право
.pdfроботи напередодні вихідного дня і до початку роботи в наступний день після вихідного дня і повинна бути не менше 42 годин (ст. 70 КЗпП України).
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках, перерахованих у ст. 71 КЗпП України. Така робота може бути компенсована за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП України).
Згідно зі ст. 73 КЗоТ України, робота на підприємствах, установах,
організаціях не проводиться у наступні святкові і неробочі дні: 1 січня - Новий рік;
7січня - Різдво Христове;
8березня - Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції;
24 серпня - День незалежності України;
Робота також не проводиться у дні релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове;
один день (неділя) - Великдень;
один день (неділя) - Трійця.
За поданням релігійних общин інших (неправославних) конфесій, за-
реєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, що сповідають відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням цих днів.
Робота в святкові і неробочі дні компенсується у відповідності зі ст. 107
КЗпП України.
4. Одним з видів часу відпочинку є відпустка. Державні гарантії і від-
носини, пов'язані з відпустками, регулюються Конституцією України, Законом про відпустки, Кодексом законів про працю України та іншими законами і
171
нормативно-правовими актами України.
Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових правовідносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності, а також працюючі за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни і особи без громадянства, які працюють на Україні, мають право на відпустку нарівні з громадянами України.
Щорічна відпустка - це встановлена законом кількість календарних днів в році безперервного відпочинку, що надається працівнику із збереженням заробітної плати і місця роботи.
Згідно із законом України від 15.11.1996 р. "Про відпустки" встановлені такі види відпусток:
щорічні відпустки (основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер роботи; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством);
додаткові відпустки в зв'язку з навчанням;
творчі відпустки - для завершення наукової роботи (дисертації,
підручника і т.д.);
соціальні відпустки (відпустка по вагітності і родах; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, що мають дітей);
відпустки без збереження заробітної плати.
Тривалість відпусток обчислюється в календарних днях. Святкові і неробочі дні (стаття 73 КЗпП України) при визначенні тривалості відпусток не враховуються.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше
24-х календарних (15 робочих) днів за відпрацьований робочий рік, що обчислюється з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством встановлена інша тривалість щорічної основної відпустки:
172
для осіб молодше 18 років - 31 календарний день;
для інвалідів І і II групи - ЗО календарних днів, а для інвалідів III
групи - 26 календарних днів;
для керівних, педагогічних, науково-педагогічних працівників
освіти і наукових працівників - 56 календарних днів.
Щорічна відпустка за бажанням працівника може бути поділена на частини
при умові, що основна безперервна частина повинна бути не менше 14
календарних днів.
Право на оплачувану щорічну відпустку за перший рік роботи виникає після закінчення 6 місяців роботи. До закінчення вказаного строку відпустка може бути надана у випадках, передбачених законодавством. Наприклад, вагітним жінкам відпустка приурочується до відпустки по вагітності і родах і т.ін.
Подальші щорічні відпустки визначаються графіком. Ці графіки встановлює власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом.
Щорічна відпустка повинна надаватися щорічно у встановлений строк.
Заміна відпустки грошовою компенсацією не допускається, крім випадків звільнення працівника, який не використав відпустку. У виняткових випадках,
коли надання відпустки працівнику в поточному році може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації,
допускається із згоди працівника і за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації перенесення відпустки на наступний робочий рік.
Нарівні із щорічною основною відпусткою працівникам може бути надана і додаткова відпустка.
Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, що виконують роботи, пов'язані з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих чинників, у відповідності зі Списком виробництв, цехів, професій і посад,
затверджених Кабінетом Міністрів України.
173
Право на щорічну додаткову відпустку мають працівники, трудова ді-
яльність яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним і інтелектуальним навантаженням (тривалістю до 35 календарних днів), а працівникам з ненормованим робочим днем надається додатково 7 календарних днів.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним або трудовим договором в залежності від часу зайнятості працівника на даних роботах.
Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної і додаткової відпусток не повинна перевищувати
59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних роботах, - 69
календарних днів.
Чинне законодавство про працю реалізовує два види відпусток без збереження заробітної плати, які відрізняються один від одного за правовим режимом їх надання.
Перший вид відпусток без збереження заробітної плати пов'язаний з правом, але не обов'язком власника або уповноваженого ним органу надання таких відпусток. До таких відносяться відпустки, що надаються в порядку,
передбаченому ст. 84 КЗпП України, коли внаслідок сімейних обставин та інших поважних причин працівникові за його заявою може бути надана власником або уповноваженим ним органом відпустка без збереження заробітної плати.
Тривалість такої відпустки повинна бути обумовлена угодою сторін, але не більше 15 календарних днів на рік.
Другий вид відпусток без збереження заробітної плати надається в обов'язковому порядку за бажанням працівника в наступних випадках (ст. 25
Закону України "Про відпустки"):
1) матері або батькові, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальній установі), що мають двох і більше дітей у віці до 15 років або дитину-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
174
2) чоловікові, дружина якого знаходиться в післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;
особам, що одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;
особам, що мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
5) пенсіонерам за віком і інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно і таке інше.
Тема 6. Дисципліна праці
Питання
Поняття дисципліни праці. Правила внутрішнього трудового роз порядку.
Заохочення за успіхи в роботі.
Дисциплінарна відповідальність працівників.
1. Дисципліна праці - це свідоме і добровільне підпорядкування працівників певному порядку, встановленому на підприємствах, в установах і організаціях,
суворе дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку,
виконання в повному обсязі і на необхідному рівні якості своїх трудових обов'язків.
Трудова дисципліна забезпечується створенням необхідних організаційних і економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за добросовісну працю.
Чіткий трудовий розпорядок, що встановлюється на підприємствах, є
необхідною умовою високої продуктивності праці. Внутрішній трудовий розпорядок визначає загальні і спеціальні обов'язки працівників і адміністрації,
175
їх взаємовідносини між собою в процесі спільної праці.
Найбільш загальні норми, що регулюють дисципліну праці, містяться в Кодексі законів про працю України (КЗпП). Нарівні з цим трудовий розпорядок регулюється:
правилами внутрішнього розпорядку;
статутами і положеннями про дисципліну в окремих галузях народного господарства;
технічними правилами і посадовими інструкціями, а також іншими нормативними положеннями.
Основна регламентація трудової дисципліни міститься в правилах внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються загальними зборами
(конференцією) працівників організації за поданням адміністрації. Ці правила повинні вивішуватися в приміщеннях підприємств на видних місцях. Вони містять основні права і обов'язки адміністрації, колективу і працівників.
До числа основних обов'язків працівників відносяться:
працювати чесно і сумлінно;
дотримуватися дисципліни праці;
своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації;
підвищувати продуктивність праці;
дотримуватися технологічної дисципліни, вимог до охорони праці,
техніки безпеки і виробничої санітарії;
дбайливо відноситися до майна підприємства, установи, організації.
У свою чергу, адміністрація підприємств зобов'язана:
правильно організувати працю;
створювати умови для зростання продуктивності праці;
забезпечувати трудову і виробничу дисципліну;
неухильно дотримуватися законодавства про працю і правил охорони праці;
уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати їх умови праці та побуту.
176
КЗпП доповнений новою статтею 237-1 (Закон України від 24.12.99 р.)
наступного змісту: "Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди.
Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством".
2.Трудова дисципліна забезпечується різними методами, зокрема,
заходами заохочення, що застосовуються до дисциплінованих і добросовісних працівників. До заходів заохочення відносяться: винесення подяки,
нагородження почесною грамотою, нагрудними знаками, орденами, медалями,
присвоєння почесного звання. Тим працівникам, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки, можуть бути надані різні пільги у сфері соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування (путівка в санаторій, поліпшення житлових умов і т.ін.) і переваги у просуванні по роботі
(ст. 145 КЗпП), Всі заходи заохочення, що застосовуються власником,
за погодженням з профкомом, оголошуються наказом (розпорядженням) в
урочистій обстановці і заносяться до трудової книжки працівника (ст. 144
КЗпП).
3. Нарівні з особами, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки, є працівники, які порушують дисципліну праці. До таких працівників застосовуються заходи дисциплінарної відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх трудових обов'язків.
Дисциплінарна відповідальність виражається у вигляді дисциплінарних стягнень, що застосовуються до працівника за здійснення дисциплінарного проступку - суспільне шкідливого, винного, протиправного діяння працівника,
177
спрямованого на порушення трудової дисципліни.
Згідно зі ст. 147 КЗпП за порушення працівниками трудової дисципліни можуть бути застосовані догана або звільнення. Статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Чинне законодавство (Закон України "Про державну службу"), відомчі
(наприклад, органів прокуратури, зв'язку, залізничного транспорту) статути і положення про дисципліну для окремих категорій працівників встановлюють й інші дисциплінарні стягнення. Зокрема, до державних службовців, крім загальних видів дисциплінарної відповідальності, застосовуються:
попередження про неповну службову відповідність;
затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або в при значенні на вищу посаду.
Дисциплінарні стягнення виносяться органом, якому надане право прийому на роботу (право обрання, затвердження, призначення на посаду).
Дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення порушення і не може бути накладене після закінчення 6-ти місяців з дня скоєння проступку (ст, 148 КЗпП).
Перш ніж застосувати дисциплінарне стягнення, власник зобов'язаний зажадати від порушника трудової дисципліни письмове пояснення. Відмова працівника від дачі пояснення не звільняє його від відповідальності.
При застосуванні дисциплінарного стягнення до порушника враховуються:
ступінь тяжкості діяння, заподіяна шкода, обставини, за яких скоєний дисциплінарний проступок, і попередня робота особи, що здійснила протиправне діяння (ст. 149 КЗпП).
Стягнення оголошується наказом (розпорядженням) і доводиться до відома працівника під розписку. Дисциплінарні стягнення до трудової книжки не записуються.
Працівник вважається таким, що зазнав дисциплінарного стягнення,
протягом року з дня оголошення йому наказу про покарання. Після закінчення
178
року стягнення знімається, якщо особа не здійснила нового дисциплінарного проступку. Якщо працівник після застосованого до нього дисциплінарного стягнення добросовісною працею зарекомендував себе позитивно, то це стягнення може бути зняте до закінчення річного строку. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення відносно працівника не застосовуються (ст. 151 КЗпП).
Тема 7. Оплата праці
Питання
Поняття заробітної плати. Методи правового регулювання оплати праці.
Права працівника на оплату праці.
Тарифна система і система оплати праці.
Оплата праці при відхиленні від нормальних умов праці.
Гарантії і компенсації.
1. Перехід до ринкової економіки, соціального партнерства обумовив радикальні зміни в правовому регулюванні оплати праці, відмову держави від централізованої організації заробітної плати. Ці зміни знайшли відображення в Законі про оплату праці 1995 р. і відповідних доповненнях Кодексу законів про працю.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник підприємства чи уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати включає основну, додаткову зарплату, а також інші заохочувальні і компенсаційні виплати. Основна зарплата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок, відрядних розцінок для робітників,
179
окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, премії та інші виплати. Інші заохочувальні і компенсаційні виплати - це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші виплати.
У законі визначені два методи регулювання оплати праці - державний і договірний, причому основним методом є договірний.
Державне регулювання включає встановлення розміру мінімальної зарплати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників бюджетних організацій, керівників державних підприємств, а також оподаткування прибутків працівників.
Договірне регулювання оплати праці проводиться на основі системи угод, до якої входять генеральні, галузеві, регіональні угоди, а також колективні договори, які укладаються відповідно до закону про колективні договори і угоди.
Основною угодою, регулюючою оплату праці на підприємствах, в
установах і організаціях, є колективний договір. Згідно зі ст. 97 КЗпП, форма і система оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови введення і розміри надбавок, доплат, премій,
винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною і галузевими (регіональними) угодами.
2. Заробітна плата працівників підприємств на території України ви-
плачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України.
Виплата заробітної плати в боргових зобов'язаннях і розписках або будь-якій іншій формі забороняється. Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням
180