11.12. Законодавство Гетьманату

Законодавча процедура в Українській державі за відсутності представницького органу була досить простою. Законопроект розроблявся у відповідному міністерстві, передавався на роз­гляд Раді Міністрів і після ухвалення його останньою направлявся на затвердження гетьманові.

Власне законодавчої програми не існувало. Закони підлягали опублікуванню для загального ознайомлення та до цього моменту не застосовувалися. Новий нормативний акт набував чинності із зазначеного в ньому часу, а доводитися до відома виконавців міг і телеграфом, і через спеціальних посланців.

Особливістю законодавства Української держави було те, що не існувало чіткого розмежування між власне законами та під-законними нормативними актами. На практиці це призводило До того, що досить часто сила законів надавалася постановам, розпорядженням, навіть поясненням окремих міністрів.

Ще однією особливістю законів Української держави було надання майже всім їм зворотної сили в часі, що відбувалося, Переважно, шляхом наданням їм чинності минулим. Приміром, статут Державного хлібного бюро, затверджений 17 липня 1918р., Набирав чинності з ЗО квітня 1918 р.

За неповних вісім місяців функціонування режиму П. Скоропад­ського було видано близько 500 нових документів, які вважалися законами. Та, звичайно, на території України в цей час діяло безліч нормативних актів, прийнятих за часів царату, Тимчасового уряду. Центральної Ради. І хоча в "Грамоті до всього українського народу" (29 квітня 1918р.) йшлося про скасування всіх розпоряд­жень уряду УНР і Тимчасового уряду, на практиці це стосувалося лише тих актів, які суперечили соціально-економічним засадам Українськоїдержави. Багато актів Центральної Ради продовжували діяти. Більше того, деякі з них набули чинності лише в Українській державі.

Найважливішими законодавчими актами гетьманської держави були закони: про громадянство, становлення Державного Сенату, тимчасовий державний лад України, Державну варту, загальний військовий обов'язок, порядок виборів до земських та міських установ тощо.

Значних успіхів гетьманська адміністрація досягнула в галузі законодавчого забезпечення культури й освіти. Водночас для гетьман­ського законодавства характерне було посилення його каральної спрямованості.

11.13. Верховне управління Української Народ­ної Республіки у період Директорії

У грудні 1918 р. до влади в Україні приходить Директорія (В. Винниченко, (голова), С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко. П. Андрієвський). Оприлюднена нею "Декларація Директорії УНР" (26 грудня 1918 р.) проголошувала ліквідацію Гетьманської держави та відновлення УНР, а Директорія проголошувалася тимчасовою верховною владою, що мала діяти до скликання Конгресу трудового народу України. Такий конгрес відкрився в Києві 22 січня 1919 р. Він прийняв Закон "Про форму влади на Україні" (28 січня 1919 р.), яким до скликання наступної сесії Трудового конгресу Директорія визнавалася верховною державною владою з наданням їй законо­давчих, вищих виконавчих, установчих та інших повноважень. Встановлювалася сесійна форма роботи Конгресу, а в період між сесіями мала функціонувати Президія конгресу. Передбачалося також утворення при Директорії різних комісій: оборони, земельної, бюджетної та ін.

116

Згідно з ухваленим новим "Тимчасовим законом про держав­ний устрій і порядок законодавства УНР" (14 лютого 1919р.), передбачалося не пізніше за 1 травня 1920 р. скликати передпар­ламент України під назвою Державна народна рада. До скликан­ня цього органу Директорія могла здійснювати свої повноваження тільки через Раду Народних Міністрів. Однак цей закон так і не набрав чинності.

Важливі змінило компетенції Директорії були внесені Законом "Про склад Директорі? (7 травня 1919 р.), згідно з яким визнава­лися дійсними лише ті постанови Директорії, що приймалися за участі Головного отамана С. Петлюри.

Урядом Директорії була Рада Народних Міністрів, до складу якої входили Кабінет народних міністрів, народні міністри та Держав­ний секретар.

Центральними органами галузевого правління були міністер­ства, що поділялися на департаменти та відділи.