3. Інтонація

Інтонація буває різна: стверджувальна, розповідна, питальна, мрійлива, ділова, оклична, перелічувальна тощо. Для телеведучого вміння інтонувати є одним з базових. Причому інтонації не повинні звучати фальшиво, як у поганого актора. Навпаки, інтонації повинні бути природними. Тут ведучому стане в нагоді його відчуття міри. Професіонали радять навчитись не лише підвищувати і стишувати голос, але і надавати інтонації задумливого звучання – начебто ведучий замислився на декілька секунд. Однак задумливі інтонації майже не потрібні для випусків новин.

Отже, для ведучого-професіонала особливого значення набуває вміння знайти “золоту середину” у виконанні власного голосу, знати його можливості, відповідно інтонувати, мати чітку дикцію і виглядати на екрані органічно.

4. Специфічні особливості мови телебачення

Простота

Мова на телебаченні сприймається глядачами на слух. Це її головна специфічна риса, яка обумовлює всі особливості мовлення телеведучого. Увесь текст, який промовляється з екрану, повинен легко сприйматися, не заплутувати реципієнта. Тому мова телебачення має бути простою. Проте не варто плутати простоту з побутовістю. Мова телебачення не повинна бути такою, якою розмовляють звичайні люди в умовах невимушеного спілкування. Під простотою розуміємо відсутність зайвих слів, складних і ускладнених зворотами речень. Дослідження стверджують, що людина легко сприймає речення, у якому не більше 13 – 15 слів. Кожне довге складне речення можна перетворити в кілька коротких. Інформативний текст на телебаченні повинен складатись в основному з іменників і дієслів. Дієприкметники, дієприслівники, звороти слід вживати обмежено.

Мова без канцеляризмів

Канцеляризми – слова й вирази, узяті з протокольних звітів, офіційно-ділового листування, тобто характерні для ділової мови. На телебаченні не варто використовувати таку лексику, оскільки вона надає мовленню непотрібного пафосного звучання і важко сприймається на слух глядачем, якому доведеться подумки перекладати текст на нормальну, живу мову.

Розмовна, але літературна

По суті, це основна вимога для мови телебачення. Оскільки біля телеекранів сидять різні люди, то мовлення повинно легко сприйматися на слух, і в той же час бути зрозумілим. Для того, щоб перевірити, наскільки відповідає текст цій вимозі, авторові тексту варто зробити таку перевірку:

1. Чи добре сприймається прочитаний уголос текст?

2. Що сприймається важко?

3. Чи можна повідомити ту ж саму інформацію більш простими конструкціями?

Не перевантажена фактичною інформацією

Слід пам’ятати, що на слух важко сприймаються цифри, імена, посади, назви фірм.

Струнка побудова тексту

Під час роботи над текстом слід обирати головне, не перевантажувати текст інформацією, намагаючись сказати якомога більше. Текст уважається правильно побудованим і струнким, якщо його можна переказати і легко відповісти на запитання: “Про що це повідомлення?”.

Індивідуальність

Дуже добре, коли в тележурналіста випрацюваний власний упізнаваний стиль. Проте на шляху до нього доведеться багато працювати над собою, розширювати словниковий запас, знати значення слів, їх відтінки, уміти правильно будувати речення, вправно використовувати стилістичні можливості мови.

Питання для самоконтролю:

1. Яке дихання є правильним?

2. Чому для роботи на телебаченні важливо вміння правильно дихати?

3. Назвіть умови правильного дихання.

4. Який голос повинен бути в ідеального ведучого?

5. Назвіть специфічні риси мови телебачення?

6. Чи повинна бути мова телебачення простою? Обґрунтуйте свою відповідь?

7. Чому в мовленні телебачення не варто використовувати канцеляризми?

8. Поясніть, чому тележурналісту слід випрацьовувати індивідуальний стиль мовлення?