2. Логічність мовлення

Логічність як ознака культури мовлення формується на рівні мислення – мова – мовлення і залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності, знання законів логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальності. Бідне мовлення свідчить перш за все про погане мислення і лише потім про недостатнє знання мови. Щоб навчитися добре висловлювати думки, треба навчитися мислити.

Мовлення логічне, якщо:

1) сполучення одного слова з іншим несуперечливе (одне судження правильне, друге хибне, третього не дано);

2) слова розташовуються в логічній послідовності, яка відповідає ходу думки і при якій не виникає смислових непорозумінь.

3) не порушені смислові, структурні, інтонаційні та експресивні зв’язки в межах цілого тексту, яким передається зв’язок несуперечливих суджень.

Причинами помилок у логіці викладу можуть бути:

1) поєднання логічно несумісних слів (за винятком оксюморона) (порівн.: жахливо добрий, страшно гарний і солодка мука, дзвінка тиша та ін.);

2) уведення у фразу зайвих слів (плеоназмів), які структурно обтяжують фразу, будучи семантично “порожніми” (напр., у березні місяці – у березні, на долонях рук – на долонях, моя власна думка – власна думка, моя автобіографія – автобіографія).

3) підміна особової форми дієслова активного стану стилістично неправомірною формою зворотно-середнього стану або навпаки (вибачте мені (когось прошу) – вибачаюсь (перед собою) та ін.);

4) неправильна побудова рядів однорідних членів речення, коли до нього входять родові й видові поняття (напр.: письменники і поети; розумний брат і з сивиною чоловік; корови, свині, кури, птахи);

5) надлишкові конструкції на позначення неповноти ознаки та ступенів порівняння (дещо грубуватий, трохи синюватий, більш точніше, більш виразніше, більш чіткіше);

6) неправильна координація між складним підметом і дієслівним присудком (дехто (кожен) з нас знали (знав), батько з сином (пішли) на рибалку; сто один учень купили (купив) путівки);

7) порушення порядку слів у простому реченні або порядку розташування компонентів складного речення (напр.: Гнів викликав біль – чи Біль викликав гнів? Успіх забезпечив досвід – чи Досвід забезпечив успіх? Шедевр виявився у маленькому музеї, який давно шукали. Актор читав вірш, якого ми вперше слухали);

8) недоречне вживання дієприслівникових зворотів замість підрядних речень часу (Принісши цю книжку, йому дозволили взяти іншу. Слід: Йому дозволили взяти іншу книжку, коли він приніс цю);

9) порушення смислового зв’язку (який досягається лексичним повтором, уживанням анафоричних займенників, “нанизуванням” речень) між окремими висловлюваннями у тексті. (На факультеті п’ять гуртків, які працюють при кафедрах. Вони функціонують вже понад десять років. Що функціонує: гуртки чи кафедри?);

10) невміння поділити текст на логічні частини (на письмі – невміння виділити абзаци, які засвідчують етапи мислення, паузи у мовленні);

11) недоречний вибір синтаксичних конструкцій (так званий телеграфний стиль у розмовному і публіцистичному стилях або невмотивоване стягування в одне складне речення групи закінчених речень);

12) відсутність у тексті чіткої тричленної структурної побудови (вступу, основної частини, висновків) або інформативна недостатність якоїсь з частин.

Більшість причин порушення логіки викладу – це “мовні” помилки. Проте важливими є й екстралінгвістичні фактори: інтелектуальний розвиток, евристичні нахили, навички слухати себе й контролювати своє мовлення, почуття міри щодо обсягу повідомлюваного.

Отже, логічність мислення є однією з найважливіших ознак зв’язного мовлення, яка залежить від уміння людини мислити. Це вміння тележурналіст повинен розвивати протягом усього життя.