5.3 Міжнародне подвійне оподатковування

Відсутність взаємозв’язку між законодавчими нормами в окремих країнах – причина виникнення міжнародного подвійного оподатковування.

Міжнародне подвійне оподатковування - це обкладання порівнюваними податками в двох державах (чи більш) одного платника податків у відношенні одного об’єкта за той самий період часу, у результаті чого виникають ідентичність податкового платежу, тотожність об’єкта оподатковування, суб'єкта оподатковування і термінів сплати податків.

Подвійне (тобто зайве) оподатковування стримує ділову активність підприємця і сприяє підвищенню цін на товари і послуги. Антиоподатковування, тобто не включення об’єкта чи суб’єкта оподатковування в податкову систему двох країн і більш, означає відсутність чи зменшення оподатковування; однак у цьому випадку знижується інтерес підприємця до участі в розвитку національної економіки.

Застосовують як однобічні міри запобігання подвійного оподатковування, зв’язані з нормами внутрішнього податкового законодавства, так і багатобічні міри, реалізовані за допомогою відповідних міжнародних угод і конвенцій.

Відповідно до розподільного методу (принципом звільнення) держава А не обкладає податком доход, що за згодою обкладається в державі Б. У договорах між сторонами перераховані відповідні види доходів і об’єктів, що підпадають під їхню податкову юрисдикцію.

Податковий залік (кредит) означає, що держава А обчислює стягнутий їм з резидента податок на основі сукупного доходу, включаючи доход, отриманий у державі Б. Далі з власного податку віднімаються суми податків, сплачених в іншій державі.

Податкова знижка зменшує на суму сплаченого за рубежем податку оподатковувану базу, тобто сплачений податок розглядається як витрата, що віднімається із суми доходів, що підлягають оподатковуванню.

Для визначення податкового статусу (але не організаційно-правової форми) іноземної юридичної особи використовується поняття «постійне представництво». При укладанні договорів про запобігання подвійного оподатковування держави, яки договорюються, встановлюють, що оподатковуванню на території іншої держави підлягає прибуток тільки тієї іноземної юридичної особи, що отриманий через постійне представництво, котре знаходиться там. Якщо іноземна особа, допустимо в Україні, не має такого податкового статусу, то доходи, отримані з джерел на її території, при наявності відповідного міжнародної угоди оподаткуванню в Україні не підлягають.

Постійне представництво виникає при дотриманні декількох загальних умов (критеріїв). У Росії встановлені три умови: наявність фіксованого місця діяльності (офіс, монтажний об’єкт, площадка складу й ін.); сталість місця діяльності (звичайно 12 місяців); здійснення в ньому діяльності іноземною особою.

5.4 Офшорні механізми в міжнародному оподатковуванні

Майже в кожній країні існує вид діяльності чи організаційно-правова форма, податковий режим яких завдяки особливості національного податкового законодавства більш кращий. Тим самим створюється основа для залучення під таку юрисдикцію з низьким рівнем оподатковування іноземних юридичних осіб. Державна політика деяких країн передбачає надання вагомих податкових пільг іноземним фірмам з метою одержання вигоди у формі напливу іноземних капіталів.

Країна, у якій податковий режим є більш пільговим, має назву податкового притулку (податкової гавані). Якщо в межах однієї країни діє пільговий порядок оподатковування, що стимулює залучення інвестицій у підприємницьку діяльність, то виникає податковий оазис (економічна зона, зона вільного підприємництва, порт і т.п.).

Пільговий податковий клімат чи наявність безподаткового статусу стимулює створення так званих офшорних компаній (від англ. оff-shore — поза берегом, ізольований). Місцева адміністрація звичайно пред’являє таким компаніям ряд типових вимог:

а) обов’язкова реєстрація іноземних юридичних осіб відповідно до національного законодавства;

б) фінансування всіх операцій тільки за рахунок залучених ззовні валютних і інших ресурсів;

в) своєчасне представлення місцевій владі річних фінансових звітів, а при необхідності – копій рахунків, висновків аудита;

г) своєчасна сплата всіх податкових зборів у бюджет офшорного центра;

д) безумовне відмовлення від ділових операцій на території країни, за винятком утримання офісу, а також місцевого й іноземного персоналу;

е) відмовлення від залучення місцевих резидентів як акціонерів і інвесторів офшорних компаній;

ж) інвестування засобів в обсягах не нижче встановлюваних адміністрацією мінімумів статутного й оплаченого капіталу;

з) наявність офіційно зареєстрованого офісу компанії в країні реєстрації, де повинні зберігатися її реєстр, документи, зразки печатки;

і) наявність резидента – представника компанії для зв’язку з місцевою адміністрацією офіційного;

к) своєчасне повідомлення про всі зміни реквізитів компанії, статутного капіталу, складу її акціонерів і директорів, статутних документів.

Виконання цих вимог дає підставу для одержання статусу офшорної компанії і супутніх цьому статусу пільг у бізнесі.

Офшорна компанія — це підприємство, що зареєстроване в офшорній зоні і одержує право на пільги по податках, але при цьому не використовує місцеві ресурси і не веде господарську діяльність на території зони.

Надані компаніям-нерезидентам пільги різноманітні, хоча не усі з них діють у тих чи інших офшорних центрах. Основними видами пільг, наданих офшорним компаніям, є наступні:

а) пільговий режим оподатковування;

б) надання валютної автономії;

в) митні пільги при імпорті товарів;

г) спрощені процедури реєстрації і звітності;

д) гарантія банківської і комерційної таємниць;

е) пільги в області адміністративного контролю;

ж) дотримання принципу строгої конфіденційності;

з) гарантія безпеки бізнесу;

і) використання електронного зв’язку в керуванні.

Основною перевагою є надання компаніям пільгового режиму оподатковування, що може здійснюватися за допомогою:

наявності безподаткового статусу (нульове оподатковування діє на Гибралтару, о-вах Гернси, Джерсі, Мен, Сарк, в Ірландії);

застосування фіксованої річної податкової плати (внесення щорічного держмита передбачене на о-вах Гернси, Джерсі, Мэн, Карибського басейну);

установлення низьких податкових ставок (на Кіпру ставка податку на прибуток офшорних компаній у порівнянні з резидентськими знижена в 10 разів і складає 4,25%; у Швейцарії холдингові компанії сплачують тільки податок з капіталу в розмірі від 0,05 до 0,25%);

установлення визначеної плати за реєстрацію при відсутності податків (у Панамі величина реєстраційного збору складає 150 дол. США);

введення особливих умов при відсутності податків (в Ірландії, наприклад, установлений збір у сумі 10 ф. ст. за перереєстрацію компанії при наданні річного звіту).

Офшорні зони зосереджені в основному в декількох крапках земної кулі:

Карибський басейн – о-ви Багамські, Віргінські, Кайманові, Барбадос і Гренада;

Середземномор’я – Андора, Гибралтар, Монако, Кіпр;

Європа — Швейцарія, Люксембург, Ліхтенштейн, о-ва Гернсі, Джерсі і Мен, Сан-Марино, Ірландія;

Арабські країни – Ліван, ОАЕ, Бахрейн;

Африка – Сейшельські острови, Ліберія;

Азіатсько-тихоокеанський регіон – Китай, Гонконг, Сінгапур, Малайзия, Філіппіни.

Спеціалізація офшорних компаній не є твердої (мал. 5.2).

В даний час нараховується більш 50 офшорних зон. Приблизно чверть країн світу застосовує офшорний режим чи його елементи для іноземних резидентів. Загальне число офшорних компаній досягає декількох сотень тисяч.