4 Конституційний процес в Україні за радянські часи.

Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення українсь­кого радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвитку конституційного процесу в Україні. У період радянської державності на Україні було прийнято чотири конституції: 1919 р., 1929 р., 1937 р. і 1978 р. Всі вони відповідали конкретному етапові розвитку соціалістичного ладу, але водночас мали й спільні риси: проголошували народовладдя та об'єднання всієї повноти влади в руках Рад у центрі і на місцях, закріплювали широкий перелік демократичних прав, відміну приватної власності та інші соціалістичні перетворення. Радянська Конституція України, прийнята у березні 1919 р., здебільшого повторювала положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо - селянського уряду України на початку січня 1919 р. Створення у 1922 р. Союзу радянських соціалістичних республік і прийняття в 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести до Конституції УРСР 1919 р. відповідні зміни, пов'язані в основному з розподілом компетенції між союзною та республіканською владою. Незважаючи на декларування суверенітету України, її права суттєво обмежувалися на користь союзних структур.

У грудні 1936 р., було прийнято нову Конституцію СРСР, основні положення. якої повністю дублювала Конституція Української РСР (1937 р.).

У Конституції УРСР 1978 р. офіційно було узаконено керівну роль Комуністичної партії. Невід'ємною складовою історії українських конституцій того часу є акти конституційного характеру Карпатської України (зокрема Тимчасова Конституція Кар­патської України 1939 р.) та документи Української Головної Визвольної Ради (УГВР) 1940—1950 рр. (зокрема Тимчасовий устрій УГВР 1944 р.).

5. Підготовка та прийняття нової Конституції України (1996 р.).

Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвитку конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. Основним завданням Декларації було урочисто проголосити про намір українського народу створити незалежну суверенну державу. Цим документом проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах, а також закріплено національний та народний суверенітети.

Зміст декларації зводиться до таких положень:

- Україна реалізує своє право на самовизначення в межах існуючих кордонів;

- єдиним джерелом влади є народ України, тобто громадяни Республіки всіх національностей;

- влада в Україні здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

- Україна має своє громадянство;

- територія України є недоторканною і не може бути змінена без її згоди;

- гарантією державного суверенітету є економічна самостійність України, в основі якої є виключне право народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством;

- Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи, гарантії екологічної безпеки та раціонального природокористування на своїй території;

- держава забезпечує національно-культурне відродження і розвиток українського народу та право на вільний національно-культурний розвиток інших національностей;

- проголошувалося право України на власні Збройні Сили, внутрішні війська, органи державної безпеки та намір стати у майбутньому без'ядерною державою;

- Україна проголошувалася рівноправним учасником міжнародних відносин, проголошувався пріоритет норм міжнародного права перед нормами національного права. Конституція України встановила, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Декларація про державний суверенітет України була покладена в основу нової Конституції України. Юридичне закріплення повної самостійності України поза СРСР було здійснено Актом проголошення незалежності України, прийнятим Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. який започаткував новий етап розвитку України як суверенної держави, закріпив право на самовизначення української нації та повної самостійності поза СРСР. В ньому сказано що виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв'язку зі спробою державного перевороту 19 серпня 1991р., на підставі права українського народу на самовизначення, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної держави -України. Територія України проголошувалася неподільною і недоторканною, а з проголошенням незалежності на її території діють виключно Конституція та закони України. День прийняття Акта проголошення незалежності України - 24 серпня - оголошено національним святом - Днем незалежності України.

Референдум 1 грудня 1991 р.

На підтвердження Акта проголошення незалежності України Верховна Рада призначила проведення республіканського референдуму. Такий референдум відбувся 1 грудня 1991 р. До бюлетеня референдуму було включено текст Акта проголошення державної незалежності України із запитанням: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?". Позитивну відповідь запитання референдуму дістало в усіх без винятку областях України. 90,32% громадян, які брали участь у референдумі, проголосували за державну незалежність України.

Питання правонаступництва[ України.

У зв’язку з розпадом колишнього СРСР Україна стала правонаступницею УРСР і частково - правонаступницею СРСР.

Правонаступництво — це перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта конституційного права (держави тощо) до іншого.

12 вересня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про правонаступництво», який містить такі основні положення:

-з моменту проголошення незалежності України найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України в депутатському складі Верховної Ради УРСР;

-до ухвалення нової Конституції України на території України діє Конституція УРСР;

-закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України;

-органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції УРСР, діють до створення в Україні нових органів на підставі Конституції України;

-державним кордоном України є державний кордон СРСР та кордон між УРСР та колишніми радянськими республіками - Білорусією, Росією та Молдавією станом на 16 липня 1990 р.;

-Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, які уклала УРСР до проголошення незалежності;

-Україна визнає себе правонаступницею тих прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції та інтересам України;

-Україна дає згоду на обслуговування частини зовнішнього боргу СРСР станом на 16 липня 1990 р. Розмір цієї частки передбачалося встановити міждержавними угодами колишніх республік, що входили до складу СРСР. Україна відмовлялася нести зобов'язання за кредитними угодами СРСР, що були укладені після 1 липня 1991 р. без її згоди;

-усі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на її території, є громадянами України.

Окремі питання правонаступництва було вирішено в постанові Верховної Ради України „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР”. В ній встановлювалося, що до прийняття відповідних актів законодавства України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Поряд з прийняттям цих нормативно-правових актів в Україні велася робота з підготовки Конституції незалежної України. Основними віхами конституційного процесу в Україні після здобуття нею незалежності були: підготовка кількох нових проектів Конституції України; створення конституційних комісій та їхніх робочих груп, що протягом 1991—1996 рр. підготували й розглянули кілька проектів Конституцій України; укладення в червні 1995 р. Верховною Радою України і Президентом України Конституційного договору, який діяв до прийняття нової Конституції України, тощо. Конституцію України було прийнято Верховною Радою України на її п'ятій сесії 28 червня 1996 р. Цей день тоді ж було проголошено державним святом українського народу. 8 грудня 2004 р. внесенні зміни до Конституції України, що обумовлено новим етапом розвитку Української держави — формуванням парламентсько-президентської форми республіки, удосконаленням функіонування законодавчої та виконавчої влади, прокуратури України та системи місцевого самоврядування.

Список джерел для самостійної роботи.

Законодавство

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.

2. Про внесення змін до Конституції України. Закон України від 8 грудня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 49.

3. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо внесення змін до Конституції України від 9 червня 1998 року № 8-рп/1998 // Комп’ютерна БД “Законодавство України”.

Література

1. Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 108–115.

2.Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – С. 40–46.

3.Кравченко В. В. Конституційне право України у визначеннях та схемах: Навчальний посібник. – К: Атіка, 2002. – С. 24–25.

4.Основи конституційного права України: / За ред. В.В. Копєйчикова – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 29 - 51.

5.Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 61 - 73.