2. Порядок прийняття та внесення змін до конституцій

Прийняття конституції – це завершальна стадія законодавчого процесу, на якій відбувається прийняття основного закону держави. Підготовка проекту конституції та порядок її прийняття мають свої особливості. В підготовці проекту конституції приймає участь значно більша кількість осіб порівняно з підготовкою інших нормативних актів. Склад органів або комісій, що беруть участь в розробці проекту конституції утворюється законодавчим органом і наділяється особливим статусом.

Після підготовки проекту конституції та його обговорення або схвалення настає етап його прийняття. У деяких країнах після підготовки проекту конституції проводяться обговорення, які мають локальний, регіональний або всенародний характер. Порядок прийняття конституції залежить від того хто її приймає (народ, глава держави тощо). Існують декілька основних способів прийняття конституцій:

- виборцями, шляхом референдуму;

- представницьким органом;

- главою держави або главою виконавчої влади.

За способом прийняття конституції поділяються на народні, договірні, та даровані конституції.

Народні конституції – прийняті загальновизнаними, демократичними засобами. До них належать конституції:

- прийняті парламентом, установчими зборами ;

- прийняті через референдум;

- прийняті конституційною асамблеєю (зібранням).

Найбільш демократичною формою прийняття конституції є всенародне голосування (референдум). Референдумом були прийняті конституції Франції, Російської Федерації, Казахстану та ряду інших країн. Досить поширеним є прийняття конституцій представницькими органами-установчими зборами, парламентом тощо.

Установчі збори – представницький орган, що формується спеціально з метою розробки та прийняття конституції. Установчими зборами приймалися конституції США , Італії, Індії, Португалії та ряду інших країн.

Парламент – представницький орган законодавчої влади держави. Порядок прийняття конституцій парламентом передбачено в конституціях Словаччини, Грузії, України та ряду інших країн.

На практиці можуть зустрічатися й змішані форми прийняття конституцій (прийняття парламентом і винесення на референдум підписання договору між суб'єктами федерації, який стає складовою частиною Конституції, тощо).

Деяку особливість має порядок прийняття конституцій шляхом договорів (договірних конституцій).

Договірні конституції – конституції, прийняті через укладення відповідної угоди між різними суб’єктами конституційного процесу.

До таких суб’єктів відносяться вищі органи (посадові особи) держави. Історично першими такими конституціями стали договори між монархом і виборним органом як виразником волі всього народу. Вони були результатом такого співвідношення політичних сил, за якого монарх уже не мав змоги дарувати власну конституцію. Договірними є конституції деяких федеративних держав, утворених на основі договору майбутніх суб'єктів федерації.

В Україні 8 червня 1995 року було укладено Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України „Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”, і який згодом ліг в основу нової Конституції України.

Особливою формою є прийняття або проголошення конституцій шляхом дарування чи доведення до населення (даровані конституції).

Даровані (октройовані) конституції – конституції, підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора. В ХХ столітті конституції населенню колоній іноді “дарувалися” урядом або парламентом метрополії. У конституційній практиці прийняття конституції шляхом "дарування" її главою держави (монархом) своїм підданим відбулося в Японії, Непалі, Катарі, Саудівській Аравії.

Крім того, зустрічаються випадки прийняття конституцій політичними партіями. Конституція Конго 1969 р. була прийнята з'їздом Конголезької партії праці, а Конституція 1973 р. - Другим надзвичайним з'їздом партії з наступним проведенням референдуму.

При прийнятті конституції в кожному випадку визначається термін її дії та час уведення в дію. Залежно від часу дії конституції поділяють на постійні тимчасові

Постійна конституція – це така конституція, яка прийнята на невизначений строк. У більшості країн світу конституції є постійними. Про це свідчить відсутність у них норм, які передбачають час їх дії, порядок відміни діючої та прийняття нової конституції. Найдавнішою конституцією такого роду є Конституція США, яка була прийнята у 1787 р.

Тимчасова конституція – конституція яка прийнята на певний термін чи до настання певної дії. Тимчасові конституції в останні десятиріччя приймалися в країнах Азії та Африки (ОАР, Іран, Об'єднані Арабські Емірати). Необхідність прийняття тимчасової конституції визначається історичними умовами та процесами, які відбуваються в окремих країнах. Ставилося питання й про прийняття тимчасової Конституції України, але такі пропозиції підтримки не знайшли.

Унітарні й федеративні конституції. Всі держави залежно від форми державного устрою підрозділяються на федеративні, що складаються з республік, земель, кантонів, провінцій, штатів й інших суб'єктів федерації, і унітарні, що представляють собою одне, єдина, неподільна держава. Відповідно виділяють конституції унітарні й федеративні. Вони будуть розрізнятися по колу регульованих питань, тому що федеративні конституції в обов'язковому порядку повинні містити розділ, присвячений предметам спільного ведення й визначальної сфери, регульовані законодавством на рівні суб'єктів федерації.

Юридичні й фактичні конституції Юридична конституція- це система правових норм, які закріплюють засади конституційного ладу встановлюють найвищі— правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади, установлюють територіальний устрій держави.

Залежно від способу виражання цих юридичні конституції у свою чергу, можуть мати формальний або матеріальний характер.

Формальна конституція становить собою закон (або кілька - законів), який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших законів.

Матеріальна конституція становить собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових, рішень та конституційних звичаїв, які визначають засади державного ладу, основи органів державної влади, закріплюють і гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з державною владою. Матеріальна конституція не має формалізованого характеру, тобто акти, які її складають, немають вищої юридичної сили по відношенню до інших законів. Фактична конституція- це термін, який застосовується для характеристики реального стану суспільних відносин, що складають предмет конституційного регулювання, він позначає реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо. Найбільш поширеним є використання терміна «конституція» в його формально-юридичному значенні, тобто як основного закону держави, що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини які визначають принципи організації публічної влади закріплюють при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.

Всі конституції можна розділити на юридичні й фактичні. Під юридичною конституцією держави мається на увазі фактично існуючий документ, що закріплює основи державного, політичного й економічного устрою даної країни, прийнятий установленим законом образом. Однак, юридична конституція по своїй суті це просто документ, папір, при її реальному застосуванні в житті виникає маса проблем і неясностей, дозволити які покликані конкретні законодавчі акти, прийняті різними органами влади й посадових осіб у виконання положень конституції. Так у російській конституції прямо зазначена необхідність прийняття ряду конституційних законів, тому що фактично сама конституція є кістяком, загальним планом законодавчої бази держави, і не може давати рішення конкретним питанням. Вона містить лише базові принципи, керуватися якими повинні громадяни, посадові особи й організації всіх типів і форм власності даної країни. Таким чином, нормативно-правові акти, що конкретизують положення конституції можна назвати фактичною конституцією даної держави. Кращої є ситуація, коли юридична й фактична конституції повністю збігаються, тобто основний документ, що визначає основи державного устрою, діє в реальному житті. Істотні розбіжності між юридичною й фактично діючими конституціями говорить про нестабільність політичного ладу держави, про фіктивність законно прийнятої конституції, що типово для тоталітарних або військових держав (це було характерно для раніше діяли в Росії й Радянському Союзі конституцій, які були прекрасні по своєму змісті, однак ті демократичні принципи, які були закріплені в них, не просто не перетворювали в життя, а порушувалися самим грубим образом).

“Старі” й “нові” конституції. Як уже була зазначено вище історія конституцій у світі нараховує ледве більше 200 років. Таким чином, залежно від часу й епохи прийняття, терміну дії конституції досить умовно підрозділяються на старі, прийняті в 18 -19 століттях. До них можна віднести конституцію США 1787 року, що є найдавнішої, Норвегії - 1814 рік, Бельгії - 1831 рік, Люксембургу - 1868 рік, Швейцарії - 1874 рік. Для цих конституцій типовий більше загальний характер, так наприклад Конституція Сполучених Штатів Америки містить лише загальні принципи організації центральної державної влади й розподіли компетенції між Союзом і штатами, вона споконвічно не містила розділу, який би закріплював права й волі громадян, цей розділ “Білль про права” - перші 10 виправлень, були додані трохи пізніше. Конституції, створені й прийняті в 20 столітті, в основному послу Другої світової війни, розроблені, як правило, набагато більш детально, ніж їхньої попередниці з урахуванням накопиченого досвіду конституційного регулювання громадського життя держави.

Демократичної й реакційні (авторитарні) конституції Залежно від характеру політичного режиму конституції підрозділяються на демократичні й реакційні. Звичайно, цей розподіл значною мірою умовне. З мого погляду, дане розподіл краще використати говорячи про фактичні конституції, тобто про тих, які реально діють і положення й принципи яких дійсно використаються в керуванні державою, тому що юридична конституція може містити як завгодно багато ідеальних, демократичних принципів, але існувати вони можуть тільки на папері, не маючи нічого загального з дійсністю. Демократичні конституції гарантують і захищають певне коло прав і воль для своїх громадян, допускають вільне утворення й діяльність політичних партій різної користі, надають волю в здійсненні економічної діяльності й т.п. Реакційні конституції можуть обмежувати або забороняти діяльність політичних партій або інших організацій, установлювати диктат однієї партії (що було типово для радянських конституцій), визначати межі здійснення прав і воль, обмежувати громадян у практичній реалізації невід'ємних, природних прав.

Для авторитарних, а особливо тотальних конституцій характерна підвищена в порівнянні з демократичними ідеологічна насиченість аж до згадування конкретних ідеологій, ворожих існуючий у країні ладу, або, навпаки, визнання прихильності однієї певної ідеології (комунізму, ісламу й т.п.). В авторитарних конституціях часом проголошуються інші принципи організації державної влади, чим у демократичних, наприклад, створення державних органів на корпоративній основі. дує, однак, мати на увазі, що демократичні конституції іноді служать прикриттям авторитарного політичного режиму, часом, хоча й рідше, навпаки, демократичний режим зберігає на якийсь час авторитарну конституцію.

Необхідно відзначити, що більшість юридичних конституцій, що діють у цей час, є демократичними, однак у реальному житті справа дуже часто виглядає трохи по-іншому.

Тимчасові й постійні конституції. Звичайно конституції приймаються й діють на постійній основі, звичайно, зрозуміло, що навіть найбільше ретельно розроблена конституція може раніше або пізніше застаріти й перестати відповідати знову сформованим умовам (звичайно політичним або економічним). Однак при прийнятті нової конституції передбачається, що вона буде постійної, тобто її дія розрахована на більш-менш тривалий строк. Сталість конституції країни - досить позитивна ознака, що говорить про стабільність даної держави, про старанність розробки базових положень основного закону країни, про те, що розвиток країни йде в напрямку передбаченому при створенні конституції.

Однак тимчасовий характер конституції не говорить про її ущербність або неповноцінність. Це скоріше ознака того, що в країні очікують і готуються до серйозних змін, до змін настільки важливе й корінним, що прийняття постійної конституції не представляється доцільним, тому що очікувані зміни або важко передбачувані, або тимчасова конституція виступає в ролі свого роду палочки-выручалочки, вона - свого роду страховка, що обґрунтовує існування й функціонування держави протягом якогось періоду.

Тимчасові конституції можуть прийматися на встановлений строк або надалі до настання певної події. Наприклад, Конституція Таїланду 1959 р., що включала всього 20 статей, діяла до вироблення проекту постійної Конституції Установчими зборами.

Більшість конституцій, природно, є постійними. Наприклад, Конституція Мексики 1917 р., що містить найбільше число виправлень або сама стара конституція - конституція США, є постійними, стійкими.

Багато держав, звичайно латиноамериканські, за порівняно недовгий період свого існування перемінили десятки конституцій, так наприклад Болівія - 20 конституцій, Колумбія - 11, Домініканська Республіка - 15, Гаїті - 23, Венесуела - 22. Це було наслідком часток військових переворотів, характерних для цих країн, а також прагненням військових, що прийшли до влади насильницьким шляхом, закріпитися у влади більше легальним і законним способом.

Конституція України прийнята 28 червня 1996 р. п'ятою сесією Верховної Ради України і введена в дію з часу її прийняття. Конституція України відноситься до жорстких конституцій. У спеціальному XIII розділі передбачені порядок внесення змін до Конституції України. Конституція України (ст. 154) передбачає, що законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ст. 157). Крім того, передбачено, що Конституція України не може бути змі­нена за умов воєнного або надзвичайного стану. Законопроект про внесення змін до Конституції України (крім розд. І, ІІІ, XIII) має бути попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України; він вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради. Змінити положення зазначених розділів можна лише за поданням Президента України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Такого роду зміни Конституції України, крім того, повинні бути затверджені всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Всі законопроекти про внесення змін до Конституції України розглядаються Верховною Радою України лише за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам ст. 157 та 158 Конституції. 8 грудня 2004 р був прийнятий Верховною Радою Закон України „Про внесення змін до Конституції України”, який відображає необхідність вдосконалення та реформування конституційно-правових інститутів держави.