.

105

Громадяни визнаються спадкоємцями, якщо вони перебували в живих до моменту смерті спадкодавця. Нарівні з цим закон (ст. 527 ЦК України) визнає спадкоємцями і осіб, що ще не народилися до дня відкриття спадщини. Цими особами при спадкуванні за законом є діти спадкодавця, що були зачаті за його життя, а народилися після його смерті.

Чинне законодавство перелічує категорії осіб, які позбавляються права спадкування внаслідок своєї негідної поведінки відносно спадкодавця або інших спадкоємців (ст. 528 ЦК). До них відносяться:

1) громадяни, які своїми протизаконними діями умисно позбавили життя спадкодавця або будь-кого зі спадкоємців або здійснили замах на їх життя. Дана категорія осіб не може успадковувати ані за законом, ані за заповітом.

2)батьки, після смерті дітей, відносно яких вони були позбавлені батьківських прав і не відновлені в них на момент відкриття спадщини;

3)батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених ні них законом обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Потрібно мати на увазі, що у другому і третьому випадках мова йде лише про заборону спадкування за законом. Оскільки заповідати майно можна будь-

якій особі, спадкування за заповітом в подібних ситуаціях не виключається.

Юридичні особи можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом.

Держава може бути спадкоємцем як за законом, так і за заповітом, може бути спадкоємцем всього майна або його частини. Це стає можливим у таких випадках:

1)якщо майно заповідалося державі;

2)якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом;

3)якщо усі спадкоємці позбавлені заповідачем права спадкування;

4)якщо жоден зі спадкоємців не прийняв спадщини.

Під відкриттям спадщини розуміється виникнення спадкового

правовідношення при настанні певних юридичних фактів; а) смерті громадя-

106

нина, 6) оголошення судом безвісно відсутнього громадянина померлим.

Підставою спадкування служить заповіт або закон (ст. 524 ЦК).

Часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця або дата набуття чинності рішення суду про визнання безвісно відсутньої особи померлою. Якщо суд визнає днем смерті громадянина день його передбачуваної загибелі, то в цей день спадщина вважається такою, що відкрилася (ст. 21, 525

ЦК).

Місцем відкриття спадщини вважається останнє постійне місце проживання спадкодавця. При невідомості постійного місця проживання (ПМП) спадкодавця спадщина відкривається в місці знаходження спадкового майна або основної його частини (ст. 526 ЦК).

Місце відкриття спадщини може не співпадати з місцем смерті, якщо громадянин помер, знаходячись в санаторії, у службовому відрядженні, під час прямування залізницею і т.п. Державні нотаріальні контори за місцем відкриття спадщини приймають заяви спадкоємців про прийняття спадщини або про відмову від неї, видають їм свідоцтва про право на спадщину.

Охорона спадкового майна проводиться нотаріальною конторою за місцем відкриття спадщини, а в місцевостях, де її немає, - виконавчим комітетом місцевої ради. Охоронні заходи мають на меті попередити загибель, псування,

розкрадання майна, а також його приховування спадкоємцями або сторонніми особами.

Охорона спадкового майна продовжується до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо вона ними не прийнята - до закінчення строків для прийняття спадщини.

Спадкова маса (спадкове майно, спадщина) є однією з найважливіших категорій спадкового права, під якою розуміється сукупність майнових прав і обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємців у встановленому законом порядку.

Серед майнових прав, що переходять у спадок, потрібно передусім назвати право власності на предмети домашнього побуту, особистого користування,

107

підсобне господарство, житловий будинок і трудові заощадження. Зараз коло об'єктів спадкового правонаступництва розширяється, зокрема, за рахунок індивідуальних і сімейних підприємств, що належать громадянам, та інших майнових комплексів, акцій та інших цінних паперів і т.п.

Предмети звичайної домашньої обстановки і побуту становлять особливу частину спадщини. Вони переходять до спадкоємців за законом, що проживали спільно зі спадкодавцем до його смерті не менше одного року, незалежно від їх черги і спадкової частки (ст. 533 ЦК).

Особливу групу обов'язків складають грошові та інші борги, що переходять у спадок. Спадкоємець, що прийняв спадщину, несе обмежену відповідальність по боргах спадкодавця: він відповідає лише в межах дійсної вартості майна, що перейшло до нього. Якщо спадкоємцем стає держава, то вона відповідає за боргами на тих же умовах (ст. 556 ЦК).

3. Спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом (ст. 524 ЦК). Отже, спадкування за законом відбувається в таких випадках:

1)якщо спадкодавець не залишив заповіту або якщо заповіт визнано повністю недійсним;

2)якщо заповідалася тільки частина майна або заповіт у певній частині визнано недійсним;

3)якщо призначений в заповіті спадкоємець помер раніше відкриття спадщини або відмовився від її прийняття.

Коло спадкоємців за законом і порядок їх закликання до спадкування визначені законодавцем з урахуванням шлюбних, родинних відносин, фактів утримання та інших обставин.

Сутність черговості спадкування полягає в тому, що законні спадкоємці закликаються до спадкування не одночасно, а послідовно: спочатку успадковують особи, що відносяться до першої черги; якщо хоча б одна з них

108

приймає спадщину, то спадкоємці наступної черги автоматично усуваються від спадкування.

Спадкоємці другої черги допускаються до спадкування в таких випадках:

1)при відсутності спадкоємців першої черги;

2)у разі неприйняття ними спадщини;

3)коли всі спадкоємці першої черги позбавлені заповідачем права спадкування;

4)не мають права успадковувати з підстав, вказаних у законі.

У межах кожної черги законні спадкоємці закликаються одночасно і ділять спадщину між собою порівну. Виняток складають предмети звичайної домашньої обстановки та побуту, спадкування яких має певні особливості.

Насамперед успадковують діти (в тому числі усиновлені), чоловік і батьки

(усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, що народилася після його смерті (ч. 1 ст. 529 ЦК).

У основі закликання дітей до спадкування після батьків лежить кровна спорідненість, тобто походження дітей від даних батьків, що підтверджується в установленому законом порядку. Відповідно до сімейно-шлюбного законодавства визнання браку недійсним не впливає на права дітей, що народилися в такому браку, тому після смерті батьків вони є їх спадкоємцями за законом.

Крім того, якщо до спадкування разом з іншими родичами закликається той з подружжя, хто пережив, то спочатку визначається розмір його частки в спільно нажитому під час шлюбу майні, а потім частина майна, що залишилася, ділиться порівну серед спадкоємців за законом, до числа яких входить і той із подружжя,

хто пережив.

Усиновлені та їх потомство при спадкуванні після смерті усиновителя або його родичів прирівнюються до дітей усиновителя та їх потомства. Вони не успадковують за законом після смерті своїх батьків та інших кровних родичів по висхідній лінії, а також братів і сестер. Той же принцип діє і відносно усиновителів та їх родичів.

109

Онуки й правнуки за життя своїх батьків до спадкування не закликаються.

Вони є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з батьків, який був би спадкоємцем. Такий порядок називається

спадкуванням за правом представництва. Онуки й правнуки спадкодавця ділять порівну між собою ту частку, яка належала б за законом комусь з їх померлих батьків.

У другу чергу успадковують брати і сестри померлого, його дід і бабка як з боку батька, так і з боку матері (ст. 530 ЦК). Закон надає однакові спадкові права як повнорідним, так і неповнорідним братам і сестрам. Двоюрідні брати і сестри не є спадкоємцями за законом.

Якщо померлий був народжений в зареєстрованому шлюбі, то після його смерті до успадкування закликаються дід і бабка як з боку матері, так і з боку батька. У тих випадках, коли спадкодавець був народжений від осіб, що не перебували в шлюбі, дід і бабка з боку батька успадковують після смерті онука за умови, якщо батьківство встановлене в передбаченому законом порядку.

До числа спадкоємців за законом відносяться непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менш одного року до його смерті.

Особливість успадкування даною категорією осіб полягає в тому, що вони не включаються ні до першої, ні до другої черги законних спадкоємців. Вони успадковують разом зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкування

(ст. 531 ЦК).

Такими, що перебувають на утриманні спадкодавця, є непрацездатні особи,

що знаходилися на повному утриманні спадкодавця або отримували від нього таку допомогу, яка була б для них основним і постійним джерелом коштів для існування. Нерегулярна, епізодична допомога не може служити підставою для визнання особи утриманцем.

До непрацездатних потрібно відносити: жінок, що досягли 55, чоловіків - 60

років, інвалідів І, II та III груп, а також осіб, що не досягли 16 років, а якщо вони навчаються -18 років.

110