право

Для того, щоб підприємство, установа, організація були юридичними особами, вони повинні мати певні ознаки:

1)організаційної єдності;

2)володіти відокремленим майном;

3)виступати в цивільному обороті від свого власного імені;

4)самостійно нести майнову відповідальність.

Тільки наявність цих чотирьох ознак у сукупності дає право юридичній особі бути суб'єктом цивільних прав.

Під організаційною єдністю розуміється наявність закріплених в ло-

кальному нормативному акті цілей створення даної юридичної особи,

встановлений порядок зв'язків між частинами (структурними підрозділами) або членами організації, визначення їх функцій і компетенції.

Організаційна єдність закріплюється в локальному нормативному акті даної юридичної особи. Для підприємств - це статут, для громадських організацій -

положення.

Відокремлене майно є необхідною передумовою участі юридичної особи в цивільному обороті. Майнова відокремленість виявляється в тому, що майно даної юридичної особи відокремлено від майна його засновників, інших юридичних осіб. Майнова відокремленість відбивається в балансі даної юридичної особи (основні кошти, грошові суми, інші оборотні кошти). Це дає можливість юридичній особі виступати учасником цивільного обороту, набувати права і обов'язки.

Самостійна майнова відповідальність безпосередньо пов'язана з тими майновими правами і обов'язками, які юридична особа набуває для себе,

самостійно беручи участь у цивільному обороті.

Самостійна майнова відповідальність полягає в тому, що за прийнятими на себе зобов'язаннями підприємство, установа, організація відповідають закріпленим за ними власним майном. Ця відповідальність не може бути покладена на інших суб'єктів, крім випадків, встановлених законом.

Так, Законом України "Про власність" встановлено, що юридична особа за

51

своїми боргами відповідає всім своїм майном. Засновники не відповідають за боргами заснованого ними підприємства, а підприємство не відповідає за боргами засновників, крім випадків, встановлених законом.

Юридичні особи набувають для себе права і обов'язки безпосередньо через своїх посадових осіб. Структурні підрозділи не можуть від свого імені набувати права і обов'язки, і тому бути позивачами і відповідачами в суді (наприклад,

відділ, цех, філіал укладають договори не від свого імені, позаяк вони його не мають, а від імені юридичної особи, до складу якої вони входять, якщо таке право їм надане).

Юридична особа володіє правоздатністю і дієздатністю. На відміну від громадян, право - і дієздатність у юридичних осіб виникає з моменту їх державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Іншою відмінною ознакою є, так звана, спеціальна правоздатність юридичної особи, тобто вона має право укладати тільки ті угоди (набувати права та обов'язки), які передбачені її локальним нормативним актом - статутом або положенням.

Діяльність юридичних осіб припиняється шляхом їх ліквідації або ре-

організації (злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення).

Серед підприємств, установ, організацій, виступаючих у цивільному обороті як юридичні особи, в залежності від форми власності, на базі якої вони створені,

розрізнюють:

-приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

-колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

-господарське товариство;

-підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

-комунальне підприємство, засноване на власності відповідної те-

риторіальної громади;

- державне підприємство, засноване на державній власності, в т. ч.

казенне підприємство.

52

Підприємство вважається створеним і набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації. Порядок і строк реєстрації підприємства встановлюється Законом України "Про підприємництво" {ст. 8).

3. Третім видом суб'єктів цивільного права є держава.

Держава - це особливий суб'єкт цивільного права. Як носій політичної влади держава не є юридичною особою, вона сама визначає порядок і межі здійснення цивільних прав і обов'язків, що належать їй.

Держава реалізує свою правосуб'єктність через систему державних органів.

Від імені держави в цивільних правовідносинах беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціальні, уповноважені державою органи.

Держава є суб'єктом державної власності. Велику частину свого майна вона закріплює за державними підприємствами на праві повного господарського відання, а також за державними установами, організаціями на праві оперативного управління.

Державні підприємства і установи діють у цивільному обороті як самостійні суб'єкти від свого імені, а не від імені держави.

Держава, що є безпосереднім суб'єктом державного майна, несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями.

Держава як суб'єкт майнових правовідносин, виступає через Міністерство фінансів (при випуску державних позик, переході до держави безгосподарного,

конфіскованого майна та ін.). Вона є суб'єктом патентного права при видачі патентів та інших охоронних документів.

Тема 3. Правове регулювання підприємницької діяльності

Питання

1.Поняття підприємницької діяльності, її ознаки і принципи.

53

2.Умови здійснення підприємницької діяльності.

1.Правову основу підприємництва складають законодавчі та інші нормативно-правові акти, норми цивільного, фінансового, адміністративного,

трудового та інших галузей права. Центральне місце в цій системі займають закони про власність, підприємництво, підприємства, банки і банківську діяльність, інвестиції, банкрутство, антимонопольне законодавство, про оподаткування та ін.

Держава здійснює підтримку підприємництва таким чином:

1)шляхом створення суб'єктам підприємництва умов для ефективної зовнішньоекономічної діяльності;

2)інформаційним забезпеченням суб'єктів бізнесу;

3)шляхом надання допомоги в матеріальному забезпеченні і збуті продукції підприємців;

4)шляхом підготовки кадрів для сфери підприємництва та ін.

Підприємництво виконує важливу суспільну функцію, і держава по винна сприяти його розвитку.

Держава не втручається в підприємницьку діяльність, за винятком встановлення податків, відсотків по державних кредитах, правил ціноутворення,

валютних курсів, економічних санкцій. Якщо державний або інший орган видає акт, який порушує права підприємців і суперечить законодавству, особа, що здійснює підприємницьку діяльність, має право звернутися до суду з позовом про визнання такого акту недійсним.

Підприємництво стало темою аналізу і дискусій в XVIII ст. і почало викликати інтерес економістів XIX ст., тоді в світі стали вживатися такі слова, як

«підприємництво», «вільне підприємництво», «капіталізм». Вчені стали визнавати, що підприємці виступають провідниками прогресивних змін.

Перехід до ринкових відносин вимагає нової правової основи господарської діяльності. У ряді законів, регулюючих ринкові відносини, з'явилися такі терміни як "підприємництво", "підприємницька діяльність". Конституція

54

України вперше закріпила за кожним право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42 Конституції). Однак діяльність з виготовлення і реалізації наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також з виготовлення цінних паперів і грошових знаків здійснюється тільки державними підприємствами (ст. 4 Закону "Про підприємництво"). Для здійснення деяких інших видів діяльності потрібний спеціальний дозвіл (ліцензія), який видається Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим органом. Закон України

"Про підприємництво" визначає також правові, економічні і соціальні засади підприємницької діяльності. Деяким особам заняття підприємницькою діяльністю прямо заборонене законом (ст. 2 Закону "Про підприємництво"). До таких осіб відносяться: військовослужбовці, посадові особи прокуратури, суду,

державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади і управління, що здійснюють контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким за рішенням суду заборонено займатися якою-небудь діяльністю, можуть бути зареєстровані як підприємці після закінчення строку заборони, визначеного судом.

Підприємництво являє собою самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою отримання прибутку. Такий зміст характерний для будь-якої господарської діяльності. Підприємницька діяльність відрізняється ознаками, які дозволяють розуміти дану діяльність вужче, ніж господарську. Основні ознаки підприємницької діяльності містяться в законах

"Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства".

Виділяють такі основні ознаки підприємницької діяльності:

1)ініціативність і самостійність - полягають у тому, що підприємці мають право самостійно приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Втручання державних органів в господарську діяльність підприємців не допускається, як що вона не торкається передбачених законодавством прав державних органів по здійсненню контролю за підприємницькою діяльністю;

55

2)систематичність означає, що діяльність здійснюється безперервно,

регулярно;

3)діяльність на власний ризик означає, що підприємець повинен передбачати несприятливі наслідки (наприклад, збитки та ін.) і вживати за

ходів по їх усуненню;

4)отримання прибутку є однією з основних ознак. Діяльність не може

вважатися підприємницькою, якщо її метою не є отримання прибутку.

Крім цього, до ознак підприємницької діяльності можна віднести також самостійну юридичну відповідальність і творчий, інноваційний, соціальне

відповідальний характер.

Законодавство України визначає такі принципи підприємницької діяльності:

1)вільний вибір видів діяльності, залучення на добровільних засадах до

здійснення підприємницької діяльності майна і коштів				юридичних
осіб і громадян;
2)самостійне формування програми діяльності і вибір постачальників і
споживачів продукції, що виробляється;
3)встановлення цін відповідно до законодавства;
4)вільне наймання працівників;
5)залучення	і	використання	матеріально-технічних,	фінансових,

трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

6)вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

7)самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовніш-

ньоекономічної діяльності.

Законом передбачені умови здійснення підприємницької діяльності:

державна реєстрація підприємництва, право найму працівників і соціальні гарантії при використанні їх праці; дотримання законодавства про підприє-

мництво; юридична відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності;

право держави на припинення підприємницької діяльності.

56

2.Умовами здійснення підприємницької діяльності є встановлені державою

ізакріплені законодавством вимоги проходження певних процедур: державної реєстрації, ліцензування і патентування деяких видів під приємництва.

У законі "Про підприємництво" як необхідна умова здійснення під-

приємницької діяльності названа державна реєстрація підприємництва не-

залежно від видів діяльності. Порядок реєстрації регулюється "Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності".

Підприємцями в Україні можуть бути: громадяни України, громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності, юридичні особи,

незалежно від форм власності.

Для заняття підприємницькою діяльністю законом надається вибір організаційно-правових форм. Підприємництво може здійснюватися приватною особою без утворення юридичної особи, а також шляхом створення різного виду

підприємств (приватних, колективних та ін.).

Державна реєстрація здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем знаходження або місцем проживання суб'єкта підприємницької

діяльності.

Для державної реєстрації надаються такі документи:

1)установчі документи, рішення власника або уповноваженого ним

органу про утворення юридичної особи (крім приватного підприємництва).

Якщо власників або уповноважених ними органів декілька, таким документом є установчий договір, а також протокол установчої конференції. Надається також

статут, якщо відповідно до законодавства це необхідне для

утворення організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;

2)реєстраційна		карта встановленого	зразка, яка є	одночасно за
явою про державну реєстрацію;
3)документ,	що підтверджує оплату за державну реєстрацію;
4)документ,	що	підтверджує внесення	власником внеску	до статутного
				57

фонду суб'єкта підприємницької діяльності.

Виконком повинен здійснити реєстрацію протягом п'яти робочих днів з дня подачі документів і видати свідоцтво про державну реєстрацію. Одночасно з цим, виконком надає до податкової адміністрації та органу державної статистики відомості про зареєстрованого суб'єкта підприємництва.

Порядок присвоєння органами державної статистики органам державної реєстрації ідентифікаційних кодів регулюється Держкомстатом спільно з Ліцензійною палатою.

Свідоцтво про державну реєстрацію і копія документа, що підтверджує взяття підприємця на облік до органів державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунку в банку в установленому законом порядку.

Новими положеннями, передбаченими в постанові Кабінету Міністрів України "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" від 25.05.98 р. №740, є: введення прискореної (протягом 1 дня) реєстрації (перереєстрації) за більш високу плату, зменшення плати за видачу дубліката свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, сплата реєструючим органом пені в розмірі 20 % реєстраційного збору за кожний день затримки реєстрації, положення про можливість адміністративної відповідальності посадових осіб реєструючого органу за порушення порядку реєстрації.

Наступною умовою здійснення підприємницької діяльності е її ліцензування. Це означає, що необхідно отримати документ (ліцензію), який видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ним органами виконавчої влади, що дає право займатися певним видом підприємницької діяльності. Перелік органів державної виконавчої влади затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності" від 03.07.98 р. №1020. З моменту отримання ліцензії у підприємця виникає право здійснювати відповідний вид діяльності, яке він може реалізувати протягом строку дії ліцензії.

Окремі види підприємницької діяльності вимагають отримання /горнового

58

патенту - державного свідоцтва, яке посвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності або його структурного підрозділу займатися ними. У відповідності зі ст. 1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", торгівельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків і кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей та інші вимагають отримання торгового патенту.

Тема 4. Право власності

Питання

1.Поняття і зміст права власності.

2.Право приватної власності.

3.Право колективної власності.

4.Право державної і комунальної власності.

5.Захист права власності.

1. Інститут права власності займає центральне місце в цивільному праві.

Його основні положення обумовлюють зміст всіх інших розділів цивільного права (зобов'язальне право, спадкове право та ін.).

Відносини власності, будучи суспільними, регулюються правом, внаслідок чого вони стають правовими. Право власності - це сукупність правових норм,

що закріплюють і регулюють суспільні відносини, виникаючі внаслідок реалізації матеріальних благ громадянами, юридичними особами і державою, які наділяють суб'єктів права власності рівними правами і обов'язками з володіння,

користування і розпорядження майном.

Право власності прийнято розглядати у двох значеннях: об'єктивному і суб'єктивному. У об'єктивному значенні - це сукупність правових норм,

59

регулюючих суспільні відносини щодо володіння, користування і розпоря-

дження майном. Вказані норми містяться в Конституції України, ЦК України, в

законах України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про місцеве самоврядування в Україні" та ін. У суб'єктивному значенні право власності розглядається через основні правомочності власника щодо володіння,

користування і розпорядження майном.

Власнику властиві три правомочності: право володіння, право кори-

стування, право розпорядження. Право володіння являє собою правомочність власника, що полягає у фактичному володінні майном (річчю). Цю правомочність власник може здійснювати не тільки особисто, а й передавати право володіння іншим особам (за договором), зберігаючи при цьому право власності на майно. Право користування - це більш ємна в порівнянні з правом володіння правомочність власника. Воно полягає в тому, що власник має право вилучати з речі корисні властивості, отримувати прибутки і т. ін. Користування майном може здійснюватися в різних формах і способах, що не суперечать закону. При здійсненні цього повноваження не можна заподіювати шкоду або яку-небудь незручність інших, особам, У правомочності користування закладена можливість задоволення особистих, побутових, господарських та інших потреб.

Право розпорядження - це здатність власника вирішувати правову долю майна

(визнач ти його правовий статус), змінювати його на свій розсуд, тобто змінювати або припиняти відносини власності (продати, подарувати, закласти,

спожити і т. ін.). Право розпорядження може здійснюватися в різноманітних правових формах за умови, що воно не повинно суперечити закону. Цю правомочність власник може передати іншим особам. У сукупності всі три правомочності складають зміст права власності.

Суб'єктами права власності згідно із Законом України "Про власність" є:

1)народ України;

2)громадяни;

3)юридичні особи;

4)держава;

60