1. Не забувайте настанови я. А. Коменського: усе, що підлягає вивченню, повинно бути розподілено відповідно до віку так, щоб пропонувалося для вивчення лише те, що доступне для сприймання.

2. Зміст і способи навчання повинні дещо випереджати розвиток учнів. Вивчайте і враховуйте досвід своїх вихованців, їхні інтереси, запити, опирайтеся на них у своїй роботі.

3. У процесі навчання обов'язково враховуйте індивідуальну навчальність учнів, темпи просування кожного вперед, об'єднуйте в диференційовані підгрупи учнів з близькими характеристиками цих якостей, досягайте мети, поступово нарощуючи вимоги.

4. Стежте за тим, щоб усі причини, що гальмують навчально-виховний процес, вчасно виявлялися, усувалися або зводилися до мінімуму.

5. Навчання передбачає певну напруженість. Коли її нема, учні відвикають працювати на повну силу. Темпи навчання, що встановлюються учням, як правило, набагато нижчі за доступні для них. Відповідно до конкретних умов встановлюйте оптимальні темпи, за потреби змінюйте їх.

6. Застосовуйте найновіші досягнення теорії: конкретні завдання розв'язуйте за допомогою "маленьких кроків" навчання, узагальнені прийоми мислення формуйте за допомогою "збільшених кроків".

7. Ширше застосовуйте аналогію, порівняння, зіставлення, протиставлення, давайте поштовх дитячій думці, доведіть, що навіть найскладніші знання доступні для розуміння у шкільному віці.

8. Вивчаючи новий і складний матеріал, залучайте до роботи передусім сильних учнів, а закріплюючи і перевіряючи, — середніх і слабких.

9. Поспішайте повільно! Не форсуйте без потреби навчально-виховний процес, не прагніть швидкого успіху — педагогічні можливості зниження бар'єра доступності не безмежні.

10. Не сприймайте миттєвого проблиску думки учня за справжній акт пізнання, використовуйте його як початок навчальної праці.

11. Доступність залежить від мови вчителя: уникайте моно-. тонності, навчайте образно, застосовуйте яскраві факти,

приклади з життя, літератури.

12. Розповідайте учням. Не змушуйте їх пристосовуватися до себе, а навпаки, самі максимально пристосовуйтеся до них.

13. Не збільшуйте тривалості монологів: відчувайте, що треба пояснити, а що учні спроможні збагнути самі, не пояснюйте того, що може пояснити будь-який учень у класі.

14. На першому етапі навчання звертайте увагу на головне, щоб учні ґрунтовно засвоїли основні думки і провідні ідеї; під час закріплення домагайтеся засвоєння конкретних фактів, понять, наводьте нові приклади, що доповнюють та уточнюють набуті знання.

15. Реалізуючи принцип доступності, головну уваїу приділяйте керуванню пізнавальною діяльністю учнів: пересічний учитель повідомляє істину, хороший — учить її відкривати.

16. Матеріал, який необхідно запам'ятати, формуйте в короткі ряди, виключаючи те, що учні самі можуть легко додати.

№33 охарактеризуйте такіідидактичні принципи, як свідомість і активність учнів у навчанні, забезпечення міцності результатів навчання

Оволодіння навчальним матеріалом і розумовий розвиток від­бувається лише внаслідок активної пізнавальної діяльності учнів, коли вони виступають суб’єктами навчальної діяльності: виявля­ють інтерес до знань, усвідомлюють мету навчання, планують і ор­ганізовують свою роботу, ставлять проблеми і шукають їхні розв’я­зки.

Ще А.Дістервег писав: «Розвиток і освіту жодній людині не мо­жна дати або повідомити. Кожен, хто бажає до них долучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, вла­сним напруженням. Ззовні він може одержати лише спонукання». Учитель не може «передавати» знання, а лише спонукати учнів до самостійної пізнавальної діяльності, надавати необхідні для цього засоби і пояснення.

Свідоме засвоєння учнями знань залежить від ряду умов і фак­торів: мотивів навчання, рівня пізнавальної активності, організації навчального процесу, методів і засобів навчання тощо.

Правила реалізації принципу свідомості й активності учнів:

• використовувати пошукові, творчі, проблемні методи навчан­ня, систематично створювати у навчанні проблемні ситуації;

• широко застосовувати такі методи навчання, як дидактична гра, дискусія;

• спиратися на інтереси учнів і водночас формувати мотиви учіння, серед яких на першому місці - пізнавальний інтерес, мотив досягнення, професійні нахили;

• стимулювати групові форми навчальної діяльності, взаємо­дію учнів у навчанні;

• формувати в учнів навчальні уміння (уміння працювати з кни­гою, конспектувати, систематизувати, запам’ятовувати матеріал тощо);

• дотримуватися демократичного стилю спілкування з учня­ми.

Принцип забезпечення міцності результатів навчання

Цей принцип спрямований на таку організацію навчання, яка б забезпечувала грунтовне засвоєння учнями знань і умінь.

На основі психологічних закономірностей пам’яті можна виді­лити загальні прийоми, що сприяють міцному запам’ятовуванню навчального матеріалу.

• Дозування матеріалу за обсягом. На уроці слід пропонувати учням певну кількість нових взаємопов’язаних фактів, ілюстрова­них відповідними прикладами. Варто пам’ятати, що зі збільшен­ням кількості фактів час, необхідний на їхнє запам’ятовування, зро­стає ще більшою мірою. Так, на уроках іноземної мови краще пропо­нувати для разового заучування 10 слів, а не 20 чи 30. На заучування 20 слів витрачається вдвічі більше часу, ніж на засвоєння 10 слів.

• Різноманітність способів викладу матеріалу. Міцному запам’ятовуванню сприяє опора на різні види пам’яті: рухову, емо­ційну, образну і словесно-логічну. Так, наприклад, на уроках геоме­трії доцільно використовувати моделі і малюнки. Учень, який не тільки прочитає назви міст, але й визначить їхнє розташування на карті, запам’ятає їх краще. При вивченні природознавства доціль­но виводити дітей у поле, де вони спостерігатимуть рослини і тварин, про яких ідеться на уроках.

• Розподіл заучування в часі. Повторення. Для того, щоб учні грунтовно запам’ятали матеріал, необхідно звертатися до нього де­кілька разів протягом подальшої роботи. Особливо старанно і регу­лярно треба повторювати основні правила і поняття. Організуючи повторення вивченого, необхідно збагачувати його новим матері­алом, тобто повторювати творчо.

• Логічне групування. Це основний прийом запам’ятовування. Він передбачає складання плану, що включає в себе поділ матеріа­лу на частини; придумування заголовків для них або виділення опо­рних пунктів, з якими легко асоціюється весь їхній зміст; зв’язуван­ня частин за їхніми заголовками або виділеними опорними пунктами у єдиний ланцюг асоціацій. Запам’ятовуванню сприя­ють порівняння, класифікація і систематизація.

• Структурування матеріалу. Для цього необхідно виділяти частини або елементи матеріалу, показувати і фіксувати зв’язки між

ними. Цей процес можна полегшити виділенням ключових або опорних слів, що відображають сутність тієї чи іншої частини (можна використовувати схеми, образи, асоціації і т.д.). Особливо слід підкреслити необхідність виділення головного в інформації.

• Використання комбінованого способу запам ’ятовування. На­вчальний матеріал, що потребує багаторазового повторення, мож­на запам’ятовувати частинами, цілісно або в комбінації - весь одразу і частинами. Найменш раціональне повторення частинами, оскі­льки при цьому відсутня орієнтація на цілісний зміст і вивчене швидко забувається. При комбінованому способі матеріал спочатку осмислюється в цілому, потім членується на окремі частини, які заучують, і, нарешті, повторюють у цілому.

• Відтворення з пам ’яті. Повторення повинно бути активним, тобто не простим повторним сприйняттям матеріалу, а його від­творенням з пам’яті. Це дає можливість учневі контролювати зау­чування, виявляти помилки і прогалини, зосередити зусилля на частинах матеріалу, які гірше запам’ятовуються. Проте не варто намагатися відтворити матеріал до того, як він буде засвоєний. Інакше помилки можуть закріпитися і повторюватися надалі. Так, при заучуванні віршів учням варто підглядати в книгу доти, поки не досягнуть безпомилкового відтворення.

• Використання асоціативних зв ’язків. Успішність відтворен­ня матеріалу значною мірою залежить від способу його запам’ято- иуиання. Відтворенню сприяють аналогії, зв’язки нового матеріалу ( уже відомим, добре засвоєним. Тому доцільно використовувати широкий набір асоціацій для основних понять курсу і допомагати учням встановлювати ці асоціації.

• Мнемоніка. Мнемонікою називають використання спеціаль­них прийомів і стратегій, що допомагають запам’ятовуванню. І {(»приклад, учень зв’язує матеріал, який підлягає запам’ятовуван­ню, із заздалегідь засвоєною моделлю (римою, схемою, образом). Для того щоб пізніше відтворити матеріал, достатньо пригадати еле­менти опорної схеми.

1. Іоширеним мнемонічним прийомом є акроніми: беруться пер­ші букви з слів, які потрібно запам’ятати в певній послідовності, і і' і норюється нове слово або фраза. Важливо, щоб створена фраза мала певне значення, була дотепною і не дуже довгою. Типовим прикладом є вираз, що використовується на уроках фізики для за­пам’ятовування порядку кольорів у спектрі: «Каждый Охотник Желает Знать, Где Сидит Фазан».

• Мовне оформлення. Легше запам’ятовується інформація, викла­дена звичними для учнів словами, добре засвоєними поняттями.

• Емоційне оформлення. Емоційно насичений матеріал запа­м’ятовується краще, тому бажано в процесі викладання впливати не лише на розум, але й на почуття учнів, причому не тільки на уроках літератури й історії, але й на інших.