7.3. Судова система України у XVIII ст.

До початку 60-х рр. XVIII ст. основною ланкою судової системи були полкові суди. Вони діяли до 1763 р. та за своїм складом не відрізнялися від полкових канцелярій. їх очолювали полкові судді, проте головували тут полковники. Полкові суди розглядали кримінальні та цивільні справи. Ці суди були судами другої інстанції Щодо сотенних судів, які очолювали сотники. До них входили також отаман, міський суддя, осавул і хорунжий. Сотенні суди теж було ліквідовано в 1763 р. Існували також громадські (сільські), церковні, цехові, мирові, третейські, ярмаркові суди.

У 1760 р. було проведено судову реформу. Україну поділили на 20 судових повітів. У кожному з них було створено земський суд Для розгляду цивільних справ і підкоморський - для земельних. Для розгляду кримінальних справ у кожному з десяти полкових міст було відновлено гродські суди. Земські суди діяли до 1831 р.,

гродські - до 1782 р., підкоморські - до 1840 р. Найвищою судовою інстанцією залишався Генеральний суд, який теж було реформовано. До його складу входило дванадцять осіб: два генеральні судді та десять обраних козацькою старшиною депутатів від полків. У 1767 р. депутати були замінені постійними членами суду.

Отже, судова реформа, котру було проведено в Україні на початку 60-х рр. XVIII ст., запроваджувала систему тих судових установ, які існували на українських землях до 1648— 1654 рр. і діяла на основі Литовського статуту.

7.4. Джерела права Гетьманщини XVIII ст.

Серед джерел права важливе значення мало звичаєве право, Третій Литовський статут, збірники магдебурзького права, але їх поступово витісняють спершу акти гетьманського, а згодом -

російського права.

Серед нормативних актів гетьманської влади значного по­ширення набувають гетьманські ордери, універсали, інструкції, листи, декрети, грамоти та ін.

У другій половині XVIII ст. за ініціативою старшинсько-шляхетської верхівки, підтриманої царським урядом, розпочи­нається кодифікація права України. Цей процес зумовила низка таких причин:

• на території України діяла велика кількість найрізноманітні­ших джерел права, норми яких нерідко дублювали чи суперечили одна одній, що створювало певні труднощі в їх застосуванні;

• поширюється російське законодавство, котре не завжди збігалося з українським;

• українські феодали прагнули зрівнятися у правах і привілеях з російським дворянством та намагалися це зробити, кодифікуючи право.

Було створено спеціальну кодифікаційну комісію, що працю­вала 15 років. Результатом її роботи став збірник "Права, за яким судиться малоросійський народ" (1743 р.). Це був детально систематизований звід чинних у Гетьманщині правових норм, який складався з передмови, 30 розділів, що поділялися на артикули та пункти. Провідною ідеєю цього збірника був захист феодального ладу, розширення прав шляхти та старшини на експлуатацію

17

селянства. Та в цій же збірці обґрунтовувалося і право Гетьман­щини на автономне самоврядування, що аж ніяк не відповідало офіційній політиці царського уряду, спрямованій на уніфікацію всього законодавства. З огляду на це, збірку так і не було затверд­жено Сенатом, де вона пролежала 12 років.

У 1750-1758 рр. за дорученням гетьмана К. Розумовського кандидату члени генерального суду Ф. Чуйкевич підготував збірку "Суд и расправа в правах малороссийских", яка мала такі розділи:

1) про докази;

2) про судову організацію;

3) про процес;

4) про апеляції та ін.

Ця збірка хоч і не набула офіційного значення, але її основні положення було використано при проведенні судової реформи 1760 1763 рр.

Приватний кодифікатор В. Кондратьев у 1764 р. уклав збірку "Книга Статут . лрочие права малороссийские".

У 1767 р. робоча група на чолі з О. Безбородьком за доручен­ням президента Малоросійської колегії графа П. Рум'янцева уклала збірку "Экстракт малороссийских прав", яка містила норми державного, адміністративного та судового права.

У 1786 р. у зв'язку з ліквідацією автономії України й уведенням єдиного для всієї імперії губернського поділу був розроблений "Экстракт изуказов, инструкций и учреждений", котрий містив як норми українського, так і норми російського законодавства. Ця збірка була затверджена Сенатом і "розіслана в судові й адміні­стративні установи для практичного застосування. Загалом же, у правовій системі України XVIII ст. відбувалася боротьба між тенденцією самобутності місцевого права, котру намагалася відстоювати українська старшина, й тенденцією до уніфікації права, яку намагався нав'язати Україні російський уряд.