6. Проблеми організації виставок та шляхи її вирішення

В організації виставок є багато проблем, обумовлених наступним:

1) слабким розвитком інфраструктури ринку;

2) недостатньою кількістю виставкових площ та їх непристосованістю для проведення виставково-ярмаркових заходів;

3) відсутністю (певною мірою) досвіду.

Всі перераховані проблеми посилюються також загальним спадом в економіці.

Основні недоліки сучасних виставок і ярмарків можна поділити на три групи:

1) фінансово-економічні;

2) організаційні;

3) сервісно-побутові.

1. Фахівці пов’язують фінансово-економічні недоліки, головним чином, з інфляцією. Витрати за оренду приміщення, транспорт, навантажувально-розвантажувальні засоби, охорону, рекламу, оформлювальні та інші послуги значно зростають порівняно раніше встановленими розцінками.

2. Можна виділити дві групи організаційних проблем, характерних для проведення будь-якої виставки і пов’язаних з підготовчим періодом, що передує проведенню виставки, й активністю учасників під час роботи виставки, а також проведення супутніх заходів (конкурсів, семінарів, зустрічей). Аналіз роботи виставок показує, що в підготовчий період повинна бути істотно активізована роль рекламної кампанії, направленої на своєчасне доведення інформації до зацікавлених підприємств і фізичних осіб. У цей період важливо розробити реальний обґрунтований кошторис доходів і витрат, врахувати всі майбутні витрати. Під час виставки організатори повинні сприяти активності учасників. Для цього необхідно продумати механізм пільг і заохочення.

3. Дуже велику роль відіграють недоліки в належному рівні сервісно-побутового обслуговування: приміщення недостатньо пристосовані, устаткування не трансформоване і не мобільне, відсутні додаткові сервісно-побутові пристосування, меблі, належним чином не організований зв’язок.

 

 

 

Востаннє редаговано: Вівторок, 26 березня 2019, 12:10. Версія: 11. Опубліковано: Четвер, 15 травня 2014, 14:00.

Тема 13. Менеджмент інфраструктури інноваційного ринку та ринку праці План

1.  Сутність та основні завдання інфрастуктури  інноваційного ринку. 

2.   Особливості роботи бізнес-інкубаторів та критерії ефективності їх діяльності.

3.   Технопарки, технополіси, науково-дослідні центри та інші складові інноваційного   ринку.

4. Особливості функціонування та інституції ринку праці - самостійно

5. Земельний ринок та його інфраструктура - самостійно

 

 

1. Сутність та основні завдання інфраструктури інноваційного ринку

Важливу роль у функціонуванні інноваційної системи відіграє інфраструктура. Основними елементами інноваційної інфраструктури є бізнес-інноваційні, телекомунікаційні і торгові мережі, технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні центри, інноваційні компанії, науково-дослідницькі інститути, різноманітні фінансові структури тощо. Вона забезпечує як рух потоків інформації, знань, технологій, так і взаємодію між різними інституціональними структурами. Інноваційна інфраструктура визначає темпи розвитку економіки країни і зростання добробуту населення. Мета створення інноваційної інфраструктури полягає не тільки в сприянні ефективній науково-технічній діяльності суб'єктів господарювання, а й у забезпеченні їхньої діяльності в інтересах суспільства, посиленні конкурентоспроможності продукції, збереженні та подальшому розвитку наукового потенціалу країни. Інноваційна інфраструктура як система містить такі елементи:

-  інформаційне забезпечення, яке дає доступ до різних інноваційних баз даних і знань на різних умовах для зацікавлених осіб;

-  інструментальне забезпечення, що реалізує гнучку автоматизацію всіх етапів   процесу   створення   інноваційного   проекту:   маркетинг,   техніко-економічне обґрунтування; постачання необхідного обладнання; підготовка кадрів; сертифікація і сервісне обслуговування;

-  проектно-технологічна і виробнича підтримка інновації й освоєння її у виробництві;

-  експертиза і сертифікація науково-технічних та інноваційних програм, пропозицій тощо;

-  моніторинг галузей, підприємств і просування інновацій на національні та зарубіжні ринки;

-  координація та регулювання інноваційної діяльності і її фінансово-економічне забезпечення;

-  кадрове забезпечення професійно підготовленими інноваційними менеджерами у сфері інновацій.

Кожна з цих підсистем інноваційної інфраструктури має власні механізми реалізації своїх функцій і відповідні організаційні структури у вигляді спеціалізованих інноваційних підприємств, закладів чи організацій, які забезпечують функціонування цих механізмів.

Важливу роль у формуванні ринку інтелектуальної власності відіграє у розвинутих країнах світу венчурний (ризиковий) капітал. Він у цільовому порядку інвестується в ідею, проект, а втілюють їх у життя ризикові фірми з обмеженою відповідальністю у складі декількох чоловік. Частина таких фірм може бути самостійними, частина — відділеннями круп­них корпорацій, фінансових груп та ін. В останньому випадку інвестор отримує права на всі новації, які створюються на ризикових підприємствах. Ці новації бувають запатентовани­ми і безпатентними («ноу-хау»).

У широкому розумінні «ноу-хау» — це сукупність технічних знань виробничого, комерційного й іншого досвіду, необ­хідного для виготовлення певного виробу, відтворення вироб­ничого процесу і т. ін. «Ноу-хау» включає не лише технічну, а й комерційну інформацію, а також неопубліковані винаходи і застосовується у ліцензійних угодах, домовленостях про тех­нічне співробітництво тощо. «Ноу-хау» вважається власністю підприємства з патентами на винахід, товарними знаками, авторськими правами. Обмін «ноу-хау» може здійснюватися за згодою між підприємствами через передачу документації, ор­ганізацію навчання працівників, участь спеціалістів у промис­ловому виробництві. Як правило, «ноу-хау» здійснюється ра­зом з передачею патентних прав, продажем виробів, але інколи підписується домовленість, об'єктом яких є виключно «ноу-хау».

Передача інформації на зразок «ноу-хау» передбачається за контрактом у таких формах: технічної документації (креслен­ня, проекти, схеми, техніко-економічне обґрунтування, техно­логічні карти, методики, розрахунки, формули і т. ін.); усної інформації та показу, під час яких повідомляються технічні відомості, передаються досвід, навички, прийоми роботи, ви­готовлені зразки технічних об'єктів, ознайомлення з якими розкриває закладені у них конструкторські та інші рішення.