3. Основні види операцій та послуг комерційних банків.

З економічної точки зору банк – це установа, що виконує комплекс з трьох основних взаємопов’язаних операцій: активні, пасивні операції, проведення розрахунків між клієнтами банків.

Активні операції— це розміщення і використання банком власних та залу­чених коштів з метою отримання прибутку при раціональному розподілу ризиків по окремих видах операцій та підтриманні ліквідності.

До активних опера­цій належать: надання кредитів юридичним та фізичним особам, іншим банкам, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резе­рвів, формування інших активів (придбання приміщень, облад­нання тощо). Результати активних операцій відображаються в ак­тиві балансу банку. Активні операції тісно пов’язані з пасивними операціями. Комерційний банк, розміщуючи грошові кошти в активи, постійно стежить, щоб частина коштів знаходилась у ви­гляді обов’язкових та вільних резервів, і терміни вкладень в ак­тиви відповідали термінам залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків призводять до появи додаткових коштів у пасивах. Усе це потребує від банку управління активами та па­сивами в їх взаємозв’язку як єдиним комплексом банківської дія­льності.

Пасивні операції — це залучення банком коштів із різних джерел з метою підтримання ліквідності й забезпечення прибуткової роботи банку.

Процес управління активами і пасивами — це формування стратегії та проведення заходів, які приводять структуру банківського балансу у відповідність із його стратегічними цілями. Він пов’язаний із балансуванням багато в чому протилежних інтересів акціонерів банку та його клієнтів. Перші зацікавлені в максимізації прибутку на вкладений у банк капітал, який одержують у формі дивідендів, тому вимагають від керівництва банку збільшення частки дохідних активів та підвищення процентних ставок по депозитах. Клієнти банку, в свою чергу, хотіли б одержувати вищий дохід на кошти, розміщені на поточних, депозитних та інших рахунках у банку, а позичати кошти на різні терміни під якомога нижчий відсоток. Керівництво ж банку, з одного боку, повинне забезпечити акціонерам прийнятний рівень дивідендів, що співвідноситься із доходами на капітал, вкладений в інші кредитно-фінансові установи, та із середнім доходом, який одержують акціонери підприємств інших галузей економіки. Якщо це завдання не буде вирішене, то можливий відплив акціонерного капіталу з даної кредитно-фінансової установи. З іншого боку, основний прибуток у різних формах — і у вигляді процентного доходу, і у вигляді комісійного доходу — банки одержують від операцій з клієнтами, а не від раціонального розміщення власних коштів, частка яких у пасивах банку незначна. Тому необхідно запропонувати клієнтам конкурентоспроможні процентні ставки по депозитах і комісійні тарифи. Крім того, необхідно враховувати, що кожен вкладник є потенційним позичальником, а позичальник— вкладником. Тому банк має бути спроможним задовольнити законні й обґрунтовані потреби клієнтів у кредитних коштах. Нездатність або небажання банку задовольнити ці потреби призводить до відпливу клієнтури і, як наслідок, до скорочення пасивів банку, які можуть бути джерелом активів, що дають прибуток. Проте найбільш ліквідні активи або взагалі не дають доходу, або дають незначний. Прибуткові активи, як правило, мають низьку ліквідність.

Таким чином, основне протиріччя, яке має бути розв’язане в процесі управління активами й пасивами банку, — це протиріччя між прибутковістю та ліквідністю. Основним завданням управління активами і пасивами банку є забезпечення такої їхньої структури, яка дає змогу одержувати прибуток, не виходячи за межі ліквідності.

Під управлінням активами розуміються шляхи, методи й порядок розміщення залучених банком коштів з метою забезпечення рентабельної роботи банку та підтримання його ліквідності.

Залежно від стратегічних завдань банку та обраного ним кола клієнтури керівництво комерційного банку визначає оптимальну для нього структуру активів і пасивів. Процесу управління активами і пасивами передує впорядкування стратегічного плану банку, в якому визначаються основні сектори фінансового ринку, де буде працювати банк, а також основні показники його діяльності у планованому періоді. Стратегія банку визначається його акціонерами. На її основі будується фінансова модель банку, тобто оптимальний для досягнення стратегічних цілей плановий баланс, який затверджується правлінням банку. При організації управління активами і пасивами їхня структура приводиться у відповідність до запланованої.

У процесі управління активами і пасивами банк розробляє методики і регламенти, що стосуються управління ризиками, провадить моніторинг та аналіз ефективності роботи банку; встановлює процентні ставки по депозитах і кредитах; стежить за дотриманням нормативів, установлених Національним банком; провадить аналіз короткострокових прогнозів за джерелами і напрямками використання коштів; розглядає та аналізує звітність про відповідність фактично встановлених процентних ставок, установлює ліміти на окремі види активів і стежить за їхнім дотриманням.

 

 

 

Рис. 2. Основні види операцій та послуг комерційних банків

 

Розрахунково-касове обслуговування клієнта виступає необхідним елементом операцій, здійснюваних комерційними банками. Ведення рахунків клієнта припускає участь банку в проведенні як безготівкових, так і готівково-грошових розрахунків. Вони являють собою різні за економічним змістом операції. Якщо  здійснення безготівкових розрахунків обумовлює безпосереднє виконання банком за дорученням клієнта грошових операцій—             списання коштів з його рахунка і їхнє перерахування на рахунок одержувача, а також зарахування на рахунок клієнта перерахованих йому коштів, то платежі готівкою проводить сам клієнт. Участь банку в проведенні таких розрахунків обмежується готівковими операціями платіжних коштів (списання коштів з рахунка клієнта і видача йому відповідної суми готівкою) і зарахуванням на рахунок суми отриманих від клієнта грошових знаків.

     Крім операцій, пов’язаних з формуванням банківських паси­вів та активів та проведенням розрахунків, комерційні банки займаються і іншими видами діяльності, які дістали назву інших операцій комерційного банку (банківських послуг).

Законом України “Про банки і банківську діяльність” передбачена можливість здійснення комерційними банками “інших банківських операцій”, до складу яких, зокрема, включені:

•  видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що передбачають їхнє виконання в грошовій формі;

•  операції з дорогоцінними металами, природними коштовними каменями і виробами з них, нумізматичні операції;

•  довірчі (трастові) операції;

•  консультаційні та інформаційні послуги;

•  лізингові послуги;

•  факторингові послуги;

• брокерські послуги,

• здійснення страхування валютних і кредитних ризиків;

• інші операції, що не входять до складу перерахованих.

Законом України додатково вказано на можливість надання банками брокерських послуг, здійснення страхування валютних і кредитних ризиків.

Істотною ознакою банків­ських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додатко­ві ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює, як правило, в процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримують, як правило, не у вигляді відсотків, а у формі комісійних. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично безризиковим видом діяльності.

Інші операції комерційного банку спрямовані на диверсифікованість послуг, наданих клієнтам, крім кредитно-розрахункового і депозитного обслуговування, і на цій основі — на розширення клієнтури, підвищення прибутковості і ліквідності банку. Розвиток інших операцій відповідає тенденціям до:

•  універсалізації банків;

•  розширення небанківських видів діяльності в структурі їх операцій;

•  утвердження погляду на банки як підприємства фінансових, кредитно-розрахункових і суміжних з ними послуг, що всебічно обслуговують клієнтуру.

Існує тісний зв’язок інших операцій комерційного банку з кредитно-розрахунковими і депозитними. Так, пільгові кредитні угоди супроводжують банківські операції з матеріальними активами, гарантуючи контрагентам банку кращі умови, ніж ті, котрі можуть запропонувати небанківські підприємства, що виконують аналогічні операції. І навпаки, комплекс додаткових фінансових, інформаційних і посередницьких послуг, що надаються банком, розширить коло клієнтури і зробить більш привабливими умови кредитно-розрахункового обслуговання.

Важливе значення мають консультаційно-правові послуги, у тому числі з питань застосування господарського законодавства, організації кредитно-розрахункових відносин, бухгалтерського обліку і фінансово-економічної роботи на підприємстві. Велика номенклатура інформаційно-довідкових послуг. До неї входять:

•  надання копій розрахункових та інших документів;

•  допомога в розшуку сум, наведення довідок в архіві банку;

•  надання довідкової неконфіденційної інформації про клієнтів;

•  інформаційно-посередницькі послуги з підбору учасників різних угод, кадрів, утворення банків даних з устаткування для надання його в лізинг і т.д.

Інформаційно-аналітичні послуги банків включають:

•  аналіз господарської діяльності й окремих її сторін;

•  здійснення науково-технічної й економічної експертизи проектів і рішень;

•  допомогу при проведенні внутрішніх ревізій;

•  контрольні обмірювання і перевірку вірогідності звітних даних;

•  перевірку платіжних документів;

•  економічний аналіз контрактів, правильності встановлен¬ня цін та інших умов. Окремі банки заявили навіть про свій намір проводити патентний аналіз.

Розглянемо операції банків з дорогоцінними металами, природними коштовними каменями і виробами з них. Банки здійснюють операції з дорогоцінними металами в монетах, злитках, брухті і сирому вигляді. До таких операцій належать:

•  скупка;

•  продаж дорогоцінних металів;

•  прийом цінностей на інкасо.

Супутніми операціями є:

•  оцінка;

•  збереження;

•  охорона і транспортування;

•  здійснення рекламних кампаній;

•  консультування;

•  попереднє формування замовлень на цінності і т.д.

Аналогічні операції здійснюються з нумізматичними цінностями, при цьому розповсюдженими стають обмінні послуги й інвестування коштів банків у нумізматичні колекції.

Операції за дорученням (трастові операції). Вказані операції проводяться банком повіреним від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя) на платних засадах, якщо інше не передбачено законодавством або договором. Банк не здобуває ніяких прав і зобов’язань з угод, проведених від імені довірителя. Усі витрати, необхідні для виконання доручення, несе довіритель, тому винагорода за договором доручення цілком відноситься на доходи банку. Так само як у договорі комісії, банк не несе відповідальності за збитки, що виникають не з його вини.

Банківські операції за дорученням охоплюють кілька видів діяльності.

Купівля-продаж товарів і майна за дорученням (чинним законодавством заборонено; однак банкам України дозволено надавати брокерські послуги).

Основні види трастових операцій: управління на основі договору доручення майном, коштами, цінними паперами, цільовими фондами (у тому числі благодійними, страховими, пенсійними, на цілі науково-технічного розвитку) та іншими видами активів. Як одна з форм операцій за дорученням виступає представництво інтересів власників у фінансових, господарських і судових органах, а також при здійсненні різних майнових угод і інших правовідносин.

Управління може охоплювати всі чи окремі з зазначених нижче операцій з розпорядження активами:

•  збереження;

•  представництво інтересів довірителя (у тому числі на зборах акціонерів при управлінні цінними паперами);

•  інкасація зобов’язань і доходів;

•  розпорядження доходом і інвестуванням;

•  витрата коштів на підписку;

•  купівля-продаж активів;

•  залучення і погашення позик, випуск і первинне розміщення цінних паперів, надання майна і коштів у позичку, страхування активів;

•  заснування, реорганізація і ліквідація юридичної особи (при управлінні її на основі договору доручення), передача власності на майно (дарування, обмін, передача в спадщину і т.д.);

•  сплата податків і перерахування інших фіксованих платежів;

•  ведення документації, включаючи документальні операції, пов’язані з цінними паперами (одержання нових купонних аркушів, заміщення одних цінних паперів іншими при зміні номіналу і т.д.);

•  ведення обліку, касового і фінансового господарства, здійснення розрахунків за зобов’язаннями;

•  інші юридичні дії.

Трастові операції проводяться сьогодні вітчизняними комерційними банками не в повному обсязі, проте рогнозується швидкий розвиток цих операцій з управління коштами фондів.

В основі факторингової (факторської) операції лежить купівля банком рахунків-фактур (платіжних вимог) постачальника на відвантажену продукцію і передача постачальником банку права вимоги платежу з покупця продукції. Тому факторингові операції називають також кредитуванням продажу постачальника чи наданням факторингового кредиту постачальнику.

Існують два види факторингу: конвенційний (відкритий) і конфіденційний (прихований). При конвенційному факторингу постачальник указує на своїх рахунках, що вимога продана фактору-фірмі. При конфіденційному факторингу ніхто з контрагентів постачальника не знає про кредитування його продажів факторною компанією. Тому вартість конфіденційних операцій факторингу вища, ніж конвенційних, і значно дорожча за інші банківські кредити.

Застосування факторингу прискорює одержання платежів, зменшує ризик непогашення заборгованості, знижує витрати з ведення рахунків і забезпечує своєчасність надходження платежів постачальникам при тимчасових фінансових ускладненнях у покупця.