зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

Альона Кононенко Науковий керівник: Откаленко О.М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОБЛІК ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ У ТОВАРИСТВАХ

В зарубіжних країнах основними організаційно-правовими формами бізнесу, метою якого є отримання прибутку, є підприємства на правах одноосібної власності, товариства і корпорації. В умовах ринкової економіки обов'язковим чинником успішного функціонування господарюючих суб'єктів, незалежно від форми власності, є формування власного капіталу в момент їх створення і поповнення власних фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності.

Величина власного капіталу характеризує його платоспроможність та кредитоспроможність товариства, забезпеченість коштами для покриття власних зобов‘язань.

Головна відмінність товариства від індивідуальної приватної фірми - - кількість власників. Товариство - це система взаємовідносин між двома або більше партнерами, в межах якої вони погодились поділяти ризик і винагороду від спільного ведення бізнесу. Тому облік та формування власного капіталу товариства буде дещо відрізнятись від його ведення у підприємствах іншої форми власності.

Згідно Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку ғ1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», власний капітал – це частина в активах підприємства, що лишається після вирахування його зобов‘язань [1].

Структура власного капіталу залежить від вимог законодавства щодо реєстрації внесків учасників. Кожен з видів капіталу має свою функцію.

Основною функцією статутного капіталу є забезпечення регулювання відносин власності. Облік статутного капіталу ведеться на субрахунку 401 «Статутний капітал». Його розмір фіксується в установчих документах і не може бути меншим за встановлену законодавством величину. Статутний капітал публічних та приватних акціонерних товариств, згідно із Законом України «Про акціонерні товариства» [2], не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. При цьому слід зазначити, що приватне акціонерне товариство здійснює випуск акцій для приватного розміщення, тобто серед засновників, кількість яких не повинна перевищувати 100 осіб. Публічне акціонерне товариство здійснює випуск акцій як для публічного, так і для приватного розміщення. Статутний капітал акціонерного товариства поділяється на акції рівної номінальної вартості. Відповідно до діючого законодавства, додаткова емісія акцій власного випуску при їхньому первинному розміщенні (поширенні), може бути здійснена двома шляхами:

- випуском у обертання «нових» акцій, для якого може бути кілька джерел додаткові внески (внески), реінвестиція дивідендів і сума індексації

171

основних фондів, проведеної відповідно до постанов Кабінету Міністрів України;

- обміном раніше випущених облігацій акціонерного товариства на його акції, що знову випускаються.

При збільшенні статутного капіталу шляхом підвищення номінальної вартості акцій кількість їх залишається без змін. Зменшення статутного капіталу може здійснюватися шляхом зменшення кількості акцій або зниження номінальної вартості акцій.

Додатковий капітал підприємства відображається на рахунку 42 «Додатковий капітал». Емісійний дохід - різниця між продажною вартістю акцій та номінальною, що була оголошена до реалізації. Інший вкладений капітал створюється шляхом внесення засновниками додаткових сум на добровільних засадах з метою сприяння розвитку підприємства. Рішення про додаткові внески приймається загальними зборами колективу. Додаткові внески не збільшують суму статутного капіталу, не порушують співвідношення часток у статутному капіталі і не реєструються в державних органах [3]. Інший додатковий капітал – це вкладення до власного капіталу, які не є зареєстрованими, отриманими в результаті господарської діяльності підприємства і не відносяться до видів додаткового капіталу, що наведені раніше. До нього включається вартість безоплатно майна і індексації майна Варто також зазначити, що в Україні відсутній конкретний порядок формування додаткового капіталу підприємств.

Резервний капітал, що представляє собою суму резервів, створених згідно з чинним законодавством або статутними документами за рахунок нерозподіленого прибутку у розмірі не менше 5% від прибутку щорічно. Загальна сума резервного капіталу повинна бути не менше ніж 15% статутного капіталу товариства [2]. Інформація про наявність та рух резервів відображається на рахунку 46 «Резервний капітал». Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) - чистий фінансовий результат діяльності підприємства після виплати доходів власників, створення резервного фонду. Його облік ведеться на рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». Вилучений капітал являє собою фактичну собівартість викуплених акцій власної емісії. Згідно з законодавством акціонерне товариство може викупити у акціонера, оплачені ним раніше акції. Викуплені акції мають бути реалізовані чи анульовані протягом року [4]. Облік вилученого капіталу ведеться на рахунку 45 «Вилучений капітал».

Неоплачений капітал являє собою суму боргових вимог до засновників стосовно внесків до статутного (пайового) капіталу [4] і відображається на рахунку 46 «Неоплачений капітал». Формування та облік власного капіталу акціонерного товариства має певну специфіку у відповідності до чинного законодавства. Цю специфіку слід враховувати при створенні підприємства, а також для забезпечення ефективного господарювання акціонерного товариства у майбутньому

Список використаних джерел:

1. НП(С)БО ғ1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: Наказ

172

Міністерства фінансів України від 07.02.2013 р. ғ73.

2.Про акціонерні товариства: Закон України від 27.03.2015 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/514-17

3.Нестеренко С.С. Порівняльний аспект нормативного регулювання складових власного капіталу на підприємствах різних форм власності. –

Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2962

4.Бобяк А. П Організаційно-методичні аспекти обліку власного капіталу на підприємствах. – Режим доступу: http://www.napks.edu.ua/library/compilations_vak /eiu/2011/1/p_91_95.pdf

Діана Коренюк Науковий керівник: Откаленко О.М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОБЛІК ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ У КОРПОРАЦІЯХ

Найбільшу частку продукції і послуг, а також національного багатства зарубіжних країн виробляють корпорації, у яких сконцентровані також найбільші фінансові та людські ресурси. Вони є, відповідно, також і основними платниками податків. Тому, в більшості зарубіжних країн, діяльність корпорацій регулюється спеціальними законодавчими актами.

Корпорація – це організаційно-правова форма підприємницької діяльності, яка ґрунтується на спільному корпоративному (акціонерному) капіталі і при якій майнова відповідальність власників обмежується розмірами вкладів у цей капітал.

Корпорація має права юридичної особи, здійснює свою діяльність незалежно від власників та володіє капіталом, розділеним на акції, власниками яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (акціонери). Акція засвідчує право власності в корпорації [1, c. 341].

Власний капітал корпорацій формується акціями, тобто коштами інвесторів (власників) в обмін на реалізовані їм акції.

Акціонерний капітал формується за рахунок:

коштів інвесторів - шляхом реалізації їм акцій; прибутку, отриманого від ведення комерційної діяльності та не

розподіленого між акціонерами.

Акція – це цінний папір без встановленого строку обігу, який засвідчує пайову участь в акціонерній компанії і дає його власникові право на: участь в управлінні компанією, одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, участь у розподілі майна при ліквідації компанії. Частку акцій, що належать певній особі, засвідчує акціонерний сертифікат.

Корпорація може випускати акції двох видів: звичайні (прості) та привілейовані. Власники звичайних акцій мають право голосу в управлінні корпорацією. Дивіденди одержують залежно під результатів фінансовогосподарської діяльності. Привілейовані акції надають перевагу їх власникам при одержані дивідендів, при розподілі майна в результаті ліквідації

173

корпорації, але не дають права голосу. Дивіденди на ці акції встановлюються за фіксованим відсотком від номінальної вартості або за ставкою на одну акцію [2, c. 265].

Розрізняють кілька вартостей (оцінок) акцій:

1.Номінальна вартість акцій. Це мінімальна вартість, яка вказується на сертифікаті акцій. Номінальна вартість зараховується у статутний капітал корпорації. Продаж акцій із встановленим номіналом за готівку відображається в бухгалтерському обліку записом:

Дебет рахунка «Грошові кошти» – на суму отриманих від реалізації акцій грошових коштів.

Кредит рахунка «Акціонерний капітал» – на номінальну вартість випущених акцій.

Кредит рахунка «Додатковий капітал» – на різницю між вартістю реалізації і номінальною вартістю акцій.

2.Безномінальні акції. Акції, які не мають капіталу. Безномінальні акції можуть випускатися у двох варіантах:

безномінальні акції з оголошеною вартістю. Рада директорів оголошує (встановлює) в будь-який момент вартість акції. В такому разі оголошена вартість акцій зараховується у статутний капітал корпорації.

безномінальні акції без оголошеної вартості. Якщо корпорація випускає акції без номінальної вартості і без оголошеної вартості, то вся виручка за акції переходить у статутний капітал.

3.Ринкова вартість акцій. Це ціна акції, яка формується на ринку цінних паперів під впливом попиту і пропозиції. Вона значною мірою залежить від фінансового стану фірми, напрямків її розвитку, стабільності, тощо.

4.Облікова вартість акцій. Це різниця між сумою всіх активів і всією заборгованістю (чисті активи). Тобто це сума всього власного (акціонерного) капіталу. Якщо розділити всю суму капіталу на кількість акцій, то одержимо облікову вартість однієї акції [3, c. 418].

Але якщо у складі капіталу компанії є привілейовані акції, то їхня сума попередньо віднімається з суми капіталу, а решта ділиться на кількість звичайних (простих) акцій.

Власний капітал корпорації у балансі відображається у першому розділі пасиву «Власний капітал» і включає у себе такі статті: зареєстрований капітал, капітал у дооцінках, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений капітал, вилучений капітал [4].

Як бачимо, до власного капіталу належить і нерозподілений прибуток компанії. В разі наявності нерозподілених збитків сума віднімається і зменшує загальну суму власного капіталу. При визначенні підсумку балансу по розділу «Власний капітал» також вираховується неоплачений капітал і вилучений капітал.

Вчасно не внесені активи або вилучені з підприємства зменшують розмір статутного капіталу, тому неоплачений і вилучений капітал вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. Розширена

174

інформація щодо наведених видів капіталу наводиться у звіті про власний капітал [5].

Таким чином, сума власного капіталу являє собою загальну вартість засобів, отриманих від засновників у різній формі з повною передачею права власності на ці засоби підприємству, або залишених засновниками на підприємстві, отриманих в процесі діяльності підприємства (як в результаті власної діяльності, так і безоплатно отриманих). Величина власного капіталу є важливою економічною категорією, оскільки вказує на платоспроможність підприємства.

Список використаних джерел:
1.	Воронко Р.М. Облік	у	зарубіжних	країнах:	Навч. посіб.	/
Р.М. Воронко. – Львів: «Магнолія-2006», 2009. – 744 с.
2.	Губачова О.М. Облік	у	зарубіжних	країнах:	Підручник.	/
О.М. Губачова, С.І. Мельник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 432 с.

3.Сук Л.К. Фінансовий облік: Навч. посіб. / Л.К. Сук, П.Л. Сук. – К.:

Знання, 2012. – 647с.

4.НП(С)БО ғ1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: Наказ Міністерства фінансів України від 07.02.2013 ғ 73. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/z0336-13.

5.Гуренко Т.О. Сучасний погляд на власний капітал. – Режим доступу: http://nubip.edu.ua/sites/default/files.

Наталія Король Науковий керівник: Колєнчук Г.І., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Використання оборотних активів є одним із основних завдань будьякого виробничого підприємства. Для забезпечення безперервного виробництва, за умов інфляційних процесів, кризи, збільшення конкуренції важливим є ефективне використання, нормування та оптимізація джерел фінансування оборотних активів.

Проблема сутності та класифікації оборотних активів знайшла своє відображення у працях зарубіжних та вітчизняних вчених, а саме: Ф. Кене, А. Маршала, А. Сміта, Й. Шумпетера та В.А. Анікіна, І.І. Бойко, В.М. Івахненко, Д.В. Лисенка, Ф.Ф. Бутинця та інших.

Метою даної роботи є аналіз різних підходів сучасних науковців до визначення економічної сутності оборотних активів та її класифікації.

Оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу [3].

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних активів, а саме:

175

-сукупність оборотних фондів та фондів обігу;

-грошові кошти та їх еквіваленти, а також інші активи, що використовують в одному операційному циклі;

-сукупність матеріальних цінностей, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і повністю споживаються протягом одного операційного циклу;

-засоби підприємства що повністю переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції [1, с. 378].

Структура оборотних активів - це співвідношення окремих елементів оборотних активів у їх загальному обсязі.

Структура оборотних активів підприємства включає:

1)запаси (активи, які утримує підприємство для подальшого споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг; перебувають у процесі виробництва; (згідно П(с)БО 9 "Запаси")), до складу яких входять:

1.1) виробничі запаси: сировина й матеріали, паливо, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, тара і тарні матеріали, будівельні матеріали, матеріали, передані в переробку, запасні частини, матеріали сільськогосподарського призначення, інші матеріали;

1.2) поточні біологічні активи: поточні біологічні активи рослинництва, поточні біологічні aктиви тваринництва, якi оцінені зa справедливою ваpтістю, поточні біологічні активи тваринництва, якi оцінені за первісною вартістю;

1.3) малоцінні та швидкозношувані;

1.4) виробництва;

1.5) браку у виробництві;

1.6) напівфабрикатів;

1.7) готової продукції;

1.8) продукції сільськогосподарського виробництва; 1.9) товарів: товари на складі, товари в торгівлі, товари на комісії, тара

під товарами, торгова націнка;

2)короткострокові векселі одержані (відображають суми, які підприємство одержить, коли підприємство-векселедавець погасить свій

вексель (виплатить за векселем)): короткострокові векселі одержанні в національній валюті, короткострокові векселі одержані в іноземній валюті;

3) дебіторська заборгованість (сума заборгованості дебіторів перед підприємством на певну дату. Згідно П(с)БО10 "Дебіторська заборгованість", дебіторську заборгованість поділяють на довгострокову і поточну.

Дебіторська заборгованість включає:

3.1) дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги (відображається в балансі в розрізі трьох статей: чистої реалізаційної

вартості, первісної вартості та резерву сумнівних боргів); 3.2) дебіторську заборгованість за розрахунками, яка складається з

заборгованості: за бюджетом; за виданими авансами; з нарахованих доходів; з внутрішніх розрахунків; іншої поточної дебіторської заборгованості;

176

4)поточні фінансові інвестиції (відображають фінансові інвестиції на строк, що не перевищує одного року): еквіваленти грошових коштів, інші поточні фінансові інвестиції:

5)грошові кошти та їхні еквіваленти (відображають кошти в касі підприємства, на поточних рахунках у банках );

6)інші оборотні активи (відображаються суми оборотних активів, які не можуть бути включені до вищенаведених статей);

7)витрати майбутніх періодів [4].

Класифікація оборотних активів		– це система	виокремлення видів
оборотних активів	відповідно до	визначених	ознак. Існують такі
класифікації оборотних активів підприємства:

1)За функціональним призначенням вони поділяються на:

-оборотні виробничі фонди. Це ті активи які безпосередньо беруть участь у процесі виробництва.

-фонди обігу. Це такі активи які залучаються і безпосередньої участі у процесі виробництва не беруть.

2) За принципами організації оборотні активи поділяються на:

-нормовані (які можуть бути точно визначені як заплановані величини: матеріали, паливо);

-ненормовані (ті в яких складно або неможливо визначити як заплановані величини).

3) За джерелами формування активи поділяються на власні, позикові і залучені:

-власними оборотними активами є такі які характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок власного капіталу підприємства;

-позиковими називають грошові кошти, які підприємство позичає у банків у формі кредитів для покриття тимчасових витрат;

-залучені оборотні активи це кошти які є в наявності підприємства і які тимчасово перебувають в обігу підприємства але не належать йому.

4) За ступенем ліквідності і ризику оборотні активи поділяються на:

-високоліквідні (кошти в касі установи, на поточних або депозитних рахунках (строком до одного року) у банку та державні цінні папери або цінні папери, випущені під гарантію держави);

-середньо ліквідні (всі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової та безнадійної; запаси готової продукції, призначеної

для реалізації);

-низько ліквідні (це короткострокові і іноді довгострокові позики, факторингові операції, інвестиційні цінні папери, лізингові операції);

-неліквідні (це прострочені позики, деякі цінні папери, меблі, техніка і споруди) [2, с. 235].

Отже, оборотні активи являють собою грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати балансу. Існує велика кількість підходів до класифікації

оборотних активів, що пов‘язано із наявністю різних трактувань їх

177

економічної сутності та у залежності від їх функціонального призначення, принципів організації, джерел формування, ступеня ліквідності.

Список використаних джерел:

1.Берехтіна Л.О Економічна сутність оборотного капіталу підприєимства//Держава і регіони - 2014 - ғ6 – С. 378 – 381.

2.Петруня Н.В. Класифікація активів підприємства з урахуванням міжнародних стандартів фінансової звітності /Н.В. Петрруня //Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України – 2013 - ғ1 – С. 235-242.

3.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» Наказ МФУ від 9 грудня 2011 року ғ 1591 [Електронний ресурс]- Режим доступу: www.zakon3.rada.gov.ua

4.www.irbis-nbuv.gov.ua – сайт Національної бібліотеки Ураїни імені В.І. Вернадського.

Олена Корчева Науковий керівник: Откаленко О.М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА РОЗПОДІЛУ ПРИБУТКУ У КОРПОРАЦІЯХ

Найбільшу частку продукції і послуг, а також національного багатства зарубіжних країн виробляють корпорації, у яких сконцентровані також найбільші фінансові та людські ресурси. Корпорація – це організаційноправова форма підприємницької діяльності, яка ґрунтується на спільному корпоративному (акціонерному) капіталі і при якій майнова відповідальність власників обмежується розмірами вкладів у цей капітал. Копорації, відповідно, також є основними платниками податків. В більшості зарубіжних країн, діяльність корпорацій регулюється спеціальними законодавчими актами.

Корпорація має права юридичної особи, здійснює свою діяльність незалежно від власників та володіє капіталом, розділеним на акції, власниками яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (акціонери). Акція засвідчує право власності в корпорації. Створення і реєстрація корпорацій в різних країнах світу відбувається приблизно однаково. Засновники корпорації подають у відповідну державну установу за місцем реєстрації підписану ними заяву та договір про інкорпорування (тобто надання згідно із законом групі осіб статусу юридичної особи), де вказується вся інформація стосовно створюваної корпорації: її назва, місцезнаходження, прогнозований термін існування, кількість, прізвища та адреси директорів, мета діяльності, порядок формування капіталу (види, кількість та сума цінних паперів) тощо. Після затвердження поданих документів корпорація отримує право на здійснення господарської діяльності [ 1, с. 324].

178

Існують два види корпорацій – відкритого і закритого типу. Цінні папери корпорацій відкритого типу вільно купуються та продаються. Максимальна кількість акціонерів таких корпорацій, в більшості випадків, не обмежується, але в окремих країнах може бути встановлена їх мінімальна кількість (наприклад, у США – не менше семи).

Результатом виробничої діяльності корпорації теж є прибуток. Після сплати податків чистий прибуток акціонерного товариства підлягає розподілу. Рішення про це приймає рада директорів, а затверджується воно на загальних зборах акціонерів.

Розподіл прибутку корпорації здійснюється в такому порядку: частина його використовується для розширення виробництва, виплату зарплати і премій і тільки та частина прибутку, що залишається, йде на виплату доходів за цінними паперами [2, c. 204].

В умовах ринкової економіки обов'язковим чинником успішного функціонування господарюючих суб'єктів, незалежно від форми власності, є формування власного капіталу в момент їх створення і поповнення власних фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності.

У міжнародній практиці використовується декілька методів розподілу прибутку між партнерами товариства:

за встановленою пропорцією (наприклад, 40 % і 60 % або 2/ 5 і 3/5); пропорційно до вкладів капіталу. При цьому можливі два варіанти:

пропорційно до залишків капіталу партнерів на початок року; пропорційно до середньої величини капіталу партнерів, тобто з врахуванням змін, які відбулися у капіталі протягом року.

залежно від нарахованої заробітної плати за рік, а решту суми - за встановленою пропорцією;

залежно від нарахованої заробітної плати і відсотків на капітал, а решту суми - за встановленою пропорцією.

Відсотки на капітал, які використовуються як база для розподілу прибутку товариства в останніх двох методах - це розрахункова величина прибутку (дивідендів), що його хочуть одержати партнери на свій капітал

[3, c. 328].

Міжнародна практика свідчить, що завжди є різниця між сумою прибутку підприємства, що випливає з даних бухгалтерського обліку та відображається у фінансовій звітності, та сумою прибутку для цілей оподаткування. Сума прибутку після сплати податку становить чистий прибуток корпорації, що залишається в її розпорядженні. Його використовують на виплату дивідендів та інші цілі передбачені статутом корпорації та законодавством країни [4, c. 47]. Серед них – створення спеціальних резервів: фінансового, статутного та деяких факультативних резервів. Розмір фінансового резерву регулює держава.

У Франції корпорації зобов‘язані відраховувати в цей резерв щороку 5% чистого прибутку. Невикористаний прибуток перераховують на рахунок « Нерозподілений прибуток». Чистий прибуток може підлягати розподілу в такому порядку:

179

фінансовий резерв – 5% чистого прибутку; дивіденди акціонерам – 6% статутного капіталу; статутний резерв – 20% чистого прибутку;

решту чистого прибутку залишають нерозподіленою [5, c. 503].

За результатами розподілу чистого прибутку звітного періоду буде зроблено такий бухгалтерський запис: Дт «Фінансові результати звітного періоду», Кт «Легальний резерв», Кт «Статутний резерв», Кт «Інші резерви», Кт «Акціонери – Дивіденди до сплати», Кт «Нерозподілений прибуток».

Можливі випадки, коли корпорація може реінвестувати всю суму чистого прибутку задля розширення господарської та фінансової діяльності

[6, c. 411].

Список використаних джерел:

1. Воронко Р. М. Облік у зарубіжних країнах: навч. посіб. / Р. М. Воронко. – Л.: Магнолія, 2012. – 744 с.

2.Федоренко В. Г. Політична економія: підручник / В. Г. Федорено. - К.:

Алерта, 2008. - 487 с.

3.Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський облік в зарубіжних країнах: навч. посіб. / Ф. Ф. Бутинець. - Житомир, ПП Рута, 2002. - 651 с.

4.Гавриличенко Є. В. Облік у зарубіжних країнах: конспект лекцій / Є. В. Гавриличенко. – Х.: ХНАМГ, 2009. – 56 с.

5.Голов С. Ф. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами: приклади та коментарі: практ. посіб. / С. Ф. Голов, В. М. Костюченко. – К.:

Лібра, 2001. – 840 с.

6.Горецька Ф.Ф. Бухгалтерський облік у зарубіжних: навч. посіб. / Ф. Ф. Горецька. – Житомир: ПП ―Рута‖, 2002. – 544 с.

Дарина Костенчук Науковий керівник: Майстер Л. А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

БУГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ДОВГОСТРОКОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Значна частина зобов‘язань підприємства виникає під час нарахування витрат. Підприємство нараховує витрати і у відповідних сумах одночасно повинно визнати зобов‘язання. Зобов‘язання за рахунками зі сплати податків, обов‘язкових платежів, заробітної плати, створення забезпечень – все це є типові приклади визнання зобов‘язань разом із нарахуванням витрат.

Довгострокові зобов'язання підприємства, яке виникає внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, викличе скорочення або зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. [6]

Порядок формування та відображення в звітності інформації про зобов'язання визначає П(С)БО 11 «Зобов'язання». Для визнання зобов'язань довгостроковими повинні бути виконані дві умови:

180