Тема 5 Конституційно правовий статус людини і громадянина в Україні.

Питання:

1 Поняття, принципи та структура правового статусу особи.

2 Громадянство України.

3 Правовий статус іноземців, осіб без громадянства та біженців в Україні.

Основні терміни теми: правовий статус особи, суб'єктивне право, юридичний обов'язок, громадянство, підданство, принципи громадянства, філіація, натуралізація, припинення громадянства, іноземці, особа без громадянства, імміграція, біженець.

1 Поняття, принципи та структура правового статусу особи.

Політико правовий аспект прав людини і громадянина. За змістом категорії людина і громадянин є багатоаспектними. Найважливіший з цих аспектів теорія конституціоналізму пов'язує з правовим становищем особи. Правове становище людини, громадянина визначається й такими феноменами, як суспільство і держава, ознаками змісту яких взаємно виступають категорії людина та громадянин. Основою суспільства є людина. Саме людина визначає поняття суспільство, оскільки без людей суспільство не може існувати. Разом з входженням у суспільство людина вносить і свою природничо-соціальну якісність. Тому виникнення та розвиток суспільства є, по суті, перетворення природничо-соціальних начал особи в елементи суспільної дійсності. Отже, людина в силу свого народження має певні права, тобто природничі права. Для вираження, реалізації, захисту своїх прав люди об'єднуються в окремі групи на основі необхідності співпраці, а відтак виникає і розвивається суспільство. Об'єднувальним елементом тут виступає інтерес (моральний, матеріальний, професійний, віковий тощо). Держава виступає як політико-правова організація суспільства, яка є якісно новим етапом розвитку суспільства, характерною ознакою існування держави. Властивою для держави категорією є громадянин, статус якого визначається позитивним правом. Однак, позитивні права громадян, у тому числі основні права і основні обов'язки, закріплені в конституції держави, виражають природничо-правове начало, тобто ґрунтуються на правах людини. Конституційні права є трансформацією природничо-правових засад у позитивно-правові інститути. Державно-правове визнання прав людини (право на життя, рівність, на повагу до гідності людини, на свободу та особисту недоторканність, на вільний розвиток своєї особистості та інші) є гарантією їх реалізації з боку держави. Пріоритетність людини як найвищої соціальної цінності є змістом другого розділу Конституції України, що має назву "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Інтересам людини, захистові її прав і свобод підпорядкована чітка організація державної влади та місцевого самоврядування. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.

Поняття правового статусу особи. Фактичне становище особи в суспільстві й державі визначається соціальними нормами і називається суспільним статусом особи. Правовий статус особи є лише частиною її суспільного статусу і стосується тільки її зв'язків з державою. Це юридично закріплене становище особи в державі й суспільстві, тобто сукупність юридичних прав та обов’язків, що поширюються на особу в конкретній державі. Правовий статус особи відображає найбільш істотні, вихідні засади, які визначають положення людини в суспільстві й державі, принципи їх взаємовідносин, закріплюються нормами конституційного права та утворюють найважливіший конституційно-правовий інститут. Складовими правового статусу особи є правовий статус людини і громадянина. Правовий статус людини і громадянина в демократичному суспільстві являє собою юридичне закріплення чинним в країні законодавством фактичного положення фізичних осіб (громадян даної держави, іноземних громадян, осіб без громадянства) у суспільстві. Зміст цього інституту визначається у розділах Конституції України - І „Загальні засади” та II „Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”. Питання, пов'язані з юридичними зв'язками особи з державою в Україні, регулюють, крім Консти­туції України, закони України „Про громадянство України” від 18 січня 2001 р., „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” в редакції від 6 лютого 2003р., „Про імміграцію” від 7 червня 2001р., „Про біженців” від 21 червня 2001р., „Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень”, який затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 р. та інші нормативно-правові акти. У ст. 4 Закону „Про громадянство України” встановлено, що питання громадянства регламентуються і міжнародними договорами, і якщо цими договорами встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі „Про громадянство України”, то застосо­вуються правила міжнародного договору

Правовий статус особи визначається як юридично закріплене положення особи в державі й суспільстві. Він становить систему визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов'язків, а також законних інтересів особи як суб'єкта права. Права і свободи є соціальними можливостями громадянина, які визначаються й забезпечуються державою, обов'язки — тільки соціальними можливостями, які виражають претензії держави до громадянина, його поведінки.

Розрізняють загальний (конституційний) статус людини і громадянина; спеціальний (родовий) статус певної категорії громадян; індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан тощо; статус іноземців і осіб без громадянства, осіб з подвійним і потрійним громадянством; галузеві правові статуси (кримінально-процесуальний, адміністративно-процесуальний та ін.); статус фізичної особи та ін.

Загальний, конституційний статус — єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, вихідним, а всі інші — похідними від нього, такими, що доповнюють його.

Правове становище громадянина в повному обсязі — це сукупність прав, свобод і обов'язків, якими він наділяється як суб'єкт правовідносин. Кожна галузь права закріплює певну частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; загалом же права і свободи людини, закріплені Конституцією України, не є вичерпними.

Правова система взаємовідносин держави й особи включає:

• норми Конституції України, пов'язані з визначенням належності до громадянства та регулюванням відносин з приводу громадянства;

• норми Конституції, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов'язок держави щодо особи тощо);

• юридичне закріплені в усіх без винятку галузях права України права, свободи й обов'язки особи.

Під конституційним статусом особи розуміють загальні, базові засади, за допомогою яких у Конституції України визначаються основні права, свободи й обов'язки людини та громадянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та соціальними цінностями й благами, а також користуватися свободою дій і поведінки в межах Конституції та інших законів України.

Конституційний статус громадянина — це поняття, яке відоб­ражає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспільства, і "залишає" за своїми межами все приватне, індивідуальне, що сто­сується конкретних осіб або їх груп.

Основи правового статусу людини й громадянина як загальний інститут конституційного права містять такі інститути конституційного права:

• громадянство України;

• загальна правосуб'єктність громадян України;

• основні принципи статусу людини і громадянина;

• основні права, свободи, законні інтереси і обов'язки;

• гарантії прав і свобод;

• правовий статус іноземців;

• право притулку.

Перелічені інститути (елементи) об'єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв'язки й відносини між державою загалом та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожний інститут (елемент) виконує специфічну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві й державі.

Основи правового статусу особи враховують такі основні елементи:

1 Загальні принципи правового статусу особистості, які проявляються у всіх сферах реалізації правоздатності особистості;

2 Правові положення, пов'язані із приналежністю до громадянства й регулювання відносин із приводу громадянства;

3 Основні права, свободи й обов'язки людини й громадянина.

Структура правового статусу особи складається з:

- суб'єктивного права - міри можливої і бажаної поведінки особи, спрямованої на задоволення своїх чи інших правових (законних) потреб та інтересів. Реалізація суб'єк­тивних прав особи залежить від волі самої особи і соціально-економічних та політичних умов буття суспільства;

- юридичного обов'язку - міри необхідної поведінки чи діяльності особи (вчинити правомірні дії або утриматись від дій), яка закріплена в законодавстві або інших формах права і спрямована на задоволення потреб й інтересів інших суб'єктів суспільних відносин. Конституційні обов'язки встановлюються як для реалізації інтересів усього суспільства, держави, так і в інтересах кожної окремої особи.

Ядром ,системоутворюючим елементом правового статусу людини і громадянина є права ,свободи і обов’язки людини і громадянина(2 ст.89) Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. У юридично-навчальній літературі, існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттєво вони не відрізняються. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):

1. Особисті права громадян України – “розглядаються в правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави”.

2. Політичні права – “пов’язані з участю у суспільному-політичному житті ,з формуванням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Їх важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України”.

3. Економічні права – “забезпечують людині можливість вільно розпоряджатись основними факторами виробничої діяльності, яка складає основу розвитку та існування суспільства”.

4. Соціальні та культурні права – “забезпечують гідний рівень життя та соціальну захищеність...сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в економічному ,соціальному і культурному прогресі суспільства”.

Особисті (або природні) права й свободи складають першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недопустимість посягання державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров'я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя. Встановлюючи межі й правила зовнішнього втручання в особисте життя людини, держава дбає про порядок, і заснований на суворому додержанні законів, норм моралі, правил співжиття. Водночас держава не відмовляється від тих чи інших заходів примусу щодо осіб, які порушують закони, норми моралі і принципи демократичного суспільства.

Захист прав людини здійснюється різними галузями права. Так, Кримінальний кодекс України передбачає конкретні міри покарання за небезпечні злочини, зокрема, за вбивство, тілесні пошкодження, пограбування, хуліганство тощо; Кодекс законів про працю України містить норми про охорону праці і техніку безпеки; Цивільний кодекс регулює питання, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних особі тощо.

Перша група громадянських прав і свобод незначна, причому деякі з них містять юридичні гарантії від свавілля як з боку окремих осіб, так і держави водночас. До них належать: право людини на життя і повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканність; право чинити опір насильству. Згідно з ідеями "правової держави" і "панування права", держава не тільки зобов'язана виконувати свої власні закони, а й не може допускати будь-яких актів свавілля відносно своїх громадян.

Ці ідеї втілені в конституційному праві, яке встановлює численні юридичні гарантії, що захищають особу від свавілля з боку держави та її органів. Передбачені гарантії реалізовуються у таких правах і свободах, як недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання у сімейне й особисте життя тощо.

Можна навести слідуючий перелік особистих прав і свобод людини і громадянина, закріплених у відповідних статтях діючої Конституції України:

1) рівність перед законом (Ст. 24);

2) право на життя (Ст. 27);

3) повага честі і гідності (Ст. 28);

4) вільний розвиток індивідуальності (Ст. 23);

5) гідне існування (Ст. 48);

6) недоторканість особистості (Ст. 29);

7) свобода (Ст. 29);

8) недоторканість житла (Ст. 30);

9) безпека (Ст. 32);

10) вільне пересування та вибір місця проживання (Ст. 33);

11) свобода світогляду (Ст. 11, Ст. 35);

12) захист (Ст. 29, Ст. 59);

13) захист своїх та чужих прав та свобод (Ст. 44);

14) право на захист свого та оточуючих життя і здоров'я від протиправних посягань (Ст. 27, Ст. 55);

15) охорона законом особистого та подружнього життя (Ст. 32);

16) вільний вступ до шлюбу (Ст. 51);

17) тайна листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (Ст. 31);

18) право на розвиток національної самобутності (Ст. 53, Ст. 11);

19) право на судовий захист та оскарження (Ст. 29, Ст. 32);

До політичних прав і свобод громадян України, закріплених Конституцією, відносяться:

1) громадянство (Статті 4, 25,26);

2) свобода друку (розповсюдження інформації) (Ст.34);

3) свобода слова, думки, поглядів та переконань (Ст. 34);

4) право об'єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (Ст.36);

5) право обирати та бути обраним (Ст. 38);

6) право брати участь в управлінні державою та громадськими справами (Ст. 38);

7) обговорювати та приймати закони та рішення загальнодержавного та місцевого значення (Ст. 38);

8) свобода мітингів, зборів, походів і демонстрацій (Ст.39);

9) вносити до державних та громадських організацій пропозиції та запити (Ст. 40);

10)право на погашення збитків, спричинених незаконними діями посадових осіб (Статті 32, 62);

11) право на оскарження дій посадових осіб, установ, організацій і т.п. (Ст.55)

Наприклад розглянемо таке політичне право яке закріплене у статті 36. Конституції України. Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.

Розвинута система громадських об'єднань — невід'ємний елемент громадянського суспільства. З їх допомогою люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовольняти та захищати свої потреби й інтереси. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя. Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою створення й діяльності політичних партій, професійних спілок та інших громадських організацій.

Названі конституційні положення конкретизуються в Законі України від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян", який регламентує зміст права об'єднання, його основні державні гарантії, порядок їх створення, діяльності, реорганізації та ліквідації.

Об'єднання громадян — це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) визнаються політичною партією або громадською організацією. Зокрема, політичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які головною метою мають участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування і представництво в їх складі. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Вони здійснюють нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю і правил по охороні праці, доглядають за житлово-побутовим обслуговуванням працівників, утримують культурно-освітні заклади, будинки відпочинку, профілакторії, санаторії, туристичні та спортивні установи.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність або неналежність до політичних партій чи громадських організацій. Конституція гарантує добровільність вступу в об'єднання і перебування в ньому, виключає будь-який примус. Членство у будь-якій партії або профспілці не може бути умовою заняття посади в державній організації чи взагалі служити підставою для обмеження прав та свобод людини.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Обмеження щодо діяльності політичних партій та громадських організацій і членства в них встановлюються тільки Конституцією і законами України.

Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильництва, на розпалювання міжетнічної ворожнечі, посягання на права й свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах й організаціях.

Заборона діяльності об'єднання громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Держава гарантує політичним партіям і громадським організаціям рівні умови для виконання ними своїх завдань, що служить фактичною і юридичною підставою для реалізації громадянами України свого права на об'єднання.

Окрему важливу групу основних прав і свобод людини та громадянина України складають соціально-економічні права.

Конституція України 1996 р. виходить з принципово нової ідеології в закріпленні цих прав порівняно з ідеологією колишніх радянських конституцій, в яких проголошувалась вирішальна роль держави у наданні людині економічних прав. Це особливо виявляється у питанні про власність.

Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та мати доходи. Держава зобов'язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.

Соціально-економічні права— це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ. Ці права належать кожному громадянинові. Вони визначають місце людини в економічному і соціальному житті та складають основу правового статусу громадянина як трудівника.

За змістом Конституції, можна навести наступний перелік соціально-економічних прав та свобод:

1) право на користування природними та іншими об'єктами суспільної власності (Статті 13, 41)

2) право приватної власності (Ст. 41);

2) право на підприємницьку діяльність (Ст. 42);

3) право на труд, на вибір професії та сфери діяльності (43);

4) право на відповідні умови праці (43);

5) право на справедливу оплату праці (43);

6) право на соціальне забезпечення та захист (46);

7) право на захист прав споживачів (42);

8) право на страйки с приводу економічних та соціальних питань (44);

Наприклад :

Право на приватну власність (ст. 41). Ч. 1 ст. 41 Конституції України надає кожній людині право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном та результатами своєї інтелектуальної праці. Конституція України не визначає об'єктів приватної власності.

Об'єктами права приватної власності виступають: майно (речі), природні ресурси, які можуть бути в цивільному обігу, а також результати інтелектуальної, творчої діяльності, в тому числі твори науки, літератури і мистецтва, винаходи, інші результати інтелектуальної творчої праці.

В цьому відображено той факт, що приватна власність в сучасних умовах має не тільки економічну функцію. Вона служить також засобом всебічного і вільного розвитку особи, створюючи можливості задовольняти не лише економічні, а й культурні, духовні, естетичні потреби і запити особи. Гарантування приватної власності — це один із важливих факторів соціальної стабільності, засіб підвищення добробуту населення.

Непорушність приватної власності і право на успадкування гарантується законом та захищається судом. Закон визначає способи набуття приватної власності та межі користування нею задля забезпечення виконання нею її функцій і доступності для всіх. Ніхто не може бути протиправне позбавлений своєї власності.

Примусове відчуження об'єктів приватної власності може бути здійснене тільки на підставах і в порядку, передбачених у законі, за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Здійснення громадянами права власності не повинно порушувати прав інших осіб. Кожний має право охороняти свою власність усіма законними засобами.

Соціальні та культурні права. Згідно з Конституцією України, основні соціальні права становлять собою певні можливості людини користуватися соціальними благами у сфері матеріального виробництва, трудової діяльності, освіти, здоров'я, відпочинку, які передбачені у відповідних статтях Основного Закону. Соціальні права і свободи є одним з найбільш численних видів прав, які проголошені й закріплені Конституцією. Цей вид прав був пріоритетним і в попередній Конституції України, але тепер ці права значно розширені й наповнені новим змістом.

Відповідно до чинної Конституції, систему соціальних прав складають:

1) право на відпочинок (Ст. 45).

2) право на соціальний захист (Ст. 46)

3) право на житло (Ст. 47);

4) право на охорону здоров'я (Ст. 49);

5) право на безпеку довкілля (Ст. 50) (соціально-екольгічне право)

Приклад :

Право на відпочинок (ст. 45) має кожен, хто працює. Воно забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні і святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Право на соціальний захист (ст. 46). Конституція проголошує і закріплює це право громадян та визначає конкретні види соціального забезпечення. Зокрема, закріплюється право на забезпечення у старості чи у разі втрати годувальника, у разі повної або часткової втрати працездатності (перехід на інвалідність), при тимчасовій втраті працездатності, а також у випадку безробіття, що сталося з незалежних від громадянина причин. Основні види пенсій передбачає Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р.: пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу літ, а також соціальні пенсії, що призначаються і виплачуються непрацездатним громадянам при від­сутності у них права на трудову пенсію.

Реалізація та фінансування діючої системи соціального забезпечення населення України спирається переважно на державне забезпечення і управління.

Основні обов’язки громадян України.

У першу чергу, треба підкреслити, що як форма та спосіб організації суспільства, держава несе відповідальність перед своїми громадянами, а також зобов'язана захищати їх, охороняти життя тощо (Статті Конституції 3, 27, 29, 59). С другого боку, громадяни України теж мають обов'язкі відносно держави та один одного.

До основних таких обов’язків належать:

1) захист держави та військова служба (35,65);

2) підтримка громадського порядку та загального миру (Ст. 35, 18, 37);

3) повага національної гідності інших осіб, укріплення дружби між націями та народами України (Ст. 35,37,10);

4) піклування батьків про дітей (Ст. 51);

5) піклування дітей про батьків (Ст. 51)

6) не спричиняти шкоди природі, історико-культурним пам'яткам, та відшкодовувати завдані збитки. (Ст. 66);

7) сплачувати податки і інші збори(Ст. 67);

8) дотримання вимог Конституції, законів України (Ст. 68);

9)шанувати її державні символи(ст.65).)

Приклад :

Обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни проголошується Конституцією України (ст. 65).

Захист своєї Вітчизни є не тільки правовою, а передусім моральною вимогою до кожного громадянина, моральним та загальним обов'язком. Неухильне виконання цього обов'язку передбачає захист країни, її населення, матеріальних та духовних цінностей, територіальної цілісності і суверенітету країни. Захист Вітчизни виражається у забезпеченні оборони й безпеки держави.

Оборона країни досягається за допомогою політичних, економічних, військових, соціальних, правових та інших заходів. Для оборони країни із застосуванням засобів збройної боротьби утворюються Збройні Сили та встановлюється військовий обов'язок громадян. Він є конкретним виявленням загального військового обов'язку захищати Вітчизну, але адресований конкретним, визначеним законом категоріям громадян. Основною формою виконання військового обов'язку є проходження військової служби. Громадяни відбувають військову службу відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". На військову службу призиваються громадяни чоловічої статі у визначеному законом віці, які не мають права на звільнення або відстрочку від призову. Передбачається можливість вступу чоловіків та жінок на військову службу за контрактом. За ухилення від призову на військову службу встановлена кримінальна відпові­дальність.

Згідно із Законом України від 12 грудня 1997 р. "Про альтернативну (невійськову) службу", формою реалізації військового обов'язку є проходження альтернативної (невійськової) служби, яка є державною службою поза Збройними Силами України чи іншими військами, що запроваджується замість проходження військової служби.

Право на альтернативну (невійськову) службу як вид виконання загального військового обов'язку мають громадяни України, які належать до діючих, згідно із законодавством релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та службу в армії.

У Конституції України визначені основні принципи статусу людини і громадянина:

• принцип закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права; (відповідність правового статусу особи в Україні вимогам і стандартам, які на сьогодні склалися в міжнародному співтоваристві)

•принцип невідчужуваності та непорушності основних природниx прав і свобод людини та належність їх їй від народження (стаття 21); (невідчужуваність, невичерпний характер прав і свобод)

•принцип рівності конституційних прав і свобод громадян (стаття 24); (юридична рівність громадян України, їх рівноправність)

• принцип єдності прав і обов'язків людини перед суспільством (стаття 23); (поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами інших осіб, держави і суспільства)

• принцип гарантованості прав і свобод людини й громадянина (стаття 22); (гарантованість конституційного статусу особи)

• принцип невичерпності прав і свобод людини й громадянина (стаття 22);

• принцип недопущення звуження змісту існуючих прав і свобод

(стаття 22);

• принцип заборони обмеження конституційних прав і свобод людини й громадянина, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 64).

• загальність конституційних прав, свобод і обов'язків;

• гуманістична спрямованість основ правового статусу особи;

• загальнодоступність основних прав і свобод людини і громадянина.