9.5. Місцеве управління в другій половині XIX сг.

Очолював місцеву адміністрацію, як і раніше, губернатор, якого призначав цар, він був представником царя в губернії

та зосереджував у своїх руках всю владу. У діяльності він спирався ^губернське правління, до складу якого належали: віце-губерна­тор, прокурор, радники, канцелярія. Функціонувала низка установ галузевого призначення - різні палати та присутствія, що підпорядко­вувалися губернаторові.

Губернському апарату були підпорядковані повітові управлін­ня - земські суди, очолювані капітанами-справниками. Спочатку справників обирали терміном на три роки дворяни повіту, а по­чинаючи з 1862 р. їх починають призначати губернатори. Разом із помічником і членами-засідателями справник здійснював загальне управління повітом. Повіти ділилися на волості, а останні склада­лися із сіл.

У волостях і селах існували органи місцевого самоврядування: волосний схід, волосне правління, волосний суд. У волості голов­ною посадовою особою був старшина, котрому підпорядковува­лися сільські старости.

З 1889 р. важливе місце в урядовому апараті, покликаному забезпечити спокій і порядок серед селянського населення, відводиться земським дільничним начальникам. їх призначали губернатори за погодженням із предводителями дворянства та затверджував міністр внутрішніх справ. Цю посаду могли обій­мати лише спадкові дворяни, котрі мали вищу освіту та володіли землею в повіті. Земський начальник мав великі повноваження. Він здійснював нагляд за органами місцевого самоврядування, ревізував їхню діяльність, міг усунути неблагонадійних волосних і сільських писарів, затверджував суддів волосного суду та в разі необхідності здійснював перегляд його рішень.

9.6. Реформа поліції та політичного розшуку

Важливу роль у місцевому державному управлінні відігравали органи поліції- загальної та політичної. У1862р. вони були об'єдна-^Н1 й у кожному повіті діяли єдині поліцейські органи - поліцейські Управління, очолювані повітовими справниками, котрих призначали губернатори. Повіти поділялися на дрібніші адміністративно-поліцей-^Ські одиниці - стани, дільниці (сотні), селища. У станах поліцію очолю­вали станові пристави, яким у 1878 р. були надані помічники -поліцейські урядники (у кожній губернії нараховувалося 200 та більше Урядників). Існувала також міська поліція, що була представлена Розпочинаються контрреформи з прийняття в 1881 р. "Положення про заходи з охорони державного порядку та громадського спокою", що передбачало в разі посягань на державний лад або безпеку окремих осіб уведення на певній місцевості чи по всій країні стану посиленої або надзвичайної охорони. Уся повнота влади при цьому передавалася генерал-губернаторові, зростали права поліції та жандармерії, обмежувалися права громадян, застосовувалися карально-репресивні заходи проти правопорушників. Було створено Особливу нараду (міністр внутрішніх справ і 4 чиновники від Міністерства внутрішніх справ і Міністерства юстиції), що мала право застосовувати адміністративні заслання.

У 7592р. вийшов закон "Про військовий стан", який дозволяв запроваджувати режим воєнного стану в областях, де виникли революційні заворушення.

У 1889 р. було прийнято "Положення про земських дільнич­них начальників", які замінювали мирових суддів. На них покла­далися поліцейсько-судові дізнання (що суперечило принципам судової реформи 1864 p.).

У1890р. було переглянуто "Положення про повітові та губерн­ські земські установи". Замість цензового принципу формування першої курії виборців був запроваджений становий. До курії стали входити тільки дворяни. Для міських виборців (друга курія) був під­вищений майновий ценз. Щодо селянської курії посилюється контроль адміністрації- губернатор сам призначав гласних від селян-виборщиків.

Губернатор або міністр внутрішніх справ одержали право при­значати чи скасовувати будь-яке рішення органів місцевого само­врядування.

Згідно з прийнятим у 1892 р. новим Міським положенням, виборчі права мали лише ті міщани, котрі володіли нерухомістю, а також влас­ники торговельно-промислових підприємств, що мали гільдійські посвідчення. Рішення міських дум підлягали затвердженню губерн­ським управлінням.

У 1866 р. з компетенції суду присяжних були вилучені справи про пресу, в 1874 р. із відання загальних судів - справи про проти­законні громадські утворення й участь у них, у 1878 р. - справи про протидію чи опір владі. Усі ці та багато інших категорій справ були передані до військово-окружних судів. У 1887 р. суду було

88

надано право розглядати деякі категорії справ таємно, за закри­тими дверима.