10.3 Потенціометричний метод дослідження

Потенціометрія – метод визначення концентрації іонів у розчинах, що ґрунтується на вимірюванні електродних потенціалів. До схеми потенціометричного вимірювання входять індикаторний електрод, електрод порівняння та прилад, що вимірює значення потенціалів. Як індикаторні електроди застосовують іонселективні електроди, потенціали яких залежать від активності відповідних іонів. Найбільш відомим з них є скляний електрод, який за будовою являє собою скляну кульку, виготовлену з електродного скла. Кулька заповнена розчином кислоти з відомою концентрацією іонів Н⁺, в якому знаходиться контактний платиновий півелемент. Потенціал скляного електроду залежить від рН середовища, в яке він занурений:

e = e⁰ – 0,059рН. (10.6)

Під час потенціометричних визначень індикаторний електрод з'єднують з електродом порівняння (електродом ІІ-го роду) і вимірюють різницю потенціалів за допомогою мілівольтметрів.

Знаючи потенціал електроду порівняння знаходять значення потенціалу індикаторного електроду і, користуючись рівнянням Нернста розраховують концентрацію іонів. Звичайно для вимірювань застосовують іонометри, які дозволяють безпосередньо вимірювати концентрацію іонів в розчині.

10.4 Кондуктометричний метод дослідження

Кондуктометрія – метод аналізу, що ґрунтується на вимірюванні електропровідності розчинів електролітів. Здатність розчинів електролітів проводити електричний струм характеризується питомою або молярною електропровідністю. Питома електропровідність æ – це провідність розчину, що міститься між двома електродами площею 1 м², які знаходяться на відстані 1 м. Питому електропровідність вимірюють в [Ом^–1м^–1].

Молярна електропровідність – це провідність об’єму розчину, який міститься між двома паралельними електродами, що знаходяться на відстані 1 м, при чому електроди повинні мати таку площину, щоб в цьому об’ємі було розчинено 1 моль речовини. Молярна електропровідність розчинів під час їх розбавлення збільшується внаслідок прискорення руху іонів. Рівняння, що зв’язує значення питомої і молярної провідності має такий вигляд:

 = 0,001æ/С (10.7)

де  – молярна електропровідність, Смм²/моль;С– молярна концентрація розчину, моль/л.

За значного розведення розчину  сягає граничного значення, яке називається електропровідністю за нескінченного розбавлення – ₀. Значення ₀ залежить тільки від природи іонів, тобто від їх рухливості. Рухливості іонів дорівнюють добутку абсолютної швидкості руху іонів на число Фарадея. Для сильних електролітів ₀ дорівнює сумі рухливостей катіону і аніону:

₀ =_к + _а. (10.8)

Електропровідність вимірюють за допомогою кондуктометрів, до комплекту яких входить комірка, що являє собою скляну посудину з жорстко закріпленими в ній платиновими електродами і прилад, що вимірює силу струму, який проходить через цю комірку.

Безпосереднє вимірювання провідності розчинів електролітів дозволяє визначати лише загальну концентрацію всіх іонів у розчині. Більш широке застосування знайшло кондуктометричне титрування. Суть методу полягає у вимірюванні електропровідності розчину під час додання до нього незначних порцій титранту. Після чого будують криву титрування в координатах “æ–V”, де V– об’єм титранту. Точку еквівалентності визначають за зміною ходу кривої, що пов'язано з різною рухливістю іонів, які приймали участь в хімічній реакції. Оскільки в розбавлених розчинах електропровідність прямо пропорційна концентрації іонів, то точку еквівалентності знаходять методом екстраполяції – подовження прямих до їх перетинання. В кондуктометрії застосовують реакції, під час перебігу яких спостерігається різка зміна електропровідності розчину – реакції нейтралізації, осадження та ін.

Лекція № 11. Електрохімічні системи

План лекції

1. Електрохімічні елементи. Електрорушійна сила.

2. Класифікація електрохімічних елементів.

3. Електрохімічні джерела струму.

Рекомендована література: [1]С.79-83,[2]С.71-76,[3]С.409-425,[5]С.29.