право

шлюбу або визнанні його недійсним майнові спори, спори про дітей І інші вирішуються судом на підставі чинного законодавства з урахуванням умов шлюбного контракту.

Законодавство передбачає випадки припинення шлюбу:

1)внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя;

2)внаслідок розірвання шлюбу шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або їх обох, при цьому чоловік не має право без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини.

Шлюб розривається:

1) в органах реєстрації актів громадянського стану:

- при взаємній згоді подружжя на розірвання шлюбу, якщо у них немає неповнолітніх дітей і немає спору про майно та аліменти;

-з особами, визнаними в судовому порядку безвісно відсутніми,

-з особами, визнаними в судовому порядку недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства (при відсутності спору про дітей, про майно або про стягнення аліментів);

- з осудженими за скоєння злочину до позбавлення волі на строк

не менше 3-х років (при відсутності спору про дітей, про майно або про стя-

гнення аліментів); 2) у судовому порядку - у всіх інших випадках.

При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен встановити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємовідносини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї

стали неможливими.

Той з подружжя, хто змінив своє прізвище при вступі до шлюбу, має право при розірванні шлюбу зберегти за собою це прізвище або ж перейти на дошлюбне прізвище.

121

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах рагс.

3. Права і обов'язки подружжя породжує тільки шлюб, укладений в державних органах реєстрації актів громадянського стану. Ці права і обов'язки виникають з моменту реєстрації шлюбу.

Права і обов'язки подружжя поділяються на особисті й майнові.

Особисті права і обов'язки подружжя. При укладенні шлюбу подружжя за своїм бажанням обирає прізвище одного з них як їхнє спільне прізвище, або кожний з подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище, або може приєднати до свого прізвища прізвище іншого з подружжя.

Кожний з подружжя користується в сім'ї рівними правами і має рівні обов'язки. Питання виховання дітей та інші питання життя сім'ї вирішуються подружжям спільно. Кожний з подружжя вільний у виборі занять, професії та місця проживання.

Майнові права і обов'язки подружжя пов'язані з питаннями власності (яка може бути роздільною та спільною) і обов'язками по взаємному утриманню.

Подружжя можуть укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди.

Майно, що належало кожному з подружжя до укладення шлюбу, а також отримане ним під час шлюбу в дарунок або в порядку успадкування, є

роздільною власністю подружжя, тобто власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (взуття,

одяг і т.ін.), навіть якщо вони були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя (за винятком цінностей і предметів розкоші). Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається роздільним майном, що належить йому.

Якщо майно, що було власністю одного з подружжя, під час шлюбу істотно збільшилося в своїй цінності внаслідок трудових або грошових витрат іншого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною

122

власністю подружжя.

Майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. Кожний з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому випадку, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Майном, нажитим під час шлюбу, подружжя розпоряджається зі спільної згоди. При здійсненні угод одним з подружжя вважається, що він діє із згоди іншого з подружжя. Для здійснення угод по відчуженню спільного майна подружжя, які вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення, згода іншого з подружжя повинна бути виражена в письмовій формі.

Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти,

лікарське обладнання і т.ін.), придбані під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Однак у разі розділу спільного сумісного майна суд може присудити ці речі тому з подружжя, в користуванні якого вони знаходилися; при цьому на нього покладається обов'язок компенсувати іншому з подружжя його частину грошима.

У разі розділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Майно, нажите кожним з подружжя під час їхнього роздільного мешкання при фактичному припиненні шлюбу, суд може визнати власністю кожного з них.

Розділ майна подружжя може бути зроблений як під час перебування в шлюбі, так і після його розірвання. Для вимоги про розділ майна, що є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Законодавство покладає на подружжя обов'язки зі взаємного утримання.

Кожний з подружжя зобов'язаний матеріально підтримувати один одного. У разі

123

відмови в такій підтримці той непрацездатний з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, має право по суду одержувати утримання (аліменти) від іншого з подружжя, якщо останній в змозі його надати. Таке право має також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини (у

випадку, коли дружина знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, - на весь час знаходження в такій відпустці, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку). Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Один з розведеного подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право на утримання і в тих випадках, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу.

Розмір аліментів, що стягуються на користь одного з подружжя, ви-

значається судом у частковому відношенні до заробітку (доходу) з урахуванням матеріального і сімейного стану обох сторін, а також можливості одержання утримання від дітей. У разі зміни матеріального або сімейного стану одного з них кожний з подружжя має право звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів.

Суд може звільнити одного з подружжя від обов'язку утримання іншого з подружжя, що є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, або обмежити цей обов'язок строком у випадках:

нетривалого перебування подружжя в шлюбних відносинах;

негідної поведінки в шлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги;

коли непрацездатність того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, е результатом зловживання спиртними напоями, нарко-

тичними речовинами або здійснення ним злочину.

Право кожного з подружжя на утримання припиняється у разі відновлення його працездатності або коли він перестав потребувати матеріальної допомоги, а

також у разі вступу його до нового шлюбу.

124

4. Батьки і діти зобов'язані надавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. Батько і мати мають рівні права і обов'язки відносно своїх дітей (у т. ч. і в тих випадках, коли шлюб між ними розірваний).

Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. У разі вступу неповнолітніх до шлюбу вони набувають дієздатність у повному обсязі з моменту вступу до шлюбу і здійснюють захист своїх прав самостійно.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. При неналежному виконанні батьками (або одним з них) обов'язків з виховання або при зловживанні батьківськими правами діти мають право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органів опіки та піклування.

Права і обов'язки батьків і дітей поділяються на особисті, майнові і аліментні.

Особисті права і обов'язки. Прізвище дитини (якщо батьки мають різні прізвища) та ім'я дитини визначаються за погодженням батьків, а при відсутності згоди - за рішенням органів опіки та піклування.

Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і етичний розвиток, навчання, готувати їх до праці.

Влаштування дітей для отримання освіти в навчально-виховні установи не звільняє батьків від виконання обов'язків з виховання дітей.

Питання виховання дітей вирішуються батьками спільно. Один з батьків,

що проживає окремо від дітей, зобов'язаний брати участь в їхньому вихованні і має право спілкуватися з ними. Той з батьків, при якому проживають діти, не має права перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з дітьми і брати участь в їхньому вихованні.

Якщо батьки, що проживають роздільно, не можуть прийти до згоди про участь у вихованні дітей, то цей порядок визначається органами опіки і піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини. У тих випадках, коли батьки не підкоряються рішенню органу опіки і піклування, останній, а також кожний з батьків має право звернутися за вирішенням спору до суду. При

125

злісному невиконанні рішення суду той з батьків, який проживає окремо, має право звернутися з позовом до суду про передачу йому дитини.

Якщо батьки не живуть разом, то від їх згоди залежить, при кому повинні проживати неповнолітні діти. При відсутності згоди між батьками спір вирішується судом, виходячи з інтересів дітей і з урахуванням їхнього бажання.

Якщо дитина досягла 10 років, суд повинен з'ясувати у неї, при кому з батьків вона бажає залишитися. Однак висловлене дитиною бажання не обов'язкове для суду, якщо суд визнає, що залишення дитини при цьому з батьків не відповідає її

інтересам.

Батьки (або один з них) можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо

буде встановлено, що вони:

ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей, в

тому числі при відмові без поважних причин узяти дитину з родильного будинку та інших дитячих лікувально-профілактичних і навчально-виховних установ;

зловживають своїми батьківськими правами;

жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на своїх дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою;

є хронічними алкоголіками або наркоманами.

Позбавлення батьківських прав здійснюється тільки в судовому порядку.

Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають всі права, засновані на факті спорідненості з дитиною, в тому числі право вимагати від неї в майбутньому надання їм утримання. У той же час позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку з утримання дітей (в т. ч. від сплати аліментів).

Законодавство передбачає можливість відновлення в батьківських правах,

якщо діти не усиновлені. Це здійснюється тільки в судовому порядку за заявою особи, позбавленої батьківських прав.

Крім позбавлення батьківських прав законодавство передбачає можливість відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, якщо залишення їх у осіб, у

126

яких вони знаходяться, небезпечне для них. Відібрання дітей проводиться за рішенням суду. Такі діти передаються на піклування органів опіки та піклування.

У виняткових випадках, при безпосередній загрозі життю або здоров'ю

дитини, орган опіки та піклування має право ухвалити рішення про негайне відібрання дитини у батьків. Про це повинно бути негайно повідомлено прокурору, і в 7-денний строк орган опіки та піклування повинен звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків батьківських прав або про відібрання дитини.

Майнові права і аліментні обов'язки. За життя батьків діти не мають права на їхнє майно, а батьки не мають права на майно дітей.

Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, потребуючих матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягаються з них у судовому порядку. Аліменти з батьків на неповнолітніх дітей стягаються в розмірі: на одну дитину - 25%, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків, але не менше 50% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в місяць на кожну дитину. У цих же розмірах з батьків можуть бути стягнуті кошти на утримання дітей, влаштованих у дитячі установи. Суд має право зменшити розмір аліментів або звільнити від їх сплати, якщо діти знаходяться на повному утриманні держави, громадської організації і в деяких інших випадках (якщо діти працюють і мають достатній заробіток і т.ін.).

У тих випадках, коли той з батьків, хто зобов'язаний сплачувати аліменти,

має нерегулярний заробіток (доход), що змінюється, і в деяких інших випадках,

аліменти на прохання особи, що вимагає їх, можуть бути визначені а твердій грошовій сумі, що підлягає виплаті щомісяця.

Діти також зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.

Утримання непрацездатних батьків, потребуючих допомоги, є обов'язком їхніх повнолітніх дітей. На користь батьків з дітей можуть бути стягнуті аліменти,

розмір яких визначається в частковому відношенні до заробітку (доходу),

127

виходячи з матеріального і сімейного стану кожного з дітей і батьків, і з урахуванням можливості батьків одержувати аліменти один від одного. Однак,

якщо судом буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов'язків, то діти можуть бути звільнені від обов'язків з утримання своїх батьків і стягнення витрат по догляду за ними.

5. Нерідко неповнолітні діти з різних причин залишаються без опіки батьків. Є також інші категорії громадян, які потребують сторонньої допомоги.

У зв'язку з цим законодавство передбачає встановлення відносно таких осіб опіки та піклування.

Опіка та піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей,

які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка та піклування встановлюються також для захисту особистих і майнових прав та інтересів деяких категорій повнолітніх осіб.

Опіка встановлюється:

над неповнолітніми, які не досягли п'ятнадцяти років;

над громадянами, визнаними судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Піклування встановлюється:

над неповнолітніми у віці від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років;

над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;

над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права.

Для того щоб указані категорії осіб не залишалися без опіки та піклування,

на установи і осіб, яким стане відомо про вказані категорії громадян,

законодавство України покладає обов'язок негайно повідомити про це органи

128

опіки та піклування.

При отриманні відомостей про неповнолітніх, які залишилися без опіки батьків, вказані органи зобов'язані негайно провести обстеження, і при встановленні факту відсутності опіки батьків вони зобов'язані забезпечити тимчасове влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна або піклувальника.

Рішення про встановлення опіки та піклування повинно бути винесено не пізніше місячного строку з моменту, коли відповідний орган опіки та піклування дізнався про необхідність встановити опіку або піклування.

Опіка та піклування встановлюється органами державної адміністрації районів, виконавчими комітетами міських, сільських і селищних рад.

Безпосереднє ведення справ з опіки та піклування покладається на відпо-

відні відділи та управління указаних органів.

Для безпосереднього здійснення опіки та піклування призначається опікун або піклувальник, переважно з осіб, близьких підопічному, або з осіб, виділених громадською організацією, або з інших осіб.

Не можуть бути опікунами та піклувальниками особи, які не досягли 18

років, визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці та піклуванню.

Опікуни та піклувальники зобов'язані піклуватися про осіб, які знаходяться у них під опікою та піклуванням, про створення для них необхідних побутових умов і т.ін. Опікуни та піклувальники над неповнолітніми мають право і зобов'язані виховувати підопічних, піклуватися про їх здоров'я, фізичний,

духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці, захищати їх права та інтереси.

Обов'язки з опіки та піклування виконуються безоплатно.

Дії опікунів та піклувальників можуть бути оскаржені кожною особою, в

тому числі і підопічним, до органів опіки та піклування. Опікуни та піклу-

вальники можуть бути звільнені від виконання покладених на них обов'язків,

129

якщо буде встановлено, що вони не відповідають своєму призначенню або неналежним чином виконують свої обов'язки.

Опіка припиняється:

після досягнення неповнолітнім 15 років;

уразі повернення неповнолітніх віком до 15 років на виховання батькам;

уразі одужання або значного поліпшення здоров'я особи, яка було визнана недієздатною, і поновлення судом її дієздатності.

Удвох останніх випадках опіка припиняється за рішенням органів опіки та піклування.

Піклування припиняється:

після досягнення підопічним 18 років; при укладенні шлюбу неповнолітнім;

при скасуванні судом обмеження в дієздатності осіб, що зловживали спиртними напоями або наркотичними речовинами;

якщо відпала причина, що спричинила встановлення піклування над особами, які за станом здоров'я не могли самостійно захищати свої права.

У двох останніх випадках піклування припиняється за рішенням органів опіки та піклування.

Опіка та піклування припиняються також внаслідок смерті підопічної особи.

Список рекомендованої літератури

А. Нормативні акти

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № ЗО. - ст. 141.

Кодекс про шлюб та сім'ю України // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1969. - № 26. - Ст. 204; 1971. - № 20. - Ст. 41; 1980. - № 8. - Ст. 754; 1987. - № 8. - Ст. 149; 1991. - № 9. - Ст. 89; Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 36. - Ст. 528; 1996. - № 7. - Ст. 26.

130