право

3.Під функціями держави прийнято розуміти основні напрями її діяльності,

вяких виражається сутність і соціальне призначення, цілі і задачі держави по управлінню суспільством. Функції показують, що робить держава, чим займаються її органи, які питання вони вирішують.

Кожна функція має певний зміст, що передбачає діяльність держави в конкретній сфері суспільного життя. Формування функцій відбувається в процесі становлення, зміцнення і розвитку держави: послідовність їх виникнення залежить від черговості задач, які постають перед суспільством в його історичному розвитку, цілей, які воно переслідує. Ці задачі й цілі не можуть бути довільними, а залежать від реальних умов, в яких існує суспільство, в тому числі від економічних можливостей, потреб та інтересів населення, його етичного й культурного рівня, національного складу, науково-технічного прогресу і багатьох інших чинників.

Функції держави розрізнюють за:

1)сферами суспільного життя (політичні, економічні, соціальні, ідеологічні,

екологічні, юридичні тощо);

2)територіальними ознаками (внутрішні і зовнішні);

3)часом виконання (постійні і тимчасові).

Функції держави здійснюються в певних правових формах, під якими розуміється однорідна за своїми зовнішніми ознаками (характером і юри-

дичними наслідками) діяльність державних органів, пов'язана в основному з виданням юридичних актів. До правових форм реалізації права відносяться правотворча та правозастосовна діяльність.

Правотворча діяльність - форма здійснення функцій держави шляхом розробки й прийняття нормативних актів, видання або санкціонування, зміни або скасування юридичних норм.

Правозастосовна діяльність - це діяльність державних органів щодо виконання законів і підзаконних нормативних актів шляхом видання актів застосування права. У правозастосовній діяльності виділяють оперативно-

виконавчу (виконавчо-розпорядча робота державних органів, пов'язана з

11

повсякденним вирішенням різнобічних питань управління справами суспільства шляхом видання індивідуально-правових актів, що служать основою для виникнення, зміни або припинення правовідносин) і правоохоронну (форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту наданих громадянам суб'єктивних прав і забезпеченню покладених на них юридичних обов'язків).

4. Ідеї про правову державу отримали свій розвиток ще з давніх часів. Ідею єдності влади і права, справедливих законів, панування права і законності розвивали ще такі древні мислителі як Солон, Платон, Арістотель. Великий внесок у розробку теорії про правову державу зробили І.Кант, Г. Гегель, Д. Локк.

Серед російських державознавців відомі А.С.Алексєєв, В М. Гессен, Б.А.

Кистяківський

Їх теоретичні розробки дозволили юридичній науці сформулювати ознаки правової держави, або критерії, яким повинна відповідати держава, що претендує називатися правовою.

У цей час прийнято виділяти чотири основних ознаки правової держави:

1)панування права в суспільному і політичному житті;

2)принцип розподілу влади;

3)непорушність прав і свобод особи, їх гарантованість і реальність здійснення;

4)взаємна відповідальність держави й особи.

Панування права передбачає правову організацію державної влади, тобто створення і формування всіх державних структур тільки на основі законів;

правовий характер законів, що приймаються, які за своїм змістом повинні бути справедливими, засновуватися на природних, невід'ємних правах і свободах людини; пов'язаність держави нею же створеними законами; самообмеження держави законом, встановлення меж для діяльності держави та її органів;

верховенство конституційного закону в системі нормативних правових актів

12

держави, пряма дія конституційних норм.

Принцип розподілу влади передбачає відносно самостійне існування І функціонування трьох гілок державної влади: законодавчої, виконавчої та пудової, кожна з яких служить своєрідною противагою іншим. Цей принцип означає, що всі спори та конфлікти між гілками влади вирішуються правовим шляхом.

Непорушність і гарантованість прав і свобод особи означає, що правова держава може вважатися такою лише у випадку, якщо вона встановлює,

закріплює і реально забезпечує рівність всіх людей як суб'єктів правового спілкування, рівність всіх перед законом. Люди повинні мати однакову правосуб'єктність, однакові можливості для досягнення будь-яких цілей, що не суперечать закону, або набуття будь-яких прав. Крім того, держава повинна не тільки визнавати, але й гарантувати повний набір прав і свобод, що визнаються світовою спільнотою як природні права людини, тобто що належать їй від природи, від народження. До числа таких прав належать: право на життя, на людську гідність, недоторканість особи, житла, свободу пересування, свободу совісті та ін. Держава також покликана захищати кожного від свавілля влади та посадових осіб.

Взаємна відповідальність особи і держави виявляється в тому, що в своїх взаємовідносинах особа та держава виступають рівними партнерами і володіють взаємними правами і обов'язками. Держава має право не тільки вимагати від особи виконання встановлених законом обов'язків, але й сама несе перед особою певні обов'язки. Отже, особа може вимагати від держави реальності закріплених прав і свобод, захисту їх від порушень. Такі можливості надає судовий порядок оскарження дій та рішень, а також актів державних органів і посадових осіб,

якими були порушені права і свободи громадян.

У числі названих ознак правової держави провідною є ознака панування права. Без нього не можлива нормальна життєдіяльність суспільства.

Важливою умовою формування правової держави є висока правова культура суспільства, затвердження в суспільстві верховенства загально-

13

людських цінностей, клімату дотримання і підтримки демократичних традицій.

5.Втілення в життя ідей, принципів, функцій правової держави, побудова її

вУкраїні можливі тільки за реалізації ряду найважливіших умов, необхідних для існування правової держави. До їх числа належать економічні, політичні, а також державно-правові умови.

Правова держава є продуктом громадянського суспільства, його економічною основою є ринкова економіка, соціальною базою - громадяни-

власники. Тому основною економічною умовою існування правової держави є створення в країні громадянського суспільства, ринкової економіки, заснованої на приватній власності, і виникнення, так званого, середнього класу: громадян-

власників.

Основною політичною умовою існування правової держави є наявність у країні багатопартійної політичної системи. Провідним напрямом реалізації політичних умов існування правової держави є становлення в Україні сильних політичних партій парламентського типу.

Державно-правові умови існування правової' держави включають реформу органів державної влади та чинного законодавства.

Реформа державних органів повинна полягати в реалізації принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, створенні надійного механізму стримувань і противаг, балансу з метою забезпечення верховенства права над державою.

Жодне завдання в галузі економіки, політики, культури не може бути вирішене без міцної правової бази, без опори на закон. Важливу роль в існуванні правової держави відіграє створення ефективно діючої судової влади, яка повинна бути основним засобом забезпечення верховенства права над державними органами, вирішення конфліктів між законодавчою і виконавчою владами, встановлення рівноваги між ними, забезпечення дотримання принципу правової держави. Це основне завдання Конституційного Суду. У зв'язку з переходом до ринкової економіки важливу роль відіграє вдосконалення державного, адміністративного, фінансового, господарського, цивільного та

14

інших галузей законодавства та створення необхідних правових умов для

підприємницької діяльності.

Тема 2. Характеристика права і правового регулювання суспільних

відносин

Питання

1.Поняття, ознаки і сутність права.

2.Джерела права та їх види. Система права.

3.Правові норми.

4.Характеристика правового відношення.

1. Право сприймається як сукупність правил поведінки, встановлених державою як загальнообов'язкові і забезпечених у разі їх невиконання примусовою силою держави. При такому підході виділяються наступні ознаки права:

1)нормативність, тобто воно складається з правил поведінки, які чітко визначають права і обов'язки людей та організацій;

2)загальнообов'язковість, тобто норми права обов'язкові для всіх членів суспільства і всіх, хто знаходиться на території даної держави; у разі порушення норм права держава може застосувати примушення;

3)завжди існують у письмовій формі і обов'язково мають чітко встановлену форму якого-небудь акту - закону, указу, постанови;

4)неперсоніфікованість, тобто відсутність конкретного адресата;

5)ієрархічність норм права, їх підпорядкування: норми права мають різну юридичну силу;

6)особливий предмет відображення: норми права регулюють не будь-які, а найбільш важливі для життя суспільства відносини - владу, власність

15

тощо.

Підсумовуючи вказані ознаки, право можна визначити як систему за-

гальнообов'язкових, формально визначених нормативних установок,

регулюючих суспільні відносини і вихідних від держави, забезпечених до виконання примушенням з боку держави.

У сучасній вітчизняній юридичній науці склалися три основних підходи до розуміння права: а) нормативний; б) соціологічний; в) етичний.

Призначення права формулюється в юридичній науці в двох аспектах.

Згідно з першим аспектом, призначення права - виражати інтереси пануючого класу, служити засобом придушення, насильства по відношенню до інших класів. Другий аспект бачить призначення права в тому, щоб слугувати засобом компромісу, зняття протиріч у суспільстві, бути інструментом управління справами суспільства. Звідси право трактується як засіб погодження, поступок.

Що стосується функцій права, то під ними розуміють випливаючі з його змісту й призначення основні напрями правового впливу на суспільні відносини.

Виділяють дві головні функції права - регулятивну й охоронну.

Регулятивна функція спрямована на регулювання, упорядкування суспільних відносин, встановлення правил поведінки людей. У регулятивній функції виявляється головне призначення права - упорядковувати суспільні відносини.

Охоронна функція спрямована на захист найбільш важливих для життя суспільства відносин. Дана функція має на меті забезпечити вимоги законів,

встановити режим законності в суспільстві.

Крім названих, право виконує деякі додаткові функції. До них можна віднести виховну, ідеологічну, інформаційну та ін.

До принципів права можна віднести: гуманізм, законність, демократизм,

внутрішню узгодженість тощо.

2. Під джерелом права сучасна юридична наука розуміє офіційні й інші засоби вираження й закріплення норм права, надання їм загальнообов'язкового юридичного значення. Інакше кажучи, це - зовнішня форма вираження права.

16

Як форми (джерела) права визнаються: правовий звичай, правовий прецедент, правова доктрина, договори нормативного змісту, нормативно-

правовий акт, релігійні норми.

Правовий звичай - це звичай, який отримав визнання і схвалення з боку держави і, отже, її захист.

Правовий прецедент - головне джерело права в державах, що належать до англосаксонської правової сім'ї. Під правовим прецедентом розуміється рішення судових або адміністративних органів з конкретної справи, яке приймається за загальнообов'язкове правило при вирішенні згодом аналогічних справ.

Правова доктрина - це теоретичні положення, наукові теорії юридичного характеру, в яких формулюються найважливіші принципи, юридичні категорії,

поняття, переконання вчених юристів.

Договори нормативного змісту являють собою угоду між суб'єктами,

покликану врегулювати їхні відносини шляхом закріплення взаємних прав і обов'язків, які суб'єкти зобов'язуються добровільно виконувати.

Релігійні норми засновуються на релігійних переконаннях і відіграють важливу роль у суспільствах, де та або інша релігія є офіційною,

загальнодержавною.

Нормативно-правовий акт у більшості держав служить головним джерелом і формою права. Він являє собою акт, що закріплює норми права, тобто правила поведінки, встановлені державою і забезпечені можливістю з боку держави застосувати примушення. Для нормативно-правового акту характерні наступні ознаки;

а)нормативний правовий акт виходить від держави;

б)існує особливий порядок (процедура) його прийняття;

в)використовується письмова форма, і сам акт оформляється в спеціальному вигляді;

г)ієрархічна підлеглість, заснована на різній юридичній силі окремих актів;

д)зміст акту складають правила поведінки.

17

Нормативні правові акти поділяються на дві великі групи: закони та підзаконні акти. Закони приймаються представницькими органами, підзаконні акти - всіма іншими уповноваженими органами та посадовими особами.

Закон - це нормативний правовий акт, прийнятий представницькими

(законодавчими) органами влади в особливому порядку, який регулює найбільш важливі для життя суспільства відносини і має вищу юридичну силу.

Закони поділяються на конституційні і поточні.

Система права являє собою структурну організацію права, яка зумовлена об'єктивними умовами його існування і забезпечує внутрішню єдність і несуперечність права.

Вона складається з декількох основних компонентів, галузі права, підгалузі,

правові інститути та норми права.

Галузь права - це сукупність норм права, регулюючих якісно однорідну групу суспільних відносин. Вона відрізняється своєрідністю предмета і методу правового регулювання (конституційне, трудове право, цивільне, сімейне,

кримінальне та ін.). Предмет правового регулювання складають суспільні відносини, що регулюються даною сукупністю норм права. Метод правового регулювання являє собою сукупність різних способів правового впливу галузі права на суспільні відносини, що є предметом її регулювання.

Декілька близьких за характером регулювання правових інститутів утворюють підгалузь права (у складі цивільного права існує авторське, патентне та ін.).

Правовий інститут - це складова частина галузі права, що представляє собою сукупність правових норм, регулюючих певний вид однорідних суспільних відносин (трудовий договір, оплата праці, робочий час, час відпочинку в трудовому праві та ін.).

Первинним елементом системи права є норма права - конкретне правило поведінки.

3. Під нормою права розуміється загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене державою як критерій правомірної або

18

забороненої поведінки, і забезпечене державними засобами.

Нормам права, як і праву загалом, властиві свої ознаки:

а) державно-владне походження;

б) загальний характер;

в) представницько-зобов'язуючий характер;

г) формальна визначеність;

д) внутрішня структура.

Прийнято виділяти три складові норми права: гіпотезу, диспозицію і

санкцію.

Гіпотеза - це вказівка на умови і обставини, за яких реалізовується дана норма. Диспозиція містить саме правило поведінки, права і обов'язки суб'єктів.

Санкція являє собою вказівку на несприятливі наслідки, які можуть наступити у

разі недотримання приписів диспозиції.

Норми права у зв'язку з їх різноманітним характером класифікуються за

різними підставами:

1)за роллю норми в механізмі правового регулювання (регулятивні,

охоронні);
2)за суб'єктами правотворчості (Президент, парламент й ін.);
3)за предметом	регулювання (конституційні, цивільні,	трудові та
ін.);
4)за характером	припису, що міститься (уповноважуючі,	зобов'язуючі,
забороняючі);

5)за методом правового регулювання (імперативні, диспозитивні);

6)за часом дії (постійні, тимчасові);

7)за територією дії (загальнонаціональні, місцеві);

8)за роллю в правотворчості (первинні, вторинні);

9)за дією на коло суб'єктів (загальні, спеціальні, виключаючі) та ін.

4. Правовідношення - це врегульоване нормою права суспільне від ношення, учасники якого виступають носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

19

Структура правовідношення вбирає в себе весь його елементний склад:

суб'єкт, об'єкт і зміст.

Суб'єкти - це учасники правовідношення. Ними можуть бути громадяни,

підприємства, державні органи, сама держава. Щоб стати учасником юридичних правовідносин, треба мати правоздатність та дієздатність.

Правоздатність - здатність громадянина бути суб'єктом права, мати права і обов'язки. Вона виникає в момент народження і припиняється смертю.

Дієздатність - здатність громадянина своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки. Виникає вона в повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18 років.

Об'єктом правовідношення е. те, на що воно спрямоване: речі, поведінка,

продукти духовної творчості, нематеріальні блага.

Суб'єктивні права визначають міру можливої, а юридичні обов'язки - міру належної поведінки учасників правового відношення. Динаміка правовідносин залежить від юридичних фактів. Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Вони носять різноманітний характер і охоплюють всі види суспільних відносин, що регулюються правом. Юридичні факти поділяються на події та дії. Якщо події не залежать від волі людей, то дії здійснюються по волі громадян. Дії бувають правомірними і неправомірними. Правомірні дії можуть бути юридичними актами або юридичними вчинками, неправомірні дії -

проступками або злочинами.

Тема 3. Характеристика законності та правопорядку. Правопорушення і юридична відповідальність

Питання

20