Книга з радіожурналістики

Розділ З ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ РАДІООРГАНІЗАЦІЙ

Як розуміти поняття "принцип"? Принцип від латинського — "ргіпсіріит" — це основа, начало: 1) первоначало; те, що лежить в основі пев­ ної теорії науки; 2) внутрішнє переконання людини; основне правило по­ ведінки [12, с. 547]. Принципи є в основі будь-якої діяльності, відповіда­ ють її специфіці. Своєрідні принципи покладено в основу функціонування засобів масової інформації.

Розглядаючи принципи і функції журналістики, А. Москаленко [8] за­ значив, що принципи формуються, встановлюються людьми на основі ос­ мислення законів, процесів суспільно-політичного життя і є їх відобра­ женням.

Зазначимо, що ідеологи більшовицької тоталітарної системи виробили такі принципи діяльності засобів масової інформації, які випливали з ко­ муністичної однопартійності та повинні були беззастережно обслуговува­ ти радянський державний лад у СРСР. Основоположними принципами функ­ ціонування радянських ЗМІ були партійність і народність.

Партійні органи вимагали від журналістів безоглядного дотримання принципу партійності, тобто проведення через ЗМІ політики панівної ко­ муністичної партії: виконання рішень з'їздів, пленумів, постанов; нещад­ ної критики буржуазної ідеології, національних поглядів на розвиток су­ спільства, мови, культури, духовності; пропаганди й утвердження інтер­ націоналізму, справжньою суттю якого була московська імперська політика російщення, формування так званої нової історичної спільноти людей — радянського народу, який, безперечно, повинен бути безнаціональним, російськомовним, з менталітетом росіян.

Вихолощувані комуністичними ідеологами релігія, філософія, психо­ логія, мораль українського життя, порушені національні традиції в сім'ї, тобто в тій царині, де народ, етнос відтворюється, завели українців у ду­ ховну прірву, призвели до кризи особи, яку дуже важко долати. Це склад­ не морально-психологічне явище пов'язане з тим, що національні грома­ дянські або безнаціональні (рабські) почуття засвоюються людиною ще

82 Розділ З

в дитинстві. Пізніше вони функціонують перевалено на підсвідомому рівні. Ними успішно можна маніпулювати, використовуючи також ЗМІ. Пере­ осмислити сформовані стереотипи непросто. Це очевидно, адже чимало людей нині, на жаль, ще не сповідує українські національні, державотворчі інтереси. Вони стоять на люмпенсько-зрівнялівській інтернаціональній позиції московського пітибу, ідеалізують комуністичну систему.

Принцип народності означав відстоювання засобами масової інформації проголошеного партією курсу на захист інтересів трудящих, широке роз­ повсюдження серед населення преси, радіофікацію всіх осель, розвиток телебачення, участь громадян у підготовці матеріалів для преси, радіо, телебачення. Безперечно, у засобах масової інформації було чимало мате­ ріалів, у яких розвінчували ледарів, злодіїв, п'яниць, здирників, хабар­ ників, бюрократів, порушників трудової дисципліни, громадського поряд­ ку та інші негативні явища. Критика проголошувалася рушійною силою суспільства, але вона була дозованою, перебувала під постійним контро­ лем партійних органів. Категорично було заборонено критикувати основні, фундаментальні засади тоталітарної системи, соціалістичного ладу — ко­ муністичну ідеологію. Хто порушував накладене комуністичними органа­ ми табу, того звільняли з роботи, на довгі роки запроторювали за тюремні ґрати.

За зовнішніми, на перший погляд, гуманістичними рисами, була при­ хована справжня суть комуністичного принципу народності. Журналісти зобов'язані були організовувати, писати за людей різних професій мате­ ріали, видавати їх за листи трудящих, які нібито одностайно схвалювали політику комуністичної партії, радянського уряду.

Атмосфера в усі роки панування комуністично-радянської тоталітар­ ної системи характеризувалася, з одного боку, класовою недовірою, підоз­ рілістю, а з другого — небаченим припливом ентузіазму, який спеціально підтримувався політичними та ідеологічними засобами. Оптимістичні кіно­ фільми, радіопередачі, публікації (репортажі, нариси) про героїчні звер­ шення радянського народу, бадьорі, голосні, урочисті пісні, святкові, ма­ сові паради, мітинги з морем прапорів, гасел, квітів — і в той лее час жорстокі катування, тортури, розстріли чергових "ворогів народу", про які нинішній читач також може довідатися, для прикладу, з біографічно­ го роману "Сад Гетсиманський" І. Багряного.

Неймовірно складний суспільно-політичний макро- і мікроклімат, який породили інквізитори: "перший сокіл — Ленін" і "другий сокіл — Сталін" та їх соколята-дияволята, створював не лише психоз самовикриття в ім'я рятунку від смерті, але й передумови для вироблення у людини моральнопсихологічного механізму, здатного захистити її життя. Такою формою

.

Принципи діяльності радіоорганізацій

88

самозахисту була ідентифікація з владою. Це проявлялося в трудовому ентузіазмі, робсількорівському русі тощо.

Ентузіазм людей у тоталітарному суспільстві є зворотним боком стихії насильства і несправедливості, що також, як не дивно, здатні породжува­ ти ентузіазм. Людина, яка не тільки позбавлена будь-якого достатку і ста­ більності, але й постійно перебуває під безперервною загрозою фізичної розправи на основі якоїсь вищої волі, поступово втрачає власну волю, гідність, морально паралізується. Людина, яка не бачить в актах насиль­ ства жодної логічної закономірності, — оскільки "ворогом народу" раптом міг стати не тільки "улюбленець партії", але й сусід, співробітник, рідний брат, мати, батько, — така людина може досягти стабільності та внутріш­ ньої рівноваги лише одним способом — ідентифікувати себе з владою і та­ ким чином стати на її захист. Оскільки людина психологічно стає части­ ною комуністичної системи влади, створюється враження, що влада її не зачепить, пошкодує, захистить. І така людина зовсім щиро кричить "ура!" Ленінові, Сталінові, Брежнєву чи іншому можновладцю-вождеві, а по суті в ній спрацьовує лише захисний механізм, який згодом перетворюється на особливий вид суспільно-політичної активності, породжує сліпий фана­ тизм, що пригнічує справжні національні, громадянські якості, особистісну індивідуальність.

Самоідентифікація з імперсько-комуністичною системою влади, її полі­ тикою стала для багатьох людей, зокрема ветеранів війни і праці, сильним психологічним бар'єром на шляху до об'єктивної оцінки історії україн­ ського народу, його національно-визвольних змагань, злочинів комуністич­ ної партії.

Коротко охарактеризований морально-психологічний клімат у СРСР створювали також засоби масової інформації, які функціонували на заса­ дах принципів партійності та народності. Вважалося, що інші принципи: ідейності, масовості, правдивості, популярності, інтернаціоналізму, опе­ ративності, компетентності, були органічними складовими принципів пар­ тійності та народності. Безперечно, вони були відображенням комуністич­ ної ідеології і політики щодо засобів масової інформації.

А. Роскошний охарактеризував принципи, які визначали діяльність засобів масової інформації в СРСР, зазначив, що більшість з них зберегла­ ся дотепер, але трактування їх — інше. Водночас появилась низка своє­ рідних принципів, які викликані сучасними особливостями розвитку укра­ їнського суспільства. До них А. Роскошний відносить принципи незалеж­ ності, свободи творчості, конкуренції, оригінальності, ринкових відносин [10, с 17—22],

Підкреслюємо, що з погляду філософії і політології принципи — це відображення у свідомості людей суспільних явищ, історичних процесів.

84 Розділ З

Принципи мають характер вимог, нормують вибір рішень у суспільстві, відображають найістотніші інтереси. Принципи сприяють вибору опти­ мальних варіантів у діях людей, служать регулятором їхньої поведінки. Принцип — це те, що властиве певному явищу. Увесь комплекс властивих засобам масової інформації, у тому числі радіомовленню, якостей, рис, напрямів, об'єднаних спільністю методів і мети, становить зміст їх прин­ ципів.

У ст. 2 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" записано, що "телерадіоорганізації України у своїй діяльності реалізують принципи об'єктивності, достовірності інформації, компетентності, гарантування права кожного громадянина на доступ до інформації, вільне висловлюван­ ня своїх поглядів та думок, забезпечення ідеологічного та політичного плю­ ралізму, дотримання телерадіопрацівниками професійної етики та загаль­ нолюдських норм моралі" [5, с 102].

Ці принципи, на наш погляд, визначають, по-перше, зміст і характер, по-друге, методи і форми, по-третє, структуру й організацію функціону­ вання радіомовлення.

Принципи діяльності радіоорганізацій нерозривно пов'язані з норма­ ми службової чи професійної етики журналіста, його світоглядною пози­ цією, національно-духовним переконанням, державотворчим мисленням, фаховою обдарованістю, інтелектом, здібністю завжди бути готовим до праці. Творчий процес повинен ґрунтуватися на органічному поєднанні свободи слова, плюралізму думок, гласності та журналістської етики, ос­ новними принципами якої є: повага до істини і гідності особи; відмова від використання нелегальних або нечесних методів під час збирання інфор­ мації; активна участь у процесах українського державотворення; захист і розвиток національного інформаційного простору; критичне ставлення до розтиражування фактів, що принижують гідність людини за расовими, релігійними чи національними мотивами.

І журналісти, і політичні та громадські діячі, журналістикознавці під­ креслюють, що ситуація із свободою функціонування ЗМІ в Україні поліп­ шилася після кримінального, корумпованого розгулу, який набрав найбрутальніших, найзловісніших обертів перед і під час виборів Президента України восени 2004 р. Тоді високі поняття честі, совісті, національної гідності, елементарної порядності у людських стосунках відверто підміню­ валися вільно конвертованою валютою, за яку все продається і купується. Цинізм, брехня були методом політики багатьох найвищих державних "керманичів", аморальність просякнула чимало засобів масової інформації. Тому не було підстав констатувати, що свобода слова в Україні стала спо­ діваною, бажаною передумовою прискорення духовної інформаційної мо­ більності української нації. Свобода слова у період кучмівського режиму

І

Принципи діяльності радіоорганізацій

85

оберталася свободою низьких стандартів, огульним порушенням принципів і функцій діяльності ЗМІ. Це також є однією з причин, що досі в Україні немає єдиного національного інформаційного простору, як, до речі, й єди­ ного українського культурного простору.

У цьому контексті реалістичні слова сказав Президент України В. Ющен­ ко під час відзначення всесвітнього Дня свободи преси 3 травня 2005 р. Він назвав аксіомою існування вільних ЗМІ в Україні. "Одним із гасел Майда­ ну була свобода слова. Майдан звільнив журналістів", — зазначив Прези­ дент. Сьогодні перед українськими журналістами стоять серйозні викли­ ки, адже Майдан поставив високу планку стосовно демократизації суспіль­ ства й професійних стандартів. "Безумовно, преса виконує роль четвертої влади, але ми повинні бути єдині в одному: в захисті національних інте­ ресів", — підкреслив В. Ющенко [4].

Вінтерв'ю інтернет-виданню "Телекритика" редактор газети "День"

Л.Івшина зазначала: "Потрібна відкрита розмова про те, що відбувається

внашій журналістиці. Рівень антисанітарії в журналістиці такий, що загрожує загибеллю всьому організму. Потрібно говорити правду — не ту, коли кажуть: у кожного своя правда. Ми знаємо, що існують об'єктивні речі. Ось про них і треба вести мову. Ми не можемо зараз розраховувати на політиків. У них на журналістів свої плани. їм не потрібна журналістська корпорація — їм потрібні конкретні розцінки. Тому тут поки що особли­ вих змін не помітно. Ми — відкрите суспільство. Але ж не прохідний двір? Насправді мало би бути так: ось інтереси українських громадян — ось інтереси українського суспільства. І через них — в інформаційному су­ спільстві — ми розглядаємо все, що відбувається. Цього ще немає, і це велика та надзвичайно серйозна національна проблема. Якщо ми хоча б трошки почнемо думати саме так, то це дозволить добре побачити тих, у кого ще є професіональність і совість", — вважає головний редактор "Дня" [4].

Дуже важливі думки висловили стосовно функціонування ЗМІ в Украї­ ні Президент В. Ющенко і редактор газети "День" Л. Івшина. Автор підруч­ ника вважає, що фундаментальною основою нинішніх високих стандартів журналістського професіоналізму має бути українська національна сві­ домість, державницьке мислення, висока моральність і духовність, патріо­ тизм і громадянська мужність.

Це розуміння національних, моральних, професійних стандартів жур­ налістської праці не виходить за межі європейського і світового контекстів, але закорінене у національно-громадянській позиції видатних українців.

Згадаймо Т. Шевченка: "Нема на світі України, немає другого Дніп­ ра...", "В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля" [18, с 250].

86 Розділ З

Осмислюючи діяльність І. Вишенського — "першого южноруського публіциста в великім стилі" [14, с. 486], І. Франко підкреслював, що най­ більшим достоїнством його є те, що моральне почуття у нього домінує над усім іншим. "Навіть теоретичне його знання стоїть під контролею його морального чуття або являється навіть на ньому основане". Доброчинність його публіцистики він вбачав у "високім підйомі моральної сили, котрою тремтить кожде слово, в тій гарячій, сердечній крові автора.., котрою накипіла кожда стрічка... твору" [14, с. 105].

Ефективність журналістської праці І. Франко ставив у пряму за­ лежність від суспільно-політичної атмосфери, "суспільної совісті", "су­ спільної моралі". "Гнила суспільність, за переконанням письменника, не видасть собі здорових та сміливих заступників. Вона не прийме їх, відтру­ тить або — що гірше — затопче, оглушить". Там, де "література, і політи­ ка, і все суспільне життя хромають нестачею "цивільної відваги", дихавічніють брехнею, фальшю та пустомельством, хиріють на сухоти совісті, — робив категоричний висновок Франко, — нема рук робочих, нема голів мислячих, нема серць смілих і щирих" [15, с 156]. Франко завжди висту­ пав за єдність слова і діла.

І. Франко, який геніально вмів бачити злети і провали в духовному житті суспільства, мабуть, уперше в українській мові вжив для позначен­ ня певного стану суспільства термінологічне словосполучення "духовний vacuum", чим, безперечно, збагатив як соціолог україністику. Це поняття він ввів для характеристики "морального занепаду", "патологічного ста­ ну" суспільства, його "хвороби", до чого, як вважав, спричинялися мо­ ральне каліцтво "одиниць і всієї суспільності", "здичіння та розпиячення", безмірне "чинопочитания", "повна духовна безплідність інтелігенції" [16, с 80—83].

Журналіст у концепції І. Франка — це чесна, порядна людина, яка вміє "переконувати не самою силою... аргументів, але моральним і психологчним впливом особи на особу, живого слова, тону, колориту бесіди" [14, с 71].

Національно-патріотичні переконання, мислення, мова, навіть право­ писна система — це речі настільки пов'язані у Франка між собою, що відхід від правди в одному веде до фальші в іншому; "мертвеччина мови і думок для нього (І. Франка. — В. Л.) — явища взаємозумовлені", — підкреслює дослідниця основ мовотворчості журналіста в інтерпретації І. Франка, відо­ мий мовознавець О. Сербенська [11, с 55].

Привертаємо також увагу до думок журналістикознавця, полтавця з Прилук, професора С. Сірополка (1872—1959) про морально-фахові ви­ моги, що випливають із принципів творчої роботи: "Хто не оволодів ту

Принципи діяльності радіоорганізацій

87

справу, про яку збирається писати, той приносить шкоду справі, а себе самого може виставити на сміх, бо відсутність знання не може компенсу­ вати жвавість пера та добір хвиських слів. Але, з другого боку, хто не опанував журналістської форми вислову, той і при найліпшому озна­ йомленні із справою не досягне успіху. Відповідна форма вислову разом із якістю думки й силою переконання є передумовою журналістичної праці для досягнення найбільшого успіху..." [2, с. 146].

Журналіст мусить глибоко усвідомлювати свою моральну відпові­ дальність за усне чи писемне слово, за кожну думку, за кожне тверджен­ ня. "Особа, яка добре не знає своєї літературної мови, яка глибоко не збагну­ ла свого національного обов'язку й яка не усвідомила собі потреб своєї нації, — не сміє бути журналістом та взагалі працівником пера", — наголошував про­ фесор К. Костів [6, с. 314—315]. Таких переконань був І. Огієнко, який підкреслював: "Особа, що не знає добре своєї соборної літературної мови та своїх рідномовних обов'язків, не може бути робітником пера" [9, с 24]. Надто категоричні вимоги, але небезпідставні, бо й нині досить актуальні, коли мовиться про складники українського стандарту журналістської пра­ ці, принципи діяльності радіоорганізацій.

Успішне дотримання принципів діяльності радіоорганізацій неможли­ ве без глибокого усвідомлення журналістами потреби розбудови суверен­ ної, незалежної, демократичної, соціальної, правової Української держа­ ви. Сповідування цієї морально-психологічної, політико-ідеологічної заса­ ди є однією з важливих передумов об'єктивного, достовірного, правдивого інформування радіослухачів про різноманітні соціально значущі явища, події, факти. Тут не йде мова про досягнення абсолютної правди, бо це є неможливим для людини. Підхід до абсолютної правди полягає в тому, щоб ми шукали, прагнули наблизитися до об'єктивної правди, вільної від суб'єктивного (однобічного) упередження й тенденційності. Журналіст не сміє замовчувати правди. Він зобов'язаний дотримуватися основних прин­ ципів інформаційних відносин, якими є: "гарантованість права на інфор­ мацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єк­ тивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації" [5, с. 62].

Гарантування права кожного громадянина на доступ до повної і прав­ дивої інформації та її отримання також зумовлює методологію досліджен­ ня суспільно-політичного, соціально-економічного життя і мотивацію радіожурналістської творчості. Отже, якість соціальної радіоінформації проявляється, насамперед, в об'єктивності, науковості, правдивості. Це забезпечується компетентністю, високою відповідальністю, порядністю, на­ ціональною гідністю, громадянською позицією радіожурналіста, який не лише збирає, фіксує, повідомляє факти, а так чи інакше висловлює свої

88 Розділ З

думки про факти, події, явища. І тому часто у фактичному матеріалі, що звучить по радіо, проявляється позиція журналіста. Це може виражатися у відповідному коментарі або навіть у декількох словах, які дають певну оцінку явищу, події, факту. Можна також висловити своє ставлення до тієї чи іншої новини навіть інтонацією голосу.

Із достовірністю, точністю, об'єктивністю інформації пов'язане вміння аргументувати, доводити, переконувати. Факти, події, явища оцінюються не тільки із зовнішнього боку, але й, передусім, за їх політико-ідеологіч- ною, державотворчою суттю, не ізольовано, а у взаємозв'язку з іншими фактами, процесами, явищами та соціальними відносинами, до яких вони включені. Отже, об'єктивна правда вимагає не тільки великої моральної сили, компетентності, інтелекту журналіста, щоб зуміти здобути правду і відстояти її, але й відповідних правничих і соціально-політичних умов, що творять придатний ґрунт для розквіту правди. У будь-якому разі кож­ ний радіожурналіст мусить сумлінно описувати факти, а не перекручува­ ти їх. Лише оцінка їх, зрозуміло, має суб'єктивний характер.

До поняття правдивої соціальної інформації входить ще три важливі елементи: "проникнення в будь-який матеріал до найменших подробиць; достовірність та обґрунтована оцінка журналістом об'єкта зображення — ситуації чи особи; точність у відображенні будь-якого факту, написанні чи вимовленні імені, дати, цифри".

Тлумачення фактів, подій, явищ ґрунтується на мотивації, яку обирає радіожурналіст, відшукуючи істину, а також у їх публічному висвітленні. Важливим є системний, комплексний підхід до аналізу. Люди стомилися від негативної інформації. Вони хочуть чути також про причини, що по­ роджують соціальні негаразди, отримати повідомлення про державотворчі процеси, здобутки в усіх сферах виробництва, культури, суспільного жит­ тя, перспективи створення належних умов для інтелектуальної, духовної, фахової самореалізації особистості.

Відомо, що в демократичних державах світу преса, телебачення, радіо пройняті духом держави, тобто вони державотворчі, патріотичні, об'єдну­ ють суспільство. І лише в цих рамках вони вільнодумні, забезпечують громадянам висловлювання своїх поглядів, думок, ідеологічний та полі­ тичний плюралізм. Кожна держава на законодавчому рівні дбає про те, щоб енергія слова, інформації не спрямовувалася на руйнацію національ­ них державних підвалин. Адже достеменно відомо (про це вже чимало написано), що інформація, незважаючи на відсутність у ній зримої обо­ лонки, є чи не найважливішим політико-ідеологічним стратегічним това­ ром. Специфіка інформації полягає в тому, що вона здатна тримати під контролем людину, відповідно запрограмовувати психіку і стимулювати її мислення. За допомогою засобів масової інформації можна цілеспрямова­ но впливати на зміну свідомості та поведінки великих мас людей.

Принципи діяльності радіоорганізацій

89

Жорсткий, руйнівний (у фізичному і духовному розумінні) інформацій­ ний наступ проти природних, національно-гуманістичних засад людини комуністичний і фашистський (нацистський) тоталітарні режими здійсню­ вали найрізноманітнішими методами.

Безперечно, за роки незалежності зроблено багато для відродження національної гідності, громадянської самосвідомості, самодостатності, са­ мобутності, самоцінності на основі національної ідеї, яка випливає з автохтонності української нації і глибоких історичних традицій, є всеохоплюючою духовною субстанцією й означає державність, власновладність, соборність, щастя, добробут. Значна заслуга в реалізації сутності націо­ нальної ідеї належить українському радіо. "...Радіожурналісти вже сьо­ годні заслуговують, щоб їм у столиці незалежної України, на майдані Незалежності, поставили пам'ятник вдячності за те, що в скрутну для Батьківщини годину не втратили "дух держави", не розміняли його на іноземні купюри, не зрадили рідномовне інформаційне поле", — зазначив колишній народний депутат України, голова підкомісії з питань друкова­ них засобів масової інформації С. Ткаченко [13].

На жаль, в Україні поки що відсутня виважена і цілеспрямована на­ ціональна інформаційна політика, хоча на різних рівнях державного управ­ ління про це говорять багато. Під цілеспрямованим безперервним інфор­ маційним обстрілом перебувають українська мова, культура, духовність. Зовнішні і внутрішні недруги Української держави всіляко намагаються не допустити повної деколонізації психології кожного українця, досі вою­ ють з "буржуазним націоналізмом", "українським сепаратизмом". Про­ славляючи московський неомесіанізм, паплюжать борців за волю України (І. Мазепу, С. Петлюру, С. Бандеру тощо), Українську державу, її симво­ ли, традиції, звичаї.

Важливе надбання українців — виборена впродовж століть неза­ лежність, демократизація суспільства, політичний та ідеологічний плю­ ралізм без глибоко продуманого, прозорого механізму контролю, захисту, регулювання перетворюється на непримиренну протилежність: з одного боку — демократичний принцип свободи слова, вибору, діяльності ЗМІ, а з другого — нехтування українськими національними інтересами, яке може призвести до повної втрати незалежності: психологічної, духовноморальної, культурної, економічної, державної.

Національний, самобутній інформаційний простір є запорукою стій­ кості, незалежності держави. Адже людські спільноти творяться мережа­ ми інформаційних комунікацій, через які передається необхідна держав­ но-політична, суспільно-економічна, ідеологічна, історична, етнічна та інша інформація. Національна мережа засобів масової комунікації — це один з "трьох китів", на якому базується державна самосвідомість, поряд

90 Розділ З

із національною інтелігенцією та національною політичною елітою. Відпо­ відно, політична еліта забезпечує умови (комунікативну мережу) для до­ несення до громадськості результатів праці інтелігенції. У сучасних умо­ вах вирішальна роль у творенні людських спільнот належить телебачен­ ню, газетам, радіо, літературі для масового читача, аудіо й відео, а також сфері діловодства.

Однак, слушно підкреслює кандидат історичних наук В. Балушок, в Україні дуже слабка система комунікацій — "своєрідна мережа судин, якими кров — інформація — пульсує від виробників української продукції до її споживачів. Звісно, у нашій країні є мережа засобів масової комуні­ кації, дуже потужна. Тільки не українська, а російська" [1].

У своїх працях "Навічно кайдани кували" (1995), "Завжди пам'ятай: Ти — Українець!" (1996, 2001), "Не лукавити словом" (2003), "Кайдани ще кують: Факти, документи, коментарі про росіищення в Україні" автор цього підручника розкрив зловісний механізм росіищення, агресивно-руй­ нівний інформаційний наступ проти природних, національно-гуманістич­ них засад українців. Не таємниця, що 90 % книг, які є у продажі в Укра­ їні, зроблені в Росії; 80 % газет і журналів — не тільки російськомовні, але за більшістю з них у той чи інший спосіб стоїть Росія; більшість фільмів, які демонструються в Україні, — або російські, або перекладені в Росії; абсолютно переважають на українському ринку касети і CD із записами "зірок" російської естради; фільми на дисках — у перекладі винятково російською; на телебаченні панують російські розважальні програми; FMстанції на радіо більш ніж на 90 % передають музику іноземних вико­ навців.

Отож, наші національні судини забиті таким-от "холестерином" [1]. Де вже через них пробитися до громадськості з правдивими історичними дослідженнями чи з різновидами національного мистецтва, новинками вітчизняної науки чи педагогічної думки. Усе це, звісно, не вивітрюється. А осідає на полицях бібліотек чи архівів. У "мозку" складається вражен­ ня, що він працює марно, а громадяни в більшості не знають, що відбу­ вається в їхній країні. "Більше того — "холестеринова" мережа у так зва­ них розважальних текстах, радіо- і телепрограмах щодня невтомно пере­ конує нас, що наша рідна Україна за своєю природою недолуга, люди — роззяви й ледарі, нездатні до самостійного життя, отож і країні, і людямневдахам не обійтися без опіки. Опікуватися, звісно, є кому. У цьому кон­ тексті високим професіоналізмом володіє Росія. Утім про ці маніпуляції із свідомістю людей також мало кому відомо: судини такої інформації не доносять. Світовий досвід свідчить, що в умовах безпосереднього сусідства новоутверджених націй з колишніми метрополіями витворити власну ме­ режу інформаційних комунікацій, відмежовану від старої "покровитель-