Книга з радіожурналістики

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

21

ка популярна музика), "Easy Міх" (легка інструментальна і популярна му­ зика), "Classic Easy" та "Ultra Easy"; формати "Rock", "Soft Rock", "Hard Rock" — форматам "Heart of Rock" ("золотий фонд" року) і "Rock Classic"; формат "Alternative" (альтернативна музика) — формату "AAA" ("Adult Album Alternative"); формат "Classical" (тільки класичні твори) — форма­ ту "Classical"; формат "Ethnic Radio" (для національних меншин) — фор­ матам "Natural Sound", "Swing Era", "AC Christian", "Gospel" тощо.

Визначальним для вибору формату радіокомпанії, як зазначає О. Гоян, є аналіз форматів інших радіостанцій, що працюють або, можливо, працюватимуть у нашому реґіоні. Тому принципово необхідними є деталь­ на інформація про можливих конкурентів або союзників та дані про соці­ ально-демографічну характеристику їхньої аудиторії. Суттєвою вважаєть­ ся також інформація про інші найважливіші ЗМІ в реґіоні (преса, телеба­ чення) в сенсі самореклами радіостанції, а також з'ясування, скільки кожен із них (приблизно) заробляє від реклами щороку. Отже, "форматизація" ефіру — це досить гнучкий процес, який залежить від вміння радіо­ компанії "слухати" свою аудиторію, відчувати соціально-економічні зміни в реґіоні, приплив або відплив великої реклами" [7, с 95]. Тому під час вибору "формату" найважливіше не лише завоювати аудиторію, але й яко­ мога довше її утримувати у власному ефірі.

Зрозуміло, що існування більшої кількості радіоорганізацій позитив­ не з погляду створення відповідної конкуренції. Тобто, на противагу тій монополії, якою в радянські часи володіли державні канали, з'явився до­ сить сильний конкурент, який, з одного боку, підкреслює недоліки кому­ ністичної монополії, що існувала, з іншого — примушує кадри державно­ го радіомовлення бути гнучкішими, шукати найоптимальніші шляхи до масового слухача, які задовольняли б його інформаційні, мистецькі, ду­ ховні потреби. Водночас яскраво проявилися і негативні аспекти. Багато журналістів не змогли (або нездатні) освоїти новітні реалії складного жит­ тя, не вміють працювати в умовах демократії і верховенства права. Адже демократія існує не тоді, коли люди мають змогу вільно зробити вибір, а тоді, коли цей вибір робиться свідомо. Свідомий вибір можна зробити за умови, коли йому передує достатній обсяг різноманітної оперативної, до­ стовірної, об'єктивної інформації, яка позитивно впливає на моральнопсихологічний стан людини, спонукає до самореалізації її найвищих про­ фесійних якостей заради розбудови Української держави.

Однак чимало радіожурналістів однобічно й суб'єктивно, виходячи зі своїх замшілих політичних та ідеологічних переконань, висвітлює факти, події, явища, часто їх викривляючи, забруднюючи у такий спосіб наш, спільний для всіх громадян, інформаційний дім, обдурюючи людей і самих себе. До того ж, значна частина працівників приватних радіоорганізацій

22 Розділ 1

не має професійної освіти, належного досвіду журналістської, редактор­ ської роботи, не володіє літературною українською мовою. Відчувається різке зниження загальної та мовної культури, порушення граматичних і лексичних норм, які забезпечують правильність, точність, образність і ху­ дожню цінність мови. Слухачі у своїх листах, розповідях з тривогою за­ значають, що багато радіопрограм насичені жаргонними та вульгарними словами, культивують суржик. Це негативно впливає на людей, особливо підлітків, молодь, які є найактивнішими слухачами приватних радіостан­ цій. "Виховання словом — одна з найжиттєвіших і найгостріших проб­ лем, — підкреслював В. О. Сухомлинський. — Тонкість внутрішнього люд­ ського світу, благородство морально-емоційних відносин не утвердити без високої культури словесного виховання" [33, с 33].

Надто важливо, яке слово звучить у радіоефірі, яку музику транслю­ ють, який заряд енергії вони несуть. Формула "музика і новини для радіо" має багато вразливих місць. Адже "ліпше один раз побачити...". Якщо радіо щогодини говорить нам про те, що відбулося, то на долю газети за­ лишається один раз на день сказати, чому це відбулося. Логіка вимагає припустити, що для оперативного видовищного засобу відображення дійсності буде природним показати, як це відбулося. Особлива привабли­ вість видовищної телевізійної інформації не викликає сумніву. Щоб пере­ дану по радіо інформацію сприйняли, вона повинна бути "радійною", тоб­ то "достатньою для себе у звуці". Цю думку, твердження варто розглядати як основну якість, ядро специфіки радіо у здійсненні всіх соціальних зав­ дань, що покладені на нього, як прагнення до постійного вдосконалення. Безперечно, успіх передачі залежить не тільки від глибоко зрозумілої своє­ рідності законів радіо, але й від творчої фантазії, обдарованості та профе­ сійної майстерності того чи іншого працівника радіоорганізації. Напри­ клад, центральна фігура музичних станцій диск-жокей, який коментує музику, читає рекламу, пов'язує всі матеріали, повинен бути фахово осві­ ченим, інтелектуально розвиненим, цікавим для слухачів актуальністю реплік, гумором, допитливістю, враховувати, що він робить у кожний конкретний момент, навіть як на нього впливає погода.

Аналіз характерних для теперішнього часу процесів функціонування радіомовлення показав, що комерціалізація радіоефіру спричинила також небезпечні для українського суспільства чинники. Насильство, секс, зло­ чини, нещасні випадки, скандали заповнили інформаційні випуски. При­ ватні радіоорганізації потрапляють у власність транснаціональних, нерідко антиукраїнських (!), корпорацій, які прагнуть наживи за правилами вели­ кого бізнесу. їм байдуже до справжньої радіожурналістики, її ролі в роз­ будові Української держави.

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

28

Журналісти приватних радіостанцій здебільшого розповідають своїй аудиторії про інтриги і закулісну боротьбу і лише зрідка звертаються до дійсно важливих проблем національного державотворення. Мишача ме­ тушня замінює серйозне, сенсації витісняють суть справи. Неточні, не­ обгрунтовані, популістські пояснення фактів, подій, явищ замінюють гли­ бокий аналіз того, що відбувається. Пильна увага з боку радіоорганізацій до боротьби між окремими особами, кланами, мафіозними групами, полі­ тичними партіями і смакування скандальних історій призводить до того, що радіослухачів позбавляють можливості вникати у важливі питання соціально-економічного, духовно-культурного, національно-громадянсько­ го розвитку суспільства.

Фрагментація інформаційного потоку дає змогу викривляти, перекру­ чувати різні аспекти соціально-політичного життя, перебільшувати зна­ чення одних іеторичних і сучасних фактів, подій шляхом замовчування інших. Передачі деяких приватних радіостанцій мають дезінтеґруючии характер, сприяють консервації так званих реалій, що історично склали­ ся, насамперед, зросійщеного стану мільйонів українців, бездержавну, ма­ лоросійську психологію. Знижується загальний рівень культури мовлен­ ня, скорочується дистанція між "серйозним" радіо і радіо, яке поширює чужоземну і чужомовну низькопробну масову культуру, що загрожує роз­ виткові національної культури і духовності, заважає, гальмує функціо­ нування української мови в усіх клітинах державного, суспільно-політич­ ного організму. В ефір проникають виступи крайніх лівих і крайніх пра­ вих голосистих демагогів, що не сприяє порозумінню між людьми різних політичних орієнтацій і громадянському примиренню на засадах націо­ нальної ідеї, тобто розбудові незалежної, самостійної, соборної, демокра­ тичної, соціальної, правової Української держави. Нерідко огляди поточ­ них новин, припарованих з урахуванням інтересів аудиторії, на яку та чи інша станція мовить, надто полегшені, перенасичені повідомленнями про скандали, катастрофи, пограбування, вбивства тощо. "Інформаційний ви­ бух" породив хаос у радіоефірі, в якому забагато голосів численних радіо­ станцій. Це таїть у собі небезпечні комунікаційні перевантаження і стреси для людської психіки, яка здатна витримувати звукове навантаження до певної межі, за якою новини сприймаються вже як сторонній, подразню­ вальний шум.

Засоби масової інформації, насамперед, телебачення і радіомовлення, які стоять на службі індустрії розваг, підкріплюють космополітичні, спо­ живацькі, безнаціональні, аполітичні норми та цінності, не сприяють фор­ муванню громадянсько-державницького мислення, активної національнопатріотичної позиції, високоморальних естетичних смаків.

24 Розділ 1

Одне з очевидних і основних завдань радіожурналіста — повідомляти про суспільно значуще. Фахове інформаційне повідомлення містить відповіді на класичні питання: "Коли? Де? Як? Хто? Що? Чому?". Готую­ чи матеріал на будь-яку тему, радіожурналіст постійно повинен себе запи­ тувати: що ж корисного, високоморального, високодуховного, просвітниць­ кого дає та чи інша інформація слухачам?

Радіомовлення, як і інші засоби масової інформації, знаходиться на перехресті всіх суспільно-політичних, соціально-економічних, духовнокультурних процесів, що відбуваються в Україні і світі. Вони, безперечно, впливають на розвиток і функціонування всієї системи радіо, яке виконує бінарну функцію [34, с 12]: репродукуючу і продукуючу, тобто відобра­ жає реальну дійсність і творить, формує громадську думку.

Радіомовленню України також належить одна з визначальних ролей у формуванні національного інформаційного простору. Доречно з'ясува­ ти, що таке "інформаційний простір". В. Здоровега дав таке визначення: "Національний інформаційний простір — це юридично визнана територія держави, яка є сувереном щодо поширення на цій території сукупності текстової, звукової, аудіовізуальної та ілюстрованої інформації через ка­ нали засобів масової комунікації. Держава захищає, відповідно до чинно­ го законодавства України і з урахуванням міжнародних правових норм, цей простір від антиукраїнської, антиконституційної інтервенції з боку ворожих до України інформаційно-пропагандистських засобів" [11, с. 15]. Б. Потятиник запропонував своє визначення: "Національний (транснаціо­ нальний) інформаційний простір — це сфера реального, тобто позначеного фактично здобутою аудиторією, впливу національних засобів масової ко­ мунікації" [27, с 23]. Ознайомимося також із формулюванням М. Нагорняк: "Інформаційний простір — це сукупність, система усіх (державних і недержавних) друкованих і аудіовізуальних засобів масової інформації, їх законодавчо підкріплена, юридично та економічно врегульована діяльність, спрямована на утвердження у суспільстві засад цивілізованої високорозвиненої держави, на утвердження миру, спокою, стабільності у життєдіяльності кожного громадянина зокрема і країни, світу в цілому" [25, с 16]. Отже, творення українського інформаційного простору як у ме­ жах своєї держави, так і за кордоном належить до глобальних проблем сучасності. Потрібно посилювати власні інформаційні джерела і послаб­ лювати чи блокувати закордонну агресивну інформаційну експансію.

Однак нинішній технічний і фінансовий стан радіомовлення не дозво­ ляє сповна використовувати могутні можливості Національної радіоком­ панії України щодо формування громадської думки населення, не дає можливості гідно протистояти в електронному просторі держави багатьом

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

25

сусіднім зарубіжним радіостанціям, які почуваються в нашому інформа­ ційному полі часто набагато впевненіше, ніж Українське радіо.

Як чинник національної безпеки треба розглядати функціонування системи дротового мовлення. Для основної маси людей радіоточка — єдине вікно у широкий світ, єдине джерело інформації про події в районі, об­ ласті, в Україні та за її межами, єдина можливість долучитися до надбань мистецтва, культури, літератури. Наприклад, фонди фонотеки Національ­ ної радіокомпанії України налічують понад 110 тис. унікальних записів. Однак нині система дротового мовлення, за яку відповідає Укртелеком Мінзв'язку, діє неефективно, поступово втрачає ознаки загальнодержав­ ної мережі. У десятках тисяч сіл України дротове радіомовлення вже не функціонує. Виправдовуючи цей стан, наполегливо нав'язують думку, що немає коштів на дріт, стовпи тощо, і взагалі не треба побиватися за "бре­ хунцями", "колгоспниками" (так часто за радянських часів називали ра­ діоточки), бо це — атрибут більшовицької тоталітарної системи.

Так, радіополум'я, яке у 1924 р. спалахнуло світанком сучасного Укра­ їнського радіо, виконувало з самого початку подвійну функцію. Воно, з од­ ного боку, несло справжню культуру в тогочасне суспільство майже су­ цільної неграмотності, а з іншого, уподібнюючись своєрідному полум'ю, спалювало або переплавлювало серця і душі мільйонів, витворюючи з них звичайних обивателів нової віри "серпа і молота".

У 1928—1929 pp. більшовики переводять радіо із ефірного на дротове. Радянський союз стає піонером дротової радіотрансляційної мережі, над­ звичайно матеріально затратної (на таке не наважувалася жодна країна світу), зате ідеологічно виправданої: слухач позбавлявся права вибору радіостанцій ("ворожих" тим більше) і "прив'язувався" до одного-єдиного каналу, до одного партійно-державного джерела інформації.

Дротове мовлення стало винятково комуністичним "витвором", спро­ би використати який з'являться згодом лише у країнах з тоталітарними режимами, на кшталт Німеччини та Італії, а також у республіці справж­ ньої "народної демократії" — Північній Кореї.

Навіть у країнах так званої соціалістичної співдружності "дротове ра­ діо" не знайшло підтримки. Того ж 1929 р. вводиться "твердий" розклад передач (сітка) Центрального (московського) радіомовлення, окремі пере­ дачі якого стають обов'язковими для трансляцій Українського радіо. Це було початком кінця "незалежності" харківського періоду республікан­ ського радіо.

А ще через два роки впроваджуються у практику радіомовлення запи­ си на магнітоплівку, що значно розширювало технічні можливості мов­ лення, дозволяло зберігати безцінні звукові документи епохи. Проте ново­ введення мало і зворотний бік — воно дозволяло відмовлятися від прямого

26 Розділ 1

ефіру і "законсервовувати" мовлення. Хоча і в ту пору творче життя про­ бивало собі дорогу, формувалися певні традиції, нерідко виходили до ефі­ ру передачі на високому професійному рівні. Але то були винятки із пра­ вила. Тоталітаризм завжди задушливий. Особливо трагічними були саме 30-ті роки XX ст., які залишили не тільки кровавий слід у долі україн­ ського народу як роки його геноциду. Вони не менш драматично позначи­ лися і на історії Українського радіо. Саме тоді, коли пухли з голоду і ляга­ ли трупом мільйони громадян "збільшовиченої" України, на радіо створю­ ються один за одним художні колективи: спочатку симфонічний оркестр, а потім хор республіканського радіо, які були покликані не відспівувати за упокій загублені душі, а воздавати хвалу товаришу Сталіну та "рідній" комуністичній партії за їхні діяння.

У 1934 p., коли російський великодержавний шовінізм хоч і замаско­ вано, але остаточно закріплюється складовою кремлівської політики і про незалежність України для переважної більшості суспільства стає страшно навіть подумати, Всеукраїнський радіокомітет передислоковується із тим­ часової прикордонної столиці до Києва. А в 1937 р. статус Українського радіо остаточно перетворюється на паперову формальність. Крім "твердої" сітки, вводиться вже єдина Всесоюзна сітка мовлення, якою закріплюєть­ ся переважна більшість обов'язкових передач Центрального радіо. Такий захід був нічим іншим, як неприхованим витісненням національних про­ грам московськими, що аж до 1991 р. займали на Українському радіо більше половини мовного часу — 11 із 19 годин на добу. Мовна доба почи­ налася і закінчувалася московськими курантами. Російська мова доміну­ вала у кожній оселі, сприяючи асиміляції українців.

Згодом Українське радіо стає "невід'ємною складовою" Всесоюзного радіо із другорядною роллю доповнювача московської програми місцеви­ ми матеріалами. У планово-фінансових документах Держтелерадіо СРСР за 60—80-ті роки XX ст. воно принизливо значилося в одній графі з облас­ ним Ленінградським за кількома параметрами, в тому числі і за рівнем заробітної плати працівників.

Одним із яскравих прикладів повної підпорядкованості Українського радіо московській метрополії, на думку президента Національної радіо­ компанії України В. Набруска, є також і такий факт, щоб присвоїти дик­ тору республіканського радіо першу чи вищу категорію, яка помітно по­ значалася на зарплатні, потрібно було спочатку робити запис голосу пре­ тендента і везти його до Москви на прослуховування. Тільки там могли визначити фаховий рівень читця. Місцеве керівництво позбавлялося та­ кого права. Бо все продумувалось до дрібних деталей, щоб Москва була не тільки контролером, але й благодійником, на яку потрібно було щиро

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

27

молитися всім на периферії: від першої особи — керівника республікан­ ської установи — до рядового редактора чи диктора.

Доречно згадати ще один, уже кумедний, випадок. У листопаді 1984 р. на Хрещатику йде активна підготовка до 60-річчя Українського радіо. Вже підготовлено ґрунтовну доповідь для голови Держтелерадіо УРСР, а в ЦК Компартії України написано привітання з нагоди ювілею, вже й духовий оркестр замовлено для фанфарного тушу. Однак не все так сталося, як гадалося. Напередодні історичної дати керівник Всесоюзного комітету те­ лебачення і радіомовлення приймає однозначне рішення: Українське ра­ діо не може святкувати своє 60-річчя раніше, ніж радіо Всесоюзне, 60-та річниця якого виповнюється на тиждень пізніше — 23 листопада. Так і відбулося. У Києві святкували після торжеств у Москві, тобто не згідно

зісторичною датою, а згідно з ранжиром. Така підкреслена вторинність,

атакож повна ізоляція від зовнішнього світу — відсутність власкорів Укра­ їнського радіо у зарубіжних країнах, застаріла матеріально-технічна база обумовлювала неминучий провінціалізм республіканського мовлення.

Нині важко повірити в те, що колись могли таврувати не тільки окре­ мі передачі за їх ідейні збочення, а навіть жанри за їх "антимарксистську суть". Йдеться про оригінальну радіо драму, яка з'явилася на початку 30-х ро­ ків XX ст. і була однією з найяскравіших форм радіомистецтва. Однак не­ вдовзі на цей жанр було накладено табу, а його авторів репресовано. Писа­ ти безпосередньо для радіо глибоко художні речі було не тільки небажано,

ай небезпечно. Над художнім словом мав бути особливий контроль. Саме тому оригінальну радіодраму було засуджено як буржуазно-націоналістич­ не штукарство і зобов'язано йти іншим, далеко не оригінальним шляхом,

асаме: інсценізувати твори класиків або записувати сценічні спектаклі, які без схвалення колегії Міністерства культури не могли побачити світла рампи. Подібний метод записів активно нав'язувався Москвою після Дру­ гої світової війни у країнах соціалістичного табору, але зустрів там неаби­ який опір. Отож для жанру, який у світовому радіомовленні займав про­ відне місце і всіляко підтримувався його розвиток, у радянському радіо­ мовленні місця не знайшлося.

Президент Національної радіокомпанії України В. Набруско під час розмови зазначив, що у серпні 1937 р. органами НКВС було порушено кримінальну справу проти Всеукраїнського радіокомітету, яка стала хре­ стоматійним прикладом у літописі української радіожурналістики. При­ водом для трагедії була малопримітна похибка: після позапланової транс­ ляції із Москви, де гнівно зачитувався вирок черговій троцкістсько-зи- нов'євській групі, зазвучала раніше запланована вже київською редакцією музика Е. Гріга. Вона виявилася мінорно-скорботною. Елементарний програмний недогляд, що був звичайним збігом обставин, розцінили як

28 Розділ 1

свідому провокацію. Із восьми заарештованих шістьох було страчено, в то­ му числі головного редактора музичної секції О. Арнаутова та його заступ­ ника О. Білокопитова.

Голова Всесоюзного радіокомітету К. Мальцев у своїй статті "Про деякі методи шкідницької роботи у радіомовленні", говорячи про "обурливу політичну близькорукість", "шкідницьке складання програм мовлення", наводив саме цей випадок: "Наприклад, після опублікування по радіо вироку над військовими шпигунами йде передача траурної музики, або коли після якої-небудь передачі, в якій мовиться про великі перемоги соціалізму в нашій країні, транслюють невинні, на перший погляд, казоч­ ки для дітей". Таким, мовляв, підступним діям, які підривають соціалі­ стичне будівництво в Країні Рад, прощення не може бути.

Окрему сторінку в історії Українського радіо займає період Другої сві­ тової війни. Уже через кілька годин після повідомлення про віроломний напад гітлерівських полчищ на Радянський Союз, Республіканське радіо організовує відгуки людей на заяву Радянського уряду, закликає народ на священну війну із ворогом. У цю пору з особливою виразністю проявилася перевага радіомовлення — його оперативність. Республіканські газети з аналогічними матеріалами вийшли тільки через кілька днів. Та невдовзі Український радіокомітет знову повертається до Харкова, а потім пере­ дислоковується до міста Саратова Російської Федерації і починає регуляр­ не мовлення звідти у кінці листопада 1941 р. Майже одночасно починає діяти окремо створена радіостанція "Радянська Україна", що містилася в Москві. Спеціальні передачі для народних месників готувала в той час радіостанція "Партизанка". А з травня 1943 р. почала вести передачу ще одна військова пересувна радіостанція "Дніпро". До речі, її позивні "Реве та стогне Дніпр широкий" згодом стали позивними Українського радіо.

На теренах Західної України діяли радіостанції імені Євгена Коновальця (1941) та "Вільна Україна" ("Самостійна Україна"), кодова назва "Аф­ родита" (1943—1945). Про це детально описано у працях наукового співро­ бітника Центру досліджень визвольного руху В. Мороза [22] та автора цього підручника [16].

Інструкції Проводу ОУН рекомендували похідним групам "захоплю­ вати радіостанції, надавати в перших днях безнастанно бойові заклики, маніфест до українського народу й народів поневолених Москвою, пропа­ ганду націоналістичної програми, бойові марші, патріотичні пісні й деклямації, комунікати про успіхи революції й воєнні події. Радіонадачі (радіоматеріали. — В.Л.) висилати на цих самих хвилях, що до того часу. Важніші справи й вістки надавати в тих самих годинах, що давніше, й пов­ торяти їх що дві-три години. З матеріялами поступати так, як би радіо­ станція мала бути за кілька годин втрачена. (Може бути збомбардована).

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

29

Не давати непотрібного, найліпше повторити те, що найважливіше" [ЗО, с. 11]. Обласний референт пропаганди повинен був "уліпшувати програму радіо­ передач" [ЗО, с. 16].

У похідній групі, яка ЗО червня 1941 р. прибула до Львова, завдання негайно заволодіти радіостанцією та організувати її роботу покладалося на Я. Старуха і Л. Ребета. Крім того, Я. Старух відповідав за зміст радіо­ передач та створення редакції львівської радіостанції імені Євгена Коновальця.

Один із найважливіших державних документів української історії — Акт відновлення Української Держави ЗО червня 1941 р. — вперше про­ звучав у передачах львівської радіостанції. Так про нього дізналися на Закарпатті й Гуцульщині, у Польщі та інших куточках світу. Диктори Ю. Савицькии і 3. Тарнавськии по черзі зачитували цей документ в ефірі кілька разів увечері ЗО червня та 1 і 2 липня. "Слухайте! Слухайте! Гово­ рить Львів, перша українська державна радіостанція імені полковника Євгена Коновальця! Вчора, в понеділок ЗО червня 1941 року, на Націо­ нальних Зборах, що відбулися вечором в домі "Просвіти", проголошено відновлення Української Держави..." — так, за спогадами сучасника, роз­ починалося повідомлення [31]. Станція передавала також пастирський лист митрополита Андрея Шептицького, наказ про призначення Голови Україн­ ського державного правління (УДП) та заяву Проводу ОУН. Керівник ра­ діостанції Я. Старух став державним секретарем (заступником міністра) Міністерства пропаганди та інформації УДП. Повідомлення львівської радіостанції знайшли відображення на сторінках тогочасної української преси.

Німці 2 липня 1941 р. захопили радіостанцію імені Євгена Коноваль­ ця, частину працівників заарештували (зокрема, Ю. Савицького). Радіо­ станція для ОУН була втрачена. Практично всі передачі поступово були переведені на німецьку мову. У 1943 р. українська програма тривала всьо­ го ЗО хвилин — від 10.30 до 11.00. 1 вересня 1943 р. для неї виділили інший час — від 17.15 до 17.45. Транслювали, як правило, українську класичну музику або народні пісні. Роль українського радіомовлення була зведена до мінімуму, що не заважало легальній газеті "Львівські вісті" (ч. 196 за ЗО серпня 1943 р.) писати: "В 1941 році німецька влада, перебравши в свої руки львівську радіовисильну, зразу віддала її до диспозиції українського населення в Галичині... Пам'ятаймо, що кожна надана і вислухана пере­ дача, це велика популяризація нашого мистецтва і нове нав'язання кон­ такту з слухачами, а кожна отверта, об'єктивна реакція на передачу (пись­ мо до радія), це цеголка до розбудови, поліпшення і вдосконалення нашо­ го радієвого питання".

зо

Розділ 1

Подібне відбувалось і в інших українських містах під час просування похідних груп ОУН на схід в 1941 p.: опановані ними радіостанції німці відбирали або не давали їх захопити. Наприкінці 1941 р. на території України, окупованій німцями, сім радіостанцій працювали українською мовою, але в обмеженому режимі. 1 жовтня 1942 р. начальник німецької поліції безпеки та СД у генеральному окрузі Київ, застерігаючи керівниц­ тво про надто великі утиски українців у радіопередачах берлінської станції "Вісла-Варшава" (тоді вже єдиної, яка вела мовлення українською), пи­ сав: "Якщо подумати, що більшу частину радіослухачів складають укра­ їнські мешканці і що цим мешканцям дається українською мовою тільки зведення німецького головного командування і двічі в тиждень коротка доповідь (10 хвилин) українською мовою "Плани на майбутнє", то стає ясно, що про ніяку радіопропаганду мова йти не може" [21, с 162]. На­ томість він пропонував збільшити час мовлення українською мовою, пода­ вати протибільшовицькі матеріали про голодомор, масові арешти, роз­ стріли, про усунення українців і домінування євреїв в адміністрації, на­ вчальних закладах та НКВД. Ці пропозиції реалізовані не були, тому

вукраїнському ефірі переважали чужомовні й ворожі радіостанції.

У1942 р. постала потреба створити власну радіостанцію, яка мала протидіяти шкідливим впливам антиукраїнських сил і передавати в світ правдиві відомості про організовану національно-визвольну боротьбу укра­ їнського народу під проводом ОУН проти німецьких та російських понево­ лювачів. У зв'язку з загрозою викриття трансляції мали тривати недовго, тому не могли містити великого обсягу інформації; та велике значення мав би вже сам факт використання підпіллям радіомовлення.

Свої передачі станція мала спрямовувати на пошук потенційних союз­ ників як на Заході, так і серед поневолених народів СРСР та східної Євро­ пи. Хоч одним із головних стратегічних принципів ОУН була орієнтація на сили власного народу, це не означало відмови від допомоги ззовні. Ось що про це сказано у постановах НІ Конференції ОУН (лютий 1943 p.): "Ми шукаємо пунктів спільних інтересів нашої боротьби з інтересами других народів і держав і на цій площині формуємо основи для нашої міжнарод­ ної співпраці". Союзникам повинна була імпонувати політична платформа українського визвольного руху. ОУН пропагувала "справедливу національ- но-політично-господарську перебудову Європи на засаді вільних національ­ них держав під гаслом: "Свобода народам і людині", боротьбу за "новий соціальний лад, за громадську свободу", про що зазначалося ще на II Ве­ ликому зборі у квітні 1941 р.

У попередньому слові до книжки М. Прокопа "Напередодні незалеж­ ної України" І. Кедрин зазначав, що "восени 1943 р. М. Прокоп, з дору­ чення проводу ОУН, зорганізував в Карпатах радіостанцію "Самостійна