10.5. Зміни в державному апараті та праві в період Першої світової війни

Улітку 1914 р. Росія вступила у війну проти Троїстого союзу на боці Антанти. Трагедія українського народу полягала в тому, що він усупереч власній волі був втягнутий у цю війну, а його землі стали об'єктом експансії сторін конфлікту. Загарбання українських земель було невід'ємною частиною агресивних планів основних учасників обох блоків. Українські землі з початком війни перетворилися на арену воєнних дій, а самі українці змушені

25

були воювати за чужі інтереси та брати участь у братовбивчому протистоянні, адже в російській армії перебувало близько 3,5 млн. українців, в австрійській - 250 тис.

Війна не змінила форми правління Росії. Вона, як і раніше, залишалася монархією, де вся влада була в руках царя та його уряду. Державна дума в цей час фактично була зведена до становища дорадчого органу. Законодавство зосереджувалося в руках цар­ського уряду, державно-монополістичних установ і навіть деяких міністрів. За умов, коли не вистачало сировини, пального, об­ладнання та робочих рук, держава втручалася в регулювання виробництва й розподілу військової продукції. Частину військово-господарських справ самодержавство передало громадським організаціям. ЗО липня 1914 р. було створено Всеросійський земський союз, який об'єднав земські установи губерній Росії, а 9 серпня — Всеросійський міський союз. Ці союзи зосередили основну свою увагу на військово-санітарних справах і постачанні військ. У липні 1915 р. обидва союзи об'єдналися в Головний комітет Всеросійського земського і міського союзів (Земгор). У травні 1915 р. розпочалося формування воєнно-промислових комітетів, які обстоювали інтереси монополістичної буржуазії. У серпні 1915 р. в Росії утворюються Особливі наради, що отри­мали право здійснювати нагляд за заводами, розподіляти державні замовлення тощо. Створювалися вони за галузевим воєнно-промисловим принципом. Головною серед них була Особлива нарада з оборони. У воєнні часи відбуваються значні зміни в системі військового й територіального управління, судових органів. Так, у районах воєнних дій створюються полкові, корпусні, військово-окружні, а за надзвичайних обставин - військово-польові суди.

В умовах війни право все більше пристосовується до державно-монополістичних інтересів буржуазії. Зберігаються основні прин­ципи непорушності права власності. Однак подекуди, наприклад, коли приватна власність суперечила загальнодержавним інтересам, держава обмежувала її. Законодавство доповнюється новими складами злочинів, вносяться зміни до чинних норм. Запроваджується кримінальна відповідальність за невиконання постанов особливих нарад. Більш суворими, ніж у мирний час, стають покарання за дезертирство, членоушкодження, виготов­лення для продажу горілки та пияцтво, підвищення цін на продо­вольчі товари тощо.

Тема 11.

Держава та право України в 1917-1920 pp.

11.1 Органи влади й управління Тимчасового уряду в Україні

Після перемоги Лютневої революції Росія, як і раніше, залиша­лася унітарною державою, що не визнавала інтересів національних регіонів. Усі вони, й Україна також, управлялися з одного центру. Очолював це управління утворений 2 березня 1917р. Тимчасовий уряд, який, проголосивши себе правонаступником царського уряду, прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, зокрема й над Україною. Цей орган, за задумом його організато­рів, мав стати вищим в галузі державного законодавства, нагляду та верховного управління. В Україні, як і в інших регіонах Росії, Тимчасовий уряд спирався на членів губернських, міських і повіто­вих управ, активістів місцевих організацій земського союзу, союзу міст, військово-промислового та біржового комітетів тощо.

Тимчасовий уряд, як найвищий орган влади, утворював нові чи реформував старі органи управління. Та цей процес був повіль­ним і не завжди послідовним. Отож до початку жовтня 1917 р. продовжували діяти Державна дума та Державна рада, незначних змін зазнали апарати міністерств і відомств. Були збережені особливі наради, воєнно-промислові комітети й ради при урядові та міністерствах. Були утворені нові наради та комітети, необхід­ність яких диктувало життя (економічна нарада, юридична нарада, продовольчий комітет тощо). Продовжували діяти створені за часів самодержавства Всеросійський земський союз і Всеросій­ський міський союз.

Одночасно з перетвореннями в центральних органах управ­ління уряд здійснював перетворення й на місцях. Уже 4 березня 1917 р. він видав постанову, згідно з якою від управління були усунені губернатори та віце-губернатори, їхні обов'язки покладалися на голів губернських земських управ - губернських комісарів. Цією ж постановою ліквідовувалася й така стара управлінська ланка, як інститут повітових справників. Обов'язки 'їхні покладалися

26

на голів повітових земських управ - повітових комісарів. Голови губернських і повітових земських управ, які ставали комісарами Тимчасового уряду на місцях, були обрані ще до революції на основі антидемократичного виборчого закону й, переважно, були пред­ставлені буржуазними поміщиками. Вони, керуючись власними класовими інтересами, зберігали на місцях старий державний апарат і його діячів, вживали всіх можливих заходів задля недо­пущення подальшого розвитку революції, демократіїта національно-визвольного руху.

Після Лютневої революції продовжували діяти губернські та по­вітові земські зібрання, міські думи та їхні виконавчі органи -управи. Були утворені також волосні земства - зібрання й управи та дільничні міські управління {районні думи).

Під тиском революційно настроєних трудящих Тимчасовий уряд змушений був піти на ліквідацію найбільш ненависних установ царського карального апарату - жандармерії та поліції. На початку березня 1917р. було проголошено про їх ліквідацію та розпочалося формування народної міліції. З цією метою у складі міністерства внутрішніх справ замість департаменту поліції було утворено Головне управління у справах міліції. Губернським комісарам надали право залучати на службу в міліцію гідних колишніх членів поліції та жандармерії. Уводяться посади начальни­ків губернської, повітової та міської міліції.

У березні 1917р. спочатку у великих промислових і адміністра­тивних центрах (Києві, Чернігові, Вінниці, Полтаві й Одесі), а згодом - по всій Україні, зокрема й на селі, були створені комітети громадських організацій. До їх складу входили представники місцевих рад робітничих і солдатських депутатів, земств, міських дум, кооперативних організацій. Усі ці комітети стали головними адміністративними органами на місцях. На них спиралися у своїй діяльності комісари Тимчасового уряду, доручаючи їм деякі функції державного характеру. Тимчасовий уряд також підтримував комітети громадських організацій, однак лише ті, що виконували його закони та постанови комісарів.

Якщо проаналізувати призначення й управлінські функції всіх установ Тимчасового уряду, що діяли в Україні після Лютневої революції, то їх умовно можна поділити на дві групи. Одна група - губернські, повітові та міські земські утворення, що залишилися з колишніх часів і викликані до життя револю­цією, волосні думи, волосні управи, ради районних дум у містах, районні думи й управи, що вважалися громадськими органами місцевого самоврядування, наділеними державницько-управлін­ськими функціями. Друга група - виконкоми громадських організацій, губернські та повітові комісари, управління міліції всіх рівнів, губернські, повітові, волосні земські комітети (під­порядковані Головному земельному комітетові міністерства землеробства Тимчасового уряду); губернські, повітові та міські продовольчі комітети (підлеглі міністерству продовольства); комісари праці, фабричні інспектори праці, третейські судді, біржі праці, примирливі камери (керівництво якими здійснювало міністерство праці) були суто державними установами та викону­вали покладені на них відповідні управлінські функції.