Тема 15.

Радянська державність і право в Україні (1945-1991 pp.)

«і 15.1. Вищі органи державної влади й управління

У післявоєнні роки державно-правове будівництво в Україні зумовлювалося новими обставинами, що склалися для Радянського Союзу в зовнішній і внутрішній сферах.

У лютому 1947 р. відбулися вибори до Верховної Ради У PCP. Зовні вони проходили демократично, але насправді виборів як таких не було, адже на одне депутатське місце балотувалося по одному кандидату. Вирішальну роль у депутатському корпусі відігравала партійно-радянська номенклатура. Право обирати, як і раніше, мали громадяни України, яким виповнилося 18 років, а віковий ценз для обрання був підвищений з 18 до 21 року. За Конститу­цією УРСР 1978 p., депутатом Верховної Ради УРСР знову міг бути обраний громадянин республіки, котрому виповнилося 18 років. До парламенту України громадяни на основі загального, рівного та прямого виборчого права спочатку обирали одного депутата від 100 тис. населення, а пізніше (від 1978 р.) - 650 депутатів. До 1978 р. обранці називалися депутатами трудящих, а з 1978 р. -народними депутатами. Конституція УРСР 1978 р. встановлювала новий строк повноважень Верховної Ради УРСР - п'ять років. Значні зміни в радянській виборчій системі відбулися навесні 1989 p.. коли загальна кількість депутатів, що мали обиратися до парламенту, скоротилася до 450 й уперше за багато років на одне місце претенду­вало декілька кандидатів. Із 1938 р. до 1990 р. відбулося 11 скликань Верховної Ради УРСР. Відтепер 12-е скликання парламенту ( 1990-1994 pp.) стало називатися першим скликанням Верховної Ради України.

Основною організаційною формою діяльності Верховної Ради УРСР були сесії (чергові та позачергові). Чергові сесії як за Конституцією 1937 р., так і за Конституцією 1978 p., скликалися двічі на рік. Допоміжними органами парламенту були постійні комісії. У період між сесіями функції вищого органу державної влади республіки виконувала Президія Верховної Ради УРСР.

Одразу ж після закінчення війни були ліквідовані надзвичайні та інші органи, викликані до життя потребами часу. У березні ; 1946 p. PI ІК УРСР було перейменовано на Раду Міністрів, а нарко­мати - на міністерства. Згідно з Конституцією УРСР 1978 p., Рада Міністрів визначалася як вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади республіки.

У перші післявоєнні роки та до кінця 80-х pp. XX ст. у республіці велися наполегливі пошуки оптимальних варіантів управління центральними органами виконавчої влади. Проявлялося це, переважно, в зміні структури міністерств, їх укрупненні та роз­укрупненні, у скороченні штатів, перейменуванні тощо.

Важливі зміни в центральному управлінні відбувалися наприкінці 80-х - на початку 90-х pp. XX ст. З травня 1991 р. Рада Міністрів У PCP стала називатися Кабінетом Міністрів, а посада Голови Ради Міністрів - Прем'єр-міністром. 13 травня 1991 р. був прийнятий Закон УРСР "Про перелік міністерств та інших центральних органів державічого управління УРСР". Законом від 5 липня 1991 р. запро­ваджується інститут президентства. Згідно з чинною на той час Конституцією УРСР, Президент України був главою держави та главою виконавчої влади. Основний Закон не передбачав, щоби Президент безпосередньо очолював Кабінет Міністрів або входив до його складу. Водночас Кабінет Міністрів України підпорядкову­вався Президентові України.