право

порушують трудову дисципліну, вважаються працівники, які мають дисциплінарне або громадське стягнення за порушення дисципліни і порушили Ті знову.

4). Прогул (в тому числі відсутність на роботі більше 3-х годин протягом робочого дня без поважних причин). Прогул - нез'явлення на роботу без поважної причини або протягом усього робочого дня, або відсутність на роботі без поважних причин більше 3-х годин протягом робочого дня підряд або сумарно. Для звільнення на цій підставі досить одного факту прогулу.

5). Нез'явлення на роботу протягом більше ніж 4 місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки по вагітності і родах,

якщо законодавством не передбачений більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. Звільнити на цій підставі можна тільки в тому випадку, якщо непрацездатність продовжувалася безперервно більше 4-х місяців. Підсумовувати окремі періоди хвороби неможна. За працівниками, хворими на туберкульоз, місце зберігається протягом 12 місяців.

Якщо працівник втратив працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, то за ним зберігається місце роботи (посада) до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

6). Відновлення на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу. На цій підставі працівники можуть бути звільнені в таких випадках: коли незаконно звільнений працівник відновлений на роботі органом по розгляду трудових спорів; коли військовослужбовців строкової служби (курсантів) звільняють

(відраховують) з військової служби (навчального закладу) за станом здоров'я або у зв'язку із сімейними обставинами протягом перших 3-х місяців з дня заклику

(зарахування), не рахуючи часу проїзду до місця постійного проживання, і вони повертаються на колишнє місце роботи (ст. 26 Закону України від 25.03.92 р. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу"), коли працівнику,

звільненому з роботи (посади) у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, надається колишня робота (посада). Звільнення на цій підставі буде правильним, якщо не можна перевести працівника з його

161

згоди на іншу роботу.

7). Поява на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп'яніння. Працівники, що знаходяться в такому стані, повинні бути відсторонені від роботи керівником процесу праці. Нетверезий стан працівника, токсичне або наркотичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими доказами, оцінку яким повинні зробити власник або суд. Для звільнення на цій підставі не має значення, чи відсторонявся працівник від роботи, чи відпрацював порушник свою зміну, чи виконав виробниче завдання, чи застосовувалися до нього раніше заходи дисциплінарного або громадського впливу.

8). Здійснення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набув законної сили або постановою органу, в компетенцію якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Звільнення можливе при однократному здійсненні за місцем роботи розкрадання.

Крім підстав, перерахованих в ст. 40 КЗпП, в ст. 41 КЗпП закріплені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника.

За загальним правилом звільнення працівників з ініціативи власника може мати місце тільки при наявності попередньої згоди профспілкового комітету (ст. 43 КЗпП). Однак ст. 43-1 КЗпП передбачає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника і без згоди профспілкового органу.

4. Однією з найважливіших гарантій права на працю є заборона ад-

міністрації звільняти за своєю ініціативою працівників без попередньої згоди профспілкового комітету, крім випадків, передбачених законом (п. 6 ст. 40, п. 1 ст. 40-1, ст. 43 КЗпП).

Для отримання згоди адміністрація повинна звернутися до профспілкового комітету з письмовим поданням, в якому вказати підстави звільнення. При необхідності додаються відповідні документи, що обґрунтовують звільнення.

Подання адміністрації повинно бути розглянуте в 10-денний строк на

162

правомочному засіданні профспілкового комітету, тобто в присутності не менше

2/3 членів комітету.

На засідання обов'язково запрошується працівник, відносно якого вирішується питання про звільнення.

Профкоми повинні вирішувати питання про надання згоди на звільнення після всебічної перевірки матеріалів, наданих адміністрацією.

Рішення профкому про надання згоди на звільнення є остаточним і повідомляється в письмовій формі в 10-денний строк.

Відмову профкому надати згоду на звільнення адміністрація не має права оскаржити ні до вищепоставлених профспілкових органів, ні до суду.

Трудовий договір може бути розірваний не пізніше одного місяця з дня отримання згоди профкому на звільнення.

Попередньої згоди профспілкового комітету для звільнення не потрібно у випадках, передбачених ст. 43-1 КЗпП.

5. Суб'єктами, що мають право припинення трудового договору, так званими, третіми особами, можуть виступати уповноважені державні органи та посадові особи, які не є сторонами трудового договору.

До них належать:

міські (районні) військкомати - у разі заклику або вступу працівника на військову службу або направлення на альтернативну (невійськову)

службу (п. З ст. 36 КЗпП);

суди - у разі припинення трудового договору на підставі набрання законної чинності вироком суду, яким працівник осуджений (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі,

виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, що виключає можливість продовження даної роботи (п. 7 ст. 36 КЗпП), або у разі на правлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профі-

лакторію на примусове лікування (ст. 37 КЗпП).

Третьою особою, що має право вимагати розірвання трудового договору,

163

виступає також профспілковий орган або інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган, який за дорученням останнього підписав колективний договір. На вимогу профспілки власник повинен розірвати трудовий договір (контракт) з керівником або відсторонити його від посади,

якщо він порушує законодавство про працю і не виконує зобов'язань за колективним договором (ст. 45 КЗпП).

Як треті особи можуть також виступати батьки, усиновителі та опікуни неповнолітнього працівника, а також державні органи і посадові особи, на яких покладений нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю. Вони мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітніми, в тому числі й строкового, якщо продовження його дії загрожує здоров'ю

неповнолітнього або порушує його законні інтереси (ст. 199 КЗпП).

Тема 5. Робочий час і час відпочинку

Питання

Поняття і нормативи робочого часу.

Ненормований робочий день, понаднормова робота.

Поняття і види часу відпочинку.

Щорічні відпустки і порядок їх надання.

1. Робочий час і час відпочинку в трудовому законодавстві України є найважливішими правовими категоріями. Це пояснюється тим, що регла-

ментація робочого часу в чинному законодавстві виступає як одна з гарантій забезпечення права на відпочинок. Так, стаття 50 КЗпП України визначає нормальну тривалість робочого тижня, яка не може перевищувати 40 годин на календарний тиждень. Це означає, що із загального тижневого балансу часу (168

годин) тільки 40 годин зазнають певної правової регламентації і є робочими.

Робочий час в сучасних умовах можна визначити як час, встановлений

164

законом або колективним договором, а також угодою сторін трудового договору на підставі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку зобов'язаний виконувати свою трудову функцію.

Дане визначення поняття робочого часу свідчить про те, що працівник зобов'язаний виконувати свою трудову функцію протягом нормативів робочого часу. Норматив робочого часу являє собою встановлену законом або на його підставі норму постійної тривалості робочого часу, що підлягає безпосередньому дотриманню протягом певного календарного періоду. Такими нормативами робочого часу є: робочий день, робочий тиждень і похідні від них -

робоча зміна, робочий місяць, робочий рік та інші.

Робочим днем визнається встановлена законом тривалість праці працівника в межах календарної доби. Законом від 7 травня 1960 року встановлений робочий день тривалістю не більше 7 годин. Від робочого дня, як встановленої законом щоденної тривалості робочого часу, необхідно відрізняти робочу зміну.

Робоча зміна - передбачена в порядку локального регулювання відповідно до норми робочого часу облікового періоду тривалість праці працівника протягом доби. Тривалість зміни може бути більше або менше встановленої законом тривалості робочого дня, але в середньому за обліковий період повинна відповідати його нормі.

Робочий тиждень як режим робочого часу виражається в кількості робочих і вихідних днів у календарному тижні. Існують два режими робочого тижня:

п'ятиденний з двома вихідними днями і шестиденний з одним вихідним днем.

Під робочим місяцем і робочим роком розуміється нормальне число робочих годин, що доводяться на даний календарний період.

У законодавстві нерідко замість тривалості робочого дня і робочого тижня скорочено вживається узагальнююча категорія "тривалість робочого часу".

КЗпП України передбачає три види робочого часу:

нормальна тривалість робочого часу;

скорочена тривалість робочого часу;

165

неповний робочий час.

Нормальна тривалість робочого часу - це загальновстановлена тривалість робочого часу на конкретному підприємстві для всіх працівників, зайнятих на роботах із звичайними нормальними умовами праці. Такою загальновстановленою тривалістю робочого часу є 7-годинний робочий день і

40-часовий робочий тиждень або інша тривалість робочого часу, визначена в колективному договорі конкретного підприємства.

Скорочена тривалість робочого часу - такий вид робочого часу, тривалість якого внаслідок спеціальної норми закону менше встановленої норми тривалості робочого часу і встановлюється законом в залежності від суб'єктів трудового правовідношення або від умов праці. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється без зменшення заробітної плати. Так, скорочена тривалість робочого часу для працівників у віці від 18-ти до 18-ти років встановлена в кількості - 36 годин на тиждень, для осіб у віці від 15-ти до 16-ти років (для учнів від 14-ти до 15-ти років, працюючих в період канікул) - 24 години на тиждень. Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці,

тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, що дають право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку,

визначеному законодавством.

Підприємства і організації за рахунок власних коштів можуть встано-

влювати скорочену тривалість робочого часу для жінок, що мають дітей у віці до

14-ти років або дитину-інваліда (ст. 51 КЗпП).

Неповний робочий час - це такий вид робочого часу, тривалість якого в порівнянні зі встановленою законом нормальною і скороченою тривалістю зменшена за згодою працівника і власника або уповноваженого ним органу. Він виступає як додаткова гарантія реалізації права на працю тієї категорії громадян,

які внаслідок об'єктивних причин не можуть працювати на умовах нормальної тривалості робочого часу. Домовленість про роботу з неповним робочим днем або неповним робочим тижнем може бути досягнута як при прийомі на роботу,

166

так і згодом. Однак власник (або уповноважений ним орган) зобов'язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень на прохання вагітної жінки, жінки, що має дитину у віці до 14-ти років або дитину-інваліда, а

також жінки, яка має на піклуванні хворого члена сім'ї (відповідно до медичного висновку) або здійснює за ним догляд. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою яких-небудь обмежень обсягу трудових прав працівників.

Оплата праці в цих випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або в залежності від виконаної роботи (ст. 56 КЗпП).

2. В основі правового регулювання робочого часу лежить робочий час встановленої законом тривалості або, в межах закону, встановленої колективним договором тривалості. Однак, у деяких випадках законодавство допускає відхилення від нормального робочого часу у бік його збільшення. До числа таких відхилень, передусім, відносяться: ненормований робочий день і понаднормова робота.

Відповідно до чинного трудового законодавства ненормований робочий день не є особливою нормою робочого часу. Це час нормальне тривалості, при якому законодавець допускає для певної категорії працівників здійснення своєї трудової функції понад загальновстановлені норми За суб'єктивним складом встановлення ненормований робочий день пов'язаний з певним переліком, який додається до колективного договору конкретного підприємства. Основною формою компенсації перероблення при ненормованому робочому дні є надання додаткової відпустки (ст. 76 КЗпП України). Ненормований робочий день, як правило, встановлюється, окремим категоріям керівників, службовців і фахівців,

працюючих в умовах, коли час їх праці не піддається точному обліку і лише як виняток може бути встановлений водіям легкових автомобілів (крім таксі).

Водіям легкових ; автомобілів, працюючим в умовах ненормованого робочого дня, крім додаткової відпустки, встановлюється ще і додаткова грошова винагорода.

Наступним відхиленням від нормальної тривалості робочого часу понаднормова робота.

167

У відповідності до ст. 62 КЗпП України, понаднормові роботи, правило, не допускаються. Власник або уповноважений ним орган може застосувати понаднормові роботи лише у виняткових випадках, передбачених

законодавством:

при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також

для запобігання стихійному або суспільному лиху, виробничій аварії і не гайному усуненню їх наслідків;

при проведенні суспільно-необхідних робіт з водопостачання, га-

зопостачання, опалювання, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку для усунення випадкових і непередбачених обставин, які порушують правильне їх

функціонування;

при необхідності закінчити розпочату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин або випадкової затримки за технічними умовами виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може привести до псування або загибелі державного або суспільного майна, а також у разі термінового ремонту машин, станків або іншого обладнання, коли несправність

їх викликає припинення робіт для значного числа працюючих;

при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з

метою недопущення або усунення простою рухомого состава і скупчення вантажів в пунктах відправлення і призначення;

для продовження роботи при нез'явленні змінника, коли робота не допускає перерви.

Дозволяючи залучення працівників до понаднормових робіт у деяких

виняткових випадках, законодавство разом з тим обмежує їх шляхом:

закріплення вичерпного переліку підстав застосування понаднормових

робіт (ст. 62 КЗпП України),

обмеження кола працівників, що залучаються до понаднормових

робіт. У жодному випадку не можна залучати до понаднормових робіт: вагітних жінок, а також жінок, що мають дітей у віці до 3-х років; осіб молодше

18-ти років; працівників, що навчаються в загальноосвітніх школах і профе-

168

сіонально-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Жінки, що мають дітей у віці від 3-х до 14-ти років або дитину-інваліда, можуть залучатися до понаднормових робіт тільки з їх згоди. Інвалідів дозволяється

залучати до понаднормових робіт лише з їх згоди	і при	умові, що
це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 63 КЗпП України).
покладання на власника або уповноважений	орган	обов'язку

отримання попередньої згоди профспілкового органу на проведення по-

наднормових робіт (ст. 64 КЗпП України);

встановлення граничної кількості таких робіт (ст. 65 КЗпП України).

Понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

3. Конституція України (ст. 45) і Кодекс законів про працю України в числі основних трудових прав працівників передбачають право на відпочинок. Таке право забезпечується, з одного боку, законодавчим обмеженням тривалості робочого часу, з іншого, - чіткою регламентацією видів часу відпочинку і порядку їх надання.

Законодавство про працю розрізнює такі види часу відпочинку:

перерви протягом робочого дня;

щоденні перерви в роботі;

щотижневі вихідні дні;

святкові дні;

щорічні відпустки.

Перерви протягом робочого дня з урахуванням призначення і правового режиму бувають двох видів: перерви для відпочинку і харчування, які не включаються до робочого часу, і додаткові перерви для деяких категорій працівників, що зараховуються до робочого часу.

Протягом робочого дня працівникам повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст. 66 КЗпП

169

України). Конкретна тривалість перерви встановлюється правилами внут-

рішнього трудового розпорядку. Перерва повинна надаватися, як правило, через чотири години після початку роботи. Працівники використовують перерву для відпочинку та харчування на свій розсуд. У цей час вони мають право відлучатися з місця виконання роботи.

При роботах, що не допускають перерви (наприклад, ливарні і прокатні цехи), працівники отримують можливість харчуватися протягом робочого часу.

Окремим категоріям працівників надаються додаткові перерви під час робочого дня, які включаються до робочого часу і регулюються спеціальними нормативними актами:

1) перерви для відпочинку при вантажно-розвантажувальних роботах;

перерви на роботах зі шкідливими умовами праці;

перерви на фізкультурні паузи або для виробничої гімнастики;

перерви для обігрівання;

перерви для годування дитини;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Щоденний відпочинок - це перерва в роботі після закінчення робочої зміни і до її початку в наступний робочий день. Тривалість щоденного відпочинку залежить від тривалості робочої зміни і режиму роботи. За загальним правилом тривалість щоденного відпочинку повинна складати разом з часом обідньої перерви не менше подвійної тривалості роботи в попередній робочий день (ст. 59 КЗпП України).

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. За загальним правилом щотижневий день відпочинку при шестиденному робочому тижні надається всім працівникам підприємства в один загальний вихідний день

- неділю. Однак, на безперервно діючих або працюючих в недільні дні підприємствах працівникам може надаватися щоденний день відпочинку і в інші дні тижня.

Тривалість щотижневого відпочинку обчислюється з моменту закінчення

170