13.4. Конституція усрр 1929 р.

Друга Конституція радянської України була затверджена 15 травня 1929 р. XI Всеукраїнським зїздом Рад. Вона складалася з 82 статей і 5 розділів:

1) Загальні положення;

2) про устрій радянської влади;

3) про виборчі права;

4) про бюджет УСРР;

5) про герб, прапор і столицю УСРР.

За цією Конституцією, Україна проголошувалася соціалістич­ною державою робітників і селян, в якій вся влада належала Радам робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. В Основ­ному законі визначався правовий статус УСРР щодо союзного центру. Суверенні права України, порівняно з Конституцією УСРР 1919 р., були суттєво звужені. Як і раніше, за нею визнавалося право на власне законодавство й управління, але за умов визнання зверхності загальносоюзних актів.

Конституція УСРР 1929 р. залишила в силі всі права та свободи трудящих, проголошені Конституцією УСРР 1919 р., закріпила рівноправність громадян незалежно від їхніх расової та національної ознак, гарантувала всім національностям, які проживали на території України, можливість користуватися своєю мовою.

Система вищих органів влади й управління залишалася такою ж, як і за Конституцією УСРР 1919 р. (Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК, Раднарком УСРР). Була встановлена нова періодичність скликання з'їздів Рад - один раз на два роки.

13.5. Конституція урср 1937 р.

Третя Конституція Радянської України була затверджена XIV з'їздом Рад УРСР 25 січня 1937 р. і складалася з 146 статей, об'єднаних у 13 розділів.

Перший розділ визначав, що політичною основою суспільного ладу України були Ради депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавалися соціалістична система господарства та соціа­лістична власність на знаряддя й засоби виробництва.

До Конституції УРСР 1937 р. вперше було включено положення про Комуністичну партію як керівне ядро всіх громадських і дер­жавних організацій.

Другий розділ регламентував державний лад. У ньому було закріплено декларативне право виходу УРСР зі складу СРСР, Що, як засвідчила практика, насправді було фікцією.

Третій-сьомий розділи визначали структуру, порядок утворен­ня, компетенцію, основні форми та методи діяльності вищих і місцевих органів державної влади й управління.

Решта розділів Конституції присвячувалися суду та прокуратурі, правам і обов'язкам громадян, виборчій системі тощо. Зокрема, багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими при таємному голосуванні. Всі громадяни отримували рівні виборч і права. Змінювалася система функціонування влади - зїзди Раї різного рівня замінювались інститутом сесійних засідань.

У Конституції У PCP 1937 p. були статті, що гарантували права особи та громадянські свободи (свобода слова, друку, зібрань, недоторканність особи, житла, листування тощо). Та ці демократичн і норми мали декларативний характер і насправді не діяли, були тією ширмою, що прикривала тоталітарний режим.

13.6. Основні риси права

У 30-ті pp. XX ст. право було інструментом і продуктом пере­творення радянського суспільства на тоталітарне. Його зміст і при-значення визначалися тими взаємопов'язаними процесами, що відбувалися в той період, і зокрема, індустріалізацією, колективі зацією, підготовкою до великої війни, урбанізацією. Зміни у праві були спрямовані на зміцнення всіх систем життєзабезпеченню таким чином, щоб забезпечити швидку мобілізацію ресурсів для виведення країни на необхідний рівень обороноздатності.

Конституція СРСР 1936 р. головним джерелом права визна­вала закон, приймати який могла тільки Верховна Рада. Решта актів були підзаконними (насправді ж, такі нові джерела як поста­нови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) набували сили законів). Та сам закон подавався як знаряддя держави, й остання немовби не була пов'язана з правом - вона була самодержавною. За такого трактування будь-яка. жорстокість і свавілля держави видавалися правовими. У деяких галузях права вводилися норми, близькі до надзвичайних. Вони обмежували важливі права та свободи громадян і певною мірок відроджували норми кріпосного права. Такими нормами було запровадження паспортів з пропискою та трудових книжок (скасованих у 1923 p.), заборона на зміну місця роботи, обов'язков норми виробітку в колгоспах, створення трудових резервів. По суті, цьому служило і кримінальне право, через яке утворювалися великі контингенти працівників, які направлялися на найскладніші дільниці. Посилюється жорстокість покарань. Часто суворість покарань не відповідала мірі суспільної небезпечності злочину.

Основними завданнями цивільного права стають захист і зміцнення соціалістичної власності, що стає безпосередньо пані­вною, створення умов для функціонування економіки. Значна увага

35

приділяється договірним відносинам. Встановлювалися два види договорів: генеральні (між центральними органами) та локальні (між господарськими суб'єктами). В середині 30-х рр. XX ст. був здійснений перехід до системи прямих договорів (на основі прото­кольних угод, а з 1937 р. - основних умов поставки). Деякі види продукції (автомашини, металопродукція, товари на експорт та ін.) постачалися без укладання договорів - за нарядами, виданими на основі плану. Усе це означало посилення адміністративних форм коштом цивільно-правових. Звертається увага на забезпечення якості продукції. Зростає роль договору підряду (укладати з приват­ними особами було заборонено). З 1934 р. встановлювався єдиний півторарічний термін позовної давності у спорах міждержавними, кооперативними та громадськими установами, підприємствами, організаціями. Були й спеціальні позовні терміни.

У галузі сімейного права приймається низка актів, спрямова­них на зміцнення сім'ї, на захист інтересів дітей, здоров'я матері, надання допомоги багатодітним. Уводився інститут патронату. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 р. заборонялися аборти, посилювалася кримінальна відповідальність за несплату аліментів (до двох років ув'язнення). Розширювалося коло осіб, які могли подавати заяви про стягнення аліментів (окрім одного з батьків, це право мали: прокурор, профспілка, органи ЗАГСу, органи охорони материнства та дитинства). Розмір аліментів становив: на одну дитину - четверта частина заробітку відповідача, на двох - третина, на трьох і більше - 50 %. Розірвання шлюбу відбувалося за умови обов'язкового виклику подружжя до ЗАГСу. Обов'язковим стало занесення інформації про розлучення до пас­портів подружжя. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 4 серпня 1936 р. збільшувала плату за реєстрацію розлучення (перше розлучення -50 крб., друге - 150 крб., третє - 300 крб.).

Норми трудового права були спрямовані на забезпечення народного господарства новими кадрами, підвищення продуктивності праці, культурно-технічного рівня працівників, вирішення питань оплати праці, розвитку масового соцзмагання, зміцнення трудової Дисципліни. Конституція УРСР 1937 р. в статтях 117-119 закріпила право громадян на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення в старості, рівні права на працю чоловіків і жінок, а також обов'язок працювати.

Трудове право тих років заохочувало добросовісних праців­ників і здійснювало тиск на ледарів, прогульщиків, нехлюїв (різні норми страхового забезпечення по хворобі). За неявку на роботу без поважної причини, хоча б протягом одного дня, робітники та службовці підлягали звільненню з роботи з позбавленням права користуватися квартирою, наданою підприємством або установою. У грудні 1938 р. були введені трудові книжки. У середині 30-х рр. XX ст. підприємства й установи були переведені на 5-денний робочий тижденьта7-годинний робочий день. Задля морального стимулювання працівників у грудні 1938 р. було прийнято положення про присвоєння вищої ознаки за працю-звання Героя Соціалістич­ної праці та нагородження медалями "За трудову доблесть" і "За трудову відзнаку".

Важливі зміни в трудовому законодавстві відбулися з почат­ком Другої світової війни: на всіх державних, кооперативних і громадських підприємствах, установах був встановлений 8-годин-ний робочий день і 6-денний робочий тиждень; збільшувалися норми виробітку та зменшувалися розцінки; заборонялося самовільне залишення й перехід з одного підприємства на інше: прогул без поважних причин (відсутність на роботі понад 20 хвилин) карався виправно-трудовими роботами на строк до шести місяців з утримуванням 25 % від заробітку.

Характерними рисами кримінального законодавства Україні: цього періоду було те, що в ньому зростає значення загальносоюзних норм, посилюється суворість покарань. Деякі кримінальні закони держава використовувала для масових репресій проти невинних людей. За розкрадання соціалістичної власності застосовувалася вища міра покарання - розстріл з конфіскацією всього майна чи (за пом'якшу­ючих обставин) - позбавлення волі на строк не менший за десять років. Постановою ЦВК СРСР від 2 жовтня 1937 р. за особливо небезпечні державні злочини - шпигунство, шкідництво, диверсію збільшується строк позбавлення волі з десяти до двадцяти п'яти років. Кримінальна відповідальність (за Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1941 р.) за такі важкі злочини, як крадіжка, вбивство, зґвалтування та завдання каліцтва наставала з 12-річного, а за решту злочинів - з 14-річного віку.

Значну увагу кримінальне законодавство приділяло боротьбі з господарськими злочинами, приватногосподарською діяльністю

138

та спекуляцією. Наприклад, обважування й обмірювання покупця каралося позбавленням волі на строк до десяти років, спекуляція -до п'яти років з конфіскацією майна.

У 1940 р. було встановлено кримінальну відповідальність (від п'яти до восьми років позбавлення волі) директорів і головних інженерів промислових підприємств за випуск недоброякісної продукції.

У галузі кримінального процесу, з одного боку, приймалися норма­тивні акти, що були правовим забезпеченням масових незаконних репресій, а з другого, приймалися закони, що проголошували демократичні положення кримінального процесу та які в період репресій порушувалися чи ігнорувалися. 1 грудня 1934 р. запроваджу­ється особливий порядок провадження щодо справ про терористичні організації та терористичні акти (надзвичайно короткі строки роз­гляду справ-до десяти діб; вручення обвинувального акта не за три доби до розгляду справи, як було раніше, а за одну добу; з процесу вилучалися прокурор і адвокат; касаційне обжалування та навіть подання клопотання про помилування не допускалися; вирок -розстріл - виконувався негайно після його оголошення).