4 Конституційно - правовий статус засобів масової інформації.

В Україні сучасне життя неможливо уявити без застосування інформації, під якою розуміються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Інформація є інтелектуальним надбанням народу і держави.

Конституція України (ст. 34) закріпляє право кожного на інформацію, гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Разом з тим Конституція передбачає обмеження щодо реалізації зазначених прав, якщо це стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Правові засади діяльності засобів масової інформації також регулюються законами України „Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р., „Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р., „Про інформаційні агентства” від 28 лютого 1995 р., „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 р. та іншими законодавчими актами, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими

Гарантією реалізації права на інформацію є державна інформаційна політика щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації, головними напрямами якої є:

- забезпечення доступу громадян до інформації;

- створення національних систем і мереж інформації;

- зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

- забезпечення ефективного використання інформації;

- сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

- створення загальної системи охорони інформації;

- сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції. Вони встановлюють загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, забезпечують право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, доступ до інформації та її охорону, захищають особу та суспільство від неправдивої інформації.

Основним принципами інформаційних відносин в Україні є :

- гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації;

- законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава, а також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

До об'єктів інформаційних відносин належать: документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Основними видами інформаційної діяльності є: одержання, використання, поширення та зберігання інформації. У Законі України „Про інформацію” визначені основні види інформації та режим доступу до неї.

Основними видами інформації є:

- статистична інформація;

- адміністративна інформація (дані);

- масова інформація;

- інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;

- правова інформація; інформація про особу;

- інформація довідково-енциклопедичного характеру;

- соціологічна інформація.

Однією з важливих видів інформації є масова інформація - публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях; поширення її засобами масової комунікації; безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам. Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.. Таємною є інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає (чи може завдати) шкоди особі, суспільству і державі, інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей. Критерії віднесення інформації до таємної, порядок її обігу та захисту врегульовано Законом України „Про державну таємницю”.

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації в Україні визначені в Законі „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, в якому встановлені основні положення їх організації і діяльності відповідно до чинного законодавства. У ньому дається поняття друкованих засобів масової інформації, перелік суб'єктів їх діяльності, викладені положення про принципи їх функціонування в Україні, свободу їх діяльності, порядок заснування і особливості державної реєстрації друкованого засобу, відносини між редакціями державних ЗМІ, громадянами і організаціями, порядок спростування невірогідної поширеної інформації, а також відповідальність за порушення свободи діяльності державних ЗМІ і підстави для звільнення від такої відповідальності.

Під друкованими засобами масової інформації розуміють періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Вони мають свої форми прояву: газети, журнали, платівки, дискети, відеокасети тощо.

Аудіовізуальними ЗМІ є радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. ЗМІ представлені відповідними органами: редакціями періодичного друку, теле - і радіомовленням. Цим органам надані відповідні права й обов'язки. Діяльність друкованих ЗМІ - це збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих ЗМІ з метою її поширення серед читачів. Взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні будуються на основі підтримки ЗМІ і контролю за їх діяльністю. Друковані ЗМІ можуть видаватися тільки після їх реєстрації, якій підлягають усі друковані ЗМІ, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу й засобу його виготовлення.

Право на інформацію охороняється законом. Порушення законодавства України про інформацію зумовлює дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. У законодавстві подається перелік порушень, за які настає відповідальність для осіб, винних у вчиненні таких порушень. До них відносять: необґрунтовану відмову від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації, навмисне приховування інформації; примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації; поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, використання і поширення інформації щодо особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації у результаті виконання своїх службових обов'язків, та ін.

Законодавство 1 Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.

2 Закон України „Про альтернативну (невійськову) службу” від 12 грудня 1991 р. в редакції закону від 18 лютого 1999 р. // Відомості Верховної Ради України.-1999.- N 15.

3 Закон України „Про благодійництво та благодійні організації” від 16 ве­ресня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України - 1997.- № 46.

4 Закон України „Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 1. Офіційний вісник України. – 2001. – № 32.

5 Закон України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України 1992. – № 34. Офіційний вісник України. – 2001. – № 32.

6 Закон України „Про органи самоорганізації населення” від 11 липня 2001 р. // Закон України „Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23.

7 Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності. від 15 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45.

8 Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України.-1991.- № 25.

Список літератури

1. Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – С. 277 – 279, 283 – 285.

2. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики,

В. С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2002. – С. 203 - 263.

3.Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – С. 47–72.

4.Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 112 - 115.

Тестові завдання до теми.

Правильні відповіді визначте „+”, а неправильні „-”.

Тестові завдання

І. Інтереси яких груп передбачається відстоювати у громадянському суспільстві:

а) політичних партій;

б) етнічних меншин;

в) релігійних організацій;

г) державних органів;

д) профспілкових організацій.

2 Закон України„Про об'єднання громадян” не поширюється на:

а) релігійні організації;

б) кооперативні організації,

в) політичні партії;

г) профспілки,

д) громадські організації.