8.2. Державний лад

Українські землі, перебуваючи в складі Російської імперії, бул підпорядковані її центральним органам влади й управлінь На чолі Росії стояв цар, імператор - самодержавний монарх Він мав необмежену владу. Вияв його волі в письмовій або усні

формі вважався правовою нормою, обов'язковою для виконання, а підписаний ним акт - законом.

До центральних органів влади належали: Комітет міністрів (1802 р.) - розглядав питання державного управління загалом, добору кадрів на вищі державні посади, проекти нових указів, мав дорадчий характер і складався з міністрів, Державного секретаря, Голови Державної ради та голів її департаментів; Державна рада (1810р.)- призначалась імператором із колишніх міністрів, їхніх товаришів, сенаторів, генерал-губернаторів, генералів (від 40 до 80 осіб) і складалася з п'яти департаментів (законів, військових справ, справ цивільних і духовних, державної економіки, справ царства Польського); Сенат (1711 р.) - відав судовими справами; Власна його Імператорської Величності Канцелярія (1826 р.) - складалася з шести відділів; галузеві міністерства(1802-1811 рр.).

На місцях вся влада зосереджувалася в руках довірених осіб імператора -губернаторів і генерал-губернаторів. їх призначав особисто цар з вищих чиновників, знатних дворян. Генерал-губернатори та губернатори були представниками вищої урядової влади на місцях і зосереджували у своїх руках вищу місцеву адміністративну, поліцейську, наглядову та судову владу. їм під­порядковувалися війська, поліція та жандармерія. Система губерн­ського управління складалася з губернатора, губернського правління та губернських установ галузевого управління - казенної палати, палати державних маєтностей, рекрутського присутствія, присутствія поліції, суду й інших органів, підпорядкованих губернаторові. Особливе місце в цих структурах мала казенна палата, у віданні якої перебували: податкова справа, продаж солі, винні відкупи, будівництво шляхів, казенних будівель тощо. Губернське державне управління здійснювалося за участі станових органів-дворянських зборів на чолі з предводителями дворянства. Генерал-губернатор очолював декілька губерній і, поєднуючи владу цивільну та військову, наділявся надзвичайними повноваженнями. Його апарат був невеликим і складався з канцелярії та кількох урядовців для особли­вих доручень. Губернському апаратові підпорядковувався повітовий апарат управління. З боку держави повітами керували нижчі земські ^сУди, очолювані капітанами-справниками. До системи повітового Управління належали також повітове казначейство й митні установи, повітове правління державних маєтностей та ін. Земський суд був одночасно адміністративно-поліцейським і судо­вим органом, виконував функції нагляду за станом громадського порядку.

Із запровадженням загальноімперських принципів управління в Україні скорочується кількість міст, які мали самоврядування за магдебурзьким правом. У тих містах, де самоврядування продовжувало діяти, воно перебувало під постійним контролем губернаторів. На початку XIX ст. в деяких містах України (Одеса, Херсон, Феодосія) були створені градоначальства. Влада градо­начальників, які їх очолювали, поширювалася також на військові та морські органи.