право

злочинного результату, усвідомлює неповноту вчинення своїх дій і необхідність їх продовження (наприклад, винного, який таємно вилучив з квартири чуже майно, затримують при виході з неї).

У процесі виконання злочинного діяння можливо настання добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою (ст. 17) є

остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Мотиви такої відмови можуть бути різними (страх перед відповідальністю, бажання виправитися, жалість і т.ін.) і особливого значення не мають. Відмова характеризується такими основними ознаками: 1)

добровільністю; 2) остаточністю; 3) своєчасністю. Підлягає кримінальній відповідальності та особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Деякі злочини здійснюються не однією особою, а групою. У таких випадках має місце співучасть в злочині. Співучастю у злочині (ст. 26) є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Основні ознаки співучасті: 1) у вчиненні злочину беруть участь хоча б дві особи; 2) спільність їх участі у злочині; 3) умисний характер діяльності співучасників.

Залежно від характеру участі окремих співучасників у вчиненні злочину співучасть може мати просту і складну форму.

Проста співучасть буває тоді, коли всі співучасники є виконавцями злочину, наприклад, дві особи напали на третю і грабують її.

Складна співучасть буває тоді, коли кожний із учасників виконує різні за характером і правовою оцінкою ролі у скоєнні злочину.

Залежно від функцій, покладених на співучасників злочину, розрізняють:

виконавця, організатора, підбурювача, підсобника.

Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочину організацію або керувала нею, а також особа, яка

241

забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Організована група - це стійке об'єднання декількох осіб, які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Злочинна організація —

це стійке ієрархічне об'єднання декількох осіб, члени якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинною діяльністю інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Підбурювачем визнається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою,

примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Підсобником є особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками,

наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину,

сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяла приховуванню злочину.

Ступінь і характер участі кожного зі співучасників у вчиненні злочину враховуються судом при призначенні покарання.

7. Порушення особою кримінально-правового припису держави може мати своїм наслідком кримінальну відповідальність, тобто покарання є реакцією держави на скоєний злочин.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Кримінальне покарання породжує судимість людини.

Метою покарання відповідно до ст. 50 КК є: 1) кара щодо засудженого; 2)

виправлення засудженого; 3) запобігання вчиненню засудженим нового злочину; 4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

242

Покарання відновлює соціальну справедливість у суспільстві. У той же час воно не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Чинне законодавство передбачає різні види покарань, перелік яких є вичерпним. Система конкретно визначених за змістом покарань дає суду можливість при застосуванні покарання здійснити його індивідуалізацію,

врахувавши ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що по-

м'якшують та обтяжують покарання.

Встановлену систему покарань закон поділяє на три групи: 1) основні покарання; 2) додаткові покарання; 3) покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання:

-громадські роботи - полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, на строк від 60 до 240 годин і котрі відбуваються не більш як 4 години на день;

-виправні роботи - встановлюються на строк від 6 місяців до 2 років і відбуваються за місцем роботи засудженого, із суми заробітку провадиться

відрахування в	доход	держави	у	розмірі,	встановленому	вироком
суду, в межах від 10 до 20		відсотків;
- службові обмеження для військовослужбовців, крім військовослужбовців
строкової служби,	застосовуються		на	строк від	6 місяців до	2 років.

Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків;

-	арешт полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється
на строк від 1 до 6 місяців;
-	обмеження волі -	тримання	особи в кримінально-виконавчих
установах відкритого типу		без ізоляції	від суспільства в умовах здійснення

за нею нагляду з обов'язковим залученням до праці на строк від 1 до 5 років;

243

- тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військо-

вослужбовцям строкової служби на строк від 6 місяців до 2 років;

- позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засудженого

та поміщенні його на певний строк (від 1 до 15 років) до кримінально-виконавчої установи;

- довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо

тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Не застосовується це покарання до таких категорій осіб: 1) осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років; 2) осіб, що вчинили злочин у віці понад 65 років; 3) жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину; 4) жінок, що були в стані вагітності на момент постановлення вироку.

Основні покарання є найбільш суворими позбавленнями й обмеженнями прав і свобод, що застосовуються тільки самостійно і не можуть приєднуватися одне до іншого або поєднуватися.

Додатковими покараннями є:

- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу - застосовується за тяжкий чи особливо тяжкий зло чин;

конфіскація майна (тобто примусове безвідплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого) -

встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Перелік майна,

що не підлягає конфіскації, визначається законом України, наприклад, мінімум майна (предмети першої необхідності), потрібні засудженому та особам, які перебувають на його утриманні.

Як основні, так і додаткові покарання можуть застосовуватися штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах,

встановлених в Особливій частині КК. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану

244

винного в межах від ЗО до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо не передбачено вищого розміру в санкції статті. У разі не-

можливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: 10 годин громадських робіт за 1 неоподатковуваний мінімум або виправними роботами із розрахунку 1

місяць виправних робіт за 4 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше 2 років.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років.

Покарання призначається тільки за вироком суду і тільки у суворо установлених законом межах і порядку.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують від-

повідальність.

Обставинами, що пом'якшують покарання є:

-з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

-добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

-вчинення злочину неповнолітнім;

-вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

- вчинення злочину внаслідок збігу важких особистих або сімейних

чи інших обставин;

- вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну,

службову чи іншу залежність;

- вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання,

викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; - вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності та

інші.

245

На відміну від обставин, які пом'якшують покарання, закон (ст. 67)

встановлює вичерпний перелік обставин, що обтяжують покарання.

Обставинами, що обтяжують покарання, визнаються:

-вчинення злочину повторно та рецидив злочинів;

-вчинення злочину групою осіб за попередньою згодою;

-вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

-	вчинення	злочину	у зв'язку з	виконанням потерпілим	службового
або громадського обов'язку;
-	тяжкі наслідки, завдані злочином;
-	вчинення	злочину	щодо малолітнього, особи похилого		віку або

особи, що перебуває в безпорадному стані;

-вчинення злочину щодо жінки, яка за відомо для винного перебувала у стані вагітності;

-вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

-вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

-вчинення злочину з особливою жорстокістю;

-вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

-вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

-вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших оду-

рманюючих засобів.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

-2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

-3 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене

246

покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

-5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

-10 років — у разі вчинення тяжкого злочину;

-15 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства.

8. Відповідно до ст.22 КК кримінальній відповідальності підлягають особи,

яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Особи, які скоїли злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за ті злочини, які окремо названі в КК (умисне вбивство,

диверсія, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування,

крадіжку, грабіж та інші). Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання,

звільнення від покарання.

Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, тобто:

застереження;

обмеження дозвілля і встановлення особистих вимог до поведінки неповнолітнього;

передача неповнолітнього під нагляд батьків чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу, а також окремим громадянам;

покладання на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

247

направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк не більше З років.

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються, і він притягується до кримінальної відповідальності. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1)штраф - його розмір залежить від тяжкості злочину і встановлюється в межах до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів;

2)громадські роботи - на строк від ЗО до 120 гадин і не більше 2 годин на

день;

3)виправні роботи - за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року;

4) арешт - призначається неповнолітнім, які досягли 16-річного віку і полягає у триманні в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб;

5) позбавлення волі на певний строк - не може бути призначене на строк більше 10 років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк 15 років.

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Слід зазначити, що згідно з чинним законодавством ( ч. З ст. 66 КК) вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує покарання.

Список рекомендованої літератури

А. Нормативні акти

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № ЗО. - ст. 141.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. - К.: Атіка, 2001. - 160с.

248

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу Україні від 5 квітня

2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, 2001.-1104с.

Б. Навчальна література:

Основи правознавства: Навч. посібн. / За ред. С.В. Ківалова, М.П.Орзіх. - 2

вид., випр. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2001.

Основы правоведения Украины / С.В. Кивалов, П.П. Музыченко, Н.Н.

Крестовская, А.Ф. Крыжижановский. - X.: Одиссей, 2001.

249

Література

А. Нормативні акти

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. -1996. - № ЗО.

Всеобщая декларация прав человека // Права человека: Сб. доку-ментов. - М., 1990.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. //ВВРУ.-1990.-N«31.

Про проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. // ВВРУ. -1991. - № 38.

Кодекс Украины об административных правонарушениях. - К., 1993, с изменениями и дополнениями.

Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. //ВВРУ 1993.- №43.

Опредпринимательстве; Закон Украины от 07.02.91 г.// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - Ст. 168.

Опредприятиях в Украине: Закон Украины от 27.03.91 г.//Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 24. - Ст. 272.

Особственности: Закон Украины от 7.02.91 г.// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

Охозяйственных обществах: Закон Украины от 19.09.91 г. //Відомості Верховної Ради України. -1991. - №49. - Ст. 682.

Оценных бумагах и фондовой бирже; Закон Украины от 18.06.91 г. //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 39. - Ст.

Опатентований некоторьіх видов предпринимательской деятельности: Закон Украины от 23.03.96 г. // Відомості Верховної Ради України. -1996.-№20.- Ст. 82.

Цивільний Кодекс України // Кодекси України. Книга друга. К.: Юрінком Інтер, -1997.

Положение о государственной регистрации субьектов предпринима-

250