зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

Ольга Крупська Науковий керівник: Разборська О.О., к.е.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

БЮДЖЕТНИЙ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ

Однією з найважливіших функцій державного управління є бюджетний контроль. Зважаючи на те, що бюджет є провідним інструментом економіки, яка знаходиться в умовах кризи, яка й далі загострюється, дослідження проблеми цієї теми є дуже актуальним питанням сьогодення. Аналіз здійснення бюджетного процесу останніх років засвідчує наявність недоліків, зокрема, невчасне прийняття бюджетів, дефіцитність, недовиконання дохідної частини та неефективне і нецільове витрачання бюджетних коштів. Необхідність подолання цих недоліків потребує вжиття адекватних заходів щодо удосконалення управління бюджетною сферою. Оскільки, згідно Бюджетного кодексу України, бюджетний контроль здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу, видається доцільним проаналізувати найголовніші проблеми у розрізі етапів його складання, розгляду та виконання.

Дослідженням основних аспектів здійснення бюджетного контролю

займались такі	вітчизняні науковці	як: А.В. Бризгаліна, О.Д. Василик,
Л.К. Воронова, М.М. Весельський,		Л.О. Зазвонова, Г.В. Пухальська,
Т.В. Литвинчук, Л.М. Касьяненко,		М.П. Кучерявенко, А.Н. Козиріна,
Л.А. Савченко,	О.Ю. Судакова,	І.А. Орешкіна, О.П. Чернявський,

Ю. Цал-Цалко, С.О. Шохіна та інші. Проте дане питання не є достатньо вивченим у науковій літературі і потребує подальшого розгляду.

Метою даного дослідження є визначення основних аспектів здійснення бюджетного контролю в Україні.

Бюджетний контроль визначається як:

вид фінансового контролю, що здійснюється у процесі складання, розгляду, затвердження та виконання бюджету;

як урегульована нормами бюджетного права система ревізійно-правових заходів, спрямованих на перевірку законності та доцільності здійснюваної бюджетної діяльності;

як діяльність уповноважених органів державної влади, що спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході формування, розподілу і використання коштів державного бюджету з метою ефективного соціально-економічного розвитку держави.

Такий контроль у системі функцій державного управління необхідно визнати як контрольну функцію управ ління державними фінансами – коштами Державного бюджету України [3, с. 45].

Сутність бюджетного контролю полягає в перевірці дотримання законності у сфері бюджетної діяльності та запобіганні порушенням встановленого порядку надходження і витрачання коштів державного та

191

місцевих бюджетів. Його можна розглядати як особливі правовідносини між контролюючими та підконтрольними суб‘єктами, при здійсненні якого виникає право контролюючого (уповноваженого) суб‘єкта контролювати діяльність учасників бюджетного процесу, передусім з позицій законності та правильності їх діяльності, а у випадку виявлення будь-яких відхилень вживати заходів з метою їх усунення. Тому бюджетний контроль можна визначити як діяльність уповноважених бюджетним законодавством органів та їх посадових осіб з перевірки виконання вимог бюджетного законодавства учасниками бюджетного процесу, що реалізують бюджетні обов‘язки або забезпечують таку реалізацію.

Систему бюджетного контролю можна уявити у вигляді сукупності таких елементів:

–суб‘єкти бюджетного контролю, серед яких виділяються: контролюючі суб‘єкти (уповноважені бюджетним законодавством на здійснення контролю за дотриманням приписів цього законодавства органи, перелік яких встановлено Бюджетним кодексом України) та підконтрольні суб‘єкти (розпорядники та одержувачі бюджетних коштів, які зобов‘язані здійснювати певні дії чи утримуватися від їх здійснення);

–об‘єкт контролю – це реальні результати бюджетної діяльності учасників щодо здійснення дій передбачених бюджетним законодавством, тобто реальні показники бюджетної діяльності,

–предмет контролю – це встановлені бюджетним законодавством показники бюджету.

На сучасному етапі при реалізації бюджетного контролю в Україні існує ряд суттєвих проблем. Основні з них:

недостатня профілактична спрямованість контрольних дій; недостатня робота щодо забезпечення усунення порушень у бюджетній

сфері; недосконалість методик, що спрямовані на визначення ефективності

використання державних ресурсів, у тому числі цільове використання бюджетних коштів; недостатня налагодженість механізмів виконання положень законів, які

встановлюють відповідальність за перешкоди контрольним діям [1, с. 94]. Багато правопорушень у сфері бюджетних відносин здійснюються через

недосконалість чинного законодавства, а також через обмежений вплив на розроблення проблем бюджетного контролю. З огляду на стан економіки та рівень розвитку бюджетних відносин бюджетний контроль є дуже важливим для нашої держави, так як змістом бюджетного процесу є формування, розгляд, затвердження, та виконання бюджетів. На всіх цих стадіях необхідний контроль як з боку держави так і з боку громадськості.

З метою побудови ефективної системи бюджетного контролю та для вирішення наведених проблем у системі законодавчого, методологічного та організаційного забезпечення бюджетного контролю, можна запропонувати наступні напрями його вдосконалення [2, с. 20]:

192

формування єдиних концептуальних основ організації бюджетного контролю, виходячи з сучасних завдань розвитку економіки України; створення єдиного правового поля щодо регулювання системи

бюджетного контролю та законодавчого закріплення за його суб'єктами контрольних функцій;

удосконалення методів бюджетного контролю; удосконалення кадрового забезпечення системи бюджетного контролю,

створення сучасної науково-дослідної та навчальної бази; створення адекватної сучасним умовам інформаційно-комунікаційної інфраструктури;

координація діяльності контролюючих структур з правоохоронцями; поліпшення матеріально-технічного та фінансового забезпечення

функціонування системи бюджетного контролю; усі органи державної влади, незалежно від підпорядкованості, повинні

сприяти контролюючим органам у здійсненні їхньої діяльності; діяльність контролюючих органів повинна базуватися на принципах

законності, незалежності, об'єктивності, плановості, компетентності, оперативності, довідності, гласності та дотримання професійної етики.

Таким	чином, бюджетний	контроль	є	різновидом державного
фінансового	контролю, що	здійснюється	в	бюджетному процесі

та спрямований на забезпечення законності, достовірності, економічної ефективності функціонування учасників бюджетного процесу. Бюджетний контроль є дієвим інструментом стимулювання підвищення фінансової відповідальності та продуктивності як окремих працівників, центрів прибутковості, структурних підрозділів, так і підприємства в цілому.

Для подальшої реалізації бюджетного контролю в Україні потрібно усунути ряд суттєвих проблем, а саме таких як : недостатня профілактична спрямованість контрольних дій; недостатній вплив щодо усунення порушень у цій сфері; недосконалість методик у використані державних ресурсів; недостатнє виконання законодавства, які встановлюють відповідальність за перешкоди контрольним діям.

Список використаних джерел:

1.Гетманець О. Актуальні проблеми правового регулювання бюджетного контролю в Україні // Підприємництво, господарство і право. –

2014. – ғ 6. – С. 91-94.

2.Гупаловська М.Б. Сучасні світові тенденції і моделі організації

бюджетного контролю та можливості їх використання в Україні / М.Б. Гупаловська // Формування ринкових відносин. – 2013. – ғ 11 (102). –

С. 18-22 3.Малаєва Т.В. Проблеми у сфері бюджетного контролю та напрями їх

подолання / Т.В. Малаєва // Часопис економічних реформ. Наукововиробничий журнал. – 2014. – ғ1. – С. 45-49.

193

Діана Крутінь Науковий керівник: Копчикова І.В., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМИ ЗАПАСАМИ

Необхідною умовою підтримання здійснення виробництва готової продукції на певному рівні є постійна наявність частини оборотних активів у матеріальній формі (виробничих запасів). З одного боку, сформовані виробничі запаси забезпечують безперервність, постійність та ритмічність діяльності підприємства, гарантують його економічну безпеку, а з іншого – виробничі запаси на рівні великих промислових підприємств потребують великих капіталовкладень, тому від організації і ведення обліку виробничих запасів залежить точність визначення прибутку підприємства, його фінансовий стан, конкурентоспроможність на ринку та в цілому ефективність роботи підприємства.

Актуальність теми полягає у тому , що на рівні підприємства запаси належать до об‘єктів, які потребують великих капіталовкладень, і тому являють собою один із чинників, що визначають політику підприємства та впливають на рівень ефективності його функціонування. Проте більшість підприємств не приділяють належної уваги питанням управління виробничими запасами і постійно недооцінюють свої майбутні потреби в наявних запасах, унаслідок чого змушені нести додаткові витрати.

Питанням організації ведення обліку виробничих запасів на промислових підприємствах, присвячені праці вітчизняних та зарубіжних науковців-економістів та фахівців в галузі обліку, таких як: Афанас‘єва І.І., Бутинень Ф.Ф., Голов С.Ф., Михалевич С.Г., Мурашко О.В., Пушкар М.С., Чаюн І.Ю. та ін.

Метою дослідження є розкриття економічної сутності та ефективності управління виробничими запасами.

Під сутністю виробничих запасів розуміють все те, що завезено на склади підприємства i ще не вступило в першу стадію обробки, тобто частина сукупних запасів, призначених для виробничого споживання [1].

Відповідно до міжнародного стандарту МСБО (ІAS) 2 «Запаси» – це активи, які: призначені для продажу в ході нормальної діяльності; перебувають у процесі виробництва для такого продажу; існують у формі сировини й матеріалів, призначених для використання у виробничому процесі або при наданні послуг[2].

Запаси становлять основу виготовленої продукції та сприяють процесу її виготовлення або поліпшують властивості готової продукції, тому у виробничому процесі використовують велику кількість матеріалів. На рисунку 1 відображено рух і перетворення (на готову до реалізації продукцію) сировини і матеріалів, які придбаваються для виробничого споживання.

194

Постачальник

Склад

Виробництво

Готова продукція

Рис. 1. Рух і перетворення запасів у процесі виробничого споживання.

До запасів підприємства включаються всі запаси, на які підприємство має право власності на визначену дату (наприклад, на дату складання Балансу), незалежно від місця їх знаходження. Одночасно на території, що належить підприємству, можуть знаходитися предмети, які є власністю інших фізичних і юридичних осіб. Ці предмети не є запасами підприємства і обліковуються на позабалансових рахунках [4].

Як правило, підприємство включає до складу запасів на дату балансу тільки фактично отримані цінності. Однак в окремих випадках за умовами договорів поставки у складі запасів можуть урахуватись і такі, що вже відвантажені з підприємства (право власності на які в нього залишилось), і такі, що повинні надійти, якщо підприємству-покупцю перейшло право власності на них, тобто товари в дорозі.

Ефективність управління обіговими коштами підприємства, до яких відносяться виробничі запаси, обумовлюються як зовнішніми чинниками, що не залежать від діяльності підприємства, так і внутрішніми, на які підприємство може та повинно активно впливати.

До зовнішніх чинників належить загальний стан економічної ситуації в країні та регіоні, особливості та нестабільність податкового законодавства, умови надання кредитів та процентні ставки, наявність цільового фінансування.

Важливе значення для організації обліку виробничих запасів має їх правильна оцінка, вибір якої регулюється П(С)БО 9 [3].

Так як на підприємстві залишаються все ще невирішеними питання щодо вдосконалення документації оперативного та аналітичного обліку виробничих запасів, особливо нагальною постає проблема автоматизації їх обліку. Вирішення цих питань полягає в розробці основних напрямів і конкретних рекомендацій з удосконалення методики обліку виробничих запасів, в їх оцінці при вибутті, методики проведення аналізу ефективного використання виробничих запасів, а також посиленні інформаційної та контрольної функцій обліку в управлінні виробництвом.

Аналізуючи в цілому діяльність підприємства з обліку виробничих запасів, можна виокремити наступні негативні аспекти:

–низький рівень оперативності інформаційного забезпечення управління виробничими запасами підприємств;

–невідповідний рівень контролю та оперативного регулювання процесів утворення запасів;

–обмеженість контролю використання виробничих запасів тощо.

195

Вирішення цих проблем потребує оновлення системи отримання інформації про виробничі запаси, використання нетрадиційних для вітчизняної облікової практики підходів щодо ефективного їх використання та оптимізації результатів діяльності підприємства через застосування принципів і методів бухгалтерського обліку.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що реалізація перелічених напрямів удосконалення обліку запасів підприємством призведе до значного підвищення результативності його фінансово – економічної діяльності. Вирішення комплексу суперечливих та дискусійних питань обліковоаналітичного управління виробничими запасами є актуальним для більшості підприємств і потребує подальших досліджень.

Список використаних джерел:

1.Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансований облік. / Ф.Ф. Бутинець.

-Житомир. 2010р., 608 с.

2.Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 2 (МСБО 2) «Запаси».

3.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затв. наказом М-ва фінансів України від 20.10.1999 р. ғ 246.

4.Жолнер І. В. Фінансовий облік за міжнародними та національними стандартами : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / І. В. Жолнер.- К. : Центр учбової літератури, 2012. - 365с.

Аліна Ксьоншка, Юлія Перемишленікова Науковий керівник: Откаленко О. М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОЗРАХІНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ

Облік виплат працівникам займає одне з центральних місць у системі бухгалтерського обліку, тому що є невід‘ємною частиною діяльності будьякої організації. Виплати є основним джерелом прибутків робітників компанії, й за їх допомогою здійснюється контроль за мірою праці та споживання, вони використовуються як найдієвіший важіль управління економікою.

Виплати працівникам були, є і ще тривалий час будуть важливим якісним показником економічного господарювання. Розмір виплат залежить безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці, конкурентоспроможності продукції, і є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників, бо від їх стану та форм реалізації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежать можливості розвитку економіки взагалі. Саме тому удосконалення організації обліку розрахунків за виплатами працівникам є актуальною проблемою сьогодення.

196

На сьогоднішній день багато науковців досліджують питання розрахунків за виплатами працівникам, проблему їх організації та нормативно-правового забезпечення, документування та відображення в обліку, зокрема Л. Андрущенко, А. Батура, Ф. Бутинець, В. Вишневський, С. Голов, К. Давидова, Н. Жук, А. Загородній, Ю. Іванов, М. Карпенко, М. Огійчук, Г. Семенов, В. Сопко та ін. Ними були написані роботи, в яких розкривалися проблемні питання оптимізації використання робочої сили, підвищення продуктивності праці, покращення умов праці та нормування праці.

Метою даної статті є всебічне дослідження організації та структури розрахунків за виплатами працівникам.

Розвиток господарського життя суспільства – поділ праці та виконання праці різної складності – спричинив необхідність виникнення обліку розрахунків за виплатами працівникам. Облік розрахунків за виплатами працівникам є досить складною проблематикою відображень бухгалтерському обліку, яка вимагає ретельного організаційного забезпечення.

На сьогоднішній день не існує єдиного визначення поняття «заробітна плата». В наукових джерелах економічна сутність заробітної плати трактується по-різному (табл. 1).

Таблиця 1

Сутність заробітної плати

Бутинець Ф.Ф [1] Заробітна плата – оплата праці найманих працівників, яка виражає перетворену форму вартості і ціни робочої сили.

Лепьохіна І.О. [2] Заробітна плата - це об‘єктивно необхідний для від-творення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг вираженої у грошовій формі основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівню розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці робітників.

Саух І.В. [3] Заробітна плата – це грошове вираження частини необхідного продукту, яка надходить в індивідуальне споживання робітникам фірми у відповідності з кількістю і якістю затраченої ними праці у виробництві.

Гордієнко Д. Д. [4] Заробітна плата – винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці», заробітна плата – це винагорода, визначена, як правило, у грошовому вимірнику, яку відповідно до трудової угоди власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [5]. Відповідно до МСБО 19, виплати працівникам – це всі форми компенсації, які працедавець надає працівникам в обмін на їхні послуги підприємству. При цьому працівник може надавати послуги підприємству на основі повного або неповного робочого дня, постійної або періодичної зайнятості та на тимчасовій основі [6].

На сучасному етапі розвитку бухгалтерської думки як в міжнародній практиці, так і у національній теорії бухгалтерського обліку, велика увага

197

приділяється питанням класифікації та характеристиці видів виплат працівникам, які мають свої характерні особливості та поділяються на підвиди.

МСБО 19 поділяє виплати працівникам на чотири категорії: короткострокові виплати працівникам, виплати по закінченні трудової діяльності, інші довгострокові виплати працівникам, виплати при звільненні.

Довгострокові виплати працівникам – це виплати працівникам (окрім виплат при звільненні та компенсаційних виплат інструментами власного капіталу), які не підлягають сплаті у повному обсязі протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги. . До таких виплат належать, зокрема:

–компенсація за періоди відсутності (додаткова відпустка за вислугу років, оплачувана академічна відпустка тощо);

–виплати з нагоди ювілеїв або інші виплати за вислугу років;

–виплати у зв‘язку з тривалою непрацездатністю;

–виплати частки прибутку та премії, які підлягають сплаті після дванадцяти місяців з дати закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги;

–відстрочені компенсації, сплачені після дванадцяти місяців з дати закінчення періоду, в якому вони зроблені.

Короткострокові виплати працівникам - виплати (окрім виплат при звільненні та компенсаційних виплат інструментами власного капіталу), які підлягають сплаті в повному обсязі протягом дванадцяти місяців після закінчення періоду, в якому працівники надають відповідні послуги. Склад короткострокових виплат наведено на рисунку 1.

Короткострокові виплати

Грошові виплати

Зарплата і внески

на соціальне

забезпечення

			Не грошові виплати
Компенсації за		Участь у прибутку
відсутність			та премії

Накопичені		Не накопичені

Гарантовані

Негарантовані

Рис. 1. Класифікація короткострокових виплат працівникам

198

Виплати при звільненні – це одноразові компенсації працівникам, які: встановлені законодавством; передбачені контрактом з працівником або колективним договором.

Виплати по закінченні трудової діяльності – це виплати працівникам (окрім виплат при звільненні та компенсаційних виплат інструментами власного капіталу), які підлягають сплаті після закінчення трудової діяльності. Різновиди програм виплат по закінченні трудової діяльності наведено на рисунку 2.

Програми виплат по закінченні трудової діяльності

Програми з визначеним внеском		Програми з визначеною виплатою

		Пенсійні фонди
Недержавні				Без створення
програми				пенсійного фонду

Державні програми

За участю одного		За участю кількох
працедавця		працедавців

Рис. 2. Класифікація виплат по закінченню трудової діяльності

У вітчизняний бухгалтерській практиці для оцінки розміру виплат працівникам, згідно П(с)БО 26, застосовується показник фонду оплати праці, що складається з певних частин і формує структуру заробітної плати (рис. 3) [7]. Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до установлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов‘язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати (за сумісництво професій, роботу в понаднормовий час, роботу в святкові і неробочі дні, роботу в нічний час), надбавки, гарантійні і компенсаційна виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов‘язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за весь рік, премії за спеціальними

199

системами і положеннями, компенсації та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Основними елементами організації розрахунків з оплати праці, згідно з Кодексом законів про працю України, є: нормування праці, тарифна система, форми та системи оплати праці. Нормування праці дає змогу встановлювати науково обґрунтовані затрати праці та її результати – норми часу, виробітку, чисельності, обслуговування, нормовані завдання. Тарифна система оплати праці – це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.

Фонд основної заробітної плати

Види виплат

Фонд додаткової заробітної плати

Фонд інших заохочувальних та

Рис 3. Структура заробітної плати за П(с)БО 26 «Виплати працівникам»

Системи та форми оплати працi встановлюються роботодавцем, виходячи з їх доцільностi й ефективності в конкретних умовах використання найманих працiвникiв. Проте світовий досвiд з органiзацiї працi свiдчить про доцiльнiсть розширення сфери застосування погодинних форм оплати. Законодавством передбачено при погодинній оплаті встановлення працівникам нормованих завдань, що означає визначення обсягу робiт за годину працi. Це вимагає обґрунтування норм часу на всi операції з виготовлення продукції, норм обслуговування устаткування, норм на прибирання примiщень тощо. Крiм зазначених форм оплати праці пiдприємства можуть розробляти й використовувати інші.

Форми та системи оплати праці визначають порядок нарахування і виплати заробітної плати, встановлюють тісний зв'язок заробітку працівників з кількісними та якісними результатами їхньої праці.

Система оплати праці складається з двох підсистем — погодинної (оплата працi залежить вiд вiдпрацьованого часу і встановлених тарифних ставок чи посадових окладiв) та відрядної (оплата працi залежить вiд виготовленого обсягу продукції (робіт чи послуг) з урахуванням складностi й умов працi та вiдрядних розцінок за одиницю продукції (робiт чи послуг) встановленої якостi) (рис. 4) [1].

Погодинна заробітна плата — форма оплати праці, коли обсяг виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Відомі дві форми погодинна оплати праці — проста погодинна та погодинно-преміальна.

При простій погодинній оплаті праці заробітна плата працівника має пряму залежність від встановленого для відповідного виду праці тарифної ставки та кількості відпрацьованого робочого часу. Застосування погодинно-

200