право
.pdfЗакон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.
Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року набрав чинності з 1
вересня 2001 року.
2. Кримінальна відповідальність є одним з видів юридичної відпові-
дальності, що встановлюється державою в кримінальному законі, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину, та мають нести зобов'язання особистого, майнового чи організаційного характеру.
Кримінальна відповідальність матеріалізується в обвинувальному вироку суду і зазвичай включає засудження особи за вчинений злочин, призначення їй покарання, його відбування, судимість тощо.
Звідси, по-перше, кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законі. Отже,
тільки Кримінальний кодекс установлює кримінальні покарання, дає вичерпний перелік покарань, передбачає підстави, порядок, межі їх призначення.
По-друге, кримінальна відповідальність застосовується лише судом і лише до особи, винної у вчиненні злочину.
По-третє, кримінальна відповідальність - це обов'язки злочинця особистого
(позбавлення волі), майнового (конфіскація майна) чи організаційного
(позбавлення права мати певну посаду) характеру.
У ст. 2 КК України передбачена підстава кримінальної відповідальності. У
ній зазначено, що кримінальну відповідальність і покарання несе тільки особа,
винна у вчиненні злочину, тобто особа, яка умисно чи необережно вчинила діяння, що передбачене кримінальним законом як суспільно небезпечне.
Сукупність ознак, що визначають діяння як злочин, має назву "склад злочину".
Тому часто стверджують, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є наявність складу злочину.
Розрізнюються фактична і юридична підстава кримінальної відпові-
231
дальності. Фактична підстава - це певна форма поведінки людини, здійснення суспільне небезпечного діяння (лише за думки, погляди, переконання до відповідальності притягати не можна). Кримінальна відповідальність виникає одночасно з фактом здійснення особою вказаного в законі діяння. Юридичною підставою відповідальності є наявність у вказаному діянні складу конкретного злочину.
3. Злочином за КК (ст. 11) визначається суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Це поняття містить вказівку на такі обов'язкові ознаки злочину: 1) злочином є лише діяння
(дія або бездіяльність); 2) це діяння має бути вчинене суб'єктом злочину; 3)
воно має бути винним; 4) вказане діяння має бути суспільне небезпечним;
5)кримінальна протиправність; 6) кримінальна караність.
1.Під дією у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, а якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків; крім того, обов'язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов'язку і реальної можливості запобігти відповідним наслідкам (наприклад,
неповідомлення відповідним державним органам про підготовку учасників групи до диверсії, за умови реальної можливості зробити таке повідомлення).
2.Поняття суб'єкта злочину розкривається у ст. 18. Його застосування у законодавчому визначенні поняття злочину означає, що злочином є діяння, вчинене фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.
3.Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності.
4.Суспільна небезпека - оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом. Ступінь суспільної
232
небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:
-цінністю того блага, на яке посягає злочин;
-шкідливістю наслідків, що настають через вчинення злочину;
-способом діяння;
-мотивами діяння, формою та ступенем вини.
Кримінальна протиправність означає, що відповідне діяння по
винно бути передбачене чинним КК. Кодекс встановлює вичерпний перелік злочинів. Відтак, не є злочином вчинене суб'єктом злочину винне діяння,
для якого характерна фактична суспільна небезпека, на що навіть може існувати пряма вказівка в іншому законі України, але яке не передбачене чинним КК.
Караність, як ознака злочину, вказує що за будь-які злочини в за коні існують певний вид і термін покарання.
Є різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень.
Одна з них базується на визначені ступеня суспільної небезпеки. Злочином вважають найбільш суспільне небезпечні правопорушення. Наприклад, дрібне хуліганство (тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе докучання громадянам та інші подібні дії") передбачають адміністративну відповідальність.
Однак вчинення хуліганських дій із застосуванням насильства (побої, заподіяння тілесних ушкоджень), а також у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є
однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку, тобто на кримінальне каране діяння.
Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання.
Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
233
За тяжкий злочин передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.
За особливо тяжкий злочин - покарання у виді позбавлення волі на строк понад десяти років або довічне позбавлення волі.
У більш загальному вигляді види злочинів у залежності від об'єкта посягання можна поділити на спрямовані: 1) проти особи (фізичної чи юри-
дичної); 2) проти суспільства; 3) проти держави. Тобто, об'єктами, що беруться під охорону за допомогою норм КК, є права і свободи людини та громадянина,
власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля,
конституційний устрій України, а також мир і безпека людства.
4. Склад злочину - це певна сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільне небезпечне діяння визнається злочином. Склад злочину - це логічна модель, яка містить типові ознаки злочинного діяння.
Елементами складу злочину є:
1)об'єкт злочину;
2)об'єктивна сторона злочину;
3)суб'єктивна сторона злочину;
4)суб'єкт злочину.
Тільки наявність всіх цих елементів у сукупності є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відсутність в скоєному хоч би одного з указаних елементів означає відсутність складу злочину і відсутність підстави для притягнення до кримінальної відповідальності.
Об'єкт злочину - це охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні відносини та соціальні блага, на які посягає злочин.
Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній вираз злочину. Основними ознаками об'єктивної сторони злочину є: 1) суспільне небезпечне (злочинне)
діяння; 2) його наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
234
Злочинне діяння - це передбачені кримінальним законом дія (активна поведінка суб'єкта, наприклад хуліганство) чи бездіяльність (пасивна поведінка,
наприклад ненадання лікарем допомоги хворому). Думки, переконання, навіть засуджувані морально, не можуть бути злочином, оскільки вони не є діянням
(вчинком).
Наслідки злочину - реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об'єкті внаслідок злочинного діяння. Наслідки можуть мати матеріальний (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров'я, позбавлення життя) або нематеріальний (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) характер.
Причинний зв'язок між суспільне шкідливим діянням і його суспільне шкідливими наслідками є конкретним зв'язком між першим і другим у конк-
ретному злочині. Причинний зв'язок існує тоді, коли по-перше, причина (діяння)
в часі передує наслідкам, по-друге, викликає ці наслідки, по-третє, без цієї причини (без цього діяння) конкретні наслідки не настали б.
Факультативними, тобто такими, що не є обов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є: місце, час, спосіб, обставини, засоби,
знаряддя, за допомогою яких здійснюється злочин.
Суб'єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв'язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільне небезпечного діяння та його наслідків.
Ознаками суб'єктивної сторони злочину є: 1) вина; 2) мотив злочину; 3) мета злочину.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності,
виражене у формі умислу або необережності.
Умисел поділяється на прямий (особа усвідомлювала суспільне не-
безпечний характер свого діяння, передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання) і непрямий (особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання).
235
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість (особа передбачає можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння,
але легковажно розраховує на їх відвернення, наприклад перевищення швидкості водієм, який розраховує у будь-яких момент загальмувати й уникнути небажаних наслідків, але не встигає цього зробити і завдає ушкодження пішоходу) та злочинну недбалість (особа не передбачає можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна і могла б їх передбачати.
Мотив злочину - це ті внутрішні спонукання, якими керувався винний,
вчиняючи злочин, а його мета - це той уявний результат, якого домагався винний, коли скоював злочин.
Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з
якого може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину. Вони є обов'язковими ознаками будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.
Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає,
що суб'єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи, тварини, предмети чи сипи природи.
Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа, тобто яка під час вчинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії (бездія-
льність) і керувати ними. Неосудні особи позбавлені такої здатності і тому не можуть бути суб'єктами злочину.
Кримінальний Кодекс встановлює конкретний вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Тобто, кримінальній від-
повідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16
років, а особи віком від 14 до 16 років можуть бути суб'єктом злочину лише у разі вчинення ними злочинів окремо передбачених в КК: умисне вбивство,
умисне тяжке тілесне ушкодження, зґвалтування, крадіжка, хуліганство і т.п. За деякі види злочинів кримінальна відповідальність настає з 18 років (військові
236
злочини). Діти до 14 років не підлягають кримінальній відповідальності.
5. Відповідно до Конституції України (ст. 55) "кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань".
Це положення Конституції деталізується Кримінальним кодексом України.
У деяких випадках можуть мати місце діяння, ззовні схожі на злочин.
Наприклад, громадянин, захищаючи своє життя, вбиває злочинця, який на нього напав. Однак закон не визначає такі дії злочинами, а навпаки - вважає суспільне корисними, що виключає їхні суспільну небезпечність і кримінальну протиправність. До них належать: необхідна оборона, крайня необхідність,
затримання особи, що здійснила злочин.
Необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне не-
безпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Право на необхідну оборону (ст. 36 КК України) виникає лише за певних умов, визначених законом:
оборона визнається необхідною лише в випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається; прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної"); суспільних інтересів; інтересів держави;
оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання;
необхідна оборона має бути своєчасною (тобто, можлива і до початку фізичних дій посягаючого з моменту, коли виникла реальна загроза посягання, і до того моменту, коли посягання ще не закінчилось);
посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто
237
захищається;
шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому,
хто посягає;
при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України необхідною обороною визнається і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів:
1)для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб;
2)для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло або інше приміщення.
Також не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони настає лише при заподіянні шкоди двох видів, а саме: тяжкого тілесного ушкодження або умисного вбивства.
Відповідно до ст. 38 КК України не визнаються злочинними дії потерпілої та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, якщо вони спрямовані на
затримання особи, яка вчинила напад, і передачу її відповідним органам влади,
якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.
Затримання особи, що вчинила злочин, і заподіяння їй шкоди під час затримання є правомірним за таких умов:
особа, що затримується, вчинила злочин (замах на злочин);
затримання здійснюється безпосередньо після вчинення злочину;
1) затримання провадиться з метою доставлення особи, яка вчинила злочин,
відповідним органам влади (правоохоронні органи, органи дізнання, досудового
238
слідства, суд);
2) шкода, заподіяна особі, яка вчинила злочин, є необхідною для її затримання і відповідає небезпечності посягання та обстановці затримання.
Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані
крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а
також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
Крайня необхідність (ст. 39 КК) є правомірною за сукупності визначених умов:
існує небезпека інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам громадян, яка виникла внаслідок дії стихійних сил, механізмів,
тварин, дій інших людей;
небезпека має бути наявною, тобто створювати безпосередню загрозу завданням шкоди, або такою, що пов'язана з початком заподіяння шкоди. Майбутня небезпека і небезпека, що минула, не створюють стану крайньої необхідності;
небезпека має бути дійсною, тобто реально існуючою, а не уявою;
небезпека у даній обстановці не може бути усунута чи відвернена іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди;
1) заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена.
6. Усі вчинювані злочини поділяються на закінчені та незакінчені. Якщо особа повністю реалізувала злочинний намір і вчинила закінчений злочин, то необхідність виділяти будь-які етапи кримінальної діяльності відсутня. Така необхідність виникає у разі недоведення задуманого злочину до його логічного завершення.
Кримінальний закон (ст. 13) виокремлює три стадії вчинення злочину:
239
готування до злочину;
замах на злочин;
закінчений злочин.
Закінченим злочином (ст. 13) визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Готуванням до злочину (ст. 14) є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину,
усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
Підшукування означає придбання засобів і знарядь будь-яким способом (купівля,
обмін, викрадення, отримання у борг тощо). Пристосування - це такий вплив винного на матеріальні предмети, внаслідок якого вони стають придатними або більш зручними для застосування при вчиненні злочину (наприклад,
виготовлення обріза з мисливської рушниці). Під підшукуванням співучасників
слід розуміти знайомство з потенційними співучасниками, їх вербування,
підбурювання до участі у вчиненні злочину. Усунення перешкод - це дії чи бездіяльність, які полягають в усуненні перепон, що заважають реалізації злочинного наміру (наприклад, отруєння сторожової собаки, вимкнення охоронної сигналізації). Під іншим умисним створенням умов для вчинення злочину, слід розуміти розробку плану, підготовку алібі, підготовку місць для зберігання викраденого та ін.
Замахом на злочин (ст. 15) є вчинення особою з прямим умислом діяння,
безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від особи. Закон виділяє
закінчений і незакінчений замахи на злочин. Закінченим є замах, при якому суб'єкт зробив усе, що вважав за необхідне, однак злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі (наприклад, особа з метою вбивства стріляє у потерпілого і, вважаючи, що мети досягнуто, залишає його на місці злочину, а згодом життя потерпілого рятується). При незакінченому замаху винний, хоч і безпосередньо спрямовує свої зусилля на вчинення злочину, не робить всього того, що вважає за необхідне для досягнення
240