Книга з радіожурналістики

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

41

левізійного простору, є одним із важливих завдань будівництва україн­ ської держави. До речі, державні програми займають тепер лише близько 10 % від сумарної кількості обсягів радіомовлення у нашій країні.

Другою серйозною причиною кризових явищ державного радіо є зане­ пад дротового мовлення, яке в радянську пору, як уже мовилось, було основним засобом поширення програм. В умовах же ринку, де гору бере не ідеологія, а фінансова доцільність, цей вид мовлення виявився нездатним витримувати найменші випробування на життєздатність. Якщо в 1991 р. в Україні було 19 мільйонів радіоточок, то нині їх лише 6 мільйонів [13]. Про руйнування мережі дротового радіомовлення говорили на сесії Вер­ ховної Ради України, було чимало публікацій у пресі. До речі, мій відкри­ тий лист до Президента України, Голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра під назвою "Не руйнуймо мережі дротового радіомовлення!" опублікували газети "За вільну Україну" (13 листопада 1997 р.), "Тижневик Галичини" (14 листопада 1997 p.), "Літературна Україна" (18 грудня 1997 p.), "Гово­ рить і показує Україна" (29 січня 1998 p.), "Час/Time" (2—8 квітня 1998 p.). Цей лист також вміщено у моїй книжці "Завжди пам'ятай: Ти — Украї­ нець!", друге доповнене видання якої побачило світ 2001 р. Однак жодних позитивних зрушень досі не сталося. Більша частина жителів України, тих виборців, які проголосували за Вас, шановні керівники, не мають можливості почути добротворче слово Національної радіокомпанії. Саме до цього привертав увагу автор підручника у листах до Президента Украї­ ни, Голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра:

"Шановні керівники держави, ви добре знаєте, що в переважній більшості осель України сумно мовчить наймасовіше і найдоступніше джерело інформації— проводове радіо. Виступаючи перед працівниками радіо, телебачення та зв'язку 15ли­ стопада 2001 p., Ви, пане Президенте, наголосили, що про водо ве радіомовлення, на базі якого, до речі, будується система оповіщення цивільної оборони, перебу­ ває сьогодні в незадовільному стані. На 100 сімей в Україні припадає лише 40 радіо­ точок.

Люди старшого покоління нам 'ятають, що кремлівський режим у найскладніші для держави періоди здійснював тотальну радіофікацію СРСР, перетворюючи ра­ діо на "мітинг з багатомільйонною аудиторією". Це передусім робилося для всеохоплюючого комуністичного виховання населення. Заради справедливості зазна­ чу, що радіо несло наиширшому загалові не лише комуністично заідеологізовану інформацію, зокрема політичну, а й культуру. Мільйони й мільйони людей мали змогу слухати класичну музику, радіовистави, концерти художньої самодіяльності, нариси про цікавих працьовитих сучасників, репортажі про найрізноманітніші події, ознайомлюватися з творчістю видатних письменників, поетів, композиторів, ху­ дожників тощо. Зрозуміло, що все це пропагувалося в рамках комуністичної ідео­ логії.

42	Розділ 1
	Через комуністичну заангажованість радіо також вихолощувало релігію, філо­

софію, психологію, мораль українського життя, національну культуру, традиції сім'ї, тобто ту царину, де етнос, народ, нація відтворюються. У результаті тривалого комуністичного інформаційного засилля значною мірою вдалося сформувати зросійщену, безлику людино-масу, позбавлену історичної пам'яті, національної свідо­ мості. Це завело нас у духовну прірву, призвело до кризи особи, яку дуже важко нині долати, і є однією з причин, що ускладнюють процеси національного державо­ творення. До цього додалася нинішня цілеспрямована антиукраїнська інформаційна агресія, бо досі відсутня в нас виважена національна інформаційна політика.

Зовнішні та внутрішні вороги Української держави всіляко намагаються не допустити повної деколонізації психології кожного українця, інтенсивно витісняють національну сутність з інформаційного простору, який (зла іронія!) називається українським.

Безнаціональна чужомовна "масова культура"(агресивна, цинічна, насильницька, порнографічна) годує молодь, усіх нас спримітизованими витворами різних су рога ті в мистецтва, так чи інакше спрямованих на розтління, денаціоналізацію, російщення, американізацію і навіть африканізацію молодого покоління. Московську анти­ українську інформаційну агресію відверто і приховано підтримує чимало недер­ жавних (приватних) телерадіоорганізацій України. Дуже великий обсягїхніх радіо- і телепередач російськомовний, до того ж, за духом промосковський, прокомуні­ стичний.

Ви, шановний Леоніде Даниловичу, у своєму виступі перед працівниками ра­ діо, телебачення та зв'язку також зазначили, що "всі наші негаразди можна списа­ ти на відсутність коштів, недосконалість чинного законодавства, ще на низку при­ чин. Однак ж є пріоритетні завдання, без вирішення яких ми так і залишимося "білою плямою" на карті Планети". До пріоритетних завдань належить також фор­ мування в громадян України державницького мислення, національної свідомості і гідності, високої моралі та духовності, почуття патріотизму, утвердження грома­ дянського порозуміння і злагоди, української мови й культури, тобто творення ук­ раїнської України на засадах гуманістичної національної ідеї. Програми Національної радіокомпанії України якраз заангажовані на українське державотворення.

Голова Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомов­ лення І. Чиж у виступах по радіо, на різних нарадах постійно наголошує, що наста­ ла нагальна потреба відродити проводове радіомовлення. Підтримуючи цю його позицію, знову звертаюся до Вас, пане Президенте, пане Голово Верховної Ради, пане Прем'єр-міністре, не словом, а ділом подбайте, щоб повсюдно було віднов­ лено поруйноване проводове радіомовлення, щоб у кожній оселі мали можливість чути програми Національної радіокомпанії України. Адже відновлення, розвиток дротового радіомовлення в рамках Національної радіокомпанії України, яку треба повно, а не частково, фінансувати, — це також захист, утвердження українського національного інформаційного простору, створення морально-психологічних пе­ редумов українського державотворення".

На цей лист, надісланий безпосередньо Президентові України Л. Кучмі, отримав таку відповідь:

"Повідомляємо, що Ваше звернення в Адміністрації Президента України одер­ жано і відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення гро-

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

43

мадян" надіслано 25.06.02 за № 22/69305-13 на розгляд Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України з проханням повідо­ мити Вас про прийняте рішення.

Головний консультант Н. Жук".

"Шановний Василю Васильовичу! На виконання доручення Адміністрації Пре­ зидента України від 25.06.02р., №22/69305-13 на Ваш відкритий лист щодо віднов­ лення проводового радіомовлення повідомляємо.

Відповідно до Указу Президента України від 01.03.01р. № 122 "Про деякі захо­ ди щодо вдосконалення державного регулювання послуг електрозв'язку та радіо­ зв'язку", п. п. 2, 3 постанови КМУ від 18.05.01 p., № 539 "Про передачу Концерна радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до сфери управління Державного комі­ тету зв'язку та інформатизації"" питання поширення радіопрограм, зокрема мере­ жею дротового мовлення, відноситься до компетенції Держкомзв'язкуУкраїни, якому і підпорядкований В А Т "Укртелеком".

Держкомінформ неодноразово звертався до Держкомзв'язку з пропозицією відновити мережу проводового мовлення, наголошуючи на невиконанні Указу Пре­ зидента України від 6.12.01 p., № 1193/2001, в частині розвитку дротового мов­ лення, зокрема в областях України, де, як відомо, у 2000 р. стихія завдала значних збитків дротовому мовленню.

Окрім цього, у зв'язку з численними зверненнями радіослухачів України про незадовільний стан мережі дротового мовлення Держкомінформом України підго­ товлено звернення до Ради національної безпеки і оборони України.

Шановний Василю Васильовичу, гучний відгук у пресі (газета "День", № 121 від 10.07.02p., стор. 4; "Громадський форум"), зумовлений Вашим зверненням, вселяє надію на позитивні зрушення у відновленні мережі проводового радіо.

Вашого листа направлено до Держкомзв 'язку України за призначенням (01001, м. Київ-1, вул. Хрещатик, 22).

Дякуємо за розуміння.

З повагою, Голова Комітету — Іван Чиж".

"Голові Ради національної безпеки і оборони України п. Марчуку Є. К. Шановний Євгене Кириловичу!

Відповідно до Указу Президента України від 06.12.01 р. № 1193 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31.10.01 р., "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України" та доручення Прем 'єр -міністра України від ЗО. 05.02 р. ,до№ 17884/1 (ч. 1 абз. 5 п. 2 ст. 2) Держкомзв'язку України доручено подати пропозиції щодо розвитку проводового мовлення в реґіонах України.

Слід зазначити, що мережа перебуває у критичному стані, а ситуація із проводовим мовленням продовжує погіршуватись. Кожного року кількість радіоточок по­ стійно зменшується.

Як відомо, у 2000 році стихія, що прокотилась територією Одеської, Хмель­ ницької, Вінницької та ін. обл. західного реґіону України, завдала значних збитків проводовому мовленню, але, замість вжиття реальних заходів щодо усунення

44 Розділ 1

наслідків стихії та відновлення проводового мовлення, ВАТ "Укртелеком" Держкомзв'язку займається лише впровадженням ефірного мовлення.

Упровадження В А Том "Укртелеком" 22 470 радіоприймачів ефірного мовлення мешканцям Вінницької обл. складає лише 0,4 % від потреби відновлення проводової мережі. Зауважимо, що за останні 10 років унаслідок руйнації системи прово­ дового мовлення кількість радіоточок зменшилася більше ніж на 8,8 млн одиниць. Окрім цього, на передавачі безпроводової технології радіофікації до цього часу Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення не видала жодної ліцензії, що є порушенням чинного законодавства.

Інформуємо, що Одеському УНДІРТу доручено розробити техніко-економічне обґрунтування та технічне завдання щодо запровадження безпроводових техно­ логій радіофікації, який зауважує, що впровадження ефірного мовлення викличе низку проблем, зокрема:

—складання частотного плану;

—складність і дорожнеча створення мережі первинного розподілу програм;

—присвоєння робочих частот великій кількості передавальних засобів;

—залежність безперебійної роботи радіомережі від енергопостачання;

—вирішення на державному рівні, яке відомство має створювати й експлуату­ вати систему ефірного радіомовлення;

—за які кошти розбудовувати й утримувати мережу (дротова мережа утри­ мується за рахунок абонентської плати).

Для заміни проводового мовлення ефірним в Україні необхідно понад 250 час­ тотно-територіальних присвоєнь або смугу частоти 10 МГц в УКХ радіомовному діапазоні. Враховуючи дефіцит радіочастотного ресурсу, особливо в прикордон­ них районах, втілити в життя проект ефірного мовлення до запровадження цифро­ вого радіомовлення неможливо.

Звертаємо увагу, що у листі Могилів-Подільськоїрайонної ради від 14.06.02 р., № 77 (де частково впроваджено ефірне радіомовлення центральних та місцевих програм) зазначено, що складний рельєф місцевості (глибокі долини) не забезпе­ чує впевнений прийом радіопрограм у значній частині населених пунктів. Крім того, не всі жителі, особливо пенсіонери, мають змогу придбати ефірні радіоприймачі.

Згідно з листом від 14.07.99 p., № 106-9 ТОВ "Сигнал-Телеком" (м. Біла Церк­ ва), на базі ферітових демодуляторів є розробки простого і дешевого 6-програм- ного приймача проводового мовлення. Ще в кінці 60-хроків було розроблено сис­ тему 6-програмного мовлення дротами, котру частково запроваджено в Москві і Санкт-Петербурзі. Зокрема, в останьому починають впроваджувати і відновлювати 6-ти програмне проводове мовлення. Таке мовлення надає додаткові канали для обласного, районного місцевого мовлення, зберігаючи систему існуючого 3-про- грамного.

Звичайно, безпроводові технології радіофікації в аналоговому режимі практич­ но не спроможні забезпечити 6-програмне мовлення.

Переваги проводовоїрадіопередачі очевидні:

—трипрограмне мовлення українською мовою;

—лише проводовою мережею населення вранці і ввечері може почути Гімн України;

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

45

—саме це радіо пропонує цілу палітру авторських передач про нашу минув­ шину, зокрема з історії українського народу, спрямованих на формування національної ідеї;

—саме про водо ве радіо доходить до найвіддаленіших населених пунктів, не­ залежно від географічного рельєфу, де основна маса жителів — люди стар­ шого покоління;

—про водо ве радіо — це чи не єдина можливість здійснювати термінові по­ відомлення, адресовані всім громадянам країни.

Окрім цього, як свідчить досвід Російської Федерації, проводове мовлення є готовою інфраструктурою для запровадження інтерактивного багатопрограмного цифрового радіомовлення та надання інтєрнет-послуг.

Дєржкомінформ України вважає, що повноцінної альтернативи проводовому мовленню на сьогодні немає, і має бути виконано Указ Президента України та розпо­ рядження Кабінету Міністрів України щодо його розвитку, підтримки і відновлення.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (лист від 27.08.99 p., №01-4477/094) наполягає на підтримці подальшого функціонування системи проводового мовлення на території України як найбільш масового і доступного джерела інформації.

Держкомзв'язку України ставить питания перед Кабінетом Міністрів України про зняття з контролю відновлення та розвитку проводового мовлення. Дєржком­ інформ України виступає проти такого зняття і наполягає на необхідності забезпе­ чення його стабільного, повноцінного і безперебійного функціонування як головної частини "Єдиної національної системи зв'язку".

З повагою, Голова Комітету Іван Чиж".

Голова Державного комітету інформаційної політики, телебачення і ра­ діомовлення України І. Чиж написав 19 липня 2002 p., що "гучний відгук" у газеті "День", зумовлений зверненням автора цього підручника, "вселяє надію на позитивні зрушення у відновленні мережі дротового радіо". По­ даємо уривки матеріалів зі сторінки "Громадський форум" газети "День" за 10 липня 2002 р.

Головний редактор інформаційного центру міської ради "Миргород" В. Явтушенко:

"У нашому районі проводовим мовленням охоплені всі населені пункти. Раніше через розкрадання дротів деякі віддалені хутори були відключені, але перед вибо­ рами всі дроти були натягнуті і кожен населений пункт радіофіковано. Якщо гово­ рити про сільські населені пункти, то радіо є в кожному будинку, а в місті у 20 % немає через несплату абонентської плати. У селах ситуація інша: навіть якщо якась бабуся і не платить, тоїїнє "відрізають" відмовлення, адже у неї це єдиний зв'язок зі світом (бо газети вона не може передплатити). Ще у лютому на засіданні вико­ навчого комітету було порушено питання з проблем проводового радіо. Як на­ слідок— "Укртелеком" зобов'язали обов'язково налагодити зв'язок. На початку наступного року "Укртелеком" планує створити місцеве радіо на зразок FM-станцій,

46

Розділ 1

а потім закупити йроздати приймачі. Вони прагнуть з часом перейти з проводового радіо на ефірне".

Головний редактор Волинського обласного радіо В. Федчук:

"Сім років тому ми перші в Україні відкрили державне мовлення у FM-діапазоні на частоті 66,02 мГц. Поки що проводове радіо займає порядну нішу — нас не вигнали з ефіру і не "задавили". Однак у тих районах, де лютувала стихія, радіоме­ режа була знищена бурею і, на жаль, нам дали гроші тільки на відновлення елек­ троліній і не дозволили навішувати на нові опори проводи нашого радіо. У зв 'язку з цим у багатьох селах люди потерпають від нестачі інформації — не мають змоги слухати ні Київ, ні нас. Щоб було зрозуміло, наведу такий приклад: раніше у нас було 370 тис. радіоточок, зараз залишилося 147 тис. У всіх громадських установах у зв'язку з браком фінансів приймачі познімали, але ж плата за їх використання більш ніж символічна — 50 копійок на місяць.

У Швейцарії та Іспанії є проводове радіо. У США існує кабельне мовлення. Хто забороняє нашим зв'язківцям проводити кабель? Адже по ньому можна давати близько 20 програм.

Будемо говорити відверто. Для чого існує проводове радіо ? У нас поруч знахо­ диться Рівненська атомна станція, біля Києва була Чорнобильська АЕС. Проводове радіо є важливим елементом цивільної оборони. Бо як повідомити людям про тех­ ногенну катастрофу, якщо вона, не дай Боже, станеться? З іншого боку, це над­ звичайне становище, коли люди в селах не слухають засідання Верховної Ради України, не прилучаються до музики та драматургії. Умовно кажучи, без проводового радіо людина у селі повинна чекати півня, щоб дізнатися, що настала четвер­ та година ранку. Тут єдиний вихід, на мою думку, окремим рядком записа ти фінан­ сування на відновлення проводового радіо".

Незалежний експерт з питань телебачення і радіомовлення І. Мащенко підкреслив, що:

"Ми не маємо права відмовитися від проводового радіо. Чому? Тому що треба буде скрізь переходити на FM-діапазон. А дротове радіо обслуговує в першу чергу села. Колись у селах на центральному майдані постійно бубонів гучномовець. Хтось сьогодні має надію, що селянин, який отримує 50—60 грн на місяць — і то не завжди, купить приймач? Найдешевший приймач — китайська мильниця — коштує саме 50—60 грн. Це те саме, що сплачувати за радіоточку десять років. А тут він повинен придбати приймач та ще й постійно докуповувати батарейки. Подекуди намагалися це впровадити, наприклад, у Вінниці, — / на тому закінчилося. Та й не вистачить на всіх FM-частот. Ну, а як бути з точки зору цивільної оборони? Яка FM дасть такий ефект? Жарти жартами, але якесь лихо, як це було у Закарпатті, — і в який спосіб оперативно звернутися до народу? Тут не все так просто. Звичайно, Держкомзв'язокхоче позбутися проблем з проводовимрадіо.

Так що тут є над чим подумати — із точки зору надзвичайних подій, і з точки зору обороноздатності. А якщо звернутися до історії, то вуличні репродуктори ря­ тували Ленінград. Тоді ленінградське радіо працювало 24 години на добу. Коли не транслювалися програми, звучав метроном. Зазвичай, він "давав" 50 ударів на хвилину, а якщо пришвидшувався до 150 — то всі знали, що це наліт. "Брехунці"

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

47

рано списува ти. Вдома у мене — удвох кім на тах і на кухні — є прийма чі — і це дуже зручно. Можна зранку, поки не ввімкнули телевізор, почути про останні новини, прогноз погоди" [8].

Віце-президент Національної радіокомпанії України Л. Даценко:

"Проводове мовлення — це наш постійний біль, оскільки Українське радіо ви­ явилося своєрідним заручником не тільки генеральної лінії розвитку радіомовлен­ ня в колишньому Радянському Союзі, а й інших обставин, що мали місце уже в новітній історії. За радянських часів у нас, на відміну від Західної Європи, нада­ вався пріоритет лише проводовому, хоч і надзвичайно затратному, виду мовлення, а не ефірному, значно дешевшому, який широко використовувався за рубежем і, що особливо важливо, зберігав за слухачем право вибору радіостанції. Останнє, зрозуміла річ, було неприпустимим за радянської влади, яка ретельно дбала в першу чергу про чистоту комуністичної ідеології і прагнула донести її до масового слухача не через "ефірні хащі", нашпиговані "ворожими голосами", а значно надійнішим шляхом — єдиним дротовим каналом. То була політика. Тоді економити можна було на всьому, тільки не на ідеології.

Проте вся трагедія полягає в тому, що після розвалу радянської системи поча­ ло розвалюватися та занепадати і породжене нею дротове мовлення, альтернати­ ви якому в Україні немає і невідомо чи буде. Саме завдяки розгалуженій мережі проводового мовлення, що доходило до кожної оселі, Українське радіо свого часу відіграло чи не першорядну роль серед усіх інших засобів масової інформації у ви­ борюванні Україною державної незалежності. Тобто дротове мовлення із засобу колишнього ідеологічного впливу перетворилося у надзвичайно ефективний засіб державотворення. Однак цей державотворчий інструмент Україна остаточно втра­ чає. Тривають незворотні процеси його руйнації.

На мій погляд, причин тут кілька. Одна з них полягає в тому, що наші законотворці, дотримуючись принципів демонополізації, поширили його дію і на Націо­ нальну радіокомпанію, зрівнявши її у правах з численними комерційно-приватними радіостанціями за умов неспівмірності їхніх завдань у суспільно-політичному житті країни і тим більше у державному будівництві. Інша причина випливає з першої і полягає вже в політиці Держкомзв'язку, у підпорядкуванні якого перебувають за­ соби поширення програм УР, у тому числі і проводове мовлення. Тут давно дійшли висновку, що дротове мовлення, на відміну від ефірного, яке завдяки приватному сектору дає свіжу копійку, продовжує бути збитковим і не вписується у ринкові умови, а тому зайняли позицію скоріше пасивного спостерігача, ніж господаря.

Тим часом на Заході, де ринок давно править бал, виписані чіткі правила його поведінки: як тільки він вступає у протиріччя з державними, а отже, національними інтересами, закони такого ринку в тій чи іншій сфері перестають діяти. До речі, армія, як і Держкомзв 'язок та інші владні структури, також збиткова. Однак без них, як і без національного радіомовлення, державне функціонування немислиме. Тому якщо ми хочемо мати міцну і демократичну державу, маємо подбати і про національне радіомовлення, не відкладаючи розв'язання його проблем на потім. Радянська влада, як уже наголошувалося, зараховувала радіомовлення до найбільш пріоритетних галузей, і правильно робила.

І насамкінець — яскрава ілюстрація до сказаного. У сусідній Білорусі, незважаю­ чи на специфіку тамтешніх ринкових перетворень, є чому повчитися. Тут поставились

48

Розділ 1

до проводового мовлення як до безцінного надбання минулої епохи. Білоруси не тільки зберегли, а й примножили кількість радіоточок, довівши їх число до раніше недосяжної цифри — трьох мільйонів! А тепер порівняймо: у них, скажімо, на 8 мільйонів населення — 3 мільйони радіоточок, а у нас на 49 мільйонів — тільки 6 мільйонів!" [8].

Отже, якщо мислити патріотично, стратегічно, національно-держав­ ницькими інтересами, то потрібно якнайшвидше замінити застаріле лам­ пове обладнання на радіовузлах на напівпровідникове, відремонтувати, відновити зруйновані мережі дротового радіо. Зрозуміло, що це вимагає грошових витрат. Та кошти знайдуться, але треба відкинути байдужість, аполітизм, зневагу до інформаційно-національної безпеки України. Ще раз підкреслюємо, що більшовики для реалізації своєї антинародної, протиукраїнської, антигуманно! політики знаходили кошти. Українські дер­ жавні керманичі (якщо вони українські?!) також можуть і у скрутний час роздобути гроші для того, щоб у кожній оселі говорив гучномовець, доно­ сив до сердець людей суть української ідеї. Тобто, щоб дротове мовлення із засобу колишнього комуністичного ідеологічного впливу перетворилося у надзвичайно ефективний засіб українського державотворення [17, с 346—354];

Національна революція, яку називаємо помаранчевою, створила пере­ думови для реальної демократизації суспільства, заміни, образно кажучи, влади-батька на владу-партнера. Саме ці обставини і послужили поштов­ хом до поглиблення і розширення дискусії про суспільне телебачення і ра­ діомовлення, а також і до практичних дій: створення наглядової ради На­ ціональної радіокомпанії України та ухвалення її перших рішень. Прези­ дент Національної радіокомпанії України В. Набруско [24] підкреслив, що прийняті ухвали стосуються важливих аспектів функціонування радіо­ компанії: і програмної концепції каналів, і необхідності технічної модер­ нізації, і перегляду частотного ресурсу, і гіпотетичного запровадження єдиної системи оплати праці співробітників Національного радіо...

"Однак і в дискусії про шляхи запровадження суспільного мовлення, на мій погляд, зарано ставити крапку, — зазначив В. Набруско. — Серед ідеологів реор­ ганізації є, на жаль, чимало прихильників не тільки поспішних, а й вкрай радикаль­ них заходів, причому деякі судження мене всерйоз непокоять. Йдеться, зокрема, про нерозбірливе ототожнення двох різних понять — влади і держави, внаслідок чого піддається обструкції не так влада, як сама держава. В одній із публікацій читаємо: "Основою суспільного мовлення є те, що воно має здійснюватися в інте­ ресах всього суспільства, а не в інтересах... держави". Ось так. За цією логікою, з одного боку, існує омріяне ідеальне суспільне мовлення, як своєрідна панацея від усіх негараздів, а з другого — осоружна держава, як втілення всякого зла.

Протиставляти владу і суспільство, як і говорити про непорушну спільність їхніх інтересів, означає не що інше, як впадати в крайність. І фетишизувати суспільне мовлення, що спостерігаємо у багатьох його симпатиків, та сама крайність.

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

49

Наслухаєшся їхніх залпів по національних електронних ЗМІ, а також пасажів про неспроможність, а то й шкідливість державного мовлення, і хочеш не хочеш,

апочуваєш себе як мінімум винним перед своїм суспільством тільки тому, що по-

в'язав свою долю з Українським радіо. А воно було і залишиться флагманом вітчиз­ няної журналістики за всіх умов і влад ~ тоталітарних чи демократичних, і саме воно під час бурхливих подій виборювання української державної незалежності, як один із найпотужніших і найвпливовіших засобів масової комунікації на ту пору, опинилося на вістрі, стало провідником національно-демократичних ідей, нових світоглядних орієнтацій. Зрештою, саме Українське радіо зробило серед усіх тодішніх ЗМІ чи не найвагоміший внесок у здобуття української державності, про що давно вже сказано не мною, зацікавленою особою, а авторитетними політика­ ми та істориками" [24].

Українське радіо залишається недосяжним лідером серед мовців різної власності, хоча живе за рахунок мізерного бюджету, який становить усьо­ го лише 5 % бюджету Польського радіо чи, приміром, 16 % бюджету радіо малюсінької Словаччини. "Посадіть уявно на наш пайок — ненадовго, хоч на один рік — згадані сусідні радіокомпанії, і ви станете свідком нечуваної національної катастрофи у двох європейських країнах, яка потрясе світ!", — підкреслив В. Набруско [24], звернувши увагу і на сьогоднішні особливості національного інформаційного ландшафту. 80 % інформацій­ ного ресурсу належить фінансово-промисловим групам, 10 % — зарубіж­ ним мовникам, причому більшість з них — це закордонне іномовлення, що утримується за рахунок бюджетів інших держав, і лише 10 % — це наше державне, національне, реґіональне комунальне мовлення. Після за­ провадження громадського мовлення держава ще більше мінімізує свої регуляторні функції в сфері електронних ЗМІ, і ми будемо мати, напевне, унікальну ситуацію у світовій практиці: позиція української влади, укра­ їнського уряду в нашому власному інформаційному домі буде менше пред­ ставлена, ніж, приміром, позиція офіційної Москви, оскільки "Голос Росії", "Маяк", РТР-Планета, Перший "Останкіно" — це класичне державне мов­ лення, що фінансується за рахунок бюджету сусідньої держави і вільно поширюється у нас як у кабелі, так і в ефірі.

Зрозуміло, що через декілька років нині висловлені думки у дискусії стосовно створення суспільного радіомовлення не будуть такими загостре­ но актуальними, але життєздатності не втратять. Тому позиція Президен­ та Національної радіокомпанії України В. Набруска є вельми важливою стосовно перехідного етапу до повноправного громадського мовлення, під час якого варто звернути увагу на такі фактори:

1.У законодавчій сфері треба відпрацювати незаперечні механізми щодо пріо­ ритетності державних (суспільних) мовників, їхньої присутності в усіх реґіонах держави. Європейський досвід формування інформаційного простору підтверджує доцільність дуальної моделі розвитку, тобто співіснування

50

Розділ 1

комерційного і публічного мовлення. Співвідношення публічного та інших засобів мовлення за останні десятиріччя в країнах об'єднаної Європи збері­ гає сталу пропорцію, приблизно 40 — публічне, 60 — інше. Тобто громадське мовлення в розвиненій Європі виконує роль активного гравця. Як бути в Украї­ ні, коли в нас дискусія щодо громадського мовлення точиться навколо 10 % фізично наявного інформаційного ресурсу? Тобто ми апріорі закладаємо безперспективну програшну схему для громадського мовлення на ринку інформаційних послуг. Тому, як це не демократично і не популярно, варто переглянути сегменти інформаційного поля держави з огляду на національні стратегічні інтереси. Десятирічні симпатії колишніх складів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення до "русского" чи "армянско­ го" радіо, але раз і назавжди ми повинні сказати — спочатку Національна радіокомпанія України, а далі творчі змагання всіх інших, але з одним кар­ динальним застереженням — інформаційний простір має бути національно ідентичним, бо сьогодні навіть у столиці України через FM-мовників ми відчу­ ваємо себе в стані окупації — чужа мова, чужа культура, чужа ідеологія.

2.Треба покінчити з монополією операторів з в 'язку. Відсутні будь-які правила гри, жива конкуренція для концерну РРТ, Укртелекому. В цій сфері печерна епоха — передачі Українського радіо досі транслюють на передавачах Кага­ новича, енергозатратних, виснажених, і що цікаво, слюсар-ремонтник цих чудо-станцій отримує в кілька разів більше від висококласного журналіста,

політичного оглядача зі знанням іноземної мови на державному радіо, те­ лебаченні. Не цікаве Українське радіо зв'язківцям зі своїм дротовим мов­ ленням для селян чи "Радіо "Культурою"для естетів у стереорежимі. Для них одне мірило — гроші, які обертаються і не вкладаються ні в цифрові технології, ні в супутникові мережі. Тим часом наявні державні передавачі нещадно експлуатуються комерційними каналами, зношуються до ручки, хоча недержавні мовники, згідно з законодавством, мали б використовува­ ти власні передавальні засоби. Потрібно, нарешті, покласти край паразиту­ ванню комерційних телерадіоорганізацій на державній власності в цій га­ лузі. І робити технологічний революційний прорив у галузі поширення ра­ діо- і телесигналу, бо без нього нам годі говорити і про інформаційний суверенітет, і про європейську інтеґрацію.

3.Варто надати державним, а далі і громадським мовникам статус особливих інституцій стратегічного характеру — і для звичайного, і для особливого періоду. В Австрії поліція має кнопку, якою вона може заблокувати все при­ ватне радіомовлення і передати важливу інформацію про ситуацію на авто­ страді. У нас якийсь утаємничений іноземець, власник обленерго своїм рішенням вимикає ефірні передавачі, і будь-яка важлива державна інфор­ мація чи в звичайний, чи — ще гірше — в особливий період може просто не дійти до слухача.

4.Необхідно забезпечити економічні підвалини для сталого розвитку суспіль­ них телерадіоорганізацій як потужного фактора державотворення. Механізми фінансування суспільного мовлення різноманітні — від цільових бюджетних