Книга з радіожурналістики

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

51

призначень до відрахувань від комерційної діяльності приватних телерадіоорганізацій, що часто використовують частоти і мережі, освоєні та створені всією українською громадою. Один лише фінансово показовий приклад пе­ редумов до громадського мовлення. Багато високих чиновників говорять про безперспективність дротового мовлення. Інакше думають прості лю­ ди — постійна багатомільйонна аудиторія Українського радіо. Укртелеком, що поширює програми Національної радіокомпанії України дротовою мере­ жею, збираючи за місяць символічну плату у розмірі 50 копійок за радіоточ­ ку, не вкладаючи фактично нічого, заробив у 2004 р. близько 70 млн грн, що в кілька разів перевищує бюджет НРКУ. Умовно, скажімо, піднімаємо плату до 2 грн і набуває справжньої вартості наш інформаційний інтелектуальний продукт, за який, власне, і платять люди гроші. Вистачить і на технічне ос­ нащення, і на розвиток.

5. Вкрай важливо при переході до громадського мовлення забезпечити про­ зорість і спадкоємність характеру високої школи Українського радіо — без­ перечного лідера радіоефіру як за рейтингами, так і за духом [24].

У телеграмі (14 жовтня 2005 р.) Голові Верховної Ради України В. Лит­ вину автор підручника підкреслював:

"З 1997 року пишу відкриті листи першим керівникам держави: зупиніть руйну­ вання українського проводового радіо, відновіть бажаний голос в кожній оселі. Про­ грами радіокомпанії — найчистіше джерело просвіти, формування моралі, духов­ ності, національної свідомості, інтелекту, здорових естетичних смаків, громадянської гідності, утвердження українського життєвого середовища. Саме на такій гумані­ стично-тематичній основі, забезпечивши найновішою технікою, можна створити потужне суспільне радіомовлення. Водночас потрібно мати державний сегмент ра­ діомовлення ".

Через десять днів отримав відповідь:

"Повідомляємо, що Ваше звернення, адресоване Верховній Раді України, одер­ жано і відповідно до ч. Зет. 7 Закону України "Про звернення громадян", 24.10.2005 за № 09-0511.13.04 надіслано на розгляд Державному комітету телебачення і радіо­ мовлення України з проханням повідомити Вас про прийняте рішення."

Старший консультант Дмитренко О. П.

"Шановний Василю Васильовичу!

На виконання доручення Апарату Верховної Ради України від 24.10.2005 р. № 09-05 11.13.04/02-10.05 Вашу телеграму щодо зупинення руйнації проводового радіо­ мовлення у Державному комітеті телебачення і радіомовлення України розглянуто.

Комітет цілком поділяє Вашу стурбованість щодо стану відновлення експлуа­ тації мереж проводового мовлення і робить все можливе для покращення ситуації, що склалася.

Ваше звернення скеровано для розгляду за належністю до ВАТ "Укртелеком", до компетенції якого належить вирішення питань експлуатації та розвитку мереж проводового радіомовлення.

52

Розділ 1

Дякуємо за розуміння та небайдужість до проблем державного радіомовлення. З повагою, Голова Комітету Іван Чиж".

Листування триває. Бюрократична машина байдужості, яку піджив­ люють працівники Верховної Ради, працює безвідмовно, що сприяє руй­ нуванню дротового радіо в Україні.

Так, Західна Європа, Америка не обсотані дротами. Але, враховуючи нинішню політико-ідеологічну, соціально-економічну ситуацію, проблеми функціонування української мови, формування духовності, розвитку са­ мобутньої культури, відродження національної історичної пам'яті, утвер­ дження українського національного життєвого середовища, дротове мов­ лення Національної радіокомпанії України вкрай потрібне. Воно є найдоступнішим джерелом інформації, яке спрямоване на українське дер­ жавотворення. На жаль, є сили, які намагаються зруйнувати структуру Національної радіокомпанії України. З цією метою також нав'язують дум­ ку про монополізм державного радіо. Насправді, це не відповідає дійсності. Нині обсяг державних програм, наприклад, у Києві становить лише 15 % від обсягу мовлення недержавних станцій, а у верхньому діапазоні УКХ державне радіо по всій території України взагалі відсутнє. Тільки в Києві має одну частоту на тлі роботи у столичному ефірі майже 20 приватних радіоорганізацій. За даними компанії SOCIS Gallup, яка досліджує київ­ ський радіоринок, 47 % киян слухає радіостанції в FM-діапазоні.

Понад 12 радіостанцій у Донецьку, які мовлять у FM-діапазоні. Поло­ вина з них — донецькі, а інші — ретранслюють російські та київські станції з невеликою часткою власних програм. Мова — російська. На Одещині працює близько 10 FM-радіостанцій. До них також в основному прикута увага молодіжної аудиторії. Одна з причин цієї ситуації, на думку комен­ татора Одеської облдержтелерадіокомпанії І. Шевчука, — суто технічна [35, с. 7]. Кон'юнктура ринку сформувалася таким чином, що більшість радіприимальної апаратури, якою користується молодь, розрахована на прийом радіопрограм у діапазоні особливо високих частот FM. Толе про­ грами державного радіо (на сьогодні вони — єдина альтернатива приватній, зазвичай, чужомовній "розважалці") залишаються недоступними мо­ лодіжній аудиторії навіть із технічних причин. На відміну від Києва в Одесі та багатьох інших містах (що стосується сіл, то й поготів) програми "Про­ меня" в діапазоні СВЧ FM не транслюються. Це — значна естетично-ви­ ховна, пізнавально-розважальна втрата. Адже головним козирем "Проме­ ня" є традиційність у новій інтерпретації, надзвичайно широкий спектр програм. "Промінь" світить усім по-різному, об'єднуючи різні покоління слухачів на гуманістично-національних засадах українського державо­ творення.

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

53

Єдина ідеологія і практика для переважної більшості приватних радіо­ станцій — максимальні прибутки за мінімальних витрат. Одним із шляхів мінімальних витрат є широке застосування в їхній діяльності ретрансляції чужих програм або ж виготовлення власних передач, які не потребують особливих зусиль і високої кваліфікації. Майже всі приватні FM-станції потурають вульгарним соціальним міфам із "совковою" етимологією.

Чимало інститутів, від яких залежить інформаційний, ментальний клімат у суспільстві, зав'язли в нездоровому консерватизмі, хронічному безгрошів'ї та безпорадності. Тож якісь неординарні, а відтак, ризиковані ініціативи й енергія молодості туди просто не доходить. Осівши на комер­ ційних каналах, молода енергія втрачає національно-громадянські, патріо­ тично-державницькі стратегічні горизонти, губить або спотворює україн­ ську ідею й автохтонну сутність. Звідси культурна невибагливість, пле­ бейське панібратство та схильність до вульгарної, суржикової простоти недержавних радіостанцій, у яких не приховане бажання сподобатися інфантильному, прагматичному, рефлексивно необтяженому, спрощено­ му "середньому" слухачеві.

Незважаючи на пріоритетність державного радіомовлення, виходячи із Закону "Про телебачення і радіомовлення", Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення набагато прихильніше ставиться до приватних радіостанцій щодо виділення ліцензії на мовлення у верхньому діапазоні. Під приводом боротьби з монополізмом навіть на дротовій ме­ режі відповідні відсотки мовлення на 1-му, 2-му та 3-му каналах передані для недержавних станцій. Це призвело до того, що, по суті, немає жодного загальнонаціонального каналу радіомовлення України.

Серйозною проблемою для Національної радіокомпанії залишається входження у верхній (так званий ефемівський діапазон) — 100—108 мГц. Не вирішене важливе питання розподілу колишніх синхронних мереж Радянського Союзу, які займають найефективніші частотні смуги. Однак упродовж п'яти років Міністерство зв'язку України в особі державної ін­ спекції електрозв'язку не домоглося перерозподілу цих мереж. З утворен­ ням Держтелерадіо і Національної радіокомпанії України це питання на­ було лише дискусійного характеру, бо до середини 1995 р. Міністерство зв'язку навіть не вважало його пріоритетним. Тому досі на Україну мов­ лять численні закордонні радіостанції, а передачі державного радіо не те що не досягають, скажімо, Білорусі або Польщі, а й не покривають усієї української території.

Та, крім зруйнованого дротового, існує неабияка проблема й ефірного поширення програм, що можна простежити на прикладі Всесвітньої служ­ би радіомовлення України, де потужність передавальних засобів нині стано­ вить лише 14 % від рівня 1996 р. Те саме спостерігаємо й у внутрішньому

54

Розділ 1

мовленні. Приміром, третя програма Українського радіо замість ліцензій­ но закріплених за нею цілої низки передавальних засобів уже другий рік поширюється одним-єдиним УКХ-передавачем, що діє в радіусі... столич­ ного реґіону з прилеглими до нього районами. Отже, один із каналів На­ ціонального радіо фактично перебуває в статусі київського регіонального. І це в той час, коли всі сусідні держави, навпаки, значно нарощують свої потужності та починають передачі українською мовою на території України.

Нині простий громадянин нашої держави, не посвячений у тонкощі проблем розвитку радіомовлення, не може збагнути одного — чому це сусідня 5-мільйонна Словаччина, яка відділилася від Чехії, не тільки утри­ мує своє національне радіо ("Розглас"), яке так само, як і Українське ра­ діо, має півтори тисячі працівників, а й розвиває його та готує програми на Україну українською мовою? Звідкіля беруться кошти в цієї невелич­ кої держави, яка, крім усього іншого, спроможна забезпечувати своїх радіожурналістів заробітною платою вдвічі-тричі більшою від зарплати пра­ цівників Національної радіокомпанії України? Якщо ця країна — то вже майже Захід, то чому тоді в нашого далеко не малого східного сусіда ана­ логічна наглій державна радіостанція "Культура" має право мовити в FMдіапазоні, а "Каналу духовного відродження "Радіо "Культура" таке право заказане? Відповіді на ці та інші запитання мали б дати і вже згаданий Держкомзв'язок України, і Національна рада України з питань телеба­ чення і радіомовлення, які покликані стояти на сторожі інформаційного простору України, а відтак — національної безпеки наглої держави.

За своїм значенням у життєдіяльності українського суспільства, дер­ жавотворчих процесах, формуванні національного інформаційного просто­ ру радіомовлення відіграє одну з визначальних ролей. До найважливіших аспектів функціонування радіомовлення в Україні належить: правдиве і всебічне інформування слухачів з метою формування у суспільстві об'єк­ тивних уявлень про внутрішню і зовнішню політику України та утвер­ дження національно-громадянської суспільної свідомості; забезпечення суспільних потреб в інформаційних послугах, постійне оновлення, збага­ чення, збереження і реалізація української інформаційної продукції; ство­ рення належних умов кожному громадянинові для реалізації права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань для порозуміння і громадянського примирення; надання інформаційній політиці, свободі слова державотворчого характеру; активне сприяння функціонуванню української мови в усіх сферах державного, політично­ го, економічного, суспільного, культурно-мистецького життя, відроджен­ ня життєдіяльного національного середовища; зростання інтелектуально­ го, фахового рівня і компетентності радіожурналістів, стимулювання й ефективне використання їхнього творчого потенціалу, соціальний захист

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

55

працівників радіоорганізацій; докорінне поліпшення загальної системи розвитку, зміцнення і захисту національного інформаційного простору; сприяння міжнародному інформаційному співробітництву та зміцнення інформаційного суверенітету України.

Мріючи про вільне, демократичне суспільство, філософи й політики різних держав світу по-різному визначали роль у ньому засобів масової інформації, але сходилися на одному: це найдієвіший інститут демокра­ тизму, найефективніший інструмент державотворення, найгостріша зброя в боротьбі зі злом. Засоби масової інформації — це своєрідне риштування, що об'єднує всіх членів суспільства в розбудові демократичного устрою, "зірке око народу", виразник його дум, бажань, волі. Це — дзеркало, в яко­ му народ бачить самого себе. На Заході люблять порівнювати ЗМІ зі сторо­ жовим псом, який пильнує, щоб ніяка темна сила не нашкодила суспіль­ ству й державі.

Мобільне, оперативне, всюдисуще радіомовлення — важливий компо­ нент системи ЗМІ, — бурхливо розвиваючись на новій техніці, набуває у сучасних умовах нових якостей. їх потрібно вивчати, аналізувати, ос­ мислювати, щоб ефективно використовувати потужні специфічні можли­ вості радіо у процесі українського державотворення. Цьому повинно спри­ яти залучення до роботи в радіоорганізаціях національно свідомих, тала­ новитих, сумлінних, чесних фахівців, створення таких умов, щоб кожне оперативне, правдиве, об'єктивне слово в ефірі доходило до кожного гро­ мадянина і виробляло ефективну протидію зовнішній і внутрішній інфор­ маційній агресії, формувало імунітет проти антиукраїнських, антидержав­ них ідей.

56

Розділ 1

Питання для обговорення

1.

Що

таке

"система

засобів

масової

інформації"?

2.

Компоненти системи

засобів

масової

інформації.

3. Особливості існування, взаємодії політичної системи і системи

засобів

масової

інформації.

4.

Основне

призначення

системи

засобів

масової

інформації.

5. Спільні ознаки діяльності компонентів системи засобів масової

інформації.

6. Загальні властивості засобів масової

інформації

у

процесі

пере­

дачі

соціально

значущої

інформації.

7.

Виникнення радіо

і

становлення радіомовлення

як

важливого

ком­

понента

системи

засобів

масової

інформації.

8.

Найважливіші

віхи

розвитку

Українського

радіо.

9.

Підпорядкування

Українського

радіо

московській

метрополії.

10.

Українське

радіо

у роки Другої світової війни.

11. Підпільна

радіостанція

Української

Повстанської

Армії.

12.

Найхарактерніші

особливості

функціонування

радіомовлення.

13. Вплив

телебачення

на

подальший

розвиток

радіомовлення.

14.

Суть

переорієнтації функціонування радіомовлення

у

зв'язку з

бурх­

ливим

вторгненням

телебачення

у

систему

ЗМІ.

15.

Що

спричинило

створення

"форматних"

радіостанцій?

16.

Охарактеризуйте

формулу

"новини

плюс

музика".

17.

Які зміни відбулися в радіоефірі України після виникнення при­

ватних

радіостанцій?

18.

Які

чинники

породила

комерціалізація

радіоефіру?

19.

Найважливіші

державотворчі

аспекти

функціонування радіомов­

лення

в

Україні.

20.

Що

таке

"національний

інформаційний

простір

України"?

21. Роль

радіомовлення

у формуванні

національного

інформаційного

простору України.

22.

Найважливіші

аспекти

поліпшення

діяльності

Національної ра­

діокомпанії

України.

23. Проблеми

створення

суспільного радіомовлення

України.

Радіомовлення в системі засобів масової інформації	57
Завдання для лабораторних і практичних занять

Опишіть структуру системи засобів масової інформації, взаємодію полі­ тичної системи і системи ЗМІ, виникнення, розвиток і функціонування радіомовлення в часи комуністичного тоталітарного режиму і в роки неза­ лежної України.

З'ясуйте вплив телебачення на переорієнтування радіомовлення на спе­ цифічні для слухового сприйняття передачі.

Охарактеризуйте особливості радіоефіру в зв'язку зі створенням при­ ватних радіоорганізацій.

Порівняйте формати радіостанцій.

Осмисліть проблеми створення суспільного радіомовлення.

Список використаної літератури

1.Архів Управління служби безпеки України у Львівській області. — Спр. П-36153. — 62 арк.

2.Блюм Р. Система ЗМІ та політична система (любов — ненависть, дистанційованість, тенденція до зрощення) / Роль мас-медіа у плю­ ралістичному суспільстві: Матеріали міжнародної конференції. — К., 1996.

3.В диапазоне современности. — М., 1985.

4.Газенбрукс А. Моє перебування в УПА // Гомін України. — 1968. — 10 серпня. — С. 9, 16.

5.Галабурда-Чигрин М. Радіостанція УПА "Вільна Україна" // На­ родний оглядач. — Інформаційний інтернет-додаток до часопису "Пере- хід-IV". — 2002. — 16 жовтня / http: / www.perehid. org.ua/all/511.html

6.Ганушевсъкий М. Слово на могилу сл. пам. друга Альберта Газенбрукса // Авангард. — 1984. — Ч. 3—4. — С 237—239.

7.Гоян О. Радіоформати на українському аудіоринку: специфіка ви­ бору / Українська журналістика-99. — К., 1999.

8.День. — 2002. — 10 липня.

9.Журналист. — 1968. — № 12.

10.Здоровега В. Науково-теоретичні основи функціонування журналі­ стики в умовах розбудови суверенної демократичної України / Засоби ма­ сової інформації й утвердження державного суверенітету України: Збірник матеріалів науково-практичної конференції. — Л., 1993.

11.Здоровега В. Українська періодика у сучасному національно-інфор­ маційному просторі / Українська періодика: Історія і сучасність. — Л., 1995.

58

Розділ 1

12.Історія національного радіоефіру: Архівні матеріали (1942—1969) / Упоряд. Н. Сидоренко. — К., 2004.

13.Кацун Ю. Радіо — вимкнути? Кількість радіоточок скоротилася

з19 до 6 мільйонів // День. — 2005. — 20 жовтня.

14.Косик В. Вільний голос із Карпат // За вільну Україну. — 1997. — 27 лютого.

15.Лебедь М. УПА. — [Рим], 1946. (Передрук: Дрогобич, 1993).

16.Лизанчук В. Голос правди про національно-визвольну боротьбу Українського народу / Телерадіожурналістика. — Л., 1997. — С. 64—73.

17.Лизанчук В. Не лукавити словом. — Л., 2003.

18.Макар В. В обслузі "Афродити" / Макар В. Спомини та роздуми: Зібрання творів: У 4 т. — Торонто; К., 2001. — Т. 2: Бойові друзі. — Кн. перша. — С. 321—333.

19.Марченков В. Первый радиотехник А. С. Попов // Радио. — 1995. — № 3 . — С. 4—5.

20.Мерлен Л. Убъет ли телевидение радио? (Глава из книги "Подлин­ ное досье телевидения) // Советское радио и телевидение. — 1966.

21. Мороз В. Радіомовлення українського підпілля / Телевізійна й радіожурналістика. — 2005. — Вип. 6. — С. 159—179.

22.Мороз В. Технічні засоби пропаганди в діяльності ОУН / Україн­ ський визвольний рух. — Л., 2004. — С. 205—234; Радіомовлення україн­ ського підпілля / Телевізійна й радіожурналістика. — Л., 2005. — Вип. 6. —

С159—179.

23. Москаленко А. Вступ до журналістики: Підручник. — К., 1997.

24.Набруско В. Українське радіо: від державного речника до суспіль­ ного мовця // Урядовий кур'єр. — 2005. — 23 липня.

25.Нагорняк М. Очі і вуха народу (Проблеми формування інформацій­ ного простору України) // Журналіст України. — 1999. — № 4.

26.Петренко Г. Ще про "Афродиту" / Визвольний шлях. — 1998. — Кн. 7. — С 811—817.

27.Потятиник Б. Чи є інформаційний простір України національ­ ним // Генеза-експерт. — 1996. — № 2.

28.Прокоп М. Напередодні незалежної України. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто; Л., 1993. — 646 с

29.Прокоп М. Хто чув голос радіостанції "Самостійна Україна"? // За вільну Україну. — 1996. — 26 грудня; Молодь України. — 1997. — 20 бе­ резня.

30.Пропагандивні вказівки на передвоєнний час, на час війни й рево­ люції та на початкові дні державного будівництва (травень 1941 р.) / Україн­ ський визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху; Інститут укра­ їнознавства імені Івана Крип'якевича. — Л., 2004. — Збірник 3. — С. 210.

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

59

31. Романишин О. В 40-ву річницю Акту // Визвольний шлях. — 1981. — 4 . 9 .

32.Советское радио и телевидение. — 1966. — № 2 .

33.Сухомлинсъкий В. О. Народження громадянина. — К., 1970.

34.Чічановський А., Шкляр В. Політика. Преса. Влада. — К.; М., 1993.

35.Шевчук І. Державне і комерційне радіо: хто формує національну свідомість // Телерадіовісник України. — 1998. — № 3.

36.Щоденні вісті української інформаційної служби. — 1944. — Ч. 75. — 27 липня. — С І / ЦДАВО. — Ф. 3833. — Оп. 2. — Спр. 21. — Арк. 58.

37.Щоденні вісті української інформаційної служби. — 1944. —

Ч.81. — 10 липня. — С 1—2 / ЦДАВО. — Ф. 3833. — Оп. 2. — Спр. 23. — Арк. 5—5 зв.

Розділ 2 ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ РАДІО

Специфіка кожного із засобів масової інформації визначається, пере­ дусім, за такими критеріями: за способом передачі інформації, характе­ ром виражальних засобів, особливістю й якістю каналу інформування, своєрідністю сприймання інформації. Для преси специфічною особливі­ стю інформування є друковане слово, фотографія та інші зображальні за­ соби; звук (голос, музика, шуми) — для радіо; для телебачення — зобра­ ження і звук. Відповідно при сприйнятті друкованої, переданої по радіо чи телебаченню інформації спрацьовують органи чуття: зір, слух, слух і зір.

Специфічні властивості і характерні комунікативні форми інформу­ вання за допомогою радіо випливають з його технічної природи. Як аку­ стичний засіб, радіо розраховане на аудіювання (від лат. audire), що озна­ чає одночасне слухання і розуміння. Головна особливість радіо в тому, що воно виконує свої функції лише звуком.

Палітра радіо — це голоси людей, жива мова, музика, пісні, все багат­ ство звукових барв навколишнього світу. Слово, що звучить, — головний інструмент радіо. Слово в радіокомунікації є "сигналом сигналів", що ви­ кликає у мозку людини складну вервечку емоцій і зорових образів, кар­ тин. Звукові елементи можуть викликати також відчуття запаху, холоду або спеки, насолоди, болю тощо.

Б. Шоу писав, що "є п'ятдесят способів сказати слово "так", п'ятсот способів сказати слово "ні" і лише один спосіб, щоб їх написати" [2, с 72]. Звичайно, Б. Шоу мав на увазі театр. Але не меншою, а, мабуть, більшою мірою це стосується радіо, бо в театрі, крім живої мови, є й інші можли­ вості, інші виражальні засоби. У радіо їх майже немає. Істотна відмінність і перевага радіо порівняно з пресою полягає саме в цих додаткових сорока дев'яти способах сказати "так" і в чотирьохстах дев'яносто дев'яти спосо­ бах сказати "ні", які недоступні друкарському верстатові. Кореспондент, ведучий програми, коментатор, диктор — жива людина, здатна наповнити навіть коротке "так" багатством нюансів, за якими звучатимуть і харак­ тер, і емоційний стан того, хто говорить, і його ставлення до предмета розмови.