Книга з радіожурналістики

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

31

Україна", яка майже впродовж одного року давала вістки українською, російською, французькою та англійською мовами. Французькі й англійські програми готував і читав бельгієць Альберт Газенбрукс, який як підприє­ мець перебував на Волині, там познайомився з УПА і рішився приєднати­ ся до української визвольної боротьби проти німців і більшовиків. Фран­ комовні передачі виготовляв також Богдан Галайчук, а саму радіостанцію побудував Юліян Гошовський" [28, с 8].

М. Прокоп у книжці "Напередодні незалежної України" написав так:

"Раннім літом 1943 року на одному з засідань Проводу вирішено організувати власну радіостанцію, завданням якої було б на хвилях етеру передавати у світ вістки про організовану боротьбу ОУН, УПА та всього визвольного підпілля. Це завдання до­ ручено мені (тобто М. Прокопові. —В.Л.), бо я відповідав за те, що сьогодні нази­ вається засобами масового поширення інформації, а тоді референтурою пропа­ ганди Проводу ОУН, на якій була відповідальність за друковане слово. Це рішення Проводу було зумовлене свідомістю, що про нашу боротьбу не знає Західний світ, то, увисліді більшовицької пропаганди, яку тоді приймали в добрій вірі серед захід­ них демократій, нас уважають німецькими коляборантами, що, отже, треба робити все можливе для того, щоб проламати цей обруч ізоляції та дезінформації.

Побудова власної радіостанції наразилася на великі труднощі. Важко було знай­ ти компетентних фахівців, а ще важче роздобути потрібне технічне приладдя. Тоді як польське підпілля мало постійну допомогу з Заходу, одержуючи й відповідне технічне приладдя повітряним шляхом, про нас на Заході знали мало; зрештою Захід був у союзі з Москвою, то ми й не могли ждати допомоги від нього. У таких умовах довелося роздобувати все технічне приладдя на чорному ринку, головним чином від польського підпілля, а пізнім літом 1943 року нам пощастило знайти фахівців, передусім спеціяліста від радіотехніки, інженера Юліяна Гошовського, який після довгих експериментів побудував у Сколівському районі Львівської области короткохвилеву радіостанцію. Вона працювала від осени 1943 до осени 1944 року в умовах німецької і частинно вже більшовицької окупації і надавала програми українською, французькою та англійською мовами. Вона стала відома як радіостан­ ція "Самостійна Україна" ("Афродита"), а до редакційної та технічної праці були заангажовані Ярослав Старух, Богдан Галайчук, Корнель Яворівський, Володимир Макар, Дмитро Лушпак-Баглай, Богдан Подолянко, Люба Лемик, Зіна Л., Костян­ тин Цмоць та інші. Чужомовні програми вів бельгієць Альберт Газенбрукс, який...

віддав українській справі чимало послуг як співредактор і чужомовний диктор нашої радіостанцїГ [28, с 58—59].

На основі цих відомостей М. Прокоп [29] зазначив: "Щоправда, В. Косик назвав її "Вільна Україна", а М. Прокоп та І. Кедрин — "Самостійна Україна". Очевидно, В. Косик помилився, адже мова йде про одну й ту ж радіостанцію". Таке моє пояснення В. Косик не сприйняв. І у статті "Віль­ ний голос із Карпат [14], посилаючись на другий том "Літопису Україн­ ської Повстанської Армії" (С. 13—14, 41, 161), де радіостанцію називають "Вільна Україна", підкреслив, що "назва її була не "Самостійна Україна", як твердить М. Прокоп, а "Вільна Україна".

32

Розділ 1

Із статті професора Володимира Косика довідуємося, що бельгієць Газенбрукс, втікаючи з Німеччини на Схід, щоб дістатися до Англії, зовсім випадково натрапив на людину бандерівського підпілля у 1943 р. на Во­ лині, в Дубні. Його привели до командира Енея (поручник Олійник Петро, командир ВО "Богун"), який його відправив до Головного штабу УПА. Після переслухань і перевірки його почали інформувати про Україну і бо­ ротьбу УПА.

"У моєму архіві, — зазначив В. Косик, — є копія його виступу фран­ цузькою мовою від 10 серпня 1967 року під час відзначення 25-річчя УПА у м. Льєжі (Бельгія). Він говорив:

"...По вислуханні, впродовж довгих годин, справжнього курсу історії й геогра­ фії України, мені запропонували вступити у ряди УПА і взяти участь у цій боротьбі вашого народу, що зазнав стільки страждань. Я спонтанно прийняв пропозицію, і всі, що були присутні, стиснули мені руку, а дехто мене обняв. Тоді ж я підписав мобілізаційну довідку УПА.

Після кількаденного відпочинку, в часі якого я мав нагоду краще познайомити­ ся з моїми новими друзями, влаштовано на мою честь свято. Я побачив, як перед/' мною дефілювали сотні мужчин в уніформі і без неї, озброєні "по зуби", я бачив броневантажники, бронетанкетку (пізніше я довідався, що вони мали йлітак). Після свята мене покликали до Штабу і там з'ясували мені мою роль у рядах УПА. Саме була в будові радіонадавча станція, і я мав забезпечити її франкомовні й англо­ мовні пересилання. Потрібний матеріал мені будуть доставляти на місці. Я щиро­ сердечно погодився на це і отримав псевдонім "Західний". З того часу я був для всіх тільки "Західний". Й отримав зброю, мусив розпрощатися з моїми дотеперіш­ німи знайомими і піти в далеку і небезпечну дорогу до "А фродити". Так назвали цю радіостанцію.

...По багатьох пригодах я прибув у ваші Карпати, де познайомився з моїми співпрацівниками по радіостанції, які вже ждали на мене. Тут я познайомився з дру­ гом Ярланом і подругами Зіною і Веселкою. Попрощавшись з тими, що мене до того часу ескортували, я поїхав далі з новими друзями до того села, де знаходила­ ся станція. Дорога відбулася вже зовсім інакше, ми просувалися лише вночі, конспі­ рація тут грала свою роль, бо справа — радіостанція — була надто серйозна.

Прибувши до села Ямельниця, я побачив, що це село було окружене україн­ ськими відділами, завданням яких було охороняти за всяку ціну село від будь-яких підозрілих інфільтрацій і атак чужих партизанських груп.

Ми провели ніч у горах, а наступного дня я вже міг побачити радіостанцію "Афродита". Це була справжня радіонадавча станція, яка знаходилася в гірській стайні (колибі)...

Тексти передавань ми опрацьовували щодня втрійку: незабутній друг Ярлан

^правдиве прізвище Ярослав Старух, який був керівником радіостанції "Афроди­ та", пізніше керівник Закерзонського краю під Польщею. — В. Л.), мій великий при­ ятель Макар /"Вадим", Володимир Макар. — В. Л.), який тепер перебуває в Торонті, і я... Ми працювали ночами при світлі нафтової лампи. Нашою найбільшою радістю був день, коли ми отримали підпільною поштою листа від митрополита Полікарпа, який нас поздоровляв з роботою, бо він чув нашірадіопередавання...

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

33

Ми часто змінювали місце постою, щоб знову всі почули ці слова, якими розпо­ чиналася наша радіопередача: "Ви слухаєте голос Вільної і Незалежної України! Геть з нацистською Німеччиною! Смерть більшовикам!".

Високим був освітній рівень працівників редакції "Афродити" — всі мали вищу або незакінчену вищу освіту, що в той час було рідкістю. Ті зі співробітників, хто згодом опинився в еміграції, стали відомими науков­ цями і публіцистами (В. Макар, Б. Галайчук, І. Вовчук).

За припущеннями В. Макара, радіостанція почала працювати, мабуть, у жовтні 1943 р. У грудні 1943 р., за його твердженням, передачі виходи­ ли на хвилях 41—43 м три або чотири рази на день, тривали по ЗО хвилин і велися чотирма мовами: українською, російською, англійською і фран­ цузькою. Дослідник і мемуарист М. Лебедь про період німецької окупації писав: "В тому часі працює вже фонічна короткохвильова радіостанція УПА "Самостійна Україна", на хвилі 43 м, яка надає щоденно дванадцять чвертьгодинних авдицій в чотирьох мовах — українській, російській, французькій і англійській" [15, с 120].

Улітку 1944 р. підпільна газета "Щоденні вісті Української інформа­ ційної служби" подала таке оголошення про роботу радіостанції: "Радіовисильня Українського революційного самостійницького руху — "САМО­ СТІЙНА УКРАЇНА" висилає щоденно низку радіопередач українською, російською» французькою та англійською мовами. Відбір — на коротких хвилях у смузі 45—46 метрів. Години радіопередач українською мовою: 6.30, 12.30, 16.30 і 20.30, російською мовою: 21.00, французькою мовою: 22.00, англійською мовою: 22.30. Організуйте одиничне та групове слу­ хання передач радіовисильні "Самостійна Україна" та поширюйте в масах

їїзміст" [36].

Г.Чуйко згадувала, що були також передачі німецькою мовою [26, с. 814]. Вони були необхідні з огляду на бажання охопити аудиторію Цен­ тральної Європи. Про передачі німецькою мовою згадував і М. Біраковський.

Щодо характеру передач, то це були не тільки політичні повідомлен­ ня. М. Ганушевський писав: "Через підпільну короткохвильну радіовисильню передавано у світ також українські пісні, що не тільки привертали увагу своєю красою, але й притягали молодь і чужинців до УПА" [6]. Підтвердженням того, що транслювали також музику (найімовірніше, національний гімн або патріотичні пісні), є факт вилучення патефона під час ліквідації радіостанції і знищення при цьому 90 платівок [1, арк. 9, 13]. Крім того, на початку та в кінці кожної передачі звучали позивні радіо­ станції.

Єдиний на сьогодні текст повідомлення радіостанції "Афродита" зберіг­ ся у підпільній газеті "Щоденні вісті Української інформаційної служби":

2 В. В. Лизанчук

34	Розділ 1
	"Радіовисильняукраїнського самостійного руху "Самостійна Україна"повідом­

ляє: Ми вже подавали попередньо перегляд большевицьких і німецьких листівок, в яких одні називають український визвольний рух німецькою роботою, а другі — большевицькою. Останнім часом в тому одначе багато змінилося. Німці, що в часі своєї окупації України вимордували сотні тисяч українських самостійників, — тепер по своїй програній — намагаються щораз частіше залицятися до українців. Зали­ цяння ці невиразні, неофіційні, неоперті на жодних політичних підставах. Але є фактом, що в своїй пропаґанді німці намагаються щораз частіше підшиватися під маску приятелів укр. народу. Останньо траплялися випадки, що в радієвій пропа­ ґанді та в листівках згадують вже і про боротьбу УПА по другому боці фронту, співають марш укр. партизанів та пробують де тільки можуть здобути зв'язки до українських збройних відділів під большевицькою окупацією. Появилося навіть ба­ гато німецьких листівок звернених безпосередньо до УПА, які закликають до співпраці в боротьбі з большевиками.

Усі ті заходи одначе не можуть довести до жодного позитивного в и сліду. Гітлерівська Німеччина такий самий ворог самостійної України, як і большєвицька Москва, тому нам з нею не по дорозі.

Не змінить в цьому нічого й українська патріотична пропаґанда в німецькому радіо. Марш українських партизан в німецькому радіо — це заохота до співпраці з німцями, але облуда, глум. Ми добре знаємо, що автора цього могутнього мар­ шу, молодого укр. поета і музика професора Андрія Марченка, одного з визначних провідників українського самостійницького руху на Волині — німці арештували, вивезли в тюрму на Захід і там замордували. А тепер співають в радіо його марш...

і думають, що знайдуть дурних, які повірять у їх щирість. Ми знаємо добре, що по німецькому боці фронту за той самий марш розстрілюють нещадно цілими тисяча­ ми українську патріотичну молодь.

Ми знаємо добре, пам'ятаємо і ніколи не забудемо, що діялось підчас недав­ ньої німецької окупації і ми знаємо так само добре, що ще й тепер діється по другому боці фронту, на останніх клаптиках української землі, які ще сьогодні є під німецькою окупацією.

Там іде така сама боротьба ОУН, УПА і цілого народу проти німецького окупан­ та, як по всій Україні проти большевиків. Тому всі спроби порозуміння (німецька пропаґанда) в тій справі це нічого, як лиш спроба обману, щоб наловити тим са­ мим способом у свої сіти якнайбільше гарматного м'яса, в тому числі в першу чергу потрібних їм конечно на большевицькому боці розвідчиків. Знаємо також, що є між німцями, зокрема поодинокі гурти, які не погоджуються з гітлерівською туполобою і людоїдською політикою та щиро змагають до порозуміння з українця­ ми на плятформі спільної боротьби проти московського большевизму. Це однак наразі неможливе до практичного переведення, як довго німецькою політикою кермує гітлерівська потвора. З другої сторони справа ця тісно зв'язана з укладом міжнародної ситуації Боротьба проти імперіялістичної навали большевицької Моск­ ви вимагає організації широкого фронту всіх поневолених і загрожених народів в порозумінні із заінтересованими в цьому демократичними потугами" [37].

Радіостанція діяла під постійною загрозою знищення. У середині лип­ ня 1944 р. чота добровольців сотні УПА "Бурлаки" (к-р І. Паньків-"Явір")

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

35

ліквідувала спробу більшовицьких парашутистів демонтувати обладнан­ ня підпільної радіостанції ОУН "Вільна Україна" ("Афродита") на лісничівці між селами Ямельницею та Уричем.

На початку серпня 1944 р. Ямельниця перейшла до рук більшовиків, до кінця вересня фронт перемістився в гори на південь від села. Згадок про роботу "Афродити" в цей час нема, а тому можна припускати, що з міркувань безпеки вона перервала роботу. Тоді радіостанцію покинули декілька працівників. Майже всі підпільники, що були причетні до радіо­ станції "Афродита", виїхали на Захід, зробили це у зв'язку з призначен­ ням на працю в закордонному представництві УГВР (І. Вовчук, Б. Галайчук, Ю. Гошовський, О. Лоґуш, В. Макар, М. Прокоп, Г. Чуйко, К. Яворівський) [21, с 170].

Наприкінці 1944 — на початку 1945 р. "Афродита" відновила роботу. Очолив радіостанцію "Шпак", йому допомагали "Андрій" і А. Газенбрукс. Про режим роботи під більшовицькою окупацією згадував А. Газенбрукс: "Ваш край знову зазнав усіх жорстокостей большевицьких кровопийців. Ми мусіли переходити щораз більше до конспіративної боротьби, щоб могти продовжувати наші пересилання. Ми часто змінювали місце постою, щоб знову всі почули ті слова, якими розпочиналося кожне наше пересилання: ВИ ЧУЄТЕ ГОЛОС ВІЛЬНОЇ І НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ! ГЕТЬ З НАЦИСТ­ СЬКОЮ НІМЕЧЧИНОЮ! СМЕРТЬ БІЛЬШОВИКАМ!.." [4].

7 квітня 1945 р., о 13.20, за два кілометри на схід від Ямельниці опе­ ративна група Сколівського райвідділу НКВС та резервна рота 330-го пол­ ку військ НКВС виявили "Афродиту". "Шпак" і три охоронці загинули в бою, один поранений охоронець зумів урятуватись, а А. Газенбрукс по­ трапив у полон [1, арк. 9, 17]. Радіоапаратура була знищена, оскільки солдати НКВС закидали криївку гранатами. За спогадами Д. Савчина, який допомагав в облаштуванні місця для радіостанції і жив неподалік від неї, ця подія сталася ввечері б квітня, тобто дещо швидше, ніж вказано в акті про операцію (подаємо його нижче, мову і правопис збережено):

Акт

1945 года Апреля месяца 7дня.

Мы, нижеподписавшиеся Начальник отделения Б Б Сколевского РО НКВД — капитан Шелест А. П., командир резервной роты 330 полка войск НКВД л-т Шпак И. А., командир 1-го взвода рез. роты младший л-т Архипов, составили настоящий в ни­ жеследующем:

8 13.20 7.04.1945 года по оперативным данным РО НКВД гор. Сколе оператив­ ная группа в составе резервной роты произвела операцию по ликвидации банд у.п.а. в Орувском лесу, западнее села Орув — 7 кил, и восточнее села Емельниц — 2 клм.

36

Розділ 1

В результате произведенной операции разгромлен штаб с рацией в котором был убит полковник "Шах" и с ним Зи бандита У.П.А которые находились в доте, кроме этого один бандит ранен который бросив оружие, скрылся в лес и один взят в плен по национальности "бельгиец" который являлся радистом разгромленного штаба банды У. П.А.

При операции по разгрому штаба и склада У. П. А взяты следующие трофеи: 1) телефонных аппаратов — 3; 2) динамомашин — 4; 3) мотор 4х цилиндро­ вый — 1; 4) кислороду — 2 балл.; 5) радиоприемник — 1; бумаги — 400 кгр.; кон­ вертов — 500 шт.; патефон — 1; винтовок "Маузер" — 4; автоматов ППШ — 2;

гранат — 50 шт.;пистолет "Маузер" — 1;ручпулеметМ. Г. — 1; патрон — 5000 винт.; револьвер Наган — 1; и разная кухонная посуда.

(Уничожена радиостанция при штурме дота) и продовольственный склад. Перечисленные трофеи находятся на складе 330 полка. На что и составлен

настоящий акт.

Начальник отд. ББ Сколевского
РО НКВД капитан	./. Шелест
Командир резервной роты
330 п. в. НКВДл-т	./. Шпак
Ком. 1 взвода рез роты
мл. л-т	./. Архипов [1, арк. 9].

Так припинилася діяльність "Афродити". Існування підпільної радіо­ станції ОУН демонструє організованість та масштабність боротьби ОУН і УПА, ґрунтовність пропагандистської роботи. Також це було виходом на міжнародну арену і безпосереднім свідченням для Заходу про існування протинімецької і протимосковської визвольної боротьби в Україні. Участь у роботі радіостанції бельгійця А. Газенбрукса підтверджує близькість ідей національно-визвольної боротьби ОУН і УПА всім народам вільного де­ мократичного світу.

Повернувшись у 1953 р. з воркутинського концтабору додому, до Бель­ гії, А. Газенбрукс зазнав переслідувань. В одному з листів до В. Макара він писав: "Мене вважають радянським шпигуном. Декілька тижнів тому я мусив зголоситися в комісаріаті поліції. Ось тому я перервав всі контак­ ти з ким би то не було. Це просто жах. Я — радянський шпигун!!! Кінчаю, бо серце моє переповнене болем" [14].

Отже, підкреслив В. Косик, у 1953 р. у Бельгії (також і у Франції) ніхто не цікавився боротьбою українців, їх називали "росіянами", а члена УПА А. Газенбрукса вважали радянським шпигуном. Газенбрукс замовк на більш як десять років. Щойно у 1967 р. на запрошення В. Макара він відвідав Канаду й Америку. Із його листування виходить, що він писав спомини про перебування в УПА. На копії одного із своїх листів до Газен­ брукса В. Макар дописав: "На жаль, він все, що написав, знищив, роздра-

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

37

тований переслідуваннями бельгійської поліції і закидами у большевицькому шпигунстві! 26.5.1979. Макар".

Свої виступи А. Газенбрукс звичайно закінчував ламаною українською мовою. Ось декілька кінцевих слів з його виступу на 25-ліття УПА у Бельгії:

"... Вашим обов 'язком є бути готовими стати їм (боротьбі УПА) до допомоги. Одного дня Господь Бог вам за це винагородить тим, що ви заживете життям

в незалежній Батьківщині!

Ви поставите мур, який захоронить західний світ перед наступом большевизму. Я цього переконаний і буду щасливий, коли 30-ліття УПА будемо вже святкува­

ти у Києві.

Смерть большевицькій комуні!

Хай живе незалежна Україна"! [14].

У своїх спогадах В. Макар переказував думку А. Газенбрукса про рівень діяльності української радіостанції: "Якби на щось подібного здобувся, напр., французький або бельгійський резистанс, то про це трубіли б на увесь світ, як про небувале досягнення" [18, с 329].

"Такої посвяти, такої відваги й героїзму я не зустрічав перед тим у своєму житті. Саме тому заслання, тюрми, катування не були спроможними зламати бага­ тьох. Хто раз потрапляє в українське підпілля, то вже навіки залишиться з його учасниками. В українських націоналістів була сильна і непохитна віра, залізна воля боротися за незалежність України. — Повірте, — підкреслив Газенбрукс, — час моєї праці на радіостанції "А фродита" є найкращими хвилинами мого життя. Я тоді переродився і зрозумів, що це означає — жити і боротися за шляхетні ідеали. А воля України, визволення цього доброго народу стала для мене метою в житті. Незабутніми залишаться роки підпільної революційної боротьби в УПА" [5].

Воїн УПА, бельгієць А. Газенбрукс, диктор радіостанції "Афродита", помер 7 вересня 1979 р.

В. Набруско слушно зазначає, що досі в усіх опублікованих матеріа­ лах, присвячених періоду Другої світової війни, говорилося, що голос Українського радянського радіо звучав тривожним сполохом з берегів Волги і Москви-ріки, кликав до боротьби за визволення, бо то був голос українського народу, який долітав до всіх куточків поневоленої рідної землі. Так, голос з усіх згаданих радіостанцій звучав справді заклично і натхненно, а короткі хвилі, якими поширювалися українські програми, справді покривали всю територію України. Проте вся трагедія полягала в тому, що того закличного голосу українських радіостанцій в Україні ніхто не чув, крім кількох партизанських загонів та самих окупантів. Дротове мовлення, створене більшовиками, не могло поширювати сигналів, що передавалися ефіром. Там із чорних картонних тарілок звучала бравурна німецька музика і передачі, підготовлені гітлерівцями. Голоси українських радіостанцій ставали голосом волаючого у пустелі. Фашисти навпаки —

38 Розділ 1

залишалися лише вдячними дротовому радіо, яке виявилося для них щас­ ливою знахідкою і, на превеликий жаль, стратегічним прорахунком партії більшовиків. Адже, як відомо, становище ускладнювалося ще й тим, що перед війною НКВС повсюдно експропріювало ефірні радіоприймачі, щоб часом геббельсівська пропаганда "не отруювала чисті радянські душі".

Однак, як би там не було, а діяльність українських передавальних центрів у ті роки і, зокрема, робота колективу радіостанції імені Тараса Шевченка були досить плідними у пошуках нових виражальних засобів. Драматизм подій, з одного боку, і прагнення журналіста якомога продук­ тивніше зреалізувати себе як захисника отчого краю, з іншого — досить результативно позначалися на творчості. У першу чергу вияскравлювалася радіопубліцистика, до жанрів якої зверталися П. Тичина, М. Рильський, О. Довженко, А. Малишко та інші. Надзвичайною полемічною гостротою відзначалися памфлети Я. Галана, якого по праву називали воїном ефіру.

Плідним творчим пошукам сприяла і ще одна досить важлива обстави­ на: було "дозволено" любити свій поневолений український край і не бути за це покараним, як у недавні тридцяті роки. Тому радіопубліцистика цього періоду позначалася надзвичайно високою емоційністю і щирістю. Мало того, радіостанція працювала без трансляційних включень із Москви і мог­ ла творити свою власну програмну політику.

І вже зовсім іншими директивними та ідеологічно заангажованими стають передачі повоєнного часу. На них не могли не позначатися, в пер­ шу чергу, союзні та республіканські постанови Центрального Комітету Комуністичної партії, "мудрі" вказівки інших керівних органів.

Радіо продовжувало виконувати функції не тільки радянського інфор­ матора, а й радянського адміністратора. Партія вимагала від нього "систе­ матично передавати лекції, доповіді спеціалістів народного господарства, широко практикувати виступи передовиків землеробства, тваринництва та механізаторів сільського господарства". Нині неважко уявити собі ті передачі, що мали більше спільного з директивними нагінками, ніж із справжньою творчою радіожурналістикою.

Особливо жорсткими, наступальними були радіопередачі проти "укра­ їнського буржуазного націоналізму", чого вимагала логіка постійної біль­ шовицької налаштованості на боротьбу. Після того, як зовнішній ворог був повалений, Комуністична партія взялася за ворога внутрішнього, яки­ ми, насамперед, вважалися національно свідомі українці. Почалася нова хвиля чисток, жертвами якої стають, в першу чергу, представники інте­ лігенції. До ворогів народу потрапляють навіть ті письменники, твори яких увійшли до шкільних підручників. І серед них, як відомо, виявилися М. Рильський, Ю. Яновський, В. Сосюра та інші. По радіо зазвучали гнівні та полум'яні відгуки простих радянських людей, які вчили своїх учо-

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

39

рашніх Орфеїв, як їм треба жити на білому світі. Словом, духовне маро­ дерство з боку Комуністичної партії набувало таких масштабів, що його гіркі плоди дуже гостро відчуваємо й нині.

Помітною подією в діяльності республіканського радіо цього періоду стає створення у 1950 р. Всесвітньої служби радіомовлення "Україна" (іно­ мовлення), передачі якого адресувалися спочатку українцям, котрі зали­ шилися після війні за кордоном. Згодом з'явилися програми англійською, німецькою та румунською мовами. До речі, московське радіо почало пере­ дачі на закордон ще в кінці 1929 р. Спочатку програми велися німецькою, французькою та англійською мовами, а через півтора десятки років кількість іноземних передач було доведено до тридцяти. Всесвітня служба радіомовлення України і досі, через 50 років від започаткування, веде передачі лише трьома згаданими іноземними мовами.

Перше десятиріччя другої половини XX ст. позначилося помітним політичним потеплінням на одній шостій нашої планети. Проте ні хрущовська відлига, ні брежнівський застій, які прийшли на зміну сталініз­ му, не змогли внести докорінних змін у радіопрограмну зашореність і дог­ матику. Хіба що в результаті пошуків посилення впливу партійної пропа­ ганди на маси та з урахуванням міжнародного досвіду з боку директивних органів було зароблено крен у бік зростання радіоінформації, внаслідок чого у 1965 р. з'явилася інформаційно-музична програма "Промінь".

І тільки в кінці 80-х та на початку 90-х років XX ст. прийшла справді благословенна пора для Українського радіо. Його голос зазвучав на повну силу. Тепер уже з відстані часу можна без перебільшення сказати, що саме воно, радіомовлення, на той час найпотужніший і найдоступніший засіб масової інформації, зробило такий внесок у здобуття Україною державної незалежності, зрівнятися з яким, поза всяким сумнівом, не може жоден засіб масової інформації. Зумівши одним з перших серед ЗМІ вийти з-під контролю Комуністичної партії України, воно стало незмінним лідером у формуванні суспільної свідомості, нових поглядів на історичне минуле українського народу і його державотворчі завдання. До речі, пісня-гімн "'Ще не вмерла Україна" (слова П. Чубинського, музика М. Вербицького), яка була заборонена у радянські роки й яка згодом стала Державним гімном України, неодноразово звучала в ефірі як провісник нової доби ще задовго до офіційного затвердження її музичним символом держави. Не молена оми­ нути увагою і прямоефірну радіопрограму "Незалежність", яка була в ту пору своєрідною всеукраїнською трибуною широкого кола палких побор­ ників самостійності наглої держави, основним і правдивим інформатором подій тогочасного напруженого суспільно-політичного життя. А після того, як з 1 січня 1992 р. Українське радіо повністю вивільнилося від трансляцій московських програм, і замість "Маяка" на Другому каналі дротового

40 Розділ 1

мовлення вийшов "Промінь", залишивши свою мережу для новоствореної третьої програми, Українське радіо пережило, по суті, своє друге народ-

УІСЄ П Н Я •

Здавалось би, у незалежній державі мало б лише зміцнюватися і неза­ лежне державне радіо. Проте не встигло воно проспівати оду новій посттоталітарній епосі та виконати функцію потужного державотворчого інстру­ мента, як несподівано само опинилося перед проблемою власного вижи­ вання. Замість поступу на Українське радіо чекав чи не найтяжчий період у його історії. Усе почалося із систематичного і прогресуючого обмеження державного фінансування. Але не тільки з цього, підкреслив В. Набруско. Основна причина полягала в іншому. У січні 1995 р. Українське радіо згідно з Указом Президента України повністю відділяється від державно­ го телебачення і стає самостійною структурою з новою назвою — Націо­ нальна радіокомпанія України. Дехто вбачав у цьому неабиякі вигоди для самостійної виробничо-господарської діяльності, але й ці надії виявилися примарними.

Українське радіо і раніше за всіма ознаками залишалося дітищем минулої радянської системи незалежно від зміни вивіски. Воно потребува­ ло негайної, докорінної і комплексної перебудови включно з передаваль­ ними засобами, щоб адаптувати їх до нових ринкових умов. Натомість було створено квазідемократичну юридично-правову базу без урахування спе­ цифіки конкретно-історичних умов, що склалися в галузі електронних ЗМІ, внаслідок чого Українське радіо опинилося у глибокій кризі. Поспішно демонополізоване і поставлене в один ряд з приватно-комерційними радіо­ станціями за умов неспівмірності їх завдань, державне радіомовлення ста­ ло втрачати не тільки свій престиж, а й аудиторію. Судячи з усього, україн­ ським політикам не вистачило державної мудрості запропонувати, примі­ ром, у сфері телерадіомовлення, таку юридично-правову модель, яка могла б мати, за прикладом, скажімо, китайської, свою, українську, специфіку роз­ витку електронних ЗМІ в перехідному періоді.

Спираючись на світовий досвід, в Україні бурхливо розвивається при­ ватне радіомовлення, функціонування якого також повинно ґрунтуватися на духовно-національних засадах, дбати про утвердження в державі укра­ їнської мови і культури, сприяти розбудові та зміцненню незалежної, де­ мократичної, соборної, правової, соціальної Української держави.

Однак чимало приватних радіоорганізацій збіднює, спрощує, а іноді навіть примітизує національний інформаційний простір, бо в них на перед­ ньому плані винятково особисті, фінансові, а не державні, суспільні інте­ реси. Окремі з них поширюють тенденційну антиукраїнську інформацію, сприяють не лише зросійщенню, а й американізації українців. Тому роз­ виток українського національного радіопростору, як і національного те-