8.4. Розвиток права в першій половині XIX ст.

Перша половина ХГХ ст. була останнім етапом офіційного існування Української правової системи та дії правових норм, які раніше Росія визнавала. Тривали роботи з кодифікації права. Серед збірників права цього періоду варто відзначити: "Зібраннямало­російських прав" (1807 p.), нову редакцію Литовського статуту (1811 p.), "Звід місцевих законів західних губерній" (1837 p.).

Керівництво кодифікаційними роботами в межах всієї Російської імперії було покладено на М. Сперанського. У 1830 р. розпочато випуск 45-томного "Повного зібрання законів Російської імперії'. а в 1832 р. - 15-томного "Зводу законів Російської імперії". У 1832 р. було підготовлено "Свод учреждений и уставов о содержащихся под стражей и о ссыльных" - перший документ загальноросійського тюремного законодавства. У 1839 р. вийшов "Сільський судовий статут", а в 1846 р. набуло чинності "Уложения про покарання кримінальні та виправні". 3 40-х pp. XIX ст. на Україну було по­ширене загальноімперське цивільне, кримінальне та процесуальне право. Подальшого розвитку набули всі галузі права.

Вдосконалювалося та зміцнювалося право власності. Так, право дворян розпоряджатися нерухомою власністю не мало обмежень. Власники вотчин одержують право продавати її навіть тоді, коли вона за договором або за судовим рішенням перебувала в тим­часовому володінні третіх осіб.

Укладення шлюбу ґрунтувалося на укладенні усного чи письмо­вого договору між двома особами. Шлюб вважався законним, якщо дотримано було всіх обрядів весільного процесу. У деяких губерніях (Подільській, Київській, Волинській) допускався цивіль­ний шлюб.

Основним джерелом кримінального права в Україні стають 15-й том "Зводу законів Російської імперії"" (1832 р.) й "Уложення про покарання кримінальні та виправні" (1846 р.). У цих докумен­тах конкретизувалося поняття злочину. Усі злочинні дії поділялися на тяжкі злочини, злочини звичайні та проступки. Відповідальність наставала за наявності як наміру, так і необережності. Розширюєть­ся перелік складів злочинів. Виникають нові види злочинів, зокрема, участь селян в антикріпосницьких виступах, а робітників -у страй­ках. Вони належали до політичних злочинів, міри покарання за які встановлювалися незалежно від стадії вчинення злочину. Система покарань була обширною і складалася з 35 видів - від догани до смертної кари. Головною метою покарання, як і раніше, було залякування, про що свідчить велика кількість санкцій зі смерт­ною карою. Усі покарання поділялися надві групи: покарання кри-

20

мінальні та покарання виправні. До покарань кримінальних належа­ли: позбавлення всіх прав у поєднанні чи зі смертною карою, чи із засланням на поселення до Сибіру або на Кавказ. До цього ще до­давалося побиття нагайками для осіб, не звільнених від тілесних покарань. Засуджених до каторги таврували. До покарань виправ­них належали: направлення до виправних арештантських рот; ув'яз­нення у фортецях, в'язницях; короткотерміновий арешт, догана, гро­шове стягнення. До цих покарань також, зазвичай, додавалося по­карання різками.

У праві набув відображення класовий підхід держави до зло­чинців.

Дворяни, духовенство, почесні громадяни, купці першої та другої гільдій звільнялися від накладання тавра, заковування в кайдани, покарання нагайками, шпіцпрутенами, палками та різками.