6. Рейтингові оцінки діяльності банків

Діяльність банку завжди спрямована на досягнення конкретних цілей. Оцінювання діяльності кожного банку починається з вивчення того, чи досяг банк тих цілей, які поставили перед ним менеджери й акціонери. Деякі організації (установи) прагнуть забезпечити більш швидкий ріст, інші віддають перевагу мінімізації ризику та підтримуючи імідж надійного банку (при невисокому рівні виплат своїм акціонерам).

До загальноприйнятих методів оцінювання діяльності банків можна віднести такий метод банківського аналізу, як метод системного комплексного вивчення діяльності банку (на базі спеціальних методик) та рейтингові оцінки.

Рейтинг банку — це метод порівняльної оцінки діяльності кількох банків. В основі рейтингу лежить узагальнена характеристика за певною ознакою, що дозволяє групувати банки в певній послідовності за ступенем убування даної ознаки.

Ознака (критерій) класифікації банків може відображати окремі сторони діяльності банків (прибутковість, ліквідність, платоспроможність) чи діяльність банку в цілому (обсяг операцій, надійність, імідж). Банк, який має високий рейтинг прибутковості, може мати низький рейтинг щодо ліквідності і навпаки. Тому поряд з визначенням рейтингу за окремими сторонами діяльності важливо мати узагальнену рейтингову оцінку діяльності банків. Цей рейтинг може призначати як відомство нагляду за діяльністю банків (в Україні — Національ-ний банк України), так і окремі рейтингові агентства.

Найбільшими рейтинговими агентствами світу є американські компанії Moody’s Investor Service (дочірня компанія американської корпорації Dun&Bradstreet) і Standard&Poor’s Rating Services (входить до холдингу McGrow Hill). Крім того, у світі діють ще декілька відомих міжнародних рейтингових компаній, зокрема 1ВСА Ltd і Thomson BankWatch, що спеціалізуються на оцінюванні фінансових інститутів. Крім них у кожній країні функціонують і власні рейтингові агентства.

Характер формування та призначення рейтингів різний. Рейтинг надійності банків, сформований відомством банківського нагляду, ґрунтується не тільки на глибокому аналізі даних синтетичного обліку, а й супроводжується перевірками на місцях. Дані рейтингу не публікуються у відкритій пресі і використовуються органами банківського нагляду для запобігання банкрутств банків та забезпечення стабільності всієї банківської системи. Рейтинги незалежних рейтингових агентств ґрунтуються на вивченні публічної звітності банків, як правило, балансів. Реальність таких рейтингів певною мірою залежить від вірогідності звітних даних і системи показників, що використовуються для характеристики надійності банків.

Рейтинги банків, визначені незалежними агентствами, публікуються у відкритій пресі і дозволяють громадськості орієнтуватися при прийнятті рішень на грошовому ринку. Такими рейтингами користуються як професіонали (фахівці банків, бірж, асоціацій (банків, аудиторських фірм), так і непрофесіонали (вкладники, акціонери). Рейтинги дають можливість вкладникам і кредиторам свідомо розміщувати свої тимчасово вільні фінансові ресурси, інвесторам — раціонально вибирати об’єкт вкладання капіталу, керівництву та власникам банку — оцінювати результати своєї діяльності і визначати подальшу стратегію розвитку банку.

Міжнародна практика знає різні типи оцінок діяльності комерційних банків відповідно до цілей, які стоять перед ними.

Найбільш поширеними є два типи: оцінка кількісних, (об’ємних) показників та оцінка якісних показників, які характеризують надійність комерційних банків. Якісні показники покликані висвітлити насамперед професійність менеджменту комерційного банку. Обидва різновиди оцінок виконують властиві їм функції, а в їхній основі лежать різні кри¬терії та показники.

У вітчизняній банківській системі використовують різні методичні підходи до рейтингової оцінки надійності комерційних банків.

Національний банк України для оцінювання діяльності і надій¬ності комерційних банків використовує американську систему CAMEL, що являє собою стандартизовану рейтингову систему. Спостереження і контроль за діяльністю банків, що грунтуються на оцінці ризиків, інакше кажучи, рейтингова система CAMEL полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, які охоп¬люють усі сторони діяльності банку. Така єдина система рейтингу дозволяє визначити банки, в яких фінансове становище, операції або менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства і вимагають особливої уваги з боку органів спостереження і, якщо не¬обхідно, втручання Національного банку України для вирішення найбільш гострих проблем.

Окрім того, єдина система рейтингу дає можливість скласти за¬гальне уявлення про стан і стабільність банківської системи, а також визначити пріоритети подальшого розвитку, методи спостереження та потребу в ресурсах для здійснення надійного контролю над банківською системою.

Відповідно до цієї системи діяльність комерційного банку оцінюється за п’ятибальною системою. Найбільш надійні банки одержують оцінку — 1, а банки, близькі до банкрутства — 5.

Критерії надійності комерційного банку:

С — (capital adequacy) достатність капіталу — система дає оцінку розміру капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників;

А — (asset quality) якість активів — система визначає можливість повернення активів і забалансових статей, а також вплив проблемних кредитів на загальне фінансове положення бан¬ку;

М — (management) менеджмент — система дає оцінку методам управління банком з урахуванням ефективності його діяльності встановленого порядку роботи, методів контролю та виконання встановлених законом правил;

Е — (eamings) прибутковість — надходження або рентабельність — система оцінює рентабельність банку з погляду достатності його прибутків для перспектив розширення банківської діяльності;

L — (liquidity) ліквідність — система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов’язань.

У ході перевірок банків експерти оцінюють кожен з п’яти параметрів за п’ятибальною системою, після чого виводиться результативний рейтинг. При цьому аналізовані показники розглядаються в динаміці та порівнюються з показниками кращих банків у відповідній групі.

Достатність капіталу. Перший критерій, який використовується при аналізі надійності комерційного банку — достатність його капіталу. Власний капітал банку розглядається як головне джерело захисту внесків юридичних та фізичних осіб.

Мінімальну норму достатності сукупного капіталу (за міжнародними стандартами) встановлено в межах 8%. При оцінюванні достатності капіталу враховується також динаміка сукупного ризику активів, тобто аналізуються фактори, що впливають на рівень показників, які характеризують достатність капіталу.

Якість активів. Другий критерій оцінки надійності комерційного банку — якість активів. Завдання такої оцінки — визначення індивідуального ризику активів конкретного банку.

Аналізу піддається основна частина балансових і забалансованих статей банку. Особлива увага приділяється аналізу його кредитного портфеля. За системою CAMEL усі активи за ступенем ризику поділяються на чотири групи. І група — особливо згадані активи (ступінь ризику 1%), II — нестандартні активи (ступінь ризику 20%), III — сумнівні активи (ступінь ризику 50%) і IV — втрати (ступінь ризику 100%). Віднесення активів банку до вказаних груп ризику на основі проведеного аналізу дозволяє визначити рівень сукупного ри¬зику активів банку.

Менеджмент. Для визначення рейтингу менеджменту потрібно враховувати такі фактори:

•    розуміння ризиків, які викликані діяльністю банку та економічним середовищем;

•    результати фінансової діяльності банку: стан якості активів, доcтатності капіталу, надходжень та ліквідності;

•    підготовка і впровадження планів, положень, методів роботи заходів контролю з усіх основних напрямків діяльності банку;

•    функціонування внутрішнього і зовнішнього аудиту та відповідність аудиторської діяльності вимогам банку;

•    виконання вимог чинного законодавства і нормативних актів Національного банку України;

•    ставлення до самокредитування і кредитування інсайдерів;

•    роль та взаємодія правління банку і ради банку;

•    адміністративна структура і розподіл повноважень керівництва;

•    кадровий потенціал банку (розглядається компетентність співробітників, при цьому маються на увазі наявність базової фінансової освіти і досвід роботи в банку);

•    система навчання персоналу (зміст програм навчання, ступінь охоплення співробітників, системність навчання);

•    реагування на вказівки та рекомендації НБУ.

Прибутковість. Наступний критерій оцінки надійності комерційних банків — його прибутковість з позиції достатності для подальшого зростання банку.

Щоб полегшити процес визначення рейтингової оцінки, часто використовуються коефіцієнти прибутковості. Ці коефіцієнти розроблені як узагальнення результатів діяльності банку, що мають подібні характеристики. Наприклад, значення коефіцієнтів прибутковості банку може бути великим, однак джерелом надходжень може бути одноразова подія або нетрадиційна операція, пов’язана з підвищеним ризиком. Крім того, навіть за умови високого значення коефіцієнта прибутковості рівень нерозподіленого прибутку може бути недостатнім для того, щоб темп збільшення власних коштів відповідав темпу збільшення активів.

Остаточна оцінка прибутковості банку робиться після пофакторного аналізу відповідних коефіцієнтів.

Ліквідність. На ліквідність впливає ряд факторів — структура активів та пасивів, стан депозитної бази, якість управління та ін.

Для визначення рівня ліквідності необхідно враховувати такі фактори:

•  обсяг та джерела ліквідних коштів (активи, що легко переводяться в готівку), які можуть бути використані для виконання поточних зобов’язань банку;

•  співвідношення обсягів кредитних ресурсів та попиту на кредити (позики);

•  відсоткові ставки і терміни повернення залучених та розміщених коштів;

•  залучення міжбанківських кредитів для підтримки ліквідності банку;

•  процеси планування, заходи контролю і спостереження за станом ліквідності банку (інформаційні системи керування).

Одним з основних обов’язків керівництва банку є підтримка обсягу ліквідних активів на рівні, достатньому для виконання щоденних зобов’язань банку за умови максимального збільшення надходжень і зменшення ризику. Виконання даних зобов’язань вимагає від керівництва глибокого розуміння балансу банку, його клієнтури (позик та внесків), ситуації в економіці. Банк, що підтримує ліквідні активи на високому рівні (каса і коррахунки, цінні папери уряду, власна валюта), зазвичай не йде на великий ризик, здійснюючи операції банку, але й обсяг надходжень у такій ситуації буде менший. Якщо ж банк підтримує обсяг ліквідних активів на низькому рівні, прибуток буде більшим, але активні операції будуть пов’язані з підвищеним ризиком. Керівництво банку, що підтримує ліквідність банку за допомогою залучення міжбанківських кредитів чи за допомогою об’єднання міжбанківських кредитів з ліквідними активами, повинне розуміти, що за таких умов процес управління активами і зобов’язаннями стає дуже складним і це вимагає від нього особливої уваги і кваліфікації.

У світовій практиці при оцінюванні ліквідності банку велике значення надають показнику, що характеризує якість депозитної бази банку — це ступінь сталості депозитів. Чим вищою є частка стійкої частини депозитів, тим менше можна отримати високоліквідних активів, оскільки значна частина залучених коштів не залишається банку. З огляду на це в залишках коштів на розрахункових, поточних рахунках у строкових вкладах і депозитах виділяють стійку та мінливу частини. Стійку частину депозитів ще називають основною. Як показує аналіз, частка основних депозитів вища за вклади до запитання. Це пояснюється тим, що даний вид внесків не піддається впливу змін відсоткової ставки. У клієнта завжди має бути резерв поточних платіжних коштів. У той же час обсяг і тривалість термінових та ощадних вкладів залежать від рівня відсоткової ставки. У світовій практиці вважається нормою, якщо в загальній сумі депозитів основні чи стійкі вкладають не менше 75%.

Важливе значення для характеристики ліквідності банку має також оцінка його доступу до зовнішніх джерел фінансування. Для цього розраховується показник, що відображає долю позик, отриманих від інших банків, включаючи центральний банк (це сто¬сується суми залучених коштів). Втім, оцінка цього показника неоднозначна. Велика частка зовнішніх запозичень свідчить про слабкість та низьку ліквідність банку. Низька ж частка може бути ознакою недовіри до даного банку на міжбанківському ринку. Тому додатково аналізуються: частота запозичення на міжбанківському ринку; умови запозичення (із заставою або без застави); причини залучення банком коштів; відсотки, що платить банк міжбанківськими кредитами.

При аналізі ліквідності вивчаються також структура термінів депозитами і позиками та ефективність політики керування активами і пасивами. Висновки базуються на вивченні тенденцій зміни відповідних показників і на порівнянні фактичних показників із середнім в однорідній групі банків.

Після всього робиться остаточний висновок про рейтинг банку в цілому. Надійність комерційного банку оцінюється за п’ятибальною системою.

Зведений рейтинг 1: банк цілком стійкий до зовнішніх фінансових потрясінь. Він може не змінювати системи управління, немає потреби у втручанні органів нагляду.

Зведений рейтинг 2: банк практично здоровий. Окремі недоліки істотно не впливають на його стабільність. Банк може не змінювати стилю свого управління.

Зведений рейтинг 3: наявність у банку фінансових проблем. Банк уразливий за несприятливих змін економічної ситуації, може розоритися, якщо не вжити відповідних заходів. Для усунення недоліків необхідне втручання органів нагляду.

Зведений рейтинг 4: банк має серйозні фінансові проблеми, велика ймовірність банкрутства, необхідне втручання органів нагляду і розробка плану щодо подолання недоліків.

Зведений рейтинг 5: дуже велика ймовірність банкрутства банку найближчим часом; він не може сам вирішити власні проблеми — потрібна термінова підтримка з боку акціонерів або інших фінансових джерел. Без дієвих коригувальних заходів виникає необхідність у ліквідації, реорганізації банку або приєднанні його до більш стійкого банку.

Згідно з остаточними оцінками наглядовий орган вживає заходів щодо фінансового оздоровлення банку: збільшення резервів (якщо має місце високий ризик активів); письмова угода про заходи щодо оздоровлення банку і т.ін. Якщо таких заходів недостатньо, органи нагляду приступають до процедури закриття або ліквідації банку без рішення суду. Центральний (національний) банк може домовитися про придбання неплатоспроможного банку іншим банком, який бере на себе зобов’язання перед клієнтами.

 

 

 

 

 

 

 

 

Востаннє редаговано: Вівторок, 26 березня 2019, 12:10. Версія: 4. Опубліковано: Середа, 14 травня 2014, 13:00.