3. Кредитний ризик: визначення і мінімізація втрат

Кредитний ризик — це ризик несплати у визначений строк основного боргу і процентів по позичках, що належать креди¬тору.

При визначенні кредитного ризику необхідно враховувати такі фактори, як:

•  репутація;

•  можливість;

•  капітал;

•  умови;

•  застава.

Репутація полягає у бажанні і рішучості позичальника погасити свої зобов’язання перед банком. Репутацію позичаль¬ника банкір може визначити тільки тоді, коли він достатньо добре через особисті стосунки вивчив клієнта.

Банкіру не слід забувати, що не є винятком такі ситуації, коли потенційний позичальник свідомо не має наміру поверта¬ти позичку, одержану в банку. Тому тільки впевненість банкіра у чесності і порядності позичальника може бути підставою для довіри до нього.

Можливість — це здатність позичальника отримати гроші по своїх активних операціях і конкретних проектах, що будуть прокредитовані, ефективно керувати грошовими потоками, з тим щоб забезпечити цілковите і своєчасне погашення кредит¬ної заборгованості і процентів по ній.

Висока особиста репутація клієнта має бути підкріплена його менеджерськими здібностями. Якщо у підприємця справи зага¬лом ідуть кепсько, то у банкіра не може бути впевненості, що заходи (проект), які він (підприємець) планує здійснити за раху¬нок кредиту, будуть реалізовані успішно. Водночас не можна вважати, що гарні справи на підприємстві в цілому завжди є надійною запорукою ефективного впровадження нового заходу, реалізація якого потребує кредиту. Тому фактор “можливість” необхідно враховувати як при оцінці роботи клієнта в цілому, так і стосовно тієї справи, яку пропонується прокредитувати.

Капітал. Цей фактор означає, що потенційний позичаль¬ник повинен мати певну суму власного капіталу, яка буде ви¬користана в проекті, що кредитуватиметься. Інакше кажучи, позичальник мусить поділяти кредитний ризик з банком.

Для світової банківської практики характерно, що частка власного капіталу позичальника у фінансуванні проекту тра-диційно становить близько 30% його вартості. 70% вартості проекту банк кредитує.

Умови. Згідно з цим фактором банкір мусить добре знати стан місцевої, регіональної і національної економіки, а також умови господарювання позичальника, здійснювати їх періодичний огляд і прогнозування.

Неоднакові економічні умови та прогнози для окремих галузей господарства свідчать про те, що критерії для надання позичок мають бути різними.

Застава. Надійне забезпечення кредиту у формі застави може подолати слабкість інших параметрів кредитної угоди. Однак банкіру необхідно звертати увагу на якість застави, її юридичне оформлення, співвідношення між вартістю застави і позички і як часто ця вартість змінюється.

У банківській практиці застосовуються певні заходи, спрямовані на мінімізацію втрат від кредитного ризику, а саме:

•  лімітування;

•  дотримання нормативів кредитного ризику;

•  диверсифікація;

•  вивчення й оцінка кредитоспроможності позичальника;

•  отримання від клієнтів достатнього і якісного забезпечення;

•  оперативність при стягненні боргу;

•  страхування;

•  визначення кредитної політики;

•  підтримка оптимальної структури заборгованості за кре-дитами;

•  формування резервів.

Лімітування — це встановлення межі кредиту. Межа (ліміт) кредиту може встановлюватися окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає змогу уникнути ризику концентрації кредитних вкладень в окремих суб’єктів, що зменшує вірогідність можливих втрат від кредитних операцій.

Лімітуватися можуть також права окремих банківських менеджерів і структур відносно ухвалення рішення про надання кредиту.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фінансових показників позичальника і прогнозування його майбутніх грошових потоків. Розмір ліміту залежить від можливих фінансових результатів діяльності суб’єкта, що кредитується, за квартальний термін. Через квартал необхідно робити уточнення потреб і можливостей позичальників.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія. Вона являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом певного терміну (від кварталу до року) позички в межах узгодженої суми.

Кредитна лінія встановлюється у разі тривалих зв’язків між банком і позичальником. Вона має декілька переваг порівняно з одноразовим кредитом. Позичальник має змогу точніше оці¬нити перспективи свого розвитку, скоротити витрати часу, пов’язані з переговорами про укладання окремих угод на кредитування. Зазначені переваги стосуються і банку. При цьому у нього з’являється можливість докладніше ознайомитися з діяльністю позичальника.

Установивши кредитну лінію, банк, незалежно від ситуації на ринку позичкових капіталів, зобов’язується надавати кредити у повній відповідності з укладеною кредитною угодою.

Лімітування прав менеджерів і підрозділів може здійснюватися в системі одного банку, і “розмір” права на видачу кредиту залежить від рівня кваліфікації відповідного фахівця та обсягу капіталу, яким оперує банківська установа (відділення, філія тощо).

Зазначене вище лімітування — це засіб захисту від кредит¬ного ризику, який застосовується з ініціативи банку-кредито- ра. Існує певне лімітування, ініціатором якого є центральний банк (Національний банк України). Це нормативи кредитного ризику, які є складовою економічних нормативів регулювання банківської діяльності. Вони обмежують кредит одному пози¬чальнику (великий кредит, кредит інсайдерам тощо).

Про такі засоби мінімізації кредитного ризику, як вивчення й оцінка кредитоспроможності позичальника та отримання від клієнтів достатнього і якісного забезпечення, докладно йшло¬ся у попередніх розділах.

Оперативність при стягненні боргу передбачає обов’язок банку підтримувати з позичальником контакт протягом усього терміну користування позичкою. Банку необхідно уважно стежити за станом справ у клієнта і при виникненні у нього проблемних си-туацій, які можуть спричинити несплату боргу, вжити необхідні упереджувальні заходи щодо захисту своїх інтересів.

Страхування кредитних операцій означає, що банки повин¬ні створювати страхові фонди, а також можуть страхувати за рахунок клієнтів окремі високоризикові кредитні угоди у спе¬ціалізованих страхових установах.

Визначення найбільш придатної на даний час і для даного банку кредитної політики сприяє ефективному використанню позичкових ресурсів.

Якщо частка кредитів у загальному обсязі робочих активів банку становить до 30%, то це означає, що банк проводить до¬сить обережну кредитну політику і забезпечує свою прибут¬ковість за рахунок менш ризикованих активних операцій. Але в цьому разі банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення між кредитами і робочими активами більш бажане для новоствореного банку, який ще не має до¬статнього досвіду кредитної роботи.

При поміркованій кредитній політиці частка кредитів у ро¬бочих активах перебуває в межах ЗО—50%. Така політика притаманна стабільним і надійним банкам, які мають достат¬ній досвід кредитної роботи.

Частка кредитів, що перевищує 50% робочих активів, свід¬чить про агресивну кредитну політику банку. Вона може бути обґрунтованою тільки надприбутками і не може бути трива¬лою. Слід пам’ятати, що чим більша частка кредитів у робочих активах і триваліший часовий термін її існування, тим вищий рівень ризику.

Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ри¬зику має підтримка оптимальної структури кредитного порт¬феля комерційного банку. За методикою НБУ кредитний портфель комерційного банку складається з таких кредитів: стандартних, під контролем, субстандартних, сумнівних, безнадійних.

Дуже важливим заходом, спрямованим на покриття мож¬ливих втрат від кредитного ризику, є створення загального і спеціального резервів. Частина цих резервів формується одно¬часно з наданням кредиту, а частина — при виникненні про¬блемних позичок.