право

актів про охорону праці.

Власник зобов'язаний впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, що запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, які попереджають виникнення професійних захворювань працівників.

Власник не має права вимагати від працівника виконання роботи, пов'язаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці,

протипожежної безпеки.

Таким чином, обов'язки щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці покладаються, в основному, на роботодавця.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя і здоров'я або для оточуючих його людей і природного середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а у разі виникнення конфлікту - відповідним органом державного нагляду за охороною праці за участю представника профспілки.

За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням,

якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш тримісячного заробітку (ст. 7 Закону "Про охорону праці").

Працівника, який за станом здоров'я потребує надання більш легкої роботи,

власник повинен відповідно до медичного висновку перевести, з його згоди, на таку роботу тимчасово або без обмеження строку.

На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого

191

виробництва або обладнання органом державного нагляду або службою охорони праці за працівником зберігається місце роботи.

Працівник має право вимагати відшкодування моральної шкоди в тому випадку, якщо небезпечні або шкідливі умови праці привели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування здійснюється власником (ст. 12 Закону "Про охорону праці"). Під моральною утратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні йому внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршенню відносин з навколишніми людьми, іншим негативним наслідкам етичного характеру.

Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності.

Зобов'язання працівника з охорони праці повинні міститися в колективному договорі, в якому передбачений спеціальний розділ "Охорона праці". У цьому розділі знаходять своє відображення положення щодо охорони праці, закріплені в Кодексі законів про працю, Законі "Про охорону праці". Поряд із загальними зобов'язаннями, в колективному договорі вказується конкретна економічна відповідальність підприємства перед своїми працівниками (щомісячні компенсації за шкідливі умови праці; відшкодування сум, виплачених з фонду соціального страхування за лікарняними листами працівникам, непрацездатність яких зумовлена незабезпеченням здорових умов праці; надання додаткової відпустки і скороченого робочого дня за роботу у шкідливих умовах).

3. Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. З цією метою власник забезпечує функціонування системи охорони праці, для чого:

192

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, що забезпечують розв'язання конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх

обов'язки, права	і відповідальність	за	виконання покладених на
них функцій;
за участю	профспілок розробляє	і	реалізовує комплексні заходи

для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технолог», досягнення науки і техніки, засоби механізації і ав-

томатизації виробництва;

забезпечує усунення причин, що викликають нещасні випадки,

професійні захворювання, і виконання профілактичних заходів, визначених

комісіями з розслідування цих причин;
організовує	проведення	лабораторних досліджень умов праці,
атестації робочих	місць на	відповідність	нормативним	актам	з охорони
праці;
розробляє і	затверджує	положення,	інструкції та	інші	нормативні

акти про охорону праці, діючі в межах підприємства, які встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства,

у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;

здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, обладнанням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до правил з охорони праці (ст. 17 Закону

"Про охорону праці"). У свою чергу, працівник зобов'язаний:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці,

правила поводження з машинами, механізмами, обладнанням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного і індивідуального захисту;

дотримуватися зобов'язань з охорони праці, передбачених колективним

193

договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку;

робити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди (ст. 18 Закону "Про охорону праці").

Всі працівники при прийомі на роботу і в процесі роботи проходять на підприємствах інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правила поведінки при виникненні аварій згідно з Типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці (ст. 20).

Власник здійснює фінансування охорони праці (ст. 21). Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. На підприємствах, в галузях і на державному рівні у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці. Такі ж фонди можуть створюватися органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб регіону.

На підприємстві кошти вказаного фонду використовуються тільки на здійснення заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на ви-

робництві.

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню. Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і місцевому бюджетах,

виділяються окремим рядком.

На підприємстві з числом працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці (ст. 26).

Комісія складається з представників власника, профспілки, уповноважених трудового колективу, фахівців з безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства. Рішення комісії носять рекомендаційний характер.

За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки,

гігієни праці і виробничого середовища підприємства, організації, установи можуть притягуватися органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

194

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати 2% місячного фонду заробітної плати підприємства, установи, організації.

Штрафи накладаються керівниками Держкомітету України по нагляду за охороною праці і його місцевих органів.

Підприємство сплачує штраф за кожний нещасний випадок і випадок профзахворювання, що відбувся на виробництві з його вини. Якщо встановлений факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф в 10-кратному розмірі.

Штрафи поступають у фонди охорони праці.

Власник має право оскаржити стягнення штрафу в судовому порядку.

Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору спричиняє нарахування на суму штрафу пені в розмірі 2% за кожний день прострочення.

4. Закон "Про охорону праці" окремими нормами передбачає охорону праці жінок і молоді.

Ст. 14 цього закону забороняє застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному і побутовому обслуговуванню), а також залучення жінок до підняття і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Перелік таких робіт, а також граничні норми ваги для підняття жінками затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Держкомітетом України по нагляду за охороною праці.

Ст. 15 забороняє застосування праці неповнолітніх осіб, тобто осіб у віці до

18 років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати неповнолітніх осіб до підняття і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них норми.

Неповнолітні особи приймаються на роботу тільки після попереднього медичного огляду.

195

Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічних, понаднормових робіт

іробіт у вихідні дні.

5.Державний нагляд за дотриманням законодавства та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони МВС України;

органи і установи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпо-

рядкованими йому прокурорами (ст. 44).

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори) мають право (ст. 45):

безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, отримувати від власника необхідні пояснення, матеріали і інформацію з даних питань;

направляти керівникам підприємств, а також їх посадовим особам,

керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим,

місцевих рад, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень і недоліків в області охорони праці;

припиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів,

дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог з охорони праці, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

притягувати до адміністративної відповідальності працівників,

196

винних в порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

направляти власникам, керівникам підприємств подання про не відповідність окремих посадових осіб посаді, передавати в необхідних випадках матеріали до органів прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Власник повинен безкоштовно створити умови для роботи представників органів державного нагляду за охороною праці.

Громадській контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють (ст. 46):

1) трудові колективи - через вибраних ними уповноважених; 2) професійні спілки - через свої виборні органи і представників.

Тема 9. Матеріальна відповідальність працівників

Питання

Поняття матеріальної відповідальності.

Підстави і умови притягнення до матеріальної відповідальності.

Види матеріальної відповідальності. Порядок покриття шкоди.

1. Матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівника відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у вста-

новленому законом порядку, яка виникла внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків. Правовою підставою для застосування матеріальної відповідальності є норми Кодексу Законів про працю України (розд. IX. Гарантії при покладанні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду,

заподіяну підприємству, установі, організації).

Матеріальна відповідальність покладається на будь-якого працівника, що знаходиться у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією.

197

Не можна вважати, що до матеріальної відповідальності притягуються тільки матеріально-відповідальні особи. Відповідно до норм КЗпП України, до цього виду відповідальності можуть бути притягнені всі працівники, починаючи від державних службовців і посадових осіб і закінчуючи некваліфікованими працівниками. Норми матеріальної відповідальності поширюються також на випадки спричинення шкоди працівниками громадянам (суб'єктам підприємницької діяльності і фізичним особам, що використовують найманий труд), з якими ці працівники знаходяться у трудових відносинах. Матеріальна відповідальність працівників має всі ознаки юридичної відповідальності,

оскільки є одним з її видів. Вона являє собою інститут трудового права, має властиві лише їй характерні риси і відрізняється від інститутів відповідальності інших галузей права (цивільного, адміністративного та ін.). Кожна з указаних галузей права застосовує для охорони регульованих нею суспільних відносин матеріальну відповідальність (її іноді називають майновою). Але матеріальна відповідальність в кожній галузі права має свої особливості, пов'язані з характером суспільних відносин, що нею охороняються. Правовій природі матеріальної відповідальності характерне те, що її метою не є покарання, а вона має ціллю виховання у працівників належної поваги до власності підприємства,

установи, організації. Працівник, який заподіяв шкоду, тільки повертає власнику те, що пошкодив, загубив або украв, а не несе покарання. Тому матеріальна від-

повідальність не виключає можливості притягнення працівника і до дисци-

плінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.

КЗпП України зобов'язує власника підприємства або уповноважений ним орган створювати працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження ввіреного їм майна.

Матеріальна відповідальність має свого суб'єкта, свої підстави, умови настання, види і межі, порядок відшкодування заподіяної майнової шкоди, свої цілі і задачі.

198

2. Суб'єктами матеріальної відповідальності, згідно з трудовим за-

конодавством, може бути працівник, що знаходиться у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією. Особа, що не перебуває з під-

приємством у трудовому відношенні, суб'єктом матеріальної відповідальності бути не може. Вона, у разі заподіяння шкоди, несе відповідальність, передбачену

іншими галузями права.

Неповнолітні працівники можуть бути суб'єктами матеріальної відпо-

відальності на загальних умовах, оскільки трудова праводієздатність в повному обсязі виникає з 16 років. Враховуючи фізіологічні особливості неповнолітніх,

не допускається укладення письмового договору про повну матеріальну

відповідальність з особами, що не досягли 18-річного віку.

Підставою для матеріальної відповідальності є факт заподіяння прямої дійсної шкоди. Пряма дійсна шкода - це основний елемент юридичного складу,

який спричинює обов'язок працівника відшкодувати матеріальну шкоду і надає право підприємству, установі, організації (або власнику чи уповноваженому ним органу) притягнути працівника до матеріальної відповідальності. До категорії

прямої дійсної шкоди відносяться:

недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально-відповідальної

особи або іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків;

втрата матеріальних цінностей;

знищення матеріальних цінностей;

пошкодження матеріальних цінностей (сума прямого дійсного

збитку при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на їх відновлення);

псування матеріальних цінностей;

неможливість стягнути матеріальні цінності, яких бракує, з поста чальника, що передав матеріальні цінності з недостачею;

шкода, викликана продажем товарів за зниженою ціною;

витрати, викликані незаконними або необгрунтованими виплата

199

ми на користь працівників;

сплачені на користь контрагентів за господарськими договорами,

державного або місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки,

фінансових санкцій, пені;

нестягнута з боржника дебіторська заборгованість, якщо можливість її стягнення втрачена;

нестягнуті з боржника збитки (за винятком тієї частини збитків, яка відноситься до категорії нестриманого прибутку), якщо можливість їх стягнення втрачена та ін.

Стаття 130 КЗпП встановлює наступні умови настання матеріальної відповідальності:

порушення працівником трудових обов'язків;

наявність прямої дійсної шкоди;

причинний зв'язок між порушенням і шкодою;

вина працівника.

Отже, працівник не може бути притягнутий до даного виду відпові-

дальності, якщо він не порушив свої трудові обов'язки.

Протиправність поведінки працівника полягає в невиконанні або неналежному виконанні ним трудових обов'язків, покладених на працівника трудовим договором, законодавством або колективним договором. Працівник не може бути притягнутий до матеріальної відповідальності, якщо він не порушив трудові обов'язки.

Причинний зв'язок між поведінкою працівника і майновою шкодою,

повинен бути таким, при якому шкода безпосередньо випливає з конкретного діяння. Порушення є причиною шкоди, а шкода - наслідком порушення.

Наприклад, згорів торговий намет - це наслідок. Було встановлене порушення правил пожежної безпеки - використання саморобного нагрівального приладу.

Була встановлена особа, винна в порушенні правил пожежної безпеки. Але пожежно-технічна експертиза не змогла встановити, що причиною пожежі є саме використання саморобного нагрівального приладу. Хоч це порушення і

200