12.5. Конституція усрр 1919 р.

Перша Конституція радянської України була прийнята 14 берез­ня 1919 р. III Всеукраїнським з'їздом Рад. Вона складалася з 35 статей, об'єднаних у чотири розділи: І - Загальні положення;

II - Конструкція радянської влади; III - Декларація прав та обов'яз­ків працюючого й експлуатованого народу України; IV - Про герб і прапор УСРР. Другий розділ поділявся на підрозділи: А - Органі­зація центральної влади; Б-Організація центральної влади на місцях.

Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату у формі республіки Рад, визначала основні завдання диктатури проле­таріату (здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів), структуру та компетенцію органів вищої державної влади (Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК, Раднарком) і місцевої влади (міські й сільські Ради робітничих, селянських та червоно-армійських депутатів і обрані ними виконкоми, атакож губернські, повітові й волосні з'їзди Рад та їхні виконкоми).

Виборча система, закріплена в Конституції УСРР 1919 p., відображала ту загальну соціально-політичну ситуацію, що скла­лася в країні. Значна частина населення була позбавлена вибор­чих прав (особи, які використовували найману працю з метою отримання прибутку; особи, що жили на нетрудові доходи; приватні торговці, комерційні посередники; ченці та служителі церкви; службовці й агенти колишньої поліції, особливого корпусу жандармів і охоронних відділень; засуджені особи та ін.). Представництво від соціальних груп, які мали виборче право, не було рівним. Перевага віддавалася робітничому класові.

12.6. Основні риси права

Одночасно з будівництвом радянського державного апарату в Україні відбувався процес створення радянського права. На нього покладалося завдання захисту диктатури пролетаріату.

У галузі цивільного права було взято курс спочатку на обмежен­ня, а потім і на повну ліквідацію приватної власності. Основним інститутам цивільного права стає державна вчасність, яка створю­валася через експропріацію приватної власності та націоналізацію землі, фабрик, заводів, банків тощо. Основні знаряддя та засоби виробництва нормами цивільного права закріплювалися в руках радянської влади.

В умовах НЕПу підприємствам було надано певну самостійність у їхній господарській діяльності, дозволено приватні та коопера-

тивні підприємства. Громадяни могли укладати будь-які, не заборо­нені законом, договори (обміну, купівлі-продажу, позики, найму тощо). Цивільний кодекс УСРР 1922 р. розрізняв три види влас­ності (державну, кооперативну, приватну), допускав спадкування за законом і заповітом.

Сімейні відносини регулювалися Кодексом законів про родину, опіку, подружжя та про акти громадянського стану. Він визначав обов'язковість державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу. Здійснення релігійного обряду (вінчання) оголошувалося приват­ною справою осіб і не мало правового значення. Кодекс врегульо­вував також майнові відносини подружжя, порядок одержання аліментів та ін.

Земельний кодекс УСРР (1922 р.) проголошував, що право приватної власності на землю, надра, води та ліси в межах УСРР скасоване назавжди, а всі землі є власністю держави. Усім громадя­нам України надавалося право користуватися державними землями.

Трудові відносини регулювалися Кодексом законів про працю УСРР (1922р.). Він складався із 17 розділів, які поділялися на 192 статті. Його норми поширювалися на всіх осіб і були обов'язко­вими для всіх підприємств і господарств. Усі договори й угоди про працю, що погіршували її умови, вважалися недійсними. Наймання та надання робочої сили здійснювалося на засадах добровільності. Регламентувалися правила укладання трудового договору. Багато статей присвячувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, встановленню норм виробітку, підставам і розмірам оплати праці та ін. Визначалося, зокрема, що тривалість нормального робочого часу на виробництві не повинна бути більшою за 8 год. Для осіб віком від 16 до 18 років, а також для тих, хто був зайнятий на підземних роботах, і для осіб розумової праці встановлювався 6-годинний робочий день. Надурочна робота заборонялася.

Основою радянської кримінальної політики була, передовсім, боротьба з контрреволюційними злочинами та бандитизмом. 23 серпня 1922 р. ВУЦВК затвердив Кримінальний кодекс УСРР. Він складався із Загальної та Особливої частин, які поділялися на 227 статей. Кодекс містив ідеологізоване поняття злочину (небезпечна дія або бездіяльність, що загрожують основам радян­ського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період), визначав мету покарання (запобігання новим порушенням, позбав­лення злочинця можливості вчинення подальших злочинів, пристосування порушника до умов співжиття шляхом виправно-трудового впливу), встановлював види покарань (основні: розстріл, позбавлення волі, примусові роботи) та злочинів (державні (контрреволюційні); проти порядку управління; посадові; господарські; проти життя, здоров'я, честі та гідності особи; майнові; військові та ін.). Максимальний строк позбавлення волі - десять років, мінімальний - шість місяців.

8 червня 1927р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс УСРР, у якому збільшуються санкції за крадіжку майна громадян, за злочини проти особи, за кримінальні злочини. Наприклад, якщо Кримінальний кодекс УСРР 1922 р. вищу міру покарання передбачав за 36 складів злочинів, то Кримінальний кодекс УСРР 1927 р. - вже за 45. Стаття 54 Кодексу про контрреволюційні злочини передбачала визнання засудженого "ворогом трудящих".

У 1922р. набрав чинності Кримінально-процесуальний кодекс УСРР, який закладав фундамент демократизації кримінального процесу (гласність, змагальність, рівність сторін тощо) та порядок провадження слідства, провадження справи тощо. В 1927 р. було прийнято новий Кримінально-процесуальний кодекс УСРР, який відображав тенденцію посилення тиску держави на суспільство.