право

4. Заповіт - це особисте розпорядження громадянина на випадок смерті,

зроблене у встановленій законом формі відносно майна, що належить йому.

У заповіті, як в односторонній угоді, виражається воля спадкодавця.

Складання заповіту від імені двох осіб, навіть якщо вони подружжя, а також через представника не допускається. Заповідачем може бути тільки дієздатна особа.

Заповіт складається на випадок смерті та набуває чинності з моменту відкриття спадщини, коли вже немає в живих самого спадкодавця. Щоб забезпечити вираження справжньої волі спадкодавця, закон вимагає певної форми заповіту і, крім того, він повинен бути власноручно підписаний заповідачем. Якщо ж заповідач внаслідок фізичних недоліків, хвороби або з інших причин не може власноручно підписати заповіт, він на його прохання може бути підписаний в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, що здійснює нотаріальні дії, іншим громадянином (рукоприкладачем) з вказівкою причин, з яких заповіт не можна було підписати власноручно. При цьому заповіт не може підписувати особа, на користь якої він зроблений (ст. 543 ЦК).

Закон передбачає обов'язкову нотаріальну або прирівняну до неї форму заповіту (ст. ст. 541, 542 ЦК).

Спадкоємцями за заповітом можуть бути особи, названі в заповіті. До їх числа відносяться:

1) спадкоємці за законом, при цьому заповідач не пов'язаний черговістю спадкоємців і може заповідати своє майно спадкоємцеві другої черги навіть при наявності спадкоємців першої черги;

2)інші особи, що не входять в коло спадкоємців за законом;

3)держава або інші громадські організації.

Заповідач може позбавити права спадкування одного, декількох або всіх спадкоємців за законом. Позбавлення права успадкування може бути виражене заповідачем двояким способом: шляхом прямого переліку осіб, яких спадкодавець позбавляє права успадкування, або шляхом умовчання про будь-

кого зі спадкоємців. Наприклад, у заповіті сказано, що все майно спадкодавець

111

заповідає дружині. Про дітей він умовчує. З цього слідує, що діти позбавляються права спадкування.

Однак свобода заповіту обмежена встановленням у законі права на обов'язкову частку в спадщині. В інтересах неповнолітніх і непрацездатних спадкоємців закон обмежує свободу заповідальних розпоряджень, встано-

влюючи коло так званих необхідних спадкоємців. Згідно зі ст. 535 ЦК непо-

внолітні або непрацездатні діти спадкодавця (у тому числі усиновлені), а також непрацездатний чоловік або дружина, батьки (усиновителі) та утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше 2/3 частки,

яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом (обов'язкова частка).

Згідно із законом заповідач має право залишити в своєму розпорядженні майном на випадок смерті заповідальне відказування, тобто покласти на спадкоємців обов'язок передати третім особам (отримувачам відказування) певне майно або виконати обов'язок майнового характеру (ст. 538 ЦК).

Спадкоємець, на якого заповідачем покладене виконання заповідального відказування, повинен виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього.

Від заповідального відказування відрізняють особливий вид заповідального розпорядження - покладання. Згідно зі ст. 540 ЦК заповідач може покласти на спадкоємця виконання яких-небудь дій, спрямованих на здійснення якої-небудь загальнокорисної мети.

У відповідності до ст. 536 ЦК заповідач має право указати в заповіті

(підпризначити) іншого спадкоємця на випадок, якщо призначений ним спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, що входить або не входить в коло спадкоємців за законом, а також держава або інші організації.

Нотаріально засвідчений заповіт може бути скасований або змінений в будь-який час. Згідно зі ст. 544 ЦК скасувати заповіт повністю або частково можна двома способами:

1) складанням нового заповіту, що скасовує повністю попередній;

112

2) подачею особливої заяви в нотаріальну контору про скасування раніше складеного заповіту без заміни його новим.

5. З дня відкриття спадщини у спадкоємців виникає право спадкування. Як таке це не означає, що до цих осіб вже перейшли всі права і обов'язки спадкодавця. Особи, що мають право успадкування, можуть прийняти спадщину або відмовитися від неї. І прийняття, і відмова від спадщини діють із зворотною силою у часі. Це означає, що спадкоємець, що прийняв спадщину, набуває право не тільки на те майно, яке виявилось в наявності в момент прийняття спадщини,

але і на все те майно, яке було в наявності в момент відкриття спадщини.
Цивільне законодавство встановлює два способи прийняття спадщини:
1)	фактичний	вступ у володіння спадковим майном	(вселення	в
спадковий будинок, користування речами спадкодавця);
2)	подача в	нотаріальну контору за місцем відкриття	спадщини	за

яви про прийняття спадкового майна. Бажання спадкоємця прийняти спадщину підтверджує також заява, подана в нотаріальну контору, про видачу свідоцтва про право успадкування.

За своєю правовою природою прийняття спадщини - одностороння угода з визначеним законом строком виконання. Перебіг даного строку починається з дня відкриття спадщини та дорівнює 6 місяців. За загальним правилом пропуск строку, встановленого для прийняття спадщини, спричиняє для спадкоємця втрату права успадкування. Однак за наявності поважних причин суд може продовжити строк для прийняття спадщини. Спадщина може бути прийнята навіть після закінчення встановленого законом строку і без звернення до суду,

якщо всі інші спадкоємці, що прийняли спадщину, згодні на це (ст. 550 ЦК).

Відповідно до ст. 548 ЦК прийняття спадщини під умовою і з обмовками не допускається.

Можливі випадки, коли спадкоємець, закликаний до спадкування, вмирає услід за спадкодавцем, не встигши прийняти спадщину або відмовитися від неї.

113

Тоді право на прийняття спадщини померлого спадкоємця переходить до його спадкоємців за законом або за заповітом (ст. 551 ЦК) і може бути здійснено протягом частини строку, що залишилася для прийняття спадщини. Якщо вона менше трьох місяців, то строк продовжується до трьох місяців. Такий перехід називається спадковою трансмісією.

Спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Подальше скасування заявленої відмови не допускається.

Чинне законодавство дозволяє відмовитися від спадщини на користь конкретних осіб:

1)законних спадкоємців, причому не має значення черговість їх за кликання;

2)спадкоємців за заповітом;

3)держави або окремих громадських організацій.

Не можна відмовитися на користь громадян, позбавлених права ус-

падкування і вказаних у законі як негідних (ст. 528 ЦК), а також на користь осіб,

позбавлених права успадкування шляхом прямої вказівки на це в тексті заповіту.

Відмовитися від прийняття спадщини можуть лише дієздатні спадкоємці.

Обмежено дієздатні особи можуть відмовитися від спадщини із згоди піклувальників, за недієздатних громадян мають право відмовитися їхні опікуни.

Відмова від спадщини тягне ті ж наслідки, що й неприйняття спадщини,

тобто особа, що відмовилася або не прийняла спадщину, згодом не має право на неї претендувати. Під неприйняттям спадщини розуміється таке положення,

коли спадкоємець не заявляє про відмову від права успадкування і в той же час не здійснює дій, що свідчать про прийняття спадщини. Закінчення встановленого строку для прийняття спадщини дає підставу вважати, що такий спадкоємець не бажає бути правонаступником спадкодавця. Частка особи, яка не прийняла спадщину, переходить за правом приросту до інших спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

114

Список рекомендованої літератури

А. Нормативні акти

Конституция Украины; Принята на пятой сессии Верховной Рады Украины

28 июня 1996 г. // ВВРУ. -1996. - №30.-Ст. 141.

Опредпринимательстве; Закон Украины от 07.02.91 г.// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - Ст. 168.

Опредприятиях в Украине: Закон Украины от 27.03.91 г.//Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 24. - Ст. 272.

Особственности: Закон Украины от 7.02.91 г.// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

Охозяйственных обществах: Закон Украины от 19.09.91 г. //Відомості Верховної Ради України. -1991. - №49. - Ст. 682.

Оценных бумагах и фондовой бирже; Закон Украины от 18.06.91 г. //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 39. - Ст.

Опатентований некоторьіх видов предпринимательской деятельности: Закон Украины от 23.03.96 г. // Відомості Верховної Ради України. -1996.-№20.- Ст. 82.

Цивільний Кодекс України // Кодекси України. Книга друга. К.: Юрінком Інтер, -1997.

Положение о государственной регистрации субьектов предпринимательской деятельности: Утверждено Постановлением Кабинета Министров Украины от 25.05.98 г. // Збірник урядових нормативних актів України. -1998.- №11.-Ст. 256.

Положение о порядке лицензирования предпринимательской деятельности: Утверждено Постановлением Кабинета Министров Украины от 03.07.98 г.// Осріційний вісник України. -1998. - №27. - Ст. 1004.

Б. Навчальна література

Гражданское право Украины: Практическое пособие. Изд. 2-е, испр. и доп./

Подред. В.П. Емельянова - Харьков: НПКФ «Консум». - 1996.

115

Цивільне право: Підручник- 1-2 т./ За ред. О.А. Підопригори, Д.В, Бобрової. - К.: Вентурі. - 1996.

Наследственное право: Учебное пособие / Под ред. М.Ю. Барщевского. -М.:

Юрид. лит., 1996.

Основы государства и права: Учебное пособие / Под ред. В.В.Комарова -Х.:

Одиссей, 1997.

Правові основи підприємницької діяльності // Під ред. В.І.Шакуна,

П.В.Мельника, В.П. Поповича — К.: Правові джерела, 1997. - 780с.

Зобов'язальне право: Підручник / За ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

Збірник нормативних актів з Основ права: Посібник. Частина 1/ Упо-

рядники: ІА Щербак, Л.І. Фесечко. - Донецьк: ДонДУ, 1999. - 190 с.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В. Копейчікова — К.: Юрінком Інтер, 1999.

Предпринимательское право Украины: Практикум // Под общей ред. Н.А

Саниахметовой.- X. Одиссей, 1999. - 416 с.

Гражданское право Украины: Учебное пособие в 2 ч. / Под ред. С.А

Слипченко., В.А Кройтор. - Харьков: Зспада, 2000.

Збірник зразків цивільно-правових документів з Основ права: Посібник/

Упорядники: І.А. Щербак, Л.І. Фесечко. -Донецьк: ДонНУ, 2000. -60с.

Основы государства и права Украины / Под ред. И.Н. Пахомова. -X.:

Одиссей, 2000.

Право власності в Україні: Навч. посібник / О.В. Дзера, Н.С.Кузнєцова, О.А.

Підопригора та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2000.

Правознавство: Навч. посібник / А.М. Колодій, І.В. Опришко - 3-є видання перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2000.

Основи правознавства: Навч. посібн. / За ред. С.В. Ківалова, М.П.Орзіх. - 2

вид., випр. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2001.

Основы правоведения Украины / С.В. Кивалов, П.П. Музыченко,

Н.Н.Крестовская, А.Ф. Крыжижановский. -X.: Одиссей, 2001.

116

Розділ 4. Сімейне право

Тема 1. Основи сімейного права

Питання

1. Поняття сімейного права.

2. Характеристика шлюбу, умови його укладення і розірвання.

Шлюбний контракт.

3.Права і обов'язки подружжя.

4.Права і обов'язки батьків і дітей.

5.Опіка і піклування.

1. Сімейне право є самостійною галуззю права, яка відрізняється від інших галузей права (в той же час деякі юристи вважають, що сімейне право є складовою частиною цивільного права).

Об'єктом сімейного права, як і цивільного права, є майнові та особисті немайнові відносини. Однак ці відносини у зв'язку зі своїми особливостями відрізняються від майнових і особистих відносин, регульованих цивільним правом. Ці особливості полягають в такому:

1) шлюбно-сімейні відносини виникають зі спорідненості, шлюбу,

усиновлення (у той час як цивільні правовідносини виникають, як правило,

здоговорів);

2)основу сімейних правовідносин складають особисті немайнові відносини, а майнові відносини є похідними від особистих відносин і ви-

пливають з них (у цивільному ж праві головне місце займають майнові від-

носини);

3)	сімейні права і обов'язки е суворо особистими, вони невідчужувані, їх не
можна	передавати іншим особам	(а	в цивільному праві	майже всі
майнові права легко передаються);
4)	сімейно-шлюбні відносини	в	багатьох випадках	регулюються
				117

нормами моралі, а не тільки правовими нормами.

Сімейне право, як галузь права, являє собою сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та випливаючі з них майнові відносини людей,

що виникають на основі шлюбу та сім'ї. Сімейне право регулює:

порядок і умови вступу до шлюбу і припинення шлюбу; особисті і майнові відносини, що виникають у сім'ї між подружжям, між батьками й дітьми, між іншими членами сім'ї,

- відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою і піклуванням,

прийняттям дітей на виховання,

порядок реєстрації актів громадянського стану. Принципами

сімейного права є:

1)єдиношлюбність (моногамія); громадянин може перебувати одночасно тільки в одному шлюбі (ст. 17 КпШС);

2)свобода і добровільність при укладенні шлюбу (ст. 51 Конституції іст. 15 КпШС);

3)свобода розірвання шлюбу, однак під контролем держави (ст. 38

КпІІІС);

4)	повна рівність жінки і чоловіка в особистих	і майнових	правах (ст.
ст. 21, 24, 51 Конституції, ст. З КпШС);
5)	моральна і матеріальна підтримка членів	сім'ї, що	потребують

цього (п.2 ст. 51 Конституції, ст. 32 КпШС);

Відповідно до Конституції сім'я знаходиться під захистом держави,

материнство охороняється і заохочується державою.

2. Шлюб - це добровільний союз чоловіка і жінки з метою створення сім'ї.

Він укладається в державних органах реєстрації актів громадянського стану

(рагсу). Державою визнається тільки такий шлюб. Релігійний обряд шлюбу,

рівно як й інші релігійні обряди, не має правового значення і є особистою справою громадян.

118

Реєстрація шлюбу встановлюється з метою охорони особистих і майнових прав подружжя та дітей. У той же час цього вимагають державні і суспільні інтереси. Особи, що одружуються, повинні бути взаємно обізнані про стан здоров'я один одного.

Укладення шлюбу відбувається після закінчення місячного строку після подачі до державного органу рагсу заяви особами, бажаючими одружитися. У

окремих випадках за наявності причин, що заслуговують на увагу, на прохання вступаючих до шлюбу цей строк може бути скорочений органом рагсу.

Умовами для укладення шлюбу є взаємна згода осіб, що одружуються, і

досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік в Україні встановлений з 18

років для чоловіків і з 17 років для жінок. У виняткових випадках державні адміністрації районів, виконавчі комітети міських і районних рад можуть знижувати шлюбний вік.

Укладення шлюбу не допускається:

1)між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі;

2)між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії;

3)між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами;

4)між усиновителями та усиновленими;

5)між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства.

При порушенні вказаних умов, а також у разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб) шлюб у судовому порядку може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 27-1 КпШС України особи, що одружуються, мають право з власного бажання укласти угоду про розв'язання питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якому передбачаються майнові права і обов'язки подружжя. 16

червня 1993 р. Постановою Кабінету Міністрів України затверджений "Порядок укладення шлюбного контракту".

Шлюбний контракт між особами, що одружуються, укладається за їх бажанням до реєстрації шлюбу і набирає чинності з моменту його реєстрації. За

119

бажанням сторін шлюбний контракт може укладатися в присутності свідків.

Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати стан будь-кого з подружжя в порівнянні із законодавством України. У шлюбному контракті

передбачаються:

1.Майнові права і обов'язки подружжя, зокрема,

- питання, пов'язані з правом власності на рухоме або нерухоме

майно (набуте як до шлюбу, так і під час шлюбу), на майно, отримане в дарунок або успадковане одним з подружжя (при цьому питання загальної спільної і роздільної власності подружжя в шлюбному контракті можуть ви-

рішуватися інакше, ніж це передбачене в законодавстві);

- питання, пов'язані з утриманням подружжя;

у шлюбному контракті можуть вирішуватися питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного або роздільного майна; інші питання.

2.Можуть також передбачатися немайнові, моральні або особисті зобов'язання.

Шлюбний контракт укладається за місцем проживання однієї зі сторін або за місцем реєстрації шлюбу. Для його укладення встановлена обов'язкова нотаріальна форма.

У разі зниження шлюбного віку відповідно до чинного законодавства укладення шлюбного контракту неповнолітніми проводиться із згоди батьків або інших законних представників.

Шлюбний контракт може включати положення про зміну його умов. Такі зміни можуть бути внесені за погодженням сторін протягом існування шлюбу.

Шлюбний контракт визнається судом недійсним у випадках:

1)недотримання умов порядку його укладення;

2)укладення контракту після реєстрації шлюбу;

3)у разі погіршення становища будь-кого з подружжя в порівнянні із законодавством України.

Кожна сторона в шлюбному контракті має право на судовий захист у разі

недотримання іншою стороною умов шлюбного контракту. При розірванні

120