11.10. Місцеве управління Гетьманату

Прийшовши до влади в Україні, П. Скоропадський розпустив сформовані Центральною Радою місцеві органи влади та поновив адміністративно-територіальний поділ України на губернії, повіти та волості, як за царату. Призначені Центральною Радою комісари були усунуті зі своїх посад. Замість них призначалися старости, що очолювали місцеву адміністрацію. Вони мали ті ж повноваження, що й колишні царські посадовці. Наприклад, губернські старости за своїм статусом майже нічим не відрізнялися від російських губернаторів. Поступово наближалася до колишньої російської моделі й уся система місцевого управління. Посади губернських і повітових старост обіймали, переважно, місцеві поміщики, земські діячі та колишні судді.

За законом від / серпня 1918 р. у Києві, на кшталт колишніх російських градоначальств, створюється Управління столичного отамана. Таку ж установу було утворено і в Одесі. У червні 1918 р. прийнято закон, який розширив повноваження губернських старост, надаючи їм права розпуску органів місцевого само­врядування (земських зборів, управ, міських дум). Як зазначалося в цьому законі, підставою для прийняття старостами таких рішень могли бути "шкідливе для місцевого господарства ведення справ" або "зловмисного характеру постанови зборів".

ЗО листопада 1918р. було видано Закон "Про зміну, доповнення та скасування діючих узаконень про волосні, повітові і губернські установи по управлінню сільськими місцевостями", згідно з яким поновлювався інститут колишніх земських начальників з усіма їхніми повноваженнями та створювалися повітові й губернські ради в сільських справах.

Уся система місцевої адміністрації та управління підпорядкову­валася Міністерству внутрішніх справ, на яке покладалося завдання впорядкувати місцеве життя. Та діяльність місцевої адміністрації цього часу ускладнювалася протистоянням між нею та органами місцевого самоврядування, що не підтримували політики гетьмана. На їхню думку, саме гетьман був винним у поверненні старих поряд­ків, невирішенні земельного та багатьох інших важливих і невідкладних життєвих питань. З огляду на таке протистояння й усвідомлюючи його негативні наслідки, гетьманська адміністрація робить спробу сформувати на місцях підпорядковане лише їй "своє" самоврядування. З цією метою у травні 1918р. приймається новий закон про вибори до земств. Закріплена в законі куріальна система покликана була забезпечити створення "слухняного" самоврядування. Вибори мали відбутися 22-29 грудня 1918 р. Та історія розпорядилася по-своєму. У цей час П. Скоропадський і його уряд були вже далеко за межами України.

11.11 Судова система Гетьманату

Судова система Української гетьманської держави спочатк\ не зазнала істотних змін порівняно з УНР. Як і раніше, вищою судовою інстанцією залишався Генеральний суд. Новим було лише те, що судді Генерального суду не обиралися, а призначалися гетьманом. Суд творився іменем закону Української Держави. Складався він зтрьох департаментів: цивільного, карного й адміністра­тивного.

Пізніше, згідно із Законом "Про Державний Сенат" {8 липня 1918p.), вищою інституцією Української держави в судових справах стає Державний сенат, який поділявся на генеральні суди: цивільний, карний, адміністративний. На чолі Сенату стояв президент.

Вимоги до кандидатів на посаду сенаторів були значно суворі­шими, ніж вимоги до кандидатів у судді Генерального суду періоду Центральної Ради. Від них вимагалися: вища юридична освіта, 15-річний стаж роботи в судових відомствах на посадах не нижчих від судового слідчого, товариша прокурора окруж­ного суду, присяжного адвоката чи наявність вченого ступеня

29

магістра чи доктора. Членам Сенату заборонялося займатися будь-якою іншою діяльністю, крім наукової чи викладацької.

Були ліквідовані впроваджені Центральною Радою апеляційні суди 'та відновлені колишні судові палати (Київська, Харківська, Одеська). Компетенція палат залишилася попередньою. Зменшилися лише їхні штати та вимоги до кандидатів на відповідні посади.

Змінюється кадровий потенціал окружних судів. Адміністративні, кримінальні та цивільні справи вони розглядали гласно у складі постійних суддів і 12-ти присяжних засідателів.

Розширюється юрисдикція мирової юстиції. Загальне керів­ництво судочинством здійснювало міністерство юстиції.

Існували й військові суди, що підпорядковувалися Головному управлінню Військово-судових справ військового міністерства. Військові суди поділялися на Вищі (Київський і Катерино­славський) та штабні (при штабах дивізій, корпусів, Головному штабі), яких в Україні було 17.